Постанова № 38793371, 20.11.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

20 листопада 2013 рокусправа № 804/3029/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Кязимової Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Комунального виробничого підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2013 № 804/3029/13-а за адміністративним позовом Комунального виробничого підприємства «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Дніпропетровська міська рада, про зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

Комунальне виробниче підприємство «Дніпроводоканал» Дніпропетровської міської ради звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби, третя особа - Дніпропетровська міська рада, згідно якого просило зобов'язати відповідача застосувати податкову заставу на частину активів платника податків, що відповідає сумі податкового боргу в розмірі 19 729 200,00 грн., а також зобов'язати відповідача подати відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про застосування податкової застави на частину активів платника податків, що відповідає сумі податкового боргу в розмірі 19 729 200,00 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 березня 2013 р. у задоволенні позову Комунального виробничого підприємства «Дніпроводоканал» відмовлено. Постанову суду мотивовано тим, що оскільки запис реєстратора ДП «Інформаційний центр» про застосування податкової застави на все майно і майнові права позивача від 08.08.2001 позивачем не оскаржено і на час розгляду справи є чинним, отже позивач передчасно звернувся з відповідними позовними вимогами, оскільки суд не має права повторного часткового застосування податкової застави на майно платника податків, яке на час розгляду справи судом перебуває у податковій заставі відповідно до запису 1 від 08.08.2001 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна. Крім цього, суд першої інстанції зазначив про відсутність підстав для звільнення майна та майнових прав позивача з податкової застави, а також недотримання позивачем вимог законодавства при зверненні до відповідача щодо заміни предмета застави.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, що призвело до винесення незаконного рішення, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На думку апелянта, суд не врахував рішення Конституційного Суду України від 24.03.2005 у справі № 1-9/2005, яким визнано неконституційним положення підпункту 8.2.2 пункту 8.2 статті 8 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платників без врахування суми його податкового боргу, а також вказано на обов'язок податкового органу переглянути та привести у відповідність до зазначеного рішення усі правовідносини щодо податкових застав. Оскільки зазначений обов'язок податковим органом не виконаний та податковим керуючим не визначено перелік активів платника податків, на які може бути розповсюджене право податкової застави, з урахуванням суми податкового боргу, такі дії відповідача є протиправними, а отже позов підлягає задоволенню. Крім цього, як зазначено апелянтом, суд першої інстанції помилково послався на приписи податкового законодавства з питань звільнення майна платника податків з податкової застави та його виключення з відповідних державних реєстрів, оскільки до змісту позову не входить така вимога, як звільнення майна з податкової застави.

В судовому засіданні кожним з представників сторін підтримані, відповідно, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї. Представник третьої особи в судове засідання не прибув. Оскільки дана особа, яка бере участь у справі, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений, у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України, його неприбуття у судове засідання не перешкоджає судовому розгляду справи.

На підставі заяви відповідача, відповідно до ст. 55 КАС України, колегією суддів допущено процесуальне правонаступництво відповідача у зв'язку з реорганізацією шляхом приєднання та до участі у справі залучено правонаступника відповідача - Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську міжрегіонального головного управління мін доходів.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі досліджених письмових доказів, МКВП «Дніпроводоканал» (ідентифікаційний код 03341305) зареєстровано 14.08.2003 року виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, перебуває на обліку платників податків у Спеціалізованій ДПІ по роботі з ВПП у м. Дніпропетровську.

08.08.2001 року реєстратором Державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України внесено у Державний реєстр обтяжень рухомого майна запис 1 про застосування податкової застави на все майно і майнові права МКВП «Дніпроводоканал».

Зазначене обтяження податковим органом було застосовано відповідно до п.п.8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181, який діяв на час внесення запису про застосування податкової застави в наступній редакції: з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.

У зв'язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 24.03.2005 року у справі № 1-9/2005 щодо відповідності Конституції України положень п. 1.7 ст. 1, ст. 8 Закону № 2181 (справа про податкову заставу), згідно якого визнано неконституційним, крім іншого, п.п. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 2181 в частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу, позивач листом від 09.11.2012 року № 9281/28-06 звернувся до відповідача з проханням замінити предмет податкової застави - всі активи або все майно, на майно, вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків.

Листом від 25.01.2013 року № 850/28-06 позивач звернувся до відповідача з проханням звільнити з-під податкової застави майно та активи МКВП «Дніпроводоканал» на суму 316 464 100,00 грн. та внести відповідні зміни до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

Проаналізувавши зміст Наказу ДПА України № 385 від 06.07.2006 року, ст.ст. 89, 93 ПК України, чинного з 01.01.2011 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач, звертаючись до відповідача з запитами про заміну предмета застави та звільнення з-під податкової застави майна та активів на суму, що перевищує розмір податкового боргу, не дотримався вимог законодавства, що надає право на проведення заміни предмета застави для МКВП «Дніпроводоканал», а також не врахував відсутність обставин, які зумовлюють звільнення майна та майнових прав позивача з податкової застави. Також суд першої інстанції зазначив, що у зв'язку з чинністю на час розгляду справи в суді запису реєстратора ДП «Інформаційний центр» про застосування податкової застави на все майно і майнові права КП «Дніпроводоканал» від 08.08.2001 року, позивач передчасно звернувся з відповідними позовними вимогами, оскільки суд не має права повторного часткового застосування податкової застави на майно платника податків, яке на час розгляду справи судом перебуває в податковій заставі. Також суд зазначив, що позивачем обрано неналежний засіб правового захисту, оскільки позовній вимозі про зобов'язання вчинити певні дії - зобов'язання застосувати податкову заставу на частину активів платника податків та подати відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна, має передувати вимога про визнання протиправними дій або скасування рішення суб'єкта владних повноважень, що спричинили порушення прав позивача.

З приводу викладеного, колегія суддів зазначає, що даний висновок суду першої інстанції суперечить приписам Податкового кодексу України (діяв на час звернення позивача до податкового органу з питання зміни предмета застави та звільнення частини майна і активів з податкової застави), Рішенню Конституційного Суду України від 24.03.2005 року у справі № 1-9/2005, а також не відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17 лютого 2009 року № 21-1643во08.

Так, згідно витягу з Державного реєстру застав рухомого майна, внесено запис від 08.08.2001 про виникнення податкової застави всього майна і майнових прав ДКВУ Водопровідно-каналізаційного господарства м. Дніпропетровська; термін дії запису про реєстрацію застави - до 07.08.2006.

Даний запис про реєстрацію податкової застави внесений до Державного реєстру застав рухомого майна Державною податковою інспекцією у м. Дніпропетровську відповідно до пп.8.2.2. п.8.2 ст.8 Закону України «Про погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Прийнятим Конституційним Судом України рішенням у справі № 1-9/2005 від 24 березня 2005 року визнано неконституційним положення Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а саме пп.8.2.2 п.8.2 ст.8 у частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу. Відповідно до п.4 резолютивної частини зазначеного рішення положення, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України такого рішення.

Так, позиція Конституційного Cуду України зводиться до того, що розмір податкової застави виходячи із загальних принципів права, має відповідати сумі податкового зобов'язання, що забезпечувало б конституційну вимогу справедливості та розмірності. Розмірність як елемент принципу справедливості передбачає встановлення публічно-правового обмеження розпорядження активами платника податків за несплату чи несвоєчасну сплату податкового зобов'язання та диференціювання такого обмеження залежно від розміру несплати платником податкового боргу. При цьому, як зазначає Конституційний Суд України, забезпечення надходження до бюджетів та державних цільових фондів податків і зборів має здійснюватися шляхом запровадження податкової застави на активи платника податків у такому розмірі, який би забезпечував гарантоване відшкодування державі несплачених податків у повному обсязі.

Варто зазначити, що позиція Конституційного Суду України ґрунтувалася на приписах ч.1 ст.41 Конституції України, які передбачають право кожного володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. А тому, зважаючи на те, що законодавець, установлюючи норму про поширення права податкової застави на всі активи боржника без урахування дійсного розміру податкового боргу, фактично порушив положення ч.1 ст.41 Конституції України, Конституційний Суд визнав неконституційним положення пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Висновок суду першої інстанції про правомірність застосування податкової застави на все майно позивача у зв'язку з прийняттям податковим органом відповідного рішення до визнання неконституційними положення пп.8.2.1 п.8.2 ст.8 Закону «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» є помилковим.

Так, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 17.02.2009 № 21-1643во08, є помилковими висновки про те, що рішення Конституційного Суду України № 1-9/2005 від 24 березня 2005 року щодо неможливості поширення права податкової застави на будь-які активи боржників без урахування суми податкового боргу стосується лише тих платників податків, активи яких передаються в податкову заставу починаючи з дня постановлення цього рішення - 24 березня 2005 року.

На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, у статті 8 Закону № 2181-ІІІ викладено загальні положення про податкову заставу, зокрема, про її зміст, час виникнення відповідного права і межі її застосування.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що з огляду на загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності і справедливості розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу, враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги розмірності і справедливості.

Саме з таких засад виходив Конституційний Суд України, постановляючи згадане рішення. При цьому він зазначив, що поширення на будь-які види активів платника податків права податкової застави, яка перевищує суму податкового зобов'язання чи податкового боргу, може призвести до позбавлення такого платника не тільки прибутків, а й інших активів, ставлячи під загрозу його подальшу підприємницьку діяльність аж до її припинення.

Отже, податковий орган повинен був урахувати зазначене рішення Конституційного Суду України при вирішенні питання про застосування податкової застави щодо активів платника.

Крім цього, колегія суддів зазначає, що відповідно до Податкових роз'яснень положень статті 8 Закону України від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», затверджених наказом ДПА України від 06 липня 2006 року № 385, які є обов'язковими для посадових осіб податкового органу, вартість активів, на які розповсюджується право податкової застави, визначається виходячи з їх балансової вартості за даними бухгалтерського обліку платника податків, й опис заставних активів здійснюється таким чином, щоб у подальшому такі активи можна було ідентифікувати.

До того ж, за статтею 8 Закону № 2181 та Податковими роз'ясненнями платник податків самостійно визначає перелік активів, на які розповсюджується право податкової застави і які в подальшому можуть бути реалізовані в рахунок погашення податкового боргу. Право примусового опису майна належить податковому керуючому в тих випадках, коли платників податків самостійно не визначає такі активи або визначені активи не можуть бути використані як джерело погашення податкового боргу.

На час звернення позивача до податкового органу з питання прийняття рішення щодо поширення права податкової застави в межах податкового боргу набрав чинності Податковий кодекс України.

Згідно ст. 89 Кодексу, з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. (п.89.2. ст. 89 Кодексу)

При цьому у п. 89.5. цієї статті передбачено, що право податкової застави поширюється на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому до погашення податкового боргу в повному обсязі, лише у разі якщо на момент складення акта опису майно відсутнє або його балансова вартість менша від суми податкового боргу.

За п. 89.3. цієї статті Кодексу, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим.

Єдина підстава, передбачена цією статтею Кодексу, за наявності якої майно підлягає опису у податкову заставу у повному обсязі, це якщо майно платника податків є неподільним і його балансова вартість більша від суми податкового боргу. (п.89.6. ст. 89 Кодексу)

Колегія суддів звертає увагу, що згідно Витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна поточна реєстрація публічного обтяження відбулася в лютому 2011 року, а отже податковий орган при підтвердженні відомостей про обтяження мав також врахувати діючі на той час норми Податкового кодексу України, якими врегульована процедура застосування податкової застави.

За вказаних обставин та з урахуванням наведених вище норм матеріальних законів колегія суддів зазначає, що незалежно від дати виникнення права податкової застави, після прийняття рішення Конституційним Судом України податкова інспекція зобов'язана була переглянути та привести у відповідність до зазначеного рішення усі правовідносини щодо податкових застав позивача, оскільки, враховуючи загальні принципи права та конституційні вимоги справедливості та розмірності, розмір податкової застави не може суттєво перевищувати розмір податкового боргу. Для досягнення критерію співрозмірності між податковим зобов'язанням і сумою активів, що перебувають у податковій заставі, податкова повинна була відповідно до зазначених рішень та роз'яснення узгодити розмір податкової застави та визначити у встановленому порядку, на яке саме майно розповсюджується така застава. Така позиція також відповідає положенням ст.6 Конституції України, відповідно до якої органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач у даній справі безпідставно, в порушення ст. 89 Податкового кодексу України, ігноруючи рішення Конституційного Суду України № 1-9/2005 від 24 березня 2005 року, допустився протиправної бездіяльності при вирішенні заяви позивача щодо застосування податкової застави на майно у розмірі його податкового боргу.

З огляду на викладене, постанова суду, як така, що ухвалена при неповному зв'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також за невідповідністю висновків суду обставинам справи, підлягає скасуванню.

Ухвалюючи нове рішення у даній справі, колегія суддів зазначає, що належним способом захисту порушеного права позивача є - зобов'язання відповідача застосувати податкову заставу на майно позивача у розмірі його податкового боргу. В частині позовних вимог щодо зобов'язання податкового органу подати відповідні дані до Державного реєстру обтяжень рухомого майна про застосування податкової застави на частину активів позивача, що відповідають сумі його податкового боргу - слід відмовити, оскільки відповідні дії є дискреційними повноваженнями податкового органу, зокрема, встановлені п. 89.8. ст. 89 Податкового кодексу України. Також слід відмовити в частині позовних вимог, якими позивач визначив розмір податкового боргу, оскільки сума податкового боргу має визначатися податковим органом на час прийняття рішення про застосування податкової застави на майно, балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України, суд -

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровької міської ради на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2013 р. у справі № 804/3029/13-а - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.03.2013 р. у справі № 804/3029/13-а - скасувати.

Адміністративний позов Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровької міської ради до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Межрегіонального головного управління Міндоходів про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Зобов'язати Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Межрегіонального головного управління Міндоходів застосувати податкову заставу на майно Комунального підприємства "Дніпроводоканал" Дніпропетровької міської ради у розмірі податкового боргу.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складання в повному обсязі.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай