Рішення № 38789128, 16.05.2014, Черкаський районний суд Черкаської області

707/3786/13-ц

2/707/161/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2014 року м. Черкаси

Черкаський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Морозова В.В.

при секретарі Швидкій І.О.

за участю позивача ОСОБА_1

представника відповідача Тертишника С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «Агрошляхбуд» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, інших виплат та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, вказавши, що наказом №23-к від 18.07.2011р. він був прийнятий на роботу охоронником виробничої бази в МОП-1 ЗАТ «Агрошляхбуд». Наказом №6-к від 26.04.2012р. він був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням. При звільненні йому не були виплачені належні при звільненні суми та не проведено повного розрахунку, внаслідок чого заподіяна і моральна шкода.

З урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить суд стягнути з ЗАТ «Агрошляхбуд»:

- заборгованість за оплату простою за період з 18.07.2011р. по 30.09.2011р., що складає 1468 грн. 60 коп.;

- недоплачену заробітну плату за період з 01.10.2011р. по 26.04.2012р. та прихований простій, що складає 2162 грн. 97 коп.;

- заборгованість за оплату роботи в нічний час за період роботи з 18.07.2011р. по 26.04.2012р. що складає 272 грн. 82 коп.;

- компенсацію за невикористану відпустку за період роботи з 18.07.2011р. по 26.04.2012р. що складає 594 грн. 01 коп.;

- безпідставно утримані із заробітної плати гроші на покриття матеріальної шкоди у сумі 960 грн.;

- середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що складає 22974 грн.;

- заподіяну моральну шкоду у сумі 1000 грн.

Крім цього позивачем у судовому засіданні збільшено свої позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди до 3000 грн., позивач зазначав, що збільшення суми відшкодування пов'язане з тим, що позивач продовжує нести моральні страждання, оскільки справи не розглянута тривалий час, через відповідача який умисно затягує її розгляд і через це позивач має погіршення стану його здоров'я.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача Тертишник С. М. в судовому засіданні проти позову заперечував. Зазначив, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 20.07.2012р. і на даний час товариство заборгованості перед позивачем не має. Затримка у здійсненні розрахунків з позивачем була викликана тимчасовою відсутністю коштів у товариства та усно погоджена з позивачем. Фактів порушення законодавства про працю при здійсненні розрахунків з позивачем не надано, а висновки зроблені ТДІ з питань праці у Черкаській області при проведенні перевірки є безпідставними, що підтверджується постановою апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2014 року.

Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

У судовому засіданні встановлено, що наказом №23-к від 18.07.2011р. ОСОБА_1 було прийнято на роботу охоронником виробничої бази в МОП-1 ЗАТ «Агрошляхбуд». Наказом №6-к від 26.04.2012р. ОСОБА_1 був звільнений з роботи на підставі ст. 38 КЗпПУ за власним бажанням.

Згідно відповіді ТДІ з питань праці у Черкаській області від 29.11.2013р. № 2563, яка проводила перевірку додержання законодавства про працю при використанні найманої праці ОСОБА_1 адміністрацією ЗАТ «Агрошляхбуд» на виконання ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 31.10.2013р., відповідно до табелів обліку використання робочого часу у період з 18.07.2011р. по 30.09.2011р. ОСОБА_1 фактично не працював. Заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 не подавав. Дані відомості відповідачем спростовані не були.

Згідно табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 фактично відпрацьовано:

- у жовтні 2011 р. - 120 годин при нормі робочого часу 168 годин і нараховано 685,71 грн;

- у листопаді 2011 року - 112 годин при нормі 176 годин і нараховано 610,91грн.;

- у грудні 2011 року - 120 годин при нормі 176 годин і нараховано 654,55 грн.;

- у січні 2012 року - 88 годин при нормі 159 годин і нараховано 621,18грн.;

- у лютому 2012 року - 88 годин при нормі 168 годин і нараховано 621,18грн.;

- у березні 2012 року - 112 годин при нормі 167 годин і нараховано 560,00грн.;

- у квітні 2012 року - 96 годин при нормі 167 годин і нараховано 548,57грн..

За період з 18.07.2011р. по 31.12.2011р. заробітна плата ОСОБА_1 не виплачувалась.

У січні 2012 року ОСОБА_1 нараховано 621,18 грн. і згідно платіжних відомостей № 2 від 04.01.2012р. та № 5 від 24.01.2012р., виплачено 370,00грн. та 350 грн. відповідно.

У період з 01.02.2012р. по 26.04.2012р. виплата заробітної плати ОСОБА_1 не проводилась.

Посадовий оклад ОСОБА_1 на день звільнення становив 960,00грн.

Після звільнення ОСОБА_1 згідно платіжної відомості № 11 від 10.05.2012р. було виплачено 300,00грн., згідно платіжної відомості № 16 від 19.07.2012р. було виплачено 600,00грн., згідно платіжної відомості № 18 від 20.07.2012р. було виплачено 1000,00грн..

Компенсація за невикористано відпустку за період роботи з 18.07.2011р. по 26.04.2012р. згідно розрахунку виплати відпустки нарахована у розмірі 195,84 грн., проте докази її виплати відсутні.

Відповідно до наказу № 16 від 17.04.2012р. із заробітної плати ОСОБА_1 утримано на покриття матеріальної шкоди 960,00грн., як часткового відшкодування нанесених збитків підприємству через невиконання службових обов`язків.

Вирішуючи даний спір, суд вважає необхідним керуватись наступним.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відтак, закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Докази виплати всіх належних позивачеві сум заробітної плати відповідачем у матеріалах справи відсутні.

У трудових відносинах (з урахуванням вимог ст. ст. 115, 116 КЗпП України, ст. 10, 60 ЦПК України) обов'язок доказування відсутності вини покладається на відповідача.

Суд вважає, що позовна вимога про стягнення заборгованості за оплату простою за період з 18.07.2011р. по 30.09.2011р., що складає 1468 грн. 60 коп. підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Простій - це зупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (ст. 34 КЗпП України).

Статтею 113 КЗпП України передбачено, що час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. Час простою з вини працівника не оплачується.

У п. 31 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що згідно з ч. 3 ст. 32 КЗпП України в межах спеціальності, кваліфікації і посади, обумовленої трудовим договором, зміна істотних умов праці: систем і розмірів оплати, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміни розрядів і найменування посад та інших - допускається за умови, що це викликано змінами в організації виробництва і праці та що про ці зміни працівник був повідомлений не пізніше ніж за 2 місяці. Якщо при розгляді трудового спору буде встановлено, що зміна істотних умов трудового договору проведена не у зв'язку зі зміною в організації виробництва і праці на підприємстві, в установі, організації, то така зміна з урахуванням конкретних обставин може бути визнана судом неправомірною з покладенням на власника або уповноважений ним орган обов'язку поновити працівникові попередні умови праці.

У справах за позовами про оплату простою необхідно виходити як із правил ст.113 КЗпП, так і з відповідних норм інших актів законодавства, маючи на увазі, що відповідно до ч. 3 ст. 84 КЗпП у разі простою підприємства (установи, організації) з не залежних від працівників причин власник або уповноважений ним орган (роботодавець) може у визначеному колективним договором порядку надавати відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати. За цих умов надання відпустки не ставиться у залежність від подання працівником заяви і термін перебування в ній не входить до часу оплачуваного простою, якщо це передбачено колективним договором (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»).

Отже, вирішуючи спір про оплату простою, суди повинні з'ясовувати факт простою, наявність чи відсутність вини працівника в цьому та чи передбачають умови колективного договору надання відпустки без збереження або з частковим збереженням заробітної плати у разі простою підприємства.

Крім того, як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов'язаних з виною працівника. Якщо працівник через простій самовільно не приходить на роботу чи йде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених ст. 113 КЗпП України.

Як встановлено судом за період з 18.07.2011р. по 30.09.2011р. і підтверджується показами позивача, останній у вказаний проміжок часу фактично виходив на роботу, перебував на чергуваннях, проте згідно табелів обліку використання робочого часу позивач фактично не працював, що підтверджено висновком перевірки ТДІ з питань праці у Черкаській області від 29.11.2013р. № 2563. За свідченнями відповідача ОСОБА_1 фактично на роботу не виходив, мотивуючи це станом здоров`я, проте, жодних доказів самовільного невиходу позивача на роботу не надав, заходів реагування на невихід працівника на роботу без поважних причин не вживав. Таким чином, даний факт можна кваліфікувати, як простій не з вини працівника, який відповідно до ч. 1 ст. 113 КзпПУ повинен бути оплачений не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Відтак, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за оплату простою за період з 18.07.2011р. по 30.09.2011р., що складає 1285грн. 66 коп. (мінімальна з/п з 04.2011р. по 10.2011р. - 960 грн., відрахування: ЄСВ - 3,6%, ПДФО - 15%, всього - 18,06% (173,38грн.) липень (14 днів) - пропорційна: 433,55 грн. - 18,06% = 355,25грн. серпень (31 день) - повна: 960грн. - 18,06% = 786,62грн. вересень (30 днів) - повна: 960 грн. - 18,06% = 786,62 грн. за період з 18.07.2011р. по 30.09.2011р. - 1928,49грн. - 2/3 за простій - 1285,66 грн.)

Стосовно позовної вимоги про стягнення недоплаченої заробітної плати за період з 01.10.2011р. по 26.04.2012р. та прихований простій, що складає 2162 грн. 97 коп. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Статтею 56 КЗпП України передбачено, що за угодою між працівником і власником або уповноваженим ним органом може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці в цих випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Відповідачем не було надано доказів щодо встановлення ОСОБА_1 неповного робочого часу або ж укладення трудового договору на умовах погодинної системи оплати праці.

Відповідно до ст. 2-1 КЗпП України, Україна забезпечує рівність трудових прав усіх громадян незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної приналежності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.05.2009 року № 11-рп/2009, зроблено наступні висновки щодо норм ст. 2-1 КЗпП України.

Згідно з приписами ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (частина четверта) і своєчасно виплачену (частина сьома). Відповідно до положень статті 10 Закону „Про оплату праці", розмір заробітної плати не може бути менше розміру мінімальної заробітної плати, що встановлюється у щорічному законі про Державний бюджет України.

Згідно табелів обліку використання робочого часу ОСОБА_1 фактично відпрацьовано:

- у жовтні 2011 р. - 120 годин при нормі робочого часу 168 годин і нараховано 685,71 грн;

- у листопаді 2011 року - 112 годин при нормі 176 годин і нараховано 610,91грн.;

- у грудні 2011 року - 120 годин при нормі 176 годин і нараховано 654,55 грн.;

- у січні 2012 року - 88 годин при нормі 159 годин і нараховано 621,18грн.;

- у лютому 2012 року - 88 годин при нормі 168 годин і нараховано 621,18грн.;

- у березні 2012 року - 112 годин при нормі 167 годин і нараховано 560,00грн.;

- у квітні 2012 року - 96 годин при нормі 167 годин і нараховано 548,57грн..

Таким чином, за період роботи з01.10.2011р. по 26.04.2012р. позивачу було нараховано 3680,92грн., а фактично виплачено 3220,00грн.

Враховуючи мінімальні гарантії встановлені на заробітну плату позивачеві повинно було бути нараховано 5821,56 грн.

Оскільки позивачем не були виконані норми виробітку, і неповний робочий час не встановлювався, то даний факт можна кваліфікувати, як простій не з вини працівника, який відповідно до ч. 1 ст. 113 КзпПУ повинен бути оплачений не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Відтак, на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за оплату простою у розмірі 1427,09грн. та 460 грн. 92 коп. заборгованості за фактично виконану роботу. Судом зроблено дані висновки на підставі наступних розрахунків мінімальна з/п:

з 01.10.2011 по 30.11.2011 - 985,00 грн.

з 01.12.2011 по 31.12.2011 - 1004,00 грн.

з 01.01.2012 по 31.03.2012 - 1073,00 грн.

з 01.04.2012 по 30.06.2012 - 1094,00грн

Відрахування: ЄСВ - 3,6%, ПДФО - 15%, всього - 18,06%

Жовтень, листопад, грудень, січень, лютий, березень - повна;

квітень - пропорційна (25 днів)

807,11грн. + 807,11грн. + 822,68грн. + 879,21грн. + 879,21грн. + 879,21грн. + 747,03 грн.(пропорц.) = 5821,56 грн.

Залишок заборгованості по з/п за фактично виконану роботу: 3680,92 грн. - 3220,00 грн.= 460,92грн. Простій вираховується з 5821,56 грн. - 3680,92грн. = 2140,64грн.

Простій: 2140,64грн./3 х 2 = 1427,09 грн. Індексація не нараховується, оскільки індекс споживчих цін не перевищував за вказаний період 101 відсотка.

Згідно ст. 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Згідно ст.33 Закону України «Про оплату праці» в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру - оплата праці, тощо.

Згідно ст.4, 5 цього ж Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка; підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

За встановлених обставин, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь заборгованості із заробітної плати з врахуванням суми індексації оплати праці залежно від індексу споживчих цін за період з 01.10.2011р. по 26.04.2012р. років не підлягають задоволенню, оскільки індекс споживчих цін не перевищував за вказаний період 101 відсотка.

Таким чином розмір заборгованості складає 460,92 грн. по заробітній платі за фактично відпрацьований час та 1427,09грн. заборгованість за оплату простою і саме він підлягає стягненню з відповідача.

Суд вважає, що позовна вимога про стягнення на користь позивача компенсації за невикористану відпустку за період роботи з 18.07.2011р. по 26.04.2012р. що складає 594 грн. 01 коп. підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до положень ст.24 Закону України «Про відпустки», ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.

Статтею 6 Закону «Про відпустки» визначено загальну тривалість щорічної відпустки для працівників за відпрацьований робочий рік. Щорічна відпустка не може бути менше, ніж 24 календарних дні.

Судом встановлено, що відповідачем ЗАТ «Агрошляхбуд» при звільненні позивача з роботи також не виплачена компенсація за невикористану відпустку, який має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, яке гарантоване діючим трудовим законодавством і не може бути обмежене роботодавцем.

Розрахунок грошової компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки слідуючий: з 18.07.2011р. по 26.04.2012 року позивач відпрацював 189 днів; кількість днів щорічної відпустки, які припадають на один календарний день без святкових і неробочих днів в цілому за рік (24 календарних днів відпустки : (366-10)= 0,0674 к.д.); кількість днів щорічної відпустки становить 13 календарних днів (0,0674к.д.х189д.= 12,77 к.д.); з урахуванням положень п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати від 08.02.1995 року компенсація за дні невикористаної відпустки складає 437,47грн (1285,66грн. + 5074,53грн.) : 189 відпрацьованих днів х 13 календарних днів відпустки).

Тому з відповідача підлягає стягненню 437,47 грн. компенсації за невикористану відпустку.

Стосовно позовної вимоги про стягнення безпідставно утриманих із заробітної плати грошей на покриття матеріальної шкоди у сумі 960 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 136 КзпПУ покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, а керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу або вищестоящого в порядку підлеглості органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові. Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством. Згода працівника для видання власником чи уповноваженим ним органом розпорядження про відшкодування заподіяного працівником збитку законодавством не передбачено.

З наказом № 16 від 17.04.2012р. яким із заробітної плати утримано на покриття матеріальної шкоди 960,00грн., як часткового відшкодування нанесених збитків підприємству через невиконання службових обов`язків ОСОБА_1 ознайомлено, про що свідчить підпис останнього.

Розмір матеріальної шкоди, заподіяної товариству визначено на підставі акту оцінки викраденого майна.

Притягнення до матеріальної відповідальності позивачем не оскаржувалося, заяви про розгляд даного трудового спору не подавалися. Відтак, суд не вбачає підстав для стягнення вказаної суми.

Суд, дослідивши в судовому засіданні докази, прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають до задоволення виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Позивача було звільнено 26.04.2012р. тобто саме в цей день відповідач повинен був провести остаточний розрахунок.

Слід зазначити, що вимоги про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні і вимоги про стягнення заробленої зарплати носять різний характер. На вимоги щодо стягнення заробітної плати строк позовної давності не поширюється (відповідно до рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15 жовтня 2013 року по справі № 1-13/2013), на відміну від вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (ст. 117 КЗпП України).

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Відповідно до рішення Конституційного суду України № 4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року по справі № 1-5/2012 звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Як роз'яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику застосування судам законодавства про оплату праці», встановлені ст. ст. 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк.

Відповідно до ч. 6 п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року N 13, пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові.

Позивач у судовому засіданні зазначив, що строки звернення до суду ним не були пропущені оскільки про порушення свого права, а саме, що йому не були виплачені всі належні суми він дізнався 22.05.2013 року, коли він звернувся з відповідною заявою до роботодавця, копія якої міститься в матеріалах справи, а до суду він звернувся 10.06.2013 року тобто не порушивши тримісячний строк, тому суд вважає, що відсутні підстави для застосування позовної давності до вимоги, щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

З огляду на наведені норми суд вважає, що відповідачем не було здійснено повний розрахунок з позивачем на час звільнення, не були проведенні відповідні нарахування, що описані в мотивувальній частині рішення суду, а тому позивач має право вимоги відшкодування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто до 16 травня 2014 року включно.

Відповідно до п.8 постанови Кабінету Міністрів України №100 від 8.02.1995р. «Про затвердженні Порядку обчислення середньої заробітної плати»/ з подальшими змінами і доповненнями/ середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі /календарні/ дні на число відпрацьованих робочих днів.

Середній заробіток (за розрахунками суду) з урахуванням наявних у справі доказів, складає за один робочий день 30,32 грн. (879,21грн х 2 = 1758,42грн./ 58 дн. = 30,32 грн. середньоденна з/п). Кількість днів затримки розрахунку за вимогами позивача з 26.04.12. по день винесення рішення суду - 16.05.14 - 721 день. Середній заробіток за весь час затримки розрахунку становить - 21860, 72 грн. (721 дн. х 30,32 грн.).

Порушення відповідних норм трудового законодавства було встановлено актом перевірки №23-23-31/247 від 25.11.2013 року складеним територіальною державною інспекцією з питань праці у Черкаській області щодо додержання ЗАТ «Агрошляхбуд» законодавства про працю та загально обов'язкове державне соціальне страхування.

Судом в засіданні допитаний свідок ОСОБА_3, яка показала, що нею проводилась дана перевірка і виходячи з наданих підприємством ЗАТ «Агрошляхбуд» первинних документів було встановлено ряд порушень, що були відображені у акті перевірки від 25.11.2013. Перевірка була проведена в межах чинного законодавства і висновки перевірки ніким не оскаржені та не спростовані.

Суд критично ставиться до посилання представника відповідача на постанову апеляційного суду Черкаської області від 24 січня 2014 року, якою скасовано постанову Черкаського районного суду від 16.12.2013 року про притягнення Тертишника С.М. до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП, а провадження у справі закрито за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Суд зазначає, що предметом розгляду даної справи про адміністративне правопорушення не був саме акт перевірки №23-23-31/247 від 25.11.2013 року складений територіальною державною інспекцією з питань праці у Черкаській області, його висновки судом не досліджувались та не оцінювались. Предметом апеляційного розгляду було саме притягнення Тертишника С.М. до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 41 КУпАП.

Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України у разі, якщо порушення законних прав працівника призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя він має право вимагати від власника або уповноваженого ним органу відшкодування моральної шкоди.

Дійшовши висновку про порушення трудових прав позивача щодо своєчасного отримання всіх належних йому сум при звільненні та стягнувши зазначені суми, суд дійшов висновку про наявністьть підстав для відшкодування моральної шкоди.

Частиною 1 ст. 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно ч. 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість

продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Оскільки права позивача у сфері трудових відносин було порушено, що призвело до змін у його життєвих відносинах та додаткових зусиль для відновлення порушеного права, суд приходить до висновку, що вимоги про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню. Виходячи з тривалості та тяжкості моральних страждань розмір такої шкоди суд оцінює у 1000 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача обґрунтованими та доведеними, а позов таким, що підлягає до часткового задоволення з вищенаведених підстав.

Керуючись ст. 213-215 ЦПК України,-

в и р і ш и в :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Агрошляхбуд», зареєстрованого: Черкаська область, Черкаський район, с. Червона Слобода, вул. Першотравнева, 2, код 03582310 на користь ОСОБА_1 проживаючого: АДРЕСА_1:

- заборгованість за оплату простою за період з 18.07.2011 по 30.09.2011 у сумі 1285 (одна тисяча двісті вісімдесят п'ять) грн. 66 коп.

- недоплачену заробітну плату за період з 01.10.2011 по 26.04.2012 та прихований простій у сумі 1918 (одна тисяча дев'ятсот вісімнадцять) грн. 01 коп.

- компенсацію за невикористану відпустку у сумі 437 (чотириста тридцять сім) грн. 47 коп.

- середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку у сумі 22974 (двадцять дві тисячі дев'ятсот сімдесят чотири)грн. 00 коп.

- моральну шкоду у сумі 1000 (одну тисячу) грн. 00 коп.

У решті позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції, а особою, яка не була присутня під час проголошення судового рішення - протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст виготовлений 21 травня 2014 року.

Суддя: В. В. Морозов