Постанова № 3880161, 18.06.2009, Харківський апеляційний господарський суд

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" червня 2009 р. Справа № 51/34-09

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Істоміна О. А., судді Такмаков Ю.В. , Барбашова С.В.

при секретарі Пироженко І.В.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС" м. Харків (вх. № 1277 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 13.04.09 р. по справі № 51/34-09

за позовом ТОВ "Одеський зв"язок", м. Одеса

до ТОВ "МКС" м. Харків

стягнення 1830,00 грн

встановила:

У лютому 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Одеський зв"язок", м. Одеса (далі, ТОВ "Одеський зв"язок") звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС" м. Харків (далі, ТОВ "МКС") штрафу за поставку неякісної продукції у сумі 1 830,00 грн., та судові витрати по справі.

16.03.2009 року до господарського суду, від позивача, надійшла заява про відшкодування судових витрат, в якій він просив суд стягнути з відповідача судові витрати, що складаються з державного мита у розмірі 102,00 грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 118,00 грн. та транспортні видатки у розмірі 251,98 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.04.2009 р. по справі № 51/34-09 (суддя Шарко Л.В.) позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "МКС" на користь ТОВ "Одеський зв"язок" 1830,00 грн. штрафу, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов"язані з розглядом справи (транспортні) у розмірі 251,98 грн.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому зокрема, зазначає, що сторони не встановили відповідальність за поставку неякісної продукції, вважає, що судом невірно застосовано до даних правовідносин приписи ч. 2 ст. 231, ч. 7 ст. 269 Господарського кодексу України, оскільки ні позивач, ні відповідач не являються суб’єктами господарювання, що належать до державного сектора економіки. Крім того, посилається на те, що заявлена позивачем до стягнення сума у розмірі 251,98 грн. у вигляді транспортних видатків, не може вважатися судовими витратами, пов’язаними з розглядом справи в розумінні ст.. 44 ГПК України. Просить оскаржуване рішення скасувати та припинити провадження у справі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу, в яких вважає доводи, викладені в апеляційній скарзі необґрунтованими, а також зазначає, що ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України підлягає застосуванню не лише до обмеженого кола суб’єктів, а взагалі до відносин поставки товарів незалежно від суб’єктів цих відносин. Також, на його думку, транспортні витрати відносяться до інших витрат, пов’язаних з розглядом справи, відповідно до ст. 44 ГПК України.

02 червня 2009 року позивач надав до Харківського апеляційного господарського суду клопотання, в якому повідомив про неможливість брати участь у судовому засіданні апеляційного господарського суду та просив розгляд апеляційної скарги по даній справі здійснювати у відсутності представника позивача з врахуванням доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Відповідач в судове засідання 16 червня 2009 року не з’явився, про причини неявки не попередив, докази його належного повідомлення про час та місце судового засідання знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, а в наданій відповідачем апеляційній скарзі достатньо повно викладені всі обставини стосовно суті спору, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу без участі представника відповідача за наявними у справі матеріалами, до того, ж ухвалою Харківського апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження від 18 травня 2009 року сторони попереджено, що в разі неявки представників сторін, справа може бути розглянута без їх участі

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача, виходячи з наступного.

19.08.2006 р. позивачем у відповідача був придбаний ноутбук Asus М5200 серійний номер 61NOAG038536 разом з адаптером.

Факт здійснення поставки підтверджується касовим чеком від 19.08.2006 року на суму 9240,00 грн. та податковою накладною від 19.08.2006 року № 79352 (аркуші справи 11-12).

Крім цього було видано гарантійний талон № 000321, що був скріплений печаткою та підписом відповідача.

Гарантійний термін на товар був встановлений протягом 24 місяців. Під час гарантійного терміну DVD- привод ноутбук вийшов з ладу. У зв'язку з чим 27.06.2008 р. позивач звернувся до Сервіс-центру ТФ "ТиД" з проханням здійснити його гарантійний ремонт. У Сервіс-центрі ТФ "ТиД" запропонували замінити DVD- привод на новий та прийняли замовлення позивача на усунення несправностей.

07.08.2008 року позивач направив відповідачу листа № 125 з вимогою щодо вжиття заходів із заміни DVD- приводу у розумний термін та вимогами про сплату штрафу за поставку товару неналежної якості.

Замовлення позивача на усунення несправностей було виконано Сервіс-Центром ТФ "ТиД" 21.08.2008 року.

У відповідь на лист позивача № 125 від 07.08.2008 року відповідач 22.08.2008 року надав відповідь в якій висловив сумніви щодо того, що техніка має дефект та передана для проведення гарантійного ремонту, зазначив, що не буде вживати ніяких заходів щодо усунення несправностей на тій підставі, що підприємство відповідача не здійснює гарантійне обслуговування, відмовився задовольняти вимогу про сплату штрафу за поставку товару неналежної якості з посиланням на те, що частина 2 статті 231 ГК України застосовується при наявності спеціальних обставин, а саме - спеціального суб'єкту господарювання, а в стосунках між позивачем та відповідачем відсутні ознаки, за яких застосовується стаття 231 ГК України".

Керуючись приписами ч. 7 ст. 269, ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України, суд першої інстанції визнав позовні вимоги щодо стягнення штрафу в розмірі 1 830,00 грн. за поставку товару неналежної якості обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Проте, колегія суддів не погоджується з даними висновками місцевого господарського суду.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд, застосувавши на підставі частини 2 статті 231 ГК України до відповідача зазначені штрафні санкції, не врахував та не з'ясував наявності умов для їх застосування, запроваджені вказаною нормою права, а саме щодо наявності скоєння господарського правопорушення, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або наявності порушення, пов'язаного з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання за рахунок Державного бюджету України чи за раху­нок державного кредиту, з посиланням на відповідні належні докази, які дані висновки обґрунтовують.

Поряд з цим, господарський суд також не надав належної правової оцінки суті виниклим між сторонами по справі правовідносинам, що, враховуючи суть спору, свідчить про не з’ясування судом всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Слід зазначити, що між позивачем та відповідачем відповідно до положень статті 206 Цивільного кодексу України був укладений усний правочин щодо купівлі-продажу техніки, ноутбука Asus М5200 серійний номер 61NOAG038536 разом з адаптером, який, в свою чергу повністю виконувався в момент його вчинення. Позивачу, як юридичній особі, що сплатила за техніку згідно усного правочину з другою стороною, був виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів, а саме, квитанція та податкова накладна.

Отже, за своєю правовою природою дані відносини мають ознаки договору купівлі-продажу та які регулюються главою 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частиною 3 статті 678 Цивільного кодексу України, якщо продавець товару неналежної якості не є його виготовлювачем, вимоги щодо заміни, безоплатного усунення недоліків товару і відшкодування збитків можуть бути пред'явлені до продавця або виготовлювача товару.

Частиною 2 статті 679 Цивільного кодексу України передбачено, якщо продавцем надані гарантії щодо якості товару, продавець відповідає за його недоліки, якщо він не доведе, що вони виникли після його передання покупцеві внаслідок порушення покупцем правил користування чи зберігання товару, дій третіх осіб, випадку або непереборної сили.

Частинами 5, 6 статті 269 Господарського кодексу України постачальник (виробник) гарантує якість товарів у цілому. Гарантійний строк на комплектуючі вироби і складові частини вважається рівним гарантійному строку на основний виріб, якщо інше не передбачено договором або стандартами (технічними умовами) на основний виріб. Постачальник (виробник) зобов’язаний за свій рахунок усунути дефекти виробу, виявлені протягом гарантійного строку, або замінити товари, якщо не доведе, що дефекти виникли внаслідок порушення покупцем правил експлуатацію або зберігання виробу.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач звернувся до уповноваженого виробником Сервіс-центру саме за проведенням гарантійного ремонту. Техніка була прийнята для проведення ремонту та належним чином безкоштовно відремонтована, шляхом заміни DVD- приводу.

Таким чином, позивачу були надані гарантії, що передбачені законодавством, зокрема частиною 3 статті 678, частиною 2 статті 679 Цивільного кодексу України, частинами 5, 6 Господарського кодексу України та безкоштовно усунутий дефект техніки, що виявлений протягом гарантійного строку.

До того ж, відповідно до матеріалів справи, на даний момент претензій до техніки у позивача не має.

Згідно з частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Стаття 549 Цивільного кодексу України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Частина друга статті 551 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони, здійснюючи купівлю-продаж техніки, не встановили відповідальність за поставку неякісної продукції.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов’язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов’язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення умов зобов’язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до викладеного, на думку колегії суддів, підставою для застосування наслідків порушення зобов’язань передбачених статті 231 Господарського кодексу України є наявність або спеціальної правосуб’єктності суб’єкта зобов’язань, або відповідних положень в договорі між позивачем та відповідачем. Оскільки позивачем при провадженні по справі у судах першої та апеляційної інстанції не надано належних доказів в підтвердження останнього, то колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для стягнення з відповідача штрафу за поставку неякісної продукції, а тому вважає такі вимоги позивача безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.

Звертаючись до господарського суду, позивач також просив стягнути з відповідача витрат на транспортні видатки у розмірі 251,98 грн., які, за його твердженнями були витрачені для проїзду до суду.

Суд першої інстанції в своєму рішення задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача на користь позивача зазначену суму витрат, пославшись на статтю 44 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів з даними висновками не погоджується, оскільки відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов’язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов’язаних з розглядом справи.

В контексті даної статті до інших витрат відносяться, зокрема, суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 ГПК).

Слід зазначити, що частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову –на відповідача; при відмові у позові –на позивача, в зв’язку з чим позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, транспортні витрати позивача не можна розцінювати як судові витрати у розумінні статті 44 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вони не мають обов’язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному зв'язку із заявленою до стягнення сумою штрафу. Отже, віднесення місцевим господарським судом до судових витрат позивача транспортних видатків суперечить чинному законодавству.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що господарським судом Харківської області при прийнятті оскаржуваного рішення від 13.04.2009 р. по справі № 51/34-09 порушені норми матеріального та процесуального права, а висновки суду у повній мірі не відповідають обставинам справи, у зв’язку з чим апеляційна скарга ТОВ "МКС" підлягає задоволенню, вказане рішення підлягає скасуванню, а у позові слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 206, 549, ч. 2 ст. 551, ч. 3 ст. 678, ч. 2 ст. 679 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 230, ч.ч. 5, 6 ст. 269 Господарського кодексу України, ст..ст. 43, 44, ч. 5 ст. 49, 99, 101, п. 2 ст. 103, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду, -

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.04.2009 року по справі № 51/34-09 скасувати та прийняти нове рішення. У позові відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Одеський зв"язок" (поштова адреса: 65028, м. Одеса, вул. Генерала Цветаєва, 18; місцезнаходження: 65076, м. Одеса, вул. Радісна, 2/4, код 25430256, п/р 26003003894401 в Одеському відділенні ВАТ "Сведбанк", МФО 300164, п/р 26007901025886 у Філії ЗАТ "ПУМБ" у м. Миколаєві, МФО 326126) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МКС" (61037, м. Харків, пр. Московський, 197-б, код 21197076) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги в розмірі 51,00 грн.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в місячний термін.

Повний текст постанови підписано 18 червня 2009 року.

Головуючий суддя Істоміна О. А.

Судді Такмаков Ю.В.

Барбашова С.В.