Постанова № 38792507, 11.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2014 р. Справа № 804/3444/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Конєвої С.О. при секретарі судового засіданняМофі І.В. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Гордісова І.М. Бахір Ю.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Логос» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2014р. №0000112203, -

ВСТАНОВИВ:

05.03.2014р. Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Логос» звернулося з позовом до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області та просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 19.02.2014р. за №0000112203, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 35463,75 грн., з яких - 28371,00 грн. основного зобов'язання та сума в розмірі -7092,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки вказане рішення прийнято на підставі неправомірних та необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки від 02.12.2013р. щодо нереальності господарських відносин позивача, в той час, коли позивачем були надані до перевірки первинні бухгалтерські документи, а саме: договори, накладні, видаткові накладні, податкові накладні, платіжні доручення, які відображені в акті від 02.12.2013р. та жодних зауважень до їх оформлення податковим органом висловлено не було, а отже, такі документи є належними доказами підтвердження реальності господарських операцій позивача з його контрагентами - ТОВ «Ліга», ТОВ «Дидактика», ТОВ «ВК Віконні системи», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс». Водночас, позивач вважає, що врахування актів перевірок вказаних контрагентів під час проведення перевірки позивача є протиправним, оскільки позивач за нормами податкового законодавства не несе відповідальності за дії своїх контрагентів та не наділений повноваженнями перевірки у останніх їх місцезнаходження, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів,виробничих активів та іншого. Щодо нікчемності операцій позивача з вищенаведеними суб'єктами господарювання, то позивач вказує на те, що відповідачем не наведено у акті судових рішень, які б підтверджували нікчемність укладених правочинів та умислу посадових осіб позивача, направленого на ухилення від сплати податків. Враховуючи викладене, позивач вважає, що прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити в задоволенні позовних вимог повністю посилаючись на те, що в ході проведення перевірки позивача не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування товарів, якими є товарно-транспортні накладні відповідно до наказу Міністерства транспорту, Міністерства статистики України від 29.12.05р. №488/346, а тому на час проведення перевірки немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, осіб водіїв, можливість взагалі здійснення таких операцій з урахуванням віддаленості контрагентів один від одного. Таким чином перевіркою встановлено, що позивач здійснював господарські операції з використанням підприємств з ознаками фіктивності, а отже, його діяльність була спрямована на отримання податкової вигоди, що виразилося в декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту, операції з поставки по ланцюгу - ТОВ «Ліга», ТОВ «Дидактика», ТОВ «Віконні системи», ПП «Транс-Атлантика Сервіс» не спричиняють реального настання правових наслідків про що також вказано і в актах перевірок вищевказаних контрагентів, а тому, як наслідок, даними перевірки встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях між позивачем та вищевказаними контрагентами в порушення ст.185 ПК України в частині оподаткування податком на додану вартість безтоварних операцій.

У судовому засіданні оголошувалася перерва до 11.04.2014р.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Логос» 25.05.1995р. зареєстроване як юридична особа розпорядженням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, буд.249, перебуває на обліку в ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області, є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією виписки з ЄДРПОУ від 24.05.2013р., копією довідки статистики від 06.06.2013р., копією свідоцтва платника ПДВ, копією довідки про взяття на облік та копією статуту позивача (а.с. 11-32).

У період з 22.11.2013р. по 25.11.2013р. податковою інспекцією на підставі наказу №791 від 22.11.2013р., згідно з п.п.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.1 п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість ТОВ фірма «Логос» під час здійснення взаємовідносин з ТОВ «Ліга», ТОВ «Дидактика», ТОВ « ВК Віконні системи», ПП «Транс -Атлантіка Сервіс» за результатами якої складено акт від 02.12.2013р. №1161/223/23363633 за висновками якого були встановлені наступні порушення:

- нереальність здійснення господарських відносин з ТОВ фірма «Логос», а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення ТОВ фірма «Логос» операцій по ланцюгу з постачальником - ТОВ «Ліга» за період липень 2012р. на суму ПДВ -3755,55 грн., ТОВ «Дидактика» за період серпень 2012р. на суму ПДВ -10043 грн., ТОВ «ВК «Віконні системи» за період червень 2012р. на суму ПДВ -3848 грн., ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» за період липень 2012р. на суму ПДВ - 10724 грн.;

- порушення п.198.2,п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.1 ст.201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 28371 грн. у тому числі по періодах: у червні 2012р. - 3848 грн., у липні 2012р. - 14480 грн., у серпні 2012р. - 10043 грн. (а.с.33-61).

В подальшому, на підставі вищевказаного акту перевірки, податковою інспекцією 19.02.2014р. було прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р»№0000112203 за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 35463,75 грн. за основним платежем - 28371 грн., за штрафними санкціями - 7092,275грн. (а.с.62-63).

Позивач оспорює вищевказане податкове повідомлення-рішення та просить його визнати протиправним і скасувати посилаючись на те, що оспорюване рішення прийняте на підставі неправомірних та необґрунтованих висновків, викладених в акті перевірки від 02.12.2013р., а факти реальності здійснення господарських операцій позивачем з контрагентами, вказаними в акті перевірки, підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, які оформлені належним чином, були надані податковій інспекції до перевірки, але не були враховані з посиланнями на акти перевірок контрагентів позивача, що і стали підставами для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення відносно позивача.

Заслухавши представників позивача та відповідача, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Нормами підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПКУ передбачено, що постачання товарів - це будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

У відповідності до підпункту «а» пункту 185.1 статті 185 ПКУ об'єктом оподаткування є операції платника податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПКУ.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПКУ не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із наявних в матеріалах справи документів вбачається, що основним видом діяльності позивача у перевіряємому періоді є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування(а.с.35).

У своїй діяльності позивач використовує офісне приміщення, яке є власністю позивача за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, буд. 249, а також будівлі та споруди, що розташовані за адресою: м. Дніпропетровськ,вул. Набережна Перемоги, буд. 9Б до складу яких входять ресторан, навіси, дитяче кафе, котельня, бунлаго, готельні котеджі та інші споруди, що підтверджується копією витягу з реєстру нерухомого майна від 30.04.2013р. (а.с. 35,139-140).

Окрім того, у штаті позивача станом на 01.07.2012р., 01.08.2012р. перебували кваліфіковані працівники для здійснення основного виду діяльності позивача, що підтверджується виписками із штатного розпису позивача (а.с.159-171).

У перевіряємому періоді позивач мав взаємовідносини з наступними контрагентами, а саме: ТОВ «Ліга», ТОВ «Дидактика», ТОВ « ВК Віконні системи», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс».

Так, між ТОВ фірма «Логос» (покупцем) та ТОВ «Дидактика» (постачальником) було укладено договір поставки №667 від 10.05.2012р. за умовами якого постачальник зобов'язувався передати у власність покупцю товар ( телевізори), а покупець зобов'язувався прийняти продукцію та сплатити за нього грошову суму в порядку та на умовах даного договору. Товар узгоджується з покупцем у Специфікації постачальника , яка є невідємною частиною договору (а.с.72-79).

Факт реального здійснення господарської операції за вказаним договором підтверджується первинними бухгалтерськими документами, а саме: копією договору поставки, копіями специфікацій до даного договору, копією видаткової накладної, копією податкової накладної, а також платіжним дорученням про оплату за придбаний товар, де у складі вартості товару позивачем було сплачено і суму ПДВ (а.с.72-79, 108,118,155).

Також зі змісту умов п.3.1,3.2 вищевказаного договору поставки видно, що саме постачальник (ТОВ «Дидактика») брав на себе зобов'язання поставити товар на склад покупця, розташований за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 9Б (а.с.72).

Окрім того, 10.04.2012р., 23.05.2012р., 05.06.2012р., ТОВ фірма «Логос» (замовником) та ТОВ «Ліга», ТОВ «ВК Віконні системи», ПП «Транс-Атлантика Сервіс» (виконавці) були укладені договори підряду №1004/12 від 10.04.2012р., №718 від 05.06.2012р., договір на виконання робіт №697 від 23.05.2012р. за умовами яких виконавці виконували для позивача як замовника роботи по заміні дерев'яного покриття на фестивальному причалі; роботи по влаштуванню підпірної стіни; роботи по ремонту і покрасці корабля, причалів яхт-клубу, ремонту і відновлення дренажних колодязів, улаштування бордюрів, ремонт тротуарної плитки (а.с.65-67, 80-83, 86-89).

Факт реальності здійснення вказаних робіт для позивача підтверджується копіями відповідних договорів наведених вище, копіями специфікацій до даних договорів, копіями актів прийому-здачі виконаних робіт, копіями кошторисів, копією протоколу узгодження договірної ціни, копіями податкових накладних, а також платіжними дорученнями про проведення позивачем оплати за виконані роботи, де у складі наданих послуг було сплачено позивачем і суму ПДВ (а.с.65-71,80-85, 86-117, 150-158).

Окрім того, право на проведення ремонтних робіт вищевказаними виконавцями робіт передбачено наявними в матеріалах справи копіями ліцензій (а.с.146-149).

Зазначені вище первинні бухгалтерські документи відповідають вимогам ст.ст.1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому є належними доказами виконання господарських операцій за вищенаведеними договорами та не визивають у суду сумнівів щодо їх недостовірності.

Незважаючи на те, що вищевказані первинні бухгалтерські документи були досліджені у ході перевірки і посадовою особою органу державної податкової служби, у акті від 02.12.2013р. зроблено висновки про те, що у ході перевірки не встановлено факту передачі товарів від продавця до покупця, у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують транспортування товару (не надано товарно-транспортних накладних), а тому немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особи водіїв, можливість здійснення таких операцій з урахуванням віддаленості контрагентів один від одного. Також податковий орган у акті послався і на те, що актами перевірок контрагентів позивача - ТОВ ТОВ «Ліга», ТОВ «Дидактика», ТОВ « ВК Віконні системи», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» встановлено відсутність об'єктів оподаткування по операціях з придбання товарів (послуг) у підприємств-постачальників, у зв'язку з чим зроблені висновки про те, що підприємство позивача здійснювало господарські операції з використанням підприємств з ознаками фіктивності, а тому його діяльність була спрямована на отримання податкової вигоди, що виразилося з декларуванні незаконно сформованого податкового кредиту та валових витрат. Також зроблено висновок, що операції по ланцюгу - ТОВ «Ліга», ТОВ «Дидактика», ТОВ ВК Віконні системи», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» - ТОВ фірма «Логос» не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети) систематичного (протягом місяця) придбання та продажу товарів та не спричиняють реального настання правових наслідків (а.с. 39,41, 56, 58-60).

Однак, такі висновками органу державної податкової служби є помилковими та не ґрунтуються на нормах чинного податкового законодавства України, суперечать дослідженим податковою інспекцією первинним бухгалтерським документам, виходячи з наступного.

Статтею 20 Податкового кодексу України податковим органам надано право, зокрема, для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов'язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом; під час проведення перевірок вимагати виготовлення і надання копій первинних документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою), які свідчать про порушення податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, та отримувати їх у платників податків у порядку, встановленому цим Кодексом; під час проведення перевірок вивчати та перевіряти первинні документи, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку, інші регістри, фінансову, статистичну звітність, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984 (далі - Порядок № 984) визначено, що акт - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі із посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства України, вбачається, що відповідачу відповідно до покладених на нього функцій та повноважень не надано повноваження щодо встановлення у висновках в акті перевірки фактів реальності чи нереальність правочинів, нікчемності (фіктивності) укладених правочинів суб'єктами господарювання при перевірці їх господарської діяльності.

Як свідчать зміст та висновки акту перевірки від 02.12.2013р., податковим органом в основу встановленого порушення позивачем норм податкового законодавства України було покладено висновки актів перевірок контрагентів позивача за якими було встановлено ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності вищевказаними контрагентами позивача у спірний період, у зв'язку з чим зроблені висновки, що наявні у позивача первинні документи не підтверджують факту здійснення операцій по ланцюгу постачання товару, при цьому, також зазначено, що позивачем не були надані до перевірки будь-які документи, що підтверджують транспортування товару від продавця до покупця (а.с. 39,41, 56, 58-60).

Проте, як встановлено в судовому засіданні, а також свідчать і умови п.3.1 договору поставки, позивач не брав на себе зобов'язання по поставці товару, а тому у останнього і не повинні бути наявні товарно-транспортні накладні,оскільки за умовами договору поставки, саме постачальник товару брав на себе обов'язок поставити товар на склад позивача (а.с.72).

З огляду на наведене, є безпідставними твердження відповідача про відсутність документів, що підтверджують транспортування товару.

Також, слід зазначити, що згідно Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 товарно-транспортна накладна є лише документом, що підтверджує фізичне переміщення товарно-матеріальних цінностей у просторі під час його транспортування.

В той же час, товарно-транспортна накладна не є обов'язковим та єдиним документом, який може підтверджувати реальність господарської операції за договором поставки, купівлі-продажу та не є обов'язковим первинним документом бухгалтерського обліку з урахуванням того, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обов'язковість складання товарно-транспортної накладної саме за договорами поставки.

При цьому, і норми ст.ст.198, 201 Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту та витрат від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної на поставлений товар чи наявності у вказаних ТТН певних недоліків у її оформленні за наявності інших первинних документів, що свідчать про рух активів підприємства, отримання прибутку, сплату суми ПДВ у складі придбаного товару та інше, а тому відсутність документів, що підтверджують транспортування товару не може бути безумовною підставою для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту та податкових зобов'язань з ПДВ та віднесення вказаних сум до податкового кредиту підприємства у відповідному періоді.

Також, є безпідставним і покладення в основу акту перевірки висновків актів перевірок контрагентів позивача, складених іншими податковими інспекціями з огляду на те, що у відповідності до вимог ст. 61 Конституції України юридична відповідальність носить індивідуальний характер та позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Відповідної правової позиції дотримується і Вищий адміністративний Суд України у своїх ухвалах від 09.11.2011р. № К-1837/10, від 15.09.2011р. № К-24505/10, від 08.11.2011р. № К-46076/09, від 26.11.2012р. № К/9991/54239/12, а також в постанові від 14.11.2012р. №К/9991/50772/12.

Статтею 8 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю»у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, вчинені контрагентами позивача, які викладені в акті перевірки від 02.12.2013р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

Є неспроможними і доводи податкового інспектора у акті перевірки про те, що наданими документами не встановлено факту передачі товарів від продавця покупцю, оскільки зазначене твердження спростовується наданою суду копією видаткової накладної, яка містить відомості про здачу товару покупцеві та прийняття його від продавця до покупця, яка також була досліджена і податковим інспектором у ході перевірки (а.с.118).

Частина 1 статті 71 КАС України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідачем у ході судового розгляду справи не доведено належними і допустимими доказами правомірність прийняття оспорюваного рішення з підстав відсутності у позивача ТТН та відсутності факту передачі товару від продавця до покупця, оскільки жодними нормами чинного законодавства України не передбачено позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі відсутності доказів транспортування товару за договором купівлі-продажу чи поставки.

Не можуть бути прийняті до уваги і доводи податкового органу про неможливість взагалі здійснювати операції з вказаними контрагентами з урахуваннями віддаленості контрагентів один від одного з огляду на те, що як видно із умов договорів, місцезнаходження контрагентів позивача є м. Дніпропетровськ, так само місце знаходження позивача також є м. Дніпропетровськ, а тому такі доводи податкового інспектора щодо віддаленості один від одного контрагентів є неспроможними.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням вищенаведеного, суд приходить до висновку, що викладені в акті перевірки від 02.12.2013р. доводи податкового інспектора щодо відсутності документів, що підтверджують транспортування товару та нереальність здійснення господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами позивача - з ТОВ «Ліга», ТОВ «Дидактика», ТОВ «ВК Віконні системи», ПП «Транс-Атлантіка Сервіс» є протиправними, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Виходячи з норм ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи, що позивачем при поданні позову за платіжним дорученням №7 від 04.03.2013р. сплачено судовий збір у розмірі 1827 грн. 00 коп.(а.с.11), то зазначені судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 2 - 10, 11, 12, 71, 86, 94, 122, 160, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Логос» до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання потиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 19.02.2014р. №0000112203 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000112203 від 19.02.2014р.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фіри «Логос» (49000,м.Дніпропетровськ, вул. Героїв Сталінграду, буд.249, код ЄДРПОУ 23363633) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1827 грн. 00 коп. ( одна тисяча вісімсот двадцять сім грн. 00 коп.).

Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції з одночасним направленням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови, або протягом десяти днів з моменту отримання копії постанови відповідно до вимог ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду набирає законної сили у порядку та у строки, визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складений 16.04.2014р.

Суддя С.О. Конєва