Рішення № 38808310, 21.05.2014, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

19.05.14р. Справа № 904/1695/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісний комплекс - АГРО", (смт. Ювілейне, Дніпропетровський район, Дніпропетровська область)

до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області, (м. Дніпропетровськ)

За участю у справі Прокурора Дніпропетровської області, (м. Дніпропетровськ)

про визнання недійсним частини договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4204-ОД від 05.11.10р.

Суддя Дубінін І.Ю.

Представники:

Прокурор: Пахучін М.Б.

від позивача: Верещака Б.І. - представник (дов. № б/н від 16.12.13р.)

від відповідача: Кайнога Я.О. - гол. спец. юрисконсульт (дов. № 01 від 13.01.14р.)

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісний комплекс - АГРО" (далі-позивач) звернулося до господарського суду із позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України в Дніпропетровській області (далі-відповідач) за участю у справі Прокурора Дніпропетровської області про визнання недійсним абзац п. 5.5. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4204-ОД від 05.11.2010 року:

«У разі не надання триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі Орендодавцеві, зобов'язання Орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а Орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення».

Представником позивача 15.04.14р. у судовому засіданні надані додаткові пояснення, в яких зазначається, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.14р. по справі № 904/9481/13 суддею Васильєвим О.Ю. відмовлено у задоволенні позову прокурору в інтересах РВ ФДМУ по Дніпропетровській області про стягнення з ТОВ "ТСК-Агро" 21047,99 грн. орендної плати нарахованої за період 09.11.12р. по 31.12.12р. згідно договору оренди, який є предметом спору по даній справі. Мотивом відмови у задоволенні позову став факт підписання 09.11.12р. акту приймання-передачі орендованого приміщення з оренди, який згідно п. 5.5. спірного договору свідчить про повернення орендованого приміщення з оренди.

15 квітня 2014 року Регіональне відділення Фонд державного майна України в Дніпропетровській області надало до суду письмові пояснення, в яких вказує на те, що згідно наказу від 29.12.12р. № 12/03-299-ПО Регіонального відділення договір оренди № 12/02-4204-ОД є розірваним з 31.12.12р. у зв'язку з закінченням терміну дії вищевказаного договору оренди.

Також, позивачем в порушення умов договору оренди від 05.11.10р. неналежним чином сплачувалась орендна плата за користування державним майном, заборгованість з якої перед Державним бюджетом України становить 21047,99 грн., пені у сумі 179,63 грн.

Крім того, відповідач звертає увагу на те, що на час укладання цього договору оренди сторонами за цим договором було чітко дотримано всіх вимог чинного законодавства України з питань оренди, а тому просить відмовити у задоволені позову.

На письмові пояснення відповідача, позивач 17.04.14 року надав заперечення від 14.04.14р., в яких зазначає, що пояснення відповідача не стосуються ні предмету позову, ні підстав позову. Відповідач просить відмовити у задоволенні позову без зазначення будь-якого правового обґрунтування, яке б спростувало невідповідність абз. 3 п. 5.5. спірного договору нормам законодавства України, вказаним у позові.

Суд вважає достатніми матеріали справи для слухання справи у відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

У судових засіданнях оголошувалась перерва з 15.04.14р. по 17.04.14р., з 17.04.14р. по 05.05.14р., та з 05.05.14р. по 19.05.14р.

В порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісний комплекс-АГРО" затвердженого Загальними зборами учасників (Протокол № 2 від 14 червня 2012 року), Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісний комплекс-АГРО" створено шляхом зміни назви з Підприємства "Агро-Союз" товариства з обмеженою відповідальністю на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісний комплекс-АГРО".

05 листопада 2010 року між Регіональним відділенням Фонду держмайна України у Дніпропетровській області, як орендодавець, та Підприємство "Агро-Союз" товариства з обмеженою відповідальністю, як орендар, було укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4204-ОД.

Згідно п. 1.1. договору оренди, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне окреме нерухоме майно нежитлові приміщення (далі-майно) площею 398,43 кв.м., розміщене за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 176 на першому поверсі одноповерхового будинку, що перебуває на балансі ДП "Дніпростандартметрологія" (далі - балансоутримувач), вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку на 13.05.2010р. і становить за незалежною оцінкою 1225087,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору оренди, орендар вступає у строкове платне користування державним майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менше ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації договору) та акта приймання-передачі майна.

Орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95р. № 786 (зі змінами), або за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за який є інформація про індекс інфляції) вересень 2010 року 18907,34 грн. Орендна плата за перший місяць оренди - листопад 2010 року визначається шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції за жовтень, листопад.

Пунктом 3.6. договору оренди встановлено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні:

- 70 % до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій індексації на рахунки відкриті відділенням казначейства у розмірі 13235,14 грн.;

- 30 % балансоутримувачу у розмірі 5672,20 грн.

щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітнім відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Орендар зобов'язується: використовувати орендоване майно відповідно до його призначення та умов цього договору; своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату у співвідношенні визначеному у п. 3.6. цього договору; щомісячно не пізніше 25 числа звітувати орендодавцю та балансоутримувачу про внесення орендної плати, скоригованої на індекс інфляції, до державного бюджету та на розрахунковий рахунок балансоутримувача з одночасним наданням копії платіжних доручень з відміткою обслуговуючого банку (п.п. 5.1., 5.2., 5.4. договору оренди).

Згідно п. 5.5. договору оренди, у разі припинення або розірвання договору повернути балансоутримувачу орендоване майно за актом приймання - передачі у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати/повної або часткової/ орендованого майна з вини орендаря.

Майно вважається повернутим балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі, один примірник якого надається орендарем орендодавцю у триденний термін з дати його підписання. Обов'язок щодо складання акта приймання - передавання покладається на орендаря.

У разі ненадання у триденний строк з дати підписання акту приймання - передачі орендодавцеві, зобов'язання орендаря по поверненню орендованого державного майна вважається не виконаними, а орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення.

09 листопада 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісний комплекс-АГРО" повернуло орендоване майно Балансоутримувачу про, що свідчить акт приймання - передачі від 09.11.12р., копія якого знаходиться в матеріалах справи (а.с. 12).

Згідно ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, договір може бути визнаний судом недійсним на вимогу однієї з сторін договору повністю або в частині, зокрема, якщо договір не відповідає вимогам закону або зміст договору суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Позивач стверджує, що абзац 3 пункту 5.5. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4204-ОД від 05.11.2010 року слід визнати недійсним, оскільки він суперечить ч. 2 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", Типовому договору оренди державного майна, ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 798 цивільного кодексу України.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати недійсним абзац п. 5.5. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4204-ОД від 05.11.2010 року: «У разі не надання триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі Орендодавцеві, зобов'язання Орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а Орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення».

Приймаючи рішення господарський суд виходить із наступного.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Частиною першою ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Частиною першою ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні умови, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа, заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", умови повернення орендованого майна є істотною умовою договору оренди.

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна, який затверджується Фондом державного майна України.

Наказом Фонду державного майна України № 1329 від 09.08.2007 року затверджений "Типовий договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності" (далі - Типовий договір).

Відповідно до п. 5.12, п. 10.10, п. 10.11. Типового договору:

- «У разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві або підприємству/товариству, указаному орендодавцем, орендоване майно....»;

- «Майно вважається поверненим орендодавцю/балансоутримувачу з моменту підписання сторонами акта приймання-передавання...»;

- «Якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна, орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі __ за користування майном за час прострочення».

Ідентично до п. 10.11 Типового договору у ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України передбачена неустойка у розмірі подвійної орендної плати за неповернення в строк орендованого майна, а не за порушення строку передачі акту про повернення майна як це вказано у абзаці 3 п. 5.5. договору оренди.

Таким чином п. 5.12, п. 10.10 Типового Договору ідентичні умовам абз. 1, 2 п. 5.5. договору оренди. А от умови ідентичної або аналогічної абз. 3 п. 5.5. договору оренди Типовий договір не містить. Отже, абзац 3 пункту 5.5. договору оренди всупереч ч. 2 ст. 10 Закону п. 10.10, п. 10.11 Типового договору та ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України містить умову про те, що у разі не надання орендарем орендодавцеві підписаного орендарем та балансоутримувачем акту приймання-передачі зобов'язання по поверненню орендованого майна вважаються не виконаними та за це стягується неустойка.

Більш того абз. 3 п. 5.5. договору оренди суперечить навіть абз. 2 п. 5.5. даного договору, який як і п. 10.10 Типового договору моментом повернення орендованого майна визнає момент підписання акту про повернення орендованого майна.

Матеріалами справи встановлено, що абзац 3 п. 5.5. договору оренди також суперечить ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України, сторони типового договору, не можуть відступати від змісту типового договору, а можуть лише конкретизувати його умови.

Отже, абзац 3 п. 5.5. договору оренди не відповідає вимогам ч. 4 ст. 179 Господарського кодексу України оскільки абз. 3 п. 5.5. спірного договору не конкретизує, а змінює визначений п. 10.10. Типового договору момент з якого орендоване майно вважається поверненим.

Крім того, абзац 3 п. 5.5. договору оренди суперечить ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України.

Параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України містить спеціальні норми щодо найму будівель або іншої капітальної споруди. Частиною 2 ст. 795 § 4 гл. 58 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється. Оскільки ця спеціальна норма імперативно вказує, що дата підписання акту про повернення орендованого майна свідчить одночасно і про дату повернення майна і про дату припинення договору оренди, тому жоден договір оренди не може містити умову про те, що підписаний акт повернення орендованого майна не підтверджує його повернення. Всупереч ч. 2 ст. 795 Цивільного кодексу України абз. 3 п. 5.5. договору оренди від 05.11.10р. містить умову про те, що орендоване майно не вважається поверненим після того як воно і фактично і документально повернуто і договір припинився.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги позивача є правомірними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судові витрати по справі на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України слід покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 16, 203, 215, 626 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193 Господарського кодексу України, Закон України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 49, ст. 75, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним абзац 3 п. 5.5. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/02-4204-ОД від 05.11.2010 року: «У разі не надання триденний строк з дати підписання акту приймання-передачі Орендодавцеві, зобов'язання Орендаря по поверненню орендованого державного майна вважаються не виконаними, а Орендар зобов'язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної плати за користування державним майном за час прострочення».

Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській області (49000, м. Дніпропетровськ, вул. Центральна, 6; ідентифікаційний код 13467337) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельно-сервісний комплекс-АГРО" (52005, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, смт. Ювілейне, вул. Нижньодніпровська, 1; ідентифікаційний код 24617136) - 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя І.Ю. Дубінін

Повне рішення складено 22.05.14р.