Постанова № 38804717, 22.05.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" травня 2014 р.Справа № 916/281/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Шевченко В.В.

суддів: Мирошниченко М.А., Головея В.М.

при секретарі судового засідання: Максіміхіній Ю.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Науменко О.В. - за дорученням

від відповідача: Коротков С.О. - за дорученням

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія"

на рішення господарського суду Одеської області

від 24 березня 2014 року

у справі № 916/281/14

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія"

про стягнення 126.143 грн. 82 коп.

В С Т А Н О В И Л А:

27.01.2014 р. Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі позивач, Адміністрація) звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" (далі відповідач, ТОВ) про стягнення грошових коштів в сумі 126.143 грн. 82 коп.

Позов мотивований тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № КД-18491 від 13.06.2013 р. щодо своєчасної та повної оплати за сервітут на причалі № 14, внаслідок чого має борг по його оплаті за листопад 2013 р. у сумі 118462 грн. 22 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 6237 грн. 76 коп. - пені та 1443 грн. 84 коп. - 3% річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 2.522 грн. 88 коп. на сплату судового збору.

У відзиві на позов відповідач позовні вимоги Адміністрації визнав у повному обсязі та посилаючись на те, що причиною прострочення ним виконання грошових зобов'язань перед позивачем є тяжкій фінансовий стан підприємства, у зв'язку з чим просив суд розстрочити виконання рішення про стягнення загальної суми заборгованості 126.143 грн. 82 коп. на 11 місяців, починаючи з квітня 2014 р. зі сплатою боргу щомісячними платежами по 11467 грн. 62 коп.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.03.2014 року (суддя Зайев Ю.О.) позов задоволений у повному обсязі.

Рішення мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за укладеним між сторонами по справі договором № КД-18491 від 13.06.2013 р. щодо своєчасної та повної оплати за сервітут на причалі № 14, внаслідок чого має борг по його оплаті за листопад 2013 р. у сумі 118462 грн. 22 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу, а ще й 6237 грн. 76 коп. - пені та 1443 грн. 84 коп. - 3% річних, а також відшкодувати понесені судові витрати по справі: 2.522 грн. 88 коп. на сплату судового збору.

Відмовляючи у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення місцевий суд виходив з того, що надані заявником докази та вказані обставини справи ніяким чином не свідчать про неможливість виконання рішення суду і не є винятковими у розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України, а тому не можуть бути підставою для розстрочки виконання вказаного рішення суду в порядку ст. 83 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні його заяви про надання розстрочки виконання судового рішення скасувати та задовольнити цю заяву повністю та розстрочити виконання судового рішення про стягнення заборгованості в сумі 126.143 грн. 82 коп. на 11 місяців, починаючи з квітня 2014 р. зі сплатою боргу щомісячними платежами по 11467 грн. 62 коп. В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення місцевого суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В судовому засіданні представник позивача доводи відзиву на апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті представником позивача заявлено клопотання про перенесення розгляду справи на іншу дату для надання йому можливості додаткового обґрунтування апеляційної скарги та подачі підтверджуючих документів.

Назване клопотання відхилено колегією суддів з огляду на те, що вказана причина перенесення судового засідання суперечить вимогам ст. ст. 22, 77, 85, 93 ГПК України, оскільки дії щодо повного обґрунтування апеляційної скарги та подачі відповідних документів скаржник повинний був здійснювати у строки, що встановлені названими нормами ГПК України та мав реальну можливість для їх здійснення за умови існування такого бажання, у зв'язку з чим вказане клопотання позивача розцінюється колегією суддів, як спрямоване на штучне затягування розгляду справи, а тому воно задоволенню не підлягає.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована і не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції 13.06.2013 р. між сторонами у справі був укладений договір про встановлення сервітуту для причалу № 14 за № КД-18491 (далі договір), за умовами якого Адміністрація надала ТОВ право сервітуту на причал № 14 Одеської філії Адміністрації (адміністрація Одеського морського порту) для забезпечення можливості виконання ТОВ комплексу робіт та послуг на об'єкті сервітуту, а останній зобов'язувався здійснювати позивачеві своєчасно та в повному обсязі оплату за сервітут у розмірах і порядку, передбачених договором. Право на сервітут виникає та є встановленим з 13.06.2013 р. і діє до 31.12.2013 р.

У п. 4.1 договору сторонами визначена плата за сервітут у розмірі 98 718 грн. 52 коп. на місяць без ПДВ.

З актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), що підписані та скріплені печатками обох сторін видно, що в період з 13.06.2013 р. по листопад 2013 р. позивачем були надані відповідачеві послуги за договором, зокрема, за актами:

№ 531001 за період з 13.06.2013 р. по 30.06.2013 р. на суму 71.077 грн. 33 коп. (з ПДВ);

№ 546007 за липень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ);

№ 546008 серпень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ);

№ 546009 за вересень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ);

№ 546010 за жовтень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ);

№ 546011 за листопад 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ).

На виконання умов договору позивач виставив відповідачеві рахунки:

- № 531001 від 02.07.2013 р. за період з 13.06.2013 р. по 30.06. 2013 р. на суму 71077 грн. 33 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 04.07.2013 р.;

- № 546007 від 31.07.2013 р. за липень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 31.07.2013 р.;

- № 546008 від 31.08.2013 р. за серпень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 03.09.2013 р.;

- № 546009 від 30.09.2013 р. за вересень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 01.10.2013 р.;

- № 546010 від 31.10.2013 р. за жовтень 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 31.10.2013 р.;

- № 546011 від 30.11.2013 р. за листопад 2013 р. на суму 118462 грн. 22 коп. (з ПДВ), який вручений ТОВ - 02.12.2013 р.

Відповідно до п. 4.3 договору відповідач повинний оплатити надані послуги у строк не пізніше 10-го числа кожного місяця, наступного за звітним шляхом перерахування безготівкових грошових коштів на поточний рахунок позивача, згідно рахунку останнього, у зв'язку з чим провести повний розрахунок за договором відповідач повинний був здійснити у строк не пізніше 10.12.2013 р.

Як видно з матеріалів справи і правильно встановлено судом першої інстанції відповідач свої зобов'язання за договором виконав несвоєчасно та не в повному обсязі та ухилився від оплати наданого сервітуту за листопад 2013 р. в сумі 118462 грн. 22 коп., що не заперечується та не спростовується відповідачем, внаслідок чого місцевий суд підставне, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача 118.462 грн. 22 коп. боргу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 5.2 договору сторонами погоджено, що у разі порушення термінів оплати наданого сервітуту відповідач несе відповідальність у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення виконання грошових зобов'язань, від суми прострочення, що підлягає оплаті за кожен день прострочення

Так як, згідно умов укладеного договору відповідач повинний був оплатити вищезазначені рахунки не пізніше 10.07.2013 р., 10.08.2013 р., 10.09.2013 р., 10.10.2013 р., 10.11.2013 р. та 10.12.2013 р. відповідно, а оплатив їх з простроченням, то позивач підставне нарахував, а місцевий суд стягнув з відповідача на користь позивача: 6237 грн. 76 коп. - пені та 1443 грн. 84 коп. - 3% річних по кожному рахунку окремо, оскільки надані останнім розрахунки пені та річних перевірені як місцевим, так і апеляційним судом та є правильними і вірними, внаслідок чого не оспорені відповідачем ані в цілому, ані за їх складовими.

При викладених обставинах рішення суду першої інстанції в цій частині є цілком обґрунтованим та законним, внаслідок чого не оскаржено жодної із сторін у справі.

Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України „Про виконавче провадження".

Згідно ст. 121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Згідно п. 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення.

Тому, вирішуючи питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансований стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів в економіці держави та інші обставини справи, які б свідчили про можливість надання відповідачу розстрочки виконання судового рішення.

При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої ст. 229 ГК України та частини першої ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, у зв'язку з чим помилковим є посилання відповідача, як на підставу для надання розстрочки виконання рішення, на його тяжкий фінансовий стан, внаслідок чого місцевий суд правомірно не прийняв до уваги ці доводи відповідача.

Крім того, відповідач помилково, всупереч вимогам ст. 121 ГПК України, посилається на негативні наслідки виконання такого рішення для нього, так як тяжкий фінансовий стан відповідача, за змістом названої норми права, не є винятковим випадком та підставою для розстрочення виконання рішення, а відповідачем взагалі не зазначено, які саме обставини справи він вважає винятковими та конкретно в чому полягає неможливість виконання судового рішення чи його ускладнення, а також не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують ці обставини.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ретельно дослідивши матеріали справи в їх сукупності дійшов до правильного та обґрунтованого висновку про те, що надані заявником докази та вказані обставини справи ніяким чином не свідчать про неможливість виконання рішення суду та не є винятковими у розумінні ч. 1 ст. 121 ГПК України та з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансового стану, ступені вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, підставне, відповідно до вимог та п. 6 ст. 83 ГПК України, залишив заяву ТОВ про розстрочку виконання рішення суду від 24.03.2014 р. без задоволення, оскільки наявність заборгованості перед відповідачем інших осіб, тяжкий його фінансовий стан, за змістом названої норми права, не є винятковим випадком та підставою для розстрочення виконання рішення, у зв'язку з чим протилежні доводи скаржника до уваги прийнятими бути не можуть.

При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 106 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 24.03.2014 року у справі № 916/281/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Національна Стивідорна Компанія" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 22.05.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Мирошниченко М.А.

Головей В.М.