Постанова № 38798475, 19.05.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2014 р. Справа № 907/1159/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого - судді Зварич О.В.

суддів Кордюк Г.Т.

Хабіб М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (надалі ФОП ОСОБА_2) б/н від 14.02.2014р. (вх. № 01-05/837/14 від 21.02.2014р.) та Відкритого акціонерного товариства «Закарпатавтотранс» (надалі ВАТ «Закарпатавтотранс») за № 329/07-03 від 18.02.2014р. (вх. № 01-05/867/14 від 24.02.2014р.)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.02.2014р.

у справі № 907/1159/13

за позовом: ВАТ «Закарпатавтотранс»

до відповідача: ФОП ОСОБА_2

про стягнення 74705,96 грн. штрафних санкцій,

за участю:

від позивача: Ігнатьо Б.Я. - представник (довіреність № 1913 від 15.11.2013р.);

Ставичний П.І. - представник (довіреність № 1915 від 15.11.2013р.); Стельмах В.В. - представник (довіреність № 1314 від 15.11.2013р.);

від відповідача: ОСОБА_6 - представник (довіреність № 39 від 23.01.2014р.),

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 03.02.2014р. у справі №907/1159/13 (суддя Мокану В.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з ФОП ОСОБА_2 на користь ВАТ «Закарпатавтотранс» суму 17745,96 грн. штрафних санкцій за договором №2 від 06.09.2010р., а також 408,68 грн. на відшкодування судового збору. Відмовлено в іншій частині позову.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що наявними в матеріалах справи актами звірки, дорожніми листами та касовими відомостями підтверджується факт допущення відповідачем порушень умов договору № 2 від 06.09.2010р. про надання послуг автостанцією перевізникові, а саме: 509 зривів рейсів, 9 незаїздів, 78 запізнень. Відтак, загальна сума штрафних санкцій, нарахованих на підставі пунктів 3.1.1, 3.1.2, 3.1.4 договору за період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р. (в межах строку позовної давності) складає 17745,96 грн. та підлягає стягненню з відповідача.

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач та відповідач подали апеляційні скарги.

Позивач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 03.02.2014р. у справі №907/1159/13 в частині відмови в задоволенні позовних вимог ВАТ «Закарпатавтотранс», прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю. Вказує, що допущення відповідачем зриву рейсу не виключає його відповідальності за допущені незаїзди на автостанції позивача, у тому числі і у тих випадках, коли підтверджується відправлення автобуса з автостанції формування. Зазначає, що подачу відповідачем автобусу на автостанцію без відповідної відмітки про заїзд на цю ж автостанцію при виконанні попереднього рейсу, слід розцінювати як незаїзд, допущений при виконанні попереднього рейсу. Звертає увагу на те, що відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження своїх заперечень проти позову.

Відповідач в апеляційній скарзі вважає, що суд першої інстанції не звернув достатньо уваги на надмірно великий розмір штрафних санкцій порівняно із збитками ВАТ «Закарпатавтотранс». Стверджує, що позивачу не завдано збитків під час запізнення рейсів, адже пасажири, які придбали квитки на рейсовий автобус, у жодному разі його не повернули, були довезені до станції призначення, а ВАТ «Закарпатавтотранс», навіть у випадку запізнення автобусу отримав 1 гривню за заїзд автобуса перевізника на автостанцію «Перечин» і 2 гривні - за заїзд на автостанцію «Ужгород». Покликається на те, що у позивача відсутні будь-які збитки у випадку незаїзду автобусу відповідача на автостанцію. Неможливість завершити рейс через технічну несправність автобусу, яка сталась перед заїздом цього автобусу на кінцеву автостанцію у жодному випадку не порушує інтереси кінцевих споживачів, яких завжди було доставлено на станцію призначення резервним автобусом. Просить зменшити розмір штрафних санкцій, змінити оскаржуване рішення місцевого господарського суду, стягнути з ФОП ОСОБА_2 на користь ВАТ «Закарпатавтотранс» суму 1545,00 грн. штрафних санкцій за договором № 2 від 06.09.2010р.

ФОП ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу ВАТ «Закарпатавтотранс» стверджує про необґрунтованість та безпідставність доводів скаржника, у зв'язку з чим апеляційна скарга ВАТ «Закарпатавтотранс» не підлягає задоволенню.

ВАТ «Закарпатавтотранс» у відзиві на апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_2 просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційні скарги, відзиви на апеляційні скарги та заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення господарського суду Закарпатської області від 03.02.2014р. у справі №907/1159/13, з огляду на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи, ФОП ОСОБА_2 є перевізником за договорами на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування, укладеними з Закарпатською обласною державною адміністрацією (замовник), на маршрутах Тур'я Бистра - Ужгород №№ 615/616, 617/618, 619/620, 621/622, 623/624, 625/626 та Полянська Гута - Ужгород №№ 759/760, 761/762 (а.с.44-55, т.1).

06 вересня 2010 року між ВАТ «Закарпатавтотранс» (сторона-1) та ПП ОСОБА_2 (сторона-2) укладено договір № 2 про надання послуг автостанцією перевізникові (в редакції постанови Львівського апеляційного господарського суду від 24.04.2012р. у справі № 2/109), за умовами якого сторона-1 зобов'язується надати послуги та виконати роботи для сторони-2, пов'язані з відправленням і прибуттям пасажирів, а сторона-2 зобов'язується провести оплату за отримані послуги і виконані стороною-1 роботи (а.с. 9-10, т.1).

Розділом 2 договору передбачені права і обов'язки сторін.

Згідно п. 2.1.2 договору сторона-1 зобов'язується організувати прибуття та відправлення автобуса з облаштованих платформ, а саме: фіксувати фактичний час прибуття і відправки автобусів сторони-2 у диспетчерських журналах та в дорожньому листі, завіривши запис особистим штампом посадової особи (диспетчера), а також в електронному вигляді; видавати водіям оформлену відомість касового продажу квитків на виконуючий рейс, зробивши про це відмітку у квитково-касовому листі.

Відповідно до п.п. 2.2.1, 2.2.2 договору сторона-2 зобов'язується забезпечити подачу автобуса на автостанцію екіпірованого в належному технічному та санітарному стані для посадки пасажирів на початкову зупинку приміського та міжміського маршруту за 20 хвилин, а міжнародного за 40 хвилин до їх відправлення в рейс згідно з затвердженим розкладом руху, а також прибуття автобусів відповідно до розкладу руху на проміжні автостанції; забезпечити водія рейсового автобуса документами, передбаченими для нього ст. 39 Законом України „Про автомобільний транспорт".

За невиконання обов'язків, передбачених цим договором, сторони несуть взаємну відповідальність, передбачену умовами даного договору та чинним законодавством України (п. 3.1 договору).

У відповідності до п. 3.1.1 договору за зрив рейсу без поважних причин сторона-2 сплачує стороні-1 кошти в розмірі суми двох квитків від початкової до кінцевої зупинки, визначеної за маршрутом перевізника. Поважними причинами, які не тягнуть за собою грошової компенсації, вважаються важкі погодно-кліматичні умови та інші форс-мажорні обставини. Підставою для ненарахування грошової компенсації є акт, складений фахівцями сторони-2, який протягом 3 днів надсилається стороні-1.

Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що за незаїзд автобусів на автостанції, які передбачені розкладом руху, сторона-2 сплачує стороні-1 неустойку у розмірі 100,00 грн. за кожну з автостанцій, на яку був здійснений незаїзд в незалежності від виду сполучення. Незаїздом рахується випадок, коли підтверджується відправлення автобуса з автостанції формування.

В пункті 3.1.4 договору зазначено, що за кожен випадок запізнення автобуса на автостанцію більше 15-ти хвилин без поважних причин згідно затвердженого розкладу руху, сторона-2 сплачує стороні-1 кошти в сумі 5 грн. за кожне запізнення. Поважними причинами є причини, зазначені в п. 3.1.1 договору.

Порядок взаєморозрахунків сторони погодили в розділі 3 договору.

Розділом 5 договору обумовлено, що сторони зобов'язуються вирішувати всі спори і розбіжності, які виникають між ними за даним договором, шляхом двосторонніх переговорів. Якщо спір не може бути врегульованим шляхом переговорів, він підлягає вирішенню в установленому законодавством порядку. У разі виникнення спірних питань щодо якості та своєчасності надання сторонами послуг, згідно умов цього договору, обов'язок по складанню відповідних актів, які фіксуватимуть ненадання чи неналежне надання іншою стороною послуг, покладається на сторону-споживача даної конкретної послуги. Акт складається та підписується в присутності представників сторін. При цьому, відмова представника сторони-надавача даної конкретної послуги підписати відповідний акт вважається визнанням факту неналежного надання відповідної послуги. Питання, що не врегульовані сторонами в даному договорі, вирішуються згідно чинного законодавства України.

Термін дії цього договору встановлюється з 01 жовтня 2010 року по 31 грудня 2013 року.

В позовній заяві позивач, покликаючись на звіти із диспетчерського журналу, вказує, що відповідач, порушивши договірні зобов'язання, в період з 01.11.2012р. по 31.10.2013р. вчинив 110 запізнень на автостанції, 223 зриви рейсів та 577 незаїздів на автостанції.

Диспетчерський журнал позивача ведеться у електронному вигляді за допомогою автоматизованої системи керування пасажирськими перевезеннями „Автостанція", зареєстрованої на підставі свідоцтва Міністерства освіти і науки України ВР № 00124, яка використовується на підставі договору про передачу науково-технічної продукції №17/2010-86 від 11.10.2010 року та введена в роботу ВАТ „Закарпатавтотранс" наказом №383 від 21.10.2010 року (а.с.31-43; 65; 68-69, т.1).

11 листопада 2013 року позивач надіслав відповідачу письмову вимогу в порядку ст.530 ЦК України за № 1864/07-10 від 11.11.2013р., в якій вимагав у семиденний строк з моменту отримання вимоги оплатити штрафні санкції в розмірі 65851,56 грн., нараховані за допущення вищевказаних порушень договірних зобов'язань (а.с.26, т.1).

Відповідач залишив вказану вимогу без відповіді та задоволення, що слугувало підставою звернення позивача до місцевого господарського суду з даним позовом.

15.01.2014р. відповідач звернувся в суд першої інстанції з заявою про застосування позовної давності б/н від 13.01.2014р., в якій просив застосувати позовну давність до вимог позивача, які виникли до 20.11.2012р. і відмовити в їх задоволенні (а.с.163, т.1).

Як видно з матеріалів справи, в процесі розгляду справи в суді першої інстанції, сторони провели звірку даних щодо документального відображення фактів порушень, стосовно яких заявлено позовні вимоги, на підставі дорожніх листів ФОП ОСОБА_2, квитково-касових листів (відомостей) та інших документів.

Проведена сторонами звірка даних була зумовлена великим обсягом первинних документів, тривалим періодом спірних правовідносин, значною кількістю маршрутів та різновидністю порушень, допущених відповідачем.

За результатами проведеної звірки сторонами складені помісячні акти звірки порушень згідно диспетчерського журналу ВАТ „Закарпатавтотранс" та дорожніх листів ФОП ОСОБА_2 за період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р., тобто в межах строку позовної давності

Наявними в матеріалах справи актами звірки, дорожніми листами та касовими відомостями підтверджується, що в період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р. відповідач в порушення договірних зобов'язань вчинив 509 зривів рейсів, 9 незаїздів на автостанції та 78 запізнень на автостанції.

Разом з тим, як видно з актів звірки порушень згідно диспетчерського журналу ВАТ „Закарпатавтотранс" та дорожніх листів ФОП ОСОБА_2 від 17.12.2013р., сторони по-різному кваліфікують окремі види порушень, допущені відповідачем, а саме: зривом рейсу відповідач вважає невиїзд автобуса з гаража у зв'язку з ремонтними роботами та відсутністю дорожнього листа. Натомість, позивач розцінює вказане порушення як незаїзд на автостанцію. Зривом рейсу відповідач вважає також відсутність в дорожньому листі запису про прибуття автобуса на кінцеву автостанцію у разі документально підтвердженої технічної несправності автобуса, що унеможливила виконання рейсу. Позивач оцінює такий випадок як незаїзд.

По-різному сторони кваліфікували ситуації, коли у дорожніх листах при поверненні з рейсу на кінцеву станцію відсутня відмітка диспетчера: позивач вважає це незаїздом, а відповідач наголошує на відсутності порушення, посилаючись на те, що ні договором, ні чинним законодавством не передбачено обов'язку перевізника ставити відмітку у дорожньому листі.

15.01.2014р. позивач подав в суд першої інстанції заяву про збільшення розміру позовних вимог за № 07-03/22-3 від 14.01.2014р., в якій вказав, що за результатами проведеної між сторонами звірки даних щодо документального відображення фактів порушень, відповідач додатково визнав допущення 260 зривів рейсів за період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р. Просив прийняти заяву про збільшення розміру позовних вимог та стягнути з відповідача 8854,40 грн. штрафних санкцій за вчинення 260 зривів рейсів (а.с.94-95, т.1).

При винесенні постанови, колегія суддів керувалася наступним:

Згідно ч. 2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 32 Закону України „Про автомобільний транспорт" відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, із власниками автостанцій визначаються договором.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 193 ГК України та ст. 526 ЦК України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В ході розгляду апеляційних скарг у даній справі колегією суддів встановлено, що в порушення зобов'язань по договору № 2 від 06.09.2010р. про надання послуг автостанцією перевізникові, відповідач в період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р. допустив 509 зривів рейсів, 9 незаїздів на автостанції та 78 запізнень на автостанції, що підтверджується вищеописаними актами звірки, дорожніми листами та касовими відомостями.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 217 ГК України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

В статті 230 ГК України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України передбачено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В розділі 3 договору № 2 від 06.09.2010р. про надання послуг автостанцією перевізникові „Відповідальність сторін" сторони погодили розмір штрафних санкцій за порушення умов договору.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача 16455,96 грн. штрафу за зрив 483 рейсів, 900,00 грн. неустойки за 9 незаїзів автобусів на автостанції та 390,00 грн. штрафних санкцій за 78 запізнень автобусів на автостанції (всього 17745,96 грн. штрафних санкцій), за період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р., враховуючи наступне:

Згідно ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» рейс - рух транспортного засобу від початкового до кінцевого пункту маршруту.

Відтак, зірваний рейс - це рейс, який не відбувся.

Незаїзд на автостанцію - це невиконання перевізником передбаченого п. 2.2.1 договору обов'язку щодо прибуття автобусів відповідно до розкладу руху на проміжні автостанції, оскільки згідно п. 3.1.2 незаїздом рахується випадок, коли підтверджується відправлення автобусу з автостанції формування.

Відсутність доказів відправлення автобуса в рейс не дає можливості кваліфікувати факти неприбуття автобуса на проміжні станції як незаїзди.

Враховуючи вказані обставини місцевий господарський суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача штрафні санкції в сумі 17745,96 грн., нараховані на підставі п.п. 3.1.1, 3.1.2, 3.1.4 договору за період з 20.11.2012р. по 31.10.2013р. та відмовив в рештій частині позовних вимог, що стосуються зазначеного періоду , за недоведеністю.

На думку колегії суддів, законним та обґрунтованим є оскаржуване рішення місцевого господарського суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача штрафних санкцій за допущені порушення договірних зобов'язань за період з 01.11.2012р. по 19.11.2013р., як таких, що погашені строком позовної давності, про застосування якої стороною у справі подано заяву.

Відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява від 19.11.2013р. №1928/07-03 про стягнення з ФОП ОСОБА_2 65851,56 грн. подана позивачем до господарського суду Закарпатської області 20.11.2013р. (вх. № 02.5.1-20/1353/13 від 20.11.13р.). Отже, вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором про надання послуг автостанцією перевізникові від 06.09.2010 року за період з 01.11.2012р. по 19.11.2013р. правомірно визнані судом такими, що погашені строком позовної давності.

Водночас, колегія суддів не вбачає підстав для застосування ч.3 ст.83 ГПК України та зменшення розміру штрафних санкцій з 17745,96 грн. до 1545,00 грн., оскільки відповідно до положень наведеної процесуальної норми господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, у виняткових випадках. Наведені апелянтом обставини щодо відмови ВАТ «Закарпатавтотранс» перерахувати кошти ФОП ОСОБА_2, які унеможливили вчасне проведення ремонтних робіт, закупівлю запасних частин для забезпечення справного технічного стану автобуса, не можуть бути визнані судом винятковими з огляду на те, що не віднесені самими сторонами договору до поважних причин, які не тягнуть за собою відповідальності у вигляді грошової компенсації. Такими причинами згідно п.3.1.1 договору вважаються важкі погодно-кліматичні умови та інші форс-мажорні обставини.

З огляду на вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг слід покласти на скаржників згідно вимог ст.49 ГПК України.

Керуючись, ст. ст. 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

Рішення господарського суду Закарпатської області від 03.02.2014р. у справі №907/1159/13 залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.

Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 ГПК України.

Головуючий суддя Зварич О.В.

судді Кордюк Г.Т.

Хабіб М.І.