Ухвала суду № 38796073, 10.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/46138/11

№ К/9991/46138/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.,

при секретарі Луцак А.В.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2011

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011

у справі № 2а-13403/10/2070 Харківського окружного адміністративного суду

за позовом Казенного підприємства «Харківське конструкторське бюро з машинобудування ім. О.О. Морозова»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові

за участю прокурора м. Харкова

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011, позов задоволено: скасовані податкові повідомлення-рішення СДПІ у м. Харкові від 19.10.2010. №000310849/0, від 20.09.2010 №0000280849/0; від 19.10.2010 №000300849/0 - у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 5010,00 грн.

Судові рішення вмотивовані висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що позивач правомірно включив до складу податкового кредиту, який у подальшому приймав участь у визначенні суми бюджетного відшкодування, заявленої до повернення, суми ПДВ, сплачені у ціні придбання товару, з огляду на підтвердження їх поставки наявними в матеріалах справи податковими на видатковими накладними.

У касаційній скарзі СДПІ у м. Харкові просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права.

Позивач не скористався своїм процесуальним правом надання заперечення проти касаційної скарги.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в актах перевірки від 14.10.2010 № 3699/49-019/14310299; від 15.10.2010 № 3701/49-019/14310299; від 14.09.2010 № 3329/49-019/14310299. Так, згідно висновків акту перевірки від 14.10.2010 № 3699/49-019/14310299 позивачем порушені норми підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (Закон № 168/97-ВР), а саме: завищено податковий кредит на загальну суму 175050,00 грн. у податковому обліку за березень-квітень 2010 року за наслідками нікчемних правочинів з ТОВ НВФ «Електропромторг», ТОВ «Молосс Абсолют» та ТОВ «Міандр Груп», що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань і сумою податкового кредиту за березень 2010 року на 111800,50 грн., за квітень 2010 року - 62069,17 грн., за травень 2010 року - 1180,00 грн. та завищення бюджетного відшкодування за податковими деклараціями за вказаними податковими періодами у вказаних сумах. Висновок про нікчемність вказаних правочинів обґрунтований податковим органом тим, що вказані контрагенти не мають необхідних умов для виконання поставок, як то: складських приміщень, виробничих потужностей, транспортних засобів, трудових ресурсів; не звітують до податкового органу та не знаходяться за вказаним місцезнаходженням.

Згідно з висновками акту перевірки від 15.10.2010 № 3701/49-019/14310299 позивачем порушені норми підпунктів 7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР: у податковій декларації за липень 2010 року завищено податковий кредит на145482,52 грн. за наслідками нікчемних правочинів з ТОВ «Міандр Груп»; завищено податкові зобов`язання на 1953,34 грн., що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань і сумою податкового кредиту на 143529,18 грн.; занижено залишок від`ємного значення, що включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду на 3148515,00 грн.; завищено суму бюджетного відшкодування на 38850,00 грн.

За висновками акту перевірки від 14.09.2010 № 3329/49-019/14310299 позивачем порушені норми підпункту 7.2.3 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.2 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР: у податковій декларації за червень 2010 року завищено податковий кредит на 24189,95 грн., що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань і сумою податкового кредиту у вказаній сумі та до завищення бюджетного відшкодування на 383867,00 грн.

За наслідками цих перевірок СДПІ прийняті податкові повідомлення-рішення: від 19.10.2010 № 000310849/0 - про зменшення у податковому обліку позивача за квітень, травень, червень 2010 року бюджетного відшкодування з ПДВ на 175050,00 грн.; від 20.09.2010 №0000280849/0 - про зменшення у податковому обліку позивача за червень 2010 року бюджетного відшкодування з ПДВ на 383868,00 грн.; від 19.10.2010 № 000300849/0 - про зменшення у податковому обліку позивача за липень 2010 року бюджетного відшкодування з ПДВ на 38850,00 грн. (оскаржується позивачем у частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 5010,00 грн.).

Як встановлено у судовому процесі, з посиланням на виконання господарських операцій з поставки товарно-матеріальних цінностей (устаткування, комплектуючі частини) постачальниками ТОВ «Молосс Абсолют» (договори поставки від 10.02.2010 № 1370и-ХКБМ, від 13.03.2010 № 1422и-ХКБМ); з ТОВ «Міандр Груп» (договори поставки від 02.02.2010 № МГ-02/02-2010/1387и ХКБМ, від 13.03.2010 № 1424и-ХКБМ та від 18.03.2010 № 1430и-ХКБМ); з ТОВ НВФ «Електропромторг» (договір поставки від 10.02.2010 № 1369и-ХКБМ) виписані на адресу позивача податкові та видаткові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит в податкових деклараціях з податку на додану вартість за відповідні податкові періоди; перерахував вартість товару; між вказаними постачальниками та позивачем підписані акти приймання-передачі продукції.

Абзацами першим, другим підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) (абзац перший підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї статті).

При цьому законодавцем, безумовно, презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією (іншими подібними документами, перелік яких встановлений підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР) суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) податку в ціні придбання товару (послуг).

Ці обставини відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входять до предмета доказування при розгляді судом адміністративного позову стосовно правомірності рішення контролюючого органу про донарахування сум податкових зобов'язань з ПДВ та/або зменшення сум бюджетного відшкодування з цього податку.

Обов'язкове встановлення факту поставки як підстави для включення сум ПДВ, вказаних в податкових деклараціях, до податкового кредиту відповідає правовій позиції Верховного Суду України по такій категорії спорів, висловленій, зокрема в постанові від 22.10.2010 у справі за позовом Приватного підприємства «Балтімор» до ДПІ у Кіровоградській області, Головного управління Державного казначейства України у Кіровоградській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та стягнення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Згідно зі статтею 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Разом з тим, факт поставки позивачу ТОВ НВФ «Електропромторг», ТОВ «Молосс Абсолют» та ТОВ «Міандр Груп» товару не може вважатися встановленим з огляду на те, що оцінка доказів у справі зроблена судом без дотримання вимог статті 86 КАС України. Згідно з цією статтею суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 69 цього Кодексу встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина 2 цієї статті).

Заперечуючи проти позову та доводячи правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, СДПІ, поряд із доводами про не подання ТОВ НВФ «Електропромторг», ТОВ «Молосс Абсолют» та ТОВ «Міандр Груп» податкових декларацій із податку на додану вартість та про відсутність цих юридичних осіб за вказаним місцезнаходженням, також звертала увагу суду на відсутність у цих постачальників матеріальних та трудових ресурсів, необхідних для здійснення поставок.

Наведеним доводам СДПІ на підтвердження відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТОВ НВФ «Електропромторг», ТОВ «Молосс Абсолют» та ТОВ «Міандр Груп» суди попередніх інстанцій у порушення вимог статті 86 КАС України оцінки не дали, тоді як обставини, на які посилається податковий орган, входять до предмету доказування у справі і мають істотне значення для вирішення питання стосовно права позивача на податковий кредит за податковими накладними, виписаними від імені цих юридичних осіб.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України щодо застосування підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, викладеної в постанові Верховного Суду України від 27.03.2012 у справі за позовом ПП «Ангара» до ДПІ у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Так, Верховний Суд України вказав, що про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться постачальником послуг, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; відсутність первинних документів обліку.

Поза увагою суду залишились доводи податкового органу про те, що умовами договорів поставки, зокрема договору від 13.03.2010 № 1424и-ХКБМ з ТОВ «Міандр Груп», передбачається поставка продукції, якість якої має підтверджуватись сертифікатами якості, тоді як до перевірки такі позивачем не були надані (позивач надав під час перевірки лише етикетки, які не були належно оформлені ( завірені начальником ВТК ТОВ «Міандр Груп» без зазначення прізвища та без вказівки щодо виробника ). Зважаючи на цю обставину, а також на те, що при цьому предметом поставки були комплектуючі, які за умовами договору ТОВ «Міандр Груп» зобов'язувалось виготовити, при відсутності у вказаного підприємства матеріальних та трудових ресурсів висновок суду щодо факту поставки цим постачальником позивачу товару є поверховим.

Наведені обставини вимагали від суду більш детальної перевірки доводів податкового органу про відсутність у позивача будь-яких доказів стосовно доставки товару. При тому, що відповідно до пункту 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за № 128/2568, товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу. Один із екземплярів товарно-транспортної накладної, як встановлено пунктом 11.7 цих Правил, передається вантажоодержувачу, і служить для оприбуткування вантажу (товару). За змістом цієї норми товарно-транспортні накладні повинні у всякому разі бути в наявності у покупця, безвідносно до умов договору поставки про зобов'язану сторону щодо доставки товару.

Презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об'єктивно відтворюють господарські операції, що є об'єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов'язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов'язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного (частина 2 ст. 71 КАС України). У разі надання контролюючим органом доказів, які спростовують дійсність чи повноту даних поданої платником податків податкової звітності, платник податків відповідно до встановленого частиною 1 ст. 71 КАС України обов'язку кожної сторони довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу), повинен довести наявність законних підстав, для врахування задекларованих в податковому обліку даних при визначені суми його податкового обов'язку.

Оцінюючи докази, надані сторонами, суди повинні були мати на увазі, що сам наявності у позивача податкової накладної не є безумовним доказом реальності господарських операцій між позивачем і постачальниками, тоді як для податкового обліку значення має саме факт поставки тим постачальником, який вказаний в первинних документах, наданих платником податків на підтвердження валових витрат та податкового кредиту.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин 4 та 5 ст. 11 КАС України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини 2 ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, перевірити належним чином доводи сторін щодо фактичної поставки позивачу ТОВ НВФ «Електропромторг», ТОВ «Молосс Абсолют» та ТОВ «Міандр Груп» товарно-матеріальних цінностей, для чого, в разі необхідності, зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування відповідних обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 КАС України.

Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові задовольнити частково, скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 08.02.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12.05.2011 та направити справу новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: підписЄ.А. УсенкоСудді: підписН.Є. Блажівська підпис М.В. Сірош