Постанова № 38796749, 12.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 р. Справа № 2а/0470/9331/11 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бондар М.В.,

при секретарі Щербак А.Ю.,

за участю:

представника позивача Проскуріна Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська агропромислова компанія» до Дніпродзержинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Придніпровська агропромислова компанія» (далі - ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія», позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську, яка в судовому засіданні була замінена правонаступником - Дніпродзержинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - Дніпродзержинська ОДПІ, відповідач). В позовній заяві ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» просить скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Дніпродзержинську № 0001782301 від 13.07.2011 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами перевірки ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» відповідачем було складено акт перевірки № 3358/195/23-408/33382159 від 21.06.2011 року, згідно висновку якого було встановлено порушення Податкового кодексу України (далі - ПК України) та Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та визнано нікчемними правочини, укладені ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» з ТОВ «Аксіома». На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 13.07.2011 року № 0001782301, з яким позивач не погоджується, вважає його таким, що підлягає скасуванню. Позивач вважає, що перевірку проведено з порушенням норм діючого податкового законодавства. Висновок податкового ревізора про нікчемність правочину є необґрунтованим, оскільки ним не наведено жодної підстави та не надано належних доказів вважати укладений договір нікчемним. Укладений позивачем з ТОВ «Аксіома» договір постачання № 01/12-2 від 01.12.2010 року є звичайним господарським договором та не суперечить ЦК України, іншим законам, моральним засадам суспільства та спрямований на реальне настання правових наслідків, не визнаний судом нікчемним та підтверджується необхідними документами. Отже, висновки викладені в акті перевірки спростовуються складеними та підписаними сторонами документами, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представником відповідача надавались суду письмові заперечення, в яких зазначено, що у зв'язку з ненаданням позивачем документів на запит податкового органу, відповідачем під час перевірки використано акт перевірки ТОВ «Аксіома» № 2147/163/23-206/20251135 від 30.05.2011 року та комп'ютерні автоматизовані інформаційні системи податкового органу. З зазначених матеріалів вбачається, що фінансово-господарська діяльність ТОВ «Аксіома» здійснювалась поза межами правового поля, а всі правочини суб'єкта господарювання з моменту його реєстрації є фіктивними, та такими, що суперечать діючому законодавству, направлені на штучне формування податкового кредиту з ПДВ, з метою зменшення бази оподаткування, та мають мету надання податкової вигоди третім особам. Податкова накладна, виписана ТОВ «Аксіома», підтверджує факт штучного формування податкового кредиту з ПДВ з метою зменшення бази оподаткування ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія», оскільки за вказаною в накладні адресою ТОВ «Аксіома» не знаходиться. В ході перевірки встановлено відсутність поставок товарів, що свідчить про складання угод без мети настання реальних наслідків. ТОВ «Аксіома» не мало необхідних умов для виконання постачання товарів: технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів. Зазначені дані дають підстави вважати укладений правочин нікчемним, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Дослідивши письмові докази по справі, заслухавши пояснення представника позивача та проаналізувавши чинне законодавство, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» зареєстровано 28.03.2005 року виконавчим комітетом Дніпродзержинської міської ради Дніпропетровської області, перебуває на обліку платників податків у Дніпродзержинській ОДПІ, зареєстровано платником ПДВ.

Дніпродзержинською ОДПІ проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за січень 2011 року по взаємовідносинам з ТОВ «Аксіома» та далі по ланцюгу постачання. За наслідком перевірки відповідачем 21.06.2011 року складено акт № 3358/195/23-408/33382159, в якому встановлені наступні порушення ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія»:

- ч. 5 ст. 203, ч. 1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» при придбанні товарів (послуг). Товар (послуги) по вказаних правочинах не був придбаний в порушення ст. 662, 655 та 656 ЦК України, правочини визнано нікчемними по ланцюгу з ТОВ «Аксіома» у розмірі ПДВ 16 666,67 грн.;

- п. 185.1 ст. 185, п. 186.1 ст. 186, п. 187.1 ст. 187, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 200 ПК України за січень 2011 року, правочини визнано нікчемними.

13.07.2011 року Дніпродзержинською ОДПІ на підставі акту № 3358/195/23-408/33382159 від 21.06.2011 року винесено податкове повідомлення-рішення № 0001782301, яким згідно з п.п.54.3.2 п. 54.3 ст. 54 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання позивача за платежем - податок на додану вартість: за основним платежем в сумі 5805 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 1 грн.;

З установчих документів позивача вбачається, що ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» здійснює діяльність з овочівництва, декоративного садівництва та вирощування продукції розсадників, вирощування зернових та технічних культур, виробництва продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, інших видів оптової торгівлі, посередництва в торгівлі товарами широкого асортименту.

Судом встановлено, що 01.12.2010 року між ТОВ «Аксіома» (постачальник) та ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» (покупець) було укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця товар - соняшник, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах договору. Кількість товару 27,310 тон, вартість складає 3661,67 грн. за тону (в т.ч. ПДВ 20 %). Загальна вартість договору складає 100 000 грн.

Підтвердженням факту виконання договору поставки соняшника свідчать досліджені в судовому засіданні копії видаткової накладної, рахунку-фактури, податкової накладної, банківської виписки.

В подальшому отриманий від ТОВ «Аксіома» товар - соняшник, було реалізовано ТОВ «Дніпробізнесбуд» згідно договору поставки від 01.12.2010 року № 01/12/3. Кількість товару 27,310 тон, вартість складає 3954,60 грн. за тону (в т.ч. ПДВ 20 %). Загальна вартість договору складає 108 000 грн. Підтвердженням факту подальшої реалізації соняшника ТОВ «Дніпробізнесбуд» свідчать досліджені в судовому засіданні копії видаткової накладної, рахунку-фактури, податкової накладної, довіреності на отримання товару, банківської виписки.

Висновок про нікчемність укладеної угоди з ТОВ «Аксіома» зроблено відповідачем на підставі акту Дніпродзержинської ОДПІ № 2147/163/23-206/20251135 від 30.05.2011 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Аксіома»…».

Відповідно до частин 1 та 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як зазначено в ч.2 ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно частин 1 та 2 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

На підставі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним; правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Пленум Верховного Суду України в постанові „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009, зокрема, визначив перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Згідно зі ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст.207 ГК України та ст.228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та ст. 16 ПК України.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угода, яка укладена між ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» (покупець) та ТОВ «Аксіома» (постачальник) оформлена належним чином; спірний правочин не визнаний судом недійсним і його недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочину; правочин виконаний сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не доведено відсутність постачання товару ТОВ «Аксіома» за договором поставки, не доведено, що вчинений правочин є нікчемним, порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства.

Суд критично оцінює посилання представника відповідача на акт Дніпродзержинської ОДПІ № 2147/163/23-206/20251135 від 30.05.2011 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Аксіома»…», оскільки він не спростовує дійсність укладеного між ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» та ТОВ «Аксіома» правочину щодо поставки товару та не може вважатись судом безспірним доказом порушення податкового законодавства з боку позивача.

Згідно абз."а" п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання та виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до п.198.2 ст. 198 ПК України датою виникнень права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податково накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.10 ст.201 ПК України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

ПК України виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставить у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання. Положення щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови його повернення з бюджету платникові, стосується саме цього платника і сплати ним податку в ціні товарів (послуг) постачальникам.

Несплата продавцем податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту. Така правова позиція викладена, зокрема, в постановах Верховного Суду України від 22.10.2010 р., від 31.01.2011 р.

Зазначена правова позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі „БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV (далі Закон №996) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч.2 ст.3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством; фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, грунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Як зазначено в ч.1 ст.9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій; первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідачем не спростовано факт належного оформлення первинних документів, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит з ПДВ по господарським операціям з ТОВ «Аксіома»: на час виписки податкової накладної ТОВ «Аксіома» було зареєстровано платником ПДВ і виписана податкова накладна має всі необхідні реквізити, інші досліджені первинні документи підтверджують факт здійснення господарської операції.

Таким чином, за наслідком розгляду справи не знайшло підтвердження заниження сум податку на додану вартість ТОВ «Придніпровська агропромислова компанія» по операціях з поставки товару від ТОВ «Аксіома», що виключає правомірність визначення позивачу оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням від 13.07.2011 року № 0001782301 грошових зобов'язань та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

Отже, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

З огляду на зазначене, документально підтверджені позивачем судові витрати - судовий збір, сплачений згідно платіжного доручення № 119 від 19.07.2011 року в сумі 61,46 грн., підлягає стягненню з Державного бюжету України на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Дніпродзержинську від 13.07.2011 року № 0001782301.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Придніпровська агропромислова компанія» судовий збір у розмірі 61 (шістдесят одна) гривня 46 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, визначені ст. 186 КАС України та набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України.

Постанова в повному обсязі виготовлена 16 травня 2014 року.

Суддя М.В. Бондар