Вирок № 38809690, 21.05.2014, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/829/14-к

Номер провадження 1-кп/629/110/14

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2014 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого - судді Смірнової Н.А., за участю секретаря Криворотенко М.О., розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі Лозівського міськрайонного суду Харківської області кримінальне провадження № 12013220380001914 на підставі угоди про примирення за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженки с. Новодмирівка, Сахновщинського району, Харківської області, громадянки України, з середньою освітою, не працюючої, не заміжньої, маючої на утриманні трьох неповнолітніх дітей, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1, раніше не судимої,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- обвинувачення - прокурора Лозівської міжрайонної прокуратури Харківської області Ільницького О.І., потерпілого ОСОБА_3,

- захисту - обвинуваченої ОСОБА_1, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 12 травня 2013 року близько 14-00 години, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись на території домоволодіння АДРЕСА_2, помітила, що ОСОБА_3 залишив свій телефон на кришці колодязя у дворі та не слідкував за ним. ОСОБА_1, діючи із корисного мотиву та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, із метою наживи, скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, викрала мобільний телефон марки «Samsung GT-C 3050», вартість якого відповідно до висновку судово-товарознавчої експертизи № 602 від 11.02.2014 року становить 141 гривні з сім-картою оператора мобільного зв'язку «Київстар», вартістю 10 гривень і картою пам'яті mikro SD на 2 Гб, вартістю 40 гривень. Отже своїми протиправними діями ОСОБА_1 спричинила потерпілому ОСОБА_3 матеріальні збитки у розмірі 191 гривні. З місця вчинення злочину ОСОБА_1 зникла, викраденим розпорядилася за власним розсудом.

Своїми діями ОСОБА_1 вчинила кримінальне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 185 КК України, тобто таємне викрадення чужого майна (крадіжка).

17 лютого 2014 року між підозрюваною ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3, була укладена угода про примирення у відповідності до вимог ст. 471 КПК України. Згідно даної угоди ОСОБА_1 визнає свою вину у скоєнні вищевказаного кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 185 КК України, підозрювана ОСОБА_1 та потерпілий ОСОБА_3 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій за ч. 1 ст. 185 КК України, істотних для даного кримінального провадження обставин. Також сторони дійшли згоди щодо покарання, яке має понести підозрювана, а саме відповідно до ч. 1 ст. 185 КК України покарання у вигляді 200 годин громадських робіт. Крім цього даною угодою встановлені відомості щодо розуміння сторонами угоди наслідків її укладання та затвердження зазначеної угоди.

У судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_1 повністю визнала свою вину у скоєнні інкримінованого їй кримінального правопорушення та пояснила, що саме вона скоїла зазначене правопорушення, у вчиненому щиро розкаюється. Також пояснила суду, що угоду вона укладала добровільно і наслідки укладання і затвердження зазначеної угоди для неї зрозумілі. Просила затвердити зазначену угоду. Крім цього в судовому засіданні ОСОБА_1 просила суд застосувати до неї Закон України «Про амністію у 2014 році», так як вона на має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, з приводу чого надала письмову заяву та ксерокопії свідоцтв про народження дітей.

Потерпілий ОСОБА_3 суду пояснив, що претензій до обвинуваченої будь-якого характеру він не має, зазначену угоду укладав добровільно, наслідки укладання та затвердження зазначеної угоди для нього зрозумілі. Також просив затвердити зазначену угоду.

Суд, заслухавши думку прокурора, який проти затвердження угоди не заперечував, погодився із мірою покарання та просив застосувати до обвинуваченої ОСОБА_1 Закон України «Про амністію у 2014 році», обвинуваченої, потерпілого, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між потерпілим та підозрюваним про примирення.

Згідно з ч. 3 ст. 469 КПК України, угода про примирення між потерпілим та підозрюваним може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 обвинувачується та визнає вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України, який згідно зі ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості.

Міра покарання, погоджена сторонами угоди, відповідає санкції ч. 1 ст. 185 КК України.

При цьому судом з'ясовано, що обвинувачена ОСОБА_1 цілком розуміє права визначені абзацами 1, 4 п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження даної угоди, передбачені п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до неї у разі затвердження угоди судом.

Судом також з'ясовано, що потерпілий ОСОБА_3 цілком розуміє наслідки затвердження угоди передбачені п. 2 ч. 1 ст. 473 КПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право затвердити угоду або відмовити в затвердженні угоди та повернути кримінальне провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому статтями 468-475 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що дана угода відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та може бути затверджена і на підставі цієї угоди може бути ухвалений вирок, оскільки умови угоди не суперечать його вимогам, правова кваліфікація кримінального правопорушення вірна, умови угоди відповідають інтересам суспільства, не порушують права, свободи та інтереси сторін, укладення угоди було добровільним, очевидна можливість виконання обвинуваченою взятих на себе зобов'язань, не відсутні фактичні підстави для визнання винуватості. Крім того судом береться до уваги те, що узгоджені сторонами вид і міра покарання є такими, що відповідають ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі підозрюваного.

Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Також судом встановлено, що зміст, умови та порядок укладення угоди про примирення відповідають вимогам ст.ст. 469, 471 КПК України, міра покарання, узгоджена підозрюваною та потерпілим, визначена у межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України, а тому не суперечить інтересам суспільства. Підстав для відмови в затвердженні угоди про примирення, передбачених ч.7 ст.474 КПК України, не встановлено.

За таких обставин, виходячи з позиції обвинуваченої, висловленої в судовому засіданні щодо погодження із призначенням узгодженої сторонами міри покарання, позиції потерпілого, яким зрозумілі наслідки затвердження угоди, враховуючи вимоги діючого законодавства, суд дійшов до висновку про наявність підстав для затвердження угоди про примирення від 17 лютого 2014 року, укладеної між потерпілим та підозрюваною по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

Відповідно до п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року, який набрав чинності 19.04.2014 року, звільнити від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими відповідно до статті 12 КК України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 КК України, осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження ОСОБА_1 вчинила злочин середньої тяжкості, передбачений ч. 1 ст. 185 КК України до набрання чинності Законом України „Про амністію у 2014 році" від 08.04.2014 року, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану по Лозівському району Лозівського міськрайонного управління юстиції Харківської області 08 вересня 2006 року; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2,

виданого Миколаївською сільською радою Лозівського району Харківської області 05 вересня 2005 року та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_7, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3, виданого Миколаївською сільською радою Лозівського району Харківської області 06 серпня 2007 року. Як вбачається з даних свідоцтв обвинувачена ОСОБА_1 є матір'ю дітей, стосовно яких не позбавлена батьківських прав.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про амністію у 2014 році» виконання цього закону покладається на суди. Питання про застосування амністії суд вирішує за ініціативою прокурора, органу або установи виконання покарань, а також за ініціативою обвинуваченого(підсудного) чи засудженого, їх захисників чи законних представників.

Відповідно до п. 2 ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» від 01.10.1996 року із змінами внесеними згідно закону, установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акта амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Обставин, які б перешкоджали застосуванню амністії, відповідно до ст. 8 Закону України «Про амністію у 2014 році» судом не встановлено.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що обвинувачену ОСОБА_1 необхідно звільнити від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_1 в ході досудового розслідування не обирався.

Судові витрати по справі покласти на обвинувачену ОСОБА_1.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Долю речових доказів суд вирішує згідно зі ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. ст. 373, 374, 475 КПК України, суд, -

З А С У Д И В:

Затвердити угоду про примирення між підозрюваною ОСОБА_1 та потерпілим ОСОБА_3, укладену 17 лютого 2014 року.

ОСОБА_1 визнати винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначити узгоджене сторонами покарання - у вигляді 200 (двохсот) годин громадських робіт.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування покарання у вигляді 200 годин громадських робіт на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2014 році» від 08.04.2014 року.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави р/р 31419544700005 УДКС України у Комінтернівському районі м. Харкова, код банку 37999680, МФО 851011, з поміткою призначення платежу: 24060300, судові витрати за проведення експертизи в кримінальному провадженні в розмірі 391 гривні 20 копійок.

Речові докази по справі:

- мобільний телефон марки «Samsung GT-C 3050», який знаходиться згідно зберігальної розписки у потерпілого по справі, залишити потерпілому ОСОБА_3;

- диск з інформацією, наданою СТУ ПрАО «МТС Україна», який знаходиться в матеріалах кримінального провадження, зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Долю речових доказів вирішити після набрання вироком законної сили.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженій та прокурору.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку - після постановлення ухвали апеляційним судом.

Суддя Н.А. Смірнова