Постанова № 38804659, 22.05.2014, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

20.05.2014 справа №908/4027/13

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого:Діброви Г.І.суддівБойченка К.О., Стойки О.В. при секретарі Романовій А.О. від позивача:Халіна А.О. - за дов. №14-351 від 16.03.2012 р.від відповідача:Гайдай О.І. - за дов. №05/007 від 03.01.2014 р. розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київна рішення господарського суду Запорізької областівід19.03.2014 рокуу справі№ 908/4027/13 (суддя Гончаренко С.А.)за позовомПублічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київдо відповідачаКомунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», м. Дніпрорудне Запорізької областіпростягнення 102 709 грн. 14 коп.ВСТАНОВИВ:

У 2013 році Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ звернулося до господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», м. Дніпрорудне Запорізької області про стягнення 102 709 грн. 14 коп., з яких: 32 453 грн. 73 коп. - пеня, 60 494 грн. 11 коп. - штраф, 3040 грн. 40 коп. - інфляційні, 6 720 грн. 90 коп. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 р. позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», м. Дніпрорудне Запорізької області про стягнення 102 709 грн. 14 коп. були задоволені частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», м. Дніпрорудне Запорізької області на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ 6 490 грн. 75 коп. - пені, 12 098 грн. 82 коп. - штрафу, 3 040 грн. 40 коп. - інфляційних, 6 720 грн. 90 коп. - 3% річних з відмовою у стягненні іншої частини пені та штрафу через задоволення клопотання відповідача про зменшення їх розміру на 80%.

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ, з прийнятим рішенням не згоден, вважає його прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права України. Тому він звернувся з апеляційною скаргою, якою просить Донецький апеляційний господарський суд рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.14 р. скасувати в частині відмови у стягненні пені в сумі 25 962 грн. 98 коп. і штрафу в сумі 48 395 грн. 29 коп. та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі, в іншій частині рішення залишити без змін.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, яким просив суд апеляційної інстанції залишити рішення господарського суду без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої вимоги та заперечення щодо апеляційної скарги.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає справу та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду частково не відповідає вимогам чинного законодавства України і підлягає скасуванню в частині задоволення в повному обсязі вимог про стягнення інфляційних з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог в зв»язку з невірним розрахунком позивача з залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2011 року між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та Комунальним підприємством «Дніпрорудненські теплові мережі», м. Дніпрорудне Запорізької області (покупець) був укладений договір №14/2355/11 на купівлю-продаж природного газу, за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України») для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору (п. 1.1 договору).

Відповідно до п. 1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 9310 тис. куб.м., у тому числі по місяцях кварталів.

Згідно з п. 3.3 договору, приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 5.2 договору, ціна за 1 000 куб.м. природного газу становить 1 091 грн. 00 коп. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1091 грн. 00 коп., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ - 1 309 грн.20 коп.

Згідно з п. 6.1 договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами, шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У відповідності до п. 7.1 договору, за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором.

Пунктом 7.2 договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

У п. 11.1 договору зазначено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 року по 31.12.2012 року, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг його транспортування - до повного погашення заборгованості.

Додатковими угодами №1 від 11.10.2011 р. та №2 від 01.08.2012 р. до договору на купівлю - продаж природного газу №14/2355/11 від 30.09.2011 р. сторони змінювали ціну газу.

Позивач, на виконання умов договору, протягом жовтня 2011 р. та жовтня 2012 р. - грудня 2012 р. передав відповідачу природний газ, що підтверджено актами прийому-передачі природного газу від 31.10.2011 р., 30.11.2011 р., 30.11.2012 р., 31.12.2012 р., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Однак відповідач свого обов'язку з повної та своєчасної оплати природного газу у встановлений договором термін не виконав, оплативши вартість газу з прострочками протягом вказаного періоду.

Враховуючи наведене, позивач звернувся із позовом до господарського суду Запорізької області про стягнення з відповідача на його користь 32 453 грн. 73 коп. пені, 60 494 грн. 11 коп. штрафу, 3040 грн. 40 коп. інфляційних, 6 720 грн. 90 коп. 3% річних.

Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія дійшла висновку, що:

Згідно норм ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Позивач при зверненні до суду просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні у розмірі 3 040 грн. 40 коп. та 3% річних у розмірі 6 720 грн. 90 коп. за весь час прострочення боржником його договірного грошового зобов»язання.

У відповідності до норми ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, перевіривши розрахунок 3% річних, як плати за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання з 15.11.11 року по 13.12.11 року, з 15.12.12 року по 25.12.12 року та з 15.01.13 року по 01.07.13 року вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку про задоволення цієї частини позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 6 720 грн. 90 коп.

В той же час судова колегія вважає, що судом першої інстанції помилково задоволені у повному обсязі позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 3 040 грн. 40 коп. за зобов»язаннями листопада 2012 року за грудень 2012 року та за зобов»язаннями грудня 2012 року за січень 2013 року, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, позивач нарахував суми інфляційних за періоди прострочки виконання зобов'язань, менші за 15 днів (півмісяця), в той час як інфляція є девальвацією грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, що збільшує суму основного боргу, який повинен існувати протягом місячного періоду прострочки виконання відповідачем його грошового зобов»язання, причому саме визначена позивачем сума боргу відповідача повинна існувати в цей період, а в даному випадку відповідач частково сплачував борг у визначений позивачем період. Тобто, в даному випадку розрахунок інфляційних, що є складовою частиною суми позову позивача, не є вірним для можливості взагалі застосування цього виду відповідальності до відповідача.

Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 3 040 грн. 40 коп. задоволенню не підлягають у зв»язку з невірним розрахунком позивача та в цій частині рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення по справі про відмову в задоволенні цієї частини позову.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню відповідно до п. 7.2 договору за загальний період прострочки з 15.12.2012 року по 25.12.2012 року, з 15.01.2013 року по 01.07.2013 року у розмірі 32 453 грн. 73 коп.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно приписів ст.ст. 1, 3 Закону України від 22.11.96 р. № 543/96-ВР «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору сторони обумовили, що у разі невиконання покупцем умов пунктів 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу.

Судова колегія вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині нарахування пені у розмірі 32 453 грн. 73 коп. за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 15.12.2012 року по 25.12.2012 року, з 15.01.2013 року по 01.07.2013 року.

Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 7% штрафу відповідно до п. 7.2 договору у розмірі 60 494 грн. 11 коп.

Відповідно до п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

З урахуванням правової позиції Верховного Суду України у постановах від 30.05.2011 р. №42/252, від 27.04.2012 р. № 06/5026/1052/2011, від 09.04.2012 р. №3-88гс11, судова колегія вважає правомірним застосування до відповідача одночасно штрафу та пені. Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України пеня та штраф є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У зв»язку з чим, у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій, що не суперечить положенням ст. 61 Конституції України і відповідає встановленій статтею 627 Цивільного кодексу України свободі договору, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов»язковим для всіх судів України. Суди зобов»язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Згідно з п. 7.2. договору, у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. договору за прострочення понад 30 днів він зобов»язаний додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Судова колегія вважає, що господарський суд дійшов вірного висновку про правомірність розрахунку позивача 7% штрафу у розмірі 60 494 грн. 11 коп. з урахуванням правової позиції Верховного Суду України щодо застосування до відповідача одночасно штрафу та пені.

Відповідач 23.12.2013 року надав до господарського суду клопотання, яким просив зменшити розмір пені та штрафу.

Згідно з п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймаючи рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно приписів статті 233 Господарського кодексу України, якщо штрафні санкції, що підлягають сплаті дуже великі у порівнянні зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій.

Так, з приписів названих статей вбачається, що при зменшенні розміру санкцій повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, а й інші інтереси, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Оскільки пеня та штраф є різновидами неустойки, яка має подвійну правову природу: одночасно є засобом забезпечення договірних зобов'язань для стимулювання їх виконання і мірою відповідальності за неналежне виконання зобов'язання (санкцією), як правового наслідку його порушення (ст. 611 Цивільного кодексу України), неустойка має компенсаційний характер та її розмір, як і розмір пені та штрафу повинні бути відповідними розміру понесених позивачем збитків.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що оскільки заявлені до стягнення суми пені та штрафу не відповідають наслідкам здійсненого відповідачем правопорушення і позивачем не надано суду жодних документів в підтвердження понесених ним збитків та інших негативних наслідків, які настали для нього через несвоєчасну оплату поставленого відповідачу газу, також те, що прострочення грошових зобов»язань за кожною місячною поставкою не є значним, позовні вимоги позивача перенасичені грошовими вимогами, то судом першої інстанції правомірно зменшено розмір пені та штрафу на 80 %.

За таких підстав, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню пеня лише у розмірі 6 490 грн. 75 коп. та штраф у розмірі 12 098 грн. 82 коп.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи та не впливають на правомірність прийнятого господарським судом рішення. Зокрема, судовою колегією розглянуті та відхилені доводи позивача щодо необхідності відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру пені та штрафу з посиланням на судову практику, оскільки в даному випадку судовою колегією викладені причини задоволення такого клопотання, і це не тільки з причини важкого матеріального становища відповідача, а відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд першої інстанції скористався своїм суб»єктивним правом, яке надано йому чинним процесуальним законодавством України і у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування рішення в цій частині за нормами ст.104 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних у розмірі 6 720 грн. 90 коп., пеня у розмірі 6 490 грн. 75 коп., штраф у розмірі 12 098 грн. 82 коп. з відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних у розмірі 3 040 грн. 40 коп.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 р. у справі № 908/4027/13 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, але частково не відповідає нормам матеріального права України, тому підлягає скасуванню в частині задоволення в повному обсязі вимог про стягнення інфляційних з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог в зв»язку з невірним розрахунком позивача з залишенням без змін рішення суду першої інстанції в іншій частині, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по справі покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам, в частині зменшеної судом суми пені та штрафу - в повному обсязі на відповідача.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 103, 104, 105, 117 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ на рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 р. у справі № 908/4027/13 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 р. у справі № 908/4027/13 - скасувати частково.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», м. Дніпрорудне Запорізької області про стягнення 102 709 грн. 14 коп. задовольнити частково.

Стягнути з Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», 71630, Запорізька область, м. Дніпрорудне, вул. Комсомольська, 11, ЗКПО 32597943 на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», 01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, ЗКПО 20077720, пеню у розмірі 6 490 грн. 75 коп., штраф у розмірі 12 098 грн. 82 коп. та 3% річних у розмірі 6 720 грн. 90 коп. та витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1993 грн. 37 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ до Комунального підприємства «Дніпрорудненські теплові мережі», м. Дніпрорудне Запорізької області про стягнення інфляційних у розмірі 3 040 грн. 40 коп.

Доручити господарському суду Запорізької області видати наказ.

В іншій частині рішення господарського суду Запорізької області від 19.03.2014 року у справі № 908/4027/13 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Донецький апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді К.І. Бойченко

О.В. Стойка

Надр. 5 прим:

1 - у справу;

2 - позивачу;

3 - відповідачу;

4 - ДАГС;

5- ГС Зап. обл.

Довгалюк К.Г.