Ухвала суду № 38801981, 13.05.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 р.Справа № 820/5427/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. по справі № 820/5427/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Строительная компания Интеграл"

до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Строительная компания Интеграл" (далі - ТОВ "СК Интеграл", позивач), звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі - ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області, відповідач), в якому просив суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення відповідача №0000822201 від 14.03.14 року та №0000812201 від 14.03.14 року.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014 р. адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Строительная компания Интеграл" - задоволено у повному обсязі.

Скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 14.03.2014 року № 0000822201, № 0000812201, винесені відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Строительная компания Интеграл".

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а саме: п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ "СК Интеграл" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.

За результатами проведеної перевірки складено акт перевірки від 28.02.2014 за №431/20-31-22-01-07/31940212 (а.с. 12-47), в якому податковим органом зафіксовані порушення позивачем: п. 138.1, п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 192658 грн., у т.ч. у 4 кварталі 2011 року на суму 192658 грн.; п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 167529 грн., у тому числі по періодах: у листопаді 2011 року в сумі 167529 грн.

Крім того, в акті перевірки встановлена відсутність факту реального вчинення ТОВ "СК Интеграл" у перевіряємому періоді господарських операцій з придбання будівельних робіт у ТОВ "Харківська віконна компанія" (а.с. 33).

На підставі висновків акту перевірки відповідачем винесені податкові повідомлення - рішення за №0000822201 від 14.03.2014 р. на загальну суму 209411,00 грн., та за №0000812201 від 14.03.2014 р. на загальну суму 192658,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, показник валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що ТОВ "Строительная компания Интеграл" (Замовник) уклав договір підряду від 04.11.2011р. № 04.11 з ТОВ "Харківська віконна компанія" (Підрядник) на виконання робіт по капітальному ремонту приміщень учбового корпусу по вул. Пушкінська, 27, в м. Харкові (а.с. 54-55).

Згідно з п.2 вказаного договору підряду ціна договору складалася із сукупності всіх видів робіт, відповідно до договірної ціни та складає 279283,00 грн., ПДВ 20% - 55856,60 грн., всього 335139,60 грн.

На виконання умов договору ТОВ "Харківська віконна компанія" виписано на адресу ТОВ "Строительная компания Интеграл" наступні документи: акт від 21.11.2011р. № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (типова форма № КБ-2в) на суму 279283,00 грн., ПДВ 20% 55856,60 грн., всього 335139,60 грн.; податкова накладна від 21.11.2011р. № 57 на суму 279283,00 грн., ПДВ 20% 55856,60 грн., всього 335139,60 грн.

Розрахунки між ТОВ "Строительная компания Интеграл" та ТОВ "Харківська віконна компанія" по вищезазначеному договору проведено у безготівковій формі, відповідно до платіжного доручення №120 від 21.11.2011р. на суму 335139,60 грн.

Також, ТОВ "Строительная компания Интеграл" (Замовник) уклало договір підряду від 07.11.2011р. № 07.11 з ТОВ "Харківська віконна компанія" (Підрядник) на виконання робіт по капітальному ремонту приміщень учбового корпусу по вул. Пушкінська, 27, в м. Харкові (а.с. 68-69).

Згідно з п.2 вказаного договору підряду ціна договору складалася із сукупності всіх видів робіт, відповідно до договірної ціни та складає 297810 грн., ПДВ 20% 59562 грн., всього 357372 грн.

На виконання умов зазначеного договору ТОВ "Харківська віконна компанія" виписано на адресу ТОВ "Строительная компания Интеграл" наступні документи: акт від 23.11.2011р. № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (типова форма № КБ-2в) на суму 297 810 грн., ПДВ 20% 59 562 грн., всього 357 372 грн.; податкова накладна від 23.11.2011р. № 67 на суму 297 810 грн., ПДВ 20% 59 562 грн., всього 357 372 грн.

Розрахунки між ТОВ "Строительная компания Интеграл" та ТОВ "Харківська віконна компанія" по вищезазначеному договору проведено у безготівковій формі, відповідно до платіжного доручення №121 від 23.11.2011р. на суму 357372 грн.

Крім того, ТОВ "Строительная компания Интеграл" (Замовник) уклало договір підряду від 08.11.2011р. № 08.11 з ТОВ "Харківська віконна компанія" (Підрядник) на виконання робіт по капітальному ремонту приміщень учбового корпусу по вул. Пушкінська, 27, в м. Харкові (а.с. 86-87).

Згідно з п.2 вказаного договору підряду ціна договору складається із сукупності всіх видів робіт, відповідно до договірної ціни та складає 260552 грн., ПДВ 20% 52110,40 грн., всього 312662,40 грн.

На виконання умов цього договору ТОВ "Харківська віконна компанія" виписано на адресу ТОВ "Строительная компания Интеграл" наступні документи: акт від 25.11.2011р. № 1 приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (типова форма № КБ-2в) на суму 260 552 грн., ПДВ 20% 52 110,40 грн., всього 312 662,40 грн.; податкова накладна від 25.11.2011р. № 73 на суму 260 552 грн., ПДВ 20% 52 110,40 грн., всього 312 662,40 грн.

Розрахунки між ТОВ "Строительная компания Интеграл" та ТОВ "Харківська віконна компанія" по вищезазначеному договору проведено у безготівковій формі, а саме: платіжним дорученням №122 від 25.11.2011р. на суму 312662,40 грн.

Таким чином, ТОВ "Строительная компания Интеграл" отримано від ТОВ "Харківська віконна компанія" будівельних робіт на суму 837645,00 грн., ПДВ 20% 167529,00 грн., всього 1005174,00 грн.

Вищезазначені податкові накладні на загальну суму 1005174 грн., в тому числі ПДВ 167529 грн., включені до реєстру отриманих податкових накладних за листопад 2011 року. Згідно з додатком 5 (рядок 26) до податкової декларації по податку на додану вартість за листопад 2011 року, поданим до ДПІ у Київського району м. Харкова під № 9012866368 від 21.12.2011р., ТОВ "Строительная компания Интеграл" віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ у розмірі 167529 грн. по контрагенту ТОВ "Харківська віконна компанія", індивідуальний податковий номер 349558220340.

Сума податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними включена до податкового кредиту в листопаді 2011 року в розмірі 167529 грн. та відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за листопад 2011 року.

Вартість будівельних робіт, отриманих від ТОВ "Харківська віконна компанія" на суму 837645 грн., включена до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, в Декларації з податку на прибуток за 4 квартал 2011 року.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено при розгляді апеляційної скарги, що акти приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року (типова форма № КБ-2в), виписані ТОВ "Харківська віконна компанія" на адресу ТОВ "Строительная компания Интеграл" від 21.11.2011р. № 1, від 23.11.2011р. № 1, від 25.11.2011р. № 1, підписані виключно замовником - ТОВ "Строительная компания Интеграл" та підрядником - ТОВ "Харківська віконна компанія".

Згідно з вказаними актами приймання виконаних будівельних робіт заробітна плата у складі вартості робіт складає 84717 грн., в тому числі: згідно з актом від 21.11.2011р. № 1 в сумі 38902 грн.; згідно з актом від 23.11.2011р. № 1 в сумі 40648 грн.; згідно з актом від 28.11.2011р. № 1 в сумі 5167 грн.

Потреба у підприємства позивача в укладенні вищезазначених правочинів обумовлена необхідністю виконання умов договору підряду №52 від 11.08.2011р. по капітальному ремонту приміщень учбового корпусу по вул. Пушкінська, 27, в м. Харкові, укладеного ТОВ "Строительная компания Интеграл" з Національним фармацевтичним університетом, де ТОВ "Строительная компания Интеграл" - Підрядник, а Національний фармацевтичний університет - Замовник.

В подальшому придбані послуги позивачем передано (реалізовано) НФаУ, а саме: відповідно до актів приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2011 року №7 від 10.11.2011р. на суму 279 283 грн., ПДВ 20% 55 856,60 грн., всього 335 139,60 грн., №8 від 16.11.2011р. на суму 297 810 грн., ПДВ 20% 59 562 грн., всього 357 372 грн., №9 від 21.11.2011р. на суму 260 552 грн., ПДВ 20% 52 110,40 грн., всього 312 662,40 грн.; податкової накладної №3 від 18.11.2011р. на суму 279 283 грн., ПДВ 20% 55 856,60 грн., всього 335 139,60 грн., №4 від 22.11.2011р. на суму 297 810 грн., ПДВ 20% 59 562 грн., всього 357 372 грн., №5 від 24.11.2011р. на суму 260 552 грн., ПДВ 20% 52 110,40 грн., всього 312 662,40 грн., на загальну суму 837 645,00 грн., ПДВ 20% 167 529,00 грн., всього 1 005 174,00 грн.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що вказані первинні документи за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань з оплати вартості товарів та послуг за вказаними правочинами шляхом перерахування грошових коштів.

Таким чином, факт реальності понесення позивачем витрат у спірних правовідносинах підтверджений матеріалами справи.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зауважити на той факт, що відповідачем ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не було надано доказів на підтвердження фальшивості зазначених документів, або на невідповідність відомостей, зазначених в цих первинних документах, фактичним обставинам, або на відсутність у контрагента статусу платника ПДВ на момент вчинення та виконання правочинів, або на завищення вартості робіт чи послуг, або на несумісність зазначених в документах робіт чи послуг з власною господарською діяльністю ТОВ "Строительная компания Интеграл". У ході перевірки відповідачем не встановлено проведення ТОВ "Строительная компания Интеграл" збиткових операцій, невикористання у власній господарській діяльності товарів (послуг), отриманих від ТОВ "Харківська віконна компанія", взаємопов'язаності позивача та вказаного контрагента, обізнаності щодо обставин господарювання один одного, вчинення ними узгоджених дій щодо отримання будь-якої вигоди (в тому числі і податкової).

З огляду на викладене, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та контрагентом позивача зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст.44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ "Харківська віконна компанія" і правомірність нарахування податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Посилання відповідача на відсутність у ТОВ "Харківська віконна компанія" ліцензії на право проведення будівельних робіт та дозволу на початок проведення будівельних робіт спростовуються матеріалами справи.

Так, в ході судового розгляду до матеріалів справи позивачем надані копії ліцензій на проведення будівельних робіт, виданих ТОВ "Строительная компанія Интеграл" та ТОВ "Харківська віконна компанія" (а.с. 48-53). З виданої ліцензії контрагенту позивача вбачається, що термін її дії з 29.06.2010 року по 29 серпня 2012 року.

Отже, на момент укладання договорів підряду з товариством позивача - у листопаді 2011 року ТОВ "Харківська віконна компанія" мало право на проведення будівельних робіт та дозволу на початок проведення будівельних робіт, оскільки мало відповідну ліцензію.

З приводу твердження суб'єкта владних повноважень в акті перевірки та в апеляційній скарзі про відсутність факту реального вчинення господарських операцій через акт ДПІ у Московському районі м. Харкова від 14.06.2012р. №1062/2220/34955829 "Про результати позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківська віконна компанія", з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009р. по 01.06.2012р.", яким встановлені порушення ст. 44, п.85.2 ст. 85 та п. 135.2 ст. 135 , п. 138.2 ст. 138, ст.ст. 187, 188, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, оскільки дані податкової звітності документально не підтверджені, колегія суддів зауважує на таке.

Належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (оскільки діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (оскільки наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст. 207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (оскільки відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Разом з тим, під час розгляду справи відповідачем не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочинів недійсними.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в яких викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Крім того, зазначені відповідачем обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податковий кредит з ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат. Податковий кодекс України не ставить право платника ПДВ на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. І в разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи, оскільки позивач та його контрагент є окремими суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, окремими платниками податку на додану вартість, кожен з яких має свої межі юридичної відповідальності, яка є індивідуальною, виходячи з вимог ст. 61 Конституції України.

В силу ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Колегія суддів також акцентує увагу і на тому, що чинне законодавство не покладає на платника податків обов'язку перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ "Харківська віконна компанія" мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарської операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року , яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес"АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, всупереч наведеним положенням, відповідачем не доведено правомірність його рішень, що оскаржуються.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що обставини, які викладені відповідачем в акті перевірки, неможливо кваліфікувати як порушення, що передбачені п.п. 138.1, 138.2 ст. 138, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що в даному випадку відповідна сторона, як суб'єкт владних повноважень, не довела суду правомірність прийнятих нею податкових повідомлень-рішень, що дає суду підстави для задоволення адміністративного позову.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції підтверджує, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 197, 198, 200, п. 1 ч. 1 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2014р. по справі № 820/5427/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя Пянова Я.В.Судді Зеленський В.В. Чалий І.С.