Ухвала суду № 38796279, 12.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" травня 2014 р. м. Київ К/9991/9684/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Луганське дорожнє ремонтно-будівельне управління №2»

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2010

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2-а-7323/10/1270

за позовом Закритого акціонерного товариства «Луганське дорожнє ремонтно-будівельне управління №2»

до Луганської міжрайонної державної податкової інспекції у місті Луганську

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Закрите акціонерне товариство «Луганське дорожнє ремонтно-будівельне управління №2» з урахуванням уточнених позовних вимог звернулося до суду з позовом про скасування податкових повідомлень-рішень від 22.07.2010 № 0001272310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 217743 грн., в тому числі: 145162 грн. основного платежу та 72581 грн. штрафних санкцій; №0001282310/0 про визначення податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 272180 грн., в тому числі: 181453 грн. основного платежу та у сумі 90727 грн. штрафних санкцій.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2010, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, у задоволенні позову відмовлено.

Закрите акціонерне товариство «Луганське дорожнє ремонтно-будівельне управління № 2» подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: ст. 61 Конституції України, п. 7.1 ст. 1, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР, ст. 11 п. 7 ст. 11-1 Закону України «Про Державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 № 509, п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, ст.ст. 203, 228 Цивільного кодексу України, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення за податковим повідомленнями-рішеннями від 22.07.2010 № 0001272310/0 податкового зобов'язання з податку на додану вартість в загальній сумі 217743 грн., в тому числі: 145162 грн. основного платежу та 72581 грн. штрафних санкцій; за податковим повідомленням-рішенням № 0001282310/0 - податкового зобов'язання з податку на прибуток в загальній сумі 272180 грн., в тому числі: 181453 грн. основного платежу та 90727 грн. штрафних санкцій, слугували висновки документальної невиїзної перевірки позивача за період з 01.01.2008 по 31.12.2009, викладені в акті від 09.07.2010 № 510/23/05457193, про порушення вимог п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.2.1, п.п. 7.2.4, п.п. 7.2.6 п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР та п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР, відповідно.

Порушення наведених норм законів відповідачем обґрунтовано тим, що позивач неправомірно відніс до складу валових витрат та до складу податкового кредиту за періоди: березень-жовтень 2008 року витрати та податок на додану вартість, відповідно, сплачені за нереальними операціями з придбання в ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» згідно з договорами від 24.03.2008 № 24/03, від 08.04.2008 №б/н, від 09.04.2008 №09/04-08, від 29.04.2008 №04/29, від 28.05.2008 №б/н, від 26.06.2008 № б/н, від 15.07.2008 № 15/07-08, від 29.07.2008 № 29/07-08, від 11.08.2008 №11-08/08, від 29.09.2008 №29-09/08, від 30.10.2008 №30/10-08 будівельних матеріалів (шлак, бітум нафтовий, цемент, пісок, щебінь, тощо).

Реальність господарських операцій з придбання позивачем товару поставлена податковим органом під сумнів з тих підстав, що вироком Артемівського районного суду м. Луганська від 04.12.2009 у справі № 1 510/689/2009 ОСОБА_2 - директора ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» визнано винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво), що полягав у створенні суб'єкта підприємницької діяльності з метою прикриття незаконної діяльності.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на формування податкового кредиту та валових витрат за правилами, встановленими законодавством на підставі належним чином оформлених податкових накладних, за наявності інших первинних документів. Також позивач вказує, що на момент укладення та виконання договорів купівлі-продажу будівельних матеріалів ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» не було виключене з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що свідчить про можливість здійснення контрагентом фінансово-господарської діяльності.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що господарські операцій не мали реального характеру, оскільки факт засудження директора ТОВ «Укр-Енерго-Менеджмент» за фіктивне підприємництво свідчить про те, що підприємство не могло здійснювати діяльність після своєї реєстрації через свої органи. При цьому суди залишили поза увагою і без оцінки первинні документи, на які посилався позивач в обґрунтування реального вчинення господарських операцій, та інші докази, якими він обґрунтовував придбання товару з метою використання в господарській діяльності.

Суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення попередніх інстанцій, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення. Для підтвердження правомірності формування платником податків валових витрат та податкового кредиту, окрім встановлення дотримання таким платником вимог законів, необхідно встановити реальність здійснених господарських операцій з придбання робіт і товару, тобто такі операції мають бути не тільки документально оформленими, а й повинні об'єктивно призвести до зміни складу активів платника податків. В основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

Водночас, нереальність господарських операцій з придбання платником податку робіт і товарів має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушенням посадових осіб підприємства - контрагента вимог закону при створенні підприємства та здійсненні ним фінансово-господарської діяльності.

Суд касаційної інстанції зазначає, що всі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

З метою дослідження фактичного придбання товарів судам необхідно було аналізувати умови їх поставки, досліджувати первинні бухгалтерські документи, складені під час здійснення господарських операцій, підстави, порядок, зміст, обсяги придбаних товарів відповідно до умов договорів, мету придбання таких товарів, яким чином здійснювалась їх передача від покупця до продавця.

При цьому необхідно оцінити усі обставини, на які посилається позивач та відповідач в обґрунтування своїх позицій, встановити, якими доказами вони підтверджуються.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач, не погоджуючись з доводами податкового органу про безтоварний характер господарських операцій, мав право спростовувати такі доводи, надаючи суду докази, зокрема первинні документи бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені платником податків в податковій звітності. Це випливає зі змісту ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її заперечення. Усі надані сторонами докази підлягають оцінці за правилами ст. 86 вказаного Кодексу.

Суди обмежилися доводами податкового органу, викладеними в акті, зокрема щодо порушення вимог законодавства при створенні підприємства-контрагента, тоді як такі порушення, за умови вчинення реальних господарських операцій, не можуть позбавляти покупця права на валові витрати та податковий кредит.

Платник податку (покупець), який дотримався вимог закону щодо формування валових витрат та податкового кредиту, не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальником товару, відомості щодо якого містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та який перебуває на обліку в податковому органу, в т.ч. як платник податку на додану вартість, вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, виконання податкових зобов'язань тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит.

У разі коли постачальник допустив порушення вимог законодавства при створенні підприємства та веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо нього, адже законами іншого не передбачено.

Суди належним чином не дослідили господарські операції, за якими сформовано оспорювані податковим органом валові витрати та податковий кредит, не дослідили наданих позивачем первинних документів,

Таким чином, при вирішенні справи слід встановити конкретні господарські операції з посиланням на договори, час їх укладення, назви та кількості поставленого товару, його вартості та фактичного розміру понесених витрат, період формування валових витрат та податкового кредиту, мету придбання позивачем товару.

Суди повинні були з'ясувати, чи стосувався вирок щодо посадової особи підприємства-контрагента періоду, в якому здійснені позивачем оспорювані господарські операції, чи стосувалися дії особи, щодо якої ухвалено вирок, господарських операцій з позивачем, чи узгоджувались дії позивача з підприємством-контрагентом з метою незаконного отримання останнім податкових вигод, чи був позивач обізнаний з такими діями постачальника.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, належним чином їх оцінити, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суди також повинні врахувати, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, правильного обчислення валових витрат та податкового кредиту, наявності первинних документів, в тому числі податкових накладних, виданих особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути самостійною підставою для позбавлення покупця права на валові витрати та податковий кредит. Чинним законодавством України на сторону господарських операцій - покупця товару (робіт, послуг), який є платником податків, не покладено обов'язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії постачальників товару зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту.

Лише достовірне встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови в праві на валові витрати та праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на доказах, що відповідають критеріям, визначеним у статті 70 Кодексу, тобто бути належними, допустимими і достовірними.

Керуючись ст. ст. 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Луганське дорожнє ремонтно-будівельне управління №2» задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 24.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 скасувати, а справу направити на новий розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун