Постанова № 38788047, 19.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

19 травня 2014 року № 826/4679/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Меблі-Київ»доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 12.03.2014 № 0000772203.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

13.05.2014 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

26.02.2014 за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Меблі-Київ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Мон Шері» за період з 01.07.2011 по 31.07.2011 ДПІ у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві складено Акт № 624/26-52-22-03-14/36192559 (далі - Акт перевірки), яким встановлено, зокрема, порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 15946 грн.

12.03.2014 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0000772203, яким у зв'язку з порушенням п. 198.6 ст. 198 ПК України, позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 15946 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7973 грн.

З аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем п.п. 198.3, 198.6 ст. 198 ПК України та, як наслідок, заниження податку на додану вартість на загальну суму у розмірі 15946 грн., стала встановлена ним нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ «Мон Шері» внаслідок:

складення акту ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 31.05.2013 № 360/22-509/37395643 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Мон Шері», в якому, зокрема, зазначено, що не встановлено факт отримання товарів (надання робіт, послуг) покупцем від продавця, а також вказано про відсутність реальної можливості у ТОВ «Мон Шері» отримання та відвантаження товарів (робіт, послуг);

анулювання 16.09.2011 свідоцтва ТОВ «Мон Шері» як платника ПДВ;

внесення до ЄДР запису про відсутність підтвердження відомостей щодо ТОВ «Мон Шері»;

показань при допиті в якості свідка співзасновника та директора ТОВ «Мон Шері» гр. ОСОБА_1 у протоколі допиту свідка від 05.08.2013, яка показала, що не має ніякого відношення до фінансово-господарської діяльності та підпису фінансово-господарських документів ТОВ «Мон Шері».

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

На думку суду самі по собі відомості, викладені в акті ДПІ у Святошинському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 31.05.2013 № 360/22-509/37395643 про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Мон Шері», анулювання свідоцтва ТОВ «Мон Шері» як платника ПДВ та внесення до ЄДР запису про відсутність підтвердження відомостей щодо ТОВ «Мон Шері», не є беззаперечними доказами безтоварності операцій між позивачем та зазначеним контрагентом.

Разом з тим, з огляду на встановлені податковим органом обставини, що свідчать про можливу фіктивну діяльність ТОВ «Мон Шері» суд вважає, що з метою доведення правомірності своїх дій щодо формування податкового за операціями з ним, позивач зобов'язаний надати суду копії всіх документів, які підлягали складенню під час виконання відповідних правочинів.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України для визначення об'єкта оподаткування включають витрати операційної діяльності, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Обов'язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг, а умовою віднесення витрат до складу валових витрат є фактичне придбання або виготовлення товарів (робіт, послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту та валових витрат підлягає перевірці фактичне придбання (виготовлення) товару чи отримання послуги.

Формування податкового кредиту та валових витрат на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін документами первинного бухгалтерського обліку та перерахування грошових коштів, чинним законодавством не передбачено. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 09.10.2013 у справі № К/9991/75682/12.

Поряд з цим, фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.11.2013 у справі № К/800/50725/13.

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалось представниками сторін, між ТОВ «Меблі-Київ» та ТОВ «Мон Шері» укладено договір у спрощений спосіб згідно з ч. 1 ст. 181 ГК України на придбання меблів в асортименті (далі - Договір). На підтвердження факту виконання умов вказаного Договору складено видаткову накладну від 04.07.2013 № 165-01, а також ТОВ «Мон Шері» виписало позивачу податкову накладну від 04.07.2013 № 31 на загальну суму у розмірі 105627,30 грн. (в тому числі ПДВ 15946 грн.).

Водночас, як видно з матеріалів справи, 05.08.2013 при допиті в якості свідка директора та співзасновника ТОВ «Мон Шері» гр. ОСОБА_1, з попередженням про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань, дачу завідомо неправдивих показань, передбачених ст.ст. 384, 385 КК України, яка викликана для дачі показань у кримінальному провадженні № 32012110070000023, за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, остання показала, що на посаді директора ТОВ «Мон Шері» вона перебувала лише місяць і за цей період жодної фінансово-господарської діяльності вона не вела, жодних податкових декларацій не підписувала, до органів податкової інспекції звітності не здавала, жодних договорів на надання товару, робіт, послуг не заключала та не підписувала, печаткою підприємства не користувалась та про місце її знаходження останній нічого відомо не було.

При цьому, суд зауважує, що платник податку повинен бути розумним та обачливим при виборі контрагента. Перевірка наявності у постачальника державної реєстрації та реєстрації у податковому органі не характеризує підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентоспроможну особу на ринку відповідних товарів, що діє через уповноважену особу, яка представляє інтереси підприємства. Отже, заходи, спрямовані на отримання витягу з Єдиного державного реєстру та інших документів реєстраційного характеру, не є достатніми, позаяк отримані платником відомості не дозволяють кваліфікувати контрагента як добросовісного партнера, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. Позивачем під час розгляду справи не представлено будь-яких доказів на підтвердження того, що він перевірив повноваження особи, яка діяла від імені його контрагента, ідентифікував особу, що підписувала документи від імені ТОВ «Мон Шері».

Несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності покладаються на особу, якою укладено відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та провадження необґрунтованих виплат. У випадку недобросовісності контрагентів покупець несе ризик своєї бездіяльності не лише по виконанню господарсько-правових зобов'язань, але і в рамках податкових правовідносин, позаяк в силу вимог податкового законодавства позбавляється можливості скористатися пільговим порядком обчислення бази оподаткування у зв'язку з відсутністю належним чином оформлених первинних документів. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.03.2014 у справі № К/9991/26540/11.

Разом з тим, згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи, що складені з ТОВ «Мон Шері» на підставі Договору видаткова накладна від 04.07.2013 № 165-01 та податкова накладна від 04.07.2013 № 31, які є доказами здійснення господарських операцій, підписані невідомими особами від імені директора ТОВ «Мон Шері» гр. ОСОБА_1, суд прийшов до висновку, що вказані первинні документи були оформлені з порушенням вимог ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а тому не беруться судом до уваги як докази реального виконання спірних господарських операцій.

Крім того, судом не можуть бути прийняті до уваги похідні документи фінансово-господарської діяльності позивача з третіми особами, які, на думку позивача, підтверджують виконання спірного Договору з ТОВ «Мон Шері», оскільки за змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11 при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт, що гр. ОСОБА_1 не мала наміру здійснювати та не здійснювала підприємницьку діяльність від імені ТОВ «Мон Шері», суд прийшов до висновку про безтоварність, тобто лише документальне оформлення, відповідних господарських операцій.

При цьому, позивачем не доведена реальність операцій, оскільки не підтверджено час здійснення операцій, а також до матеріалів справи не надано жодних доказів наявності у ТОВ «Мон Шері» трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортного чи іншого обладнання. Відтак, господарські операції, що відбулися оформлені лише документально.

Суд вважає, що така господарська діяльність без наявності на те поважної розумної економічної або іншої причини (ділової мети) підтверджує намір платника зменшити отримані доходи з метою несплати податків та отримати додаткову «вигоду» у вигляді зниження податкового навантаження, що обставини справи та надані документи підтверджують той факт, що зазначені господарські операції є безтоварними.

Фактичне не отримання товару, відсутність поважної розумної економічної або іншої причини здійснення таких операцій позбавляють платника податку права на податковий кредит за наслідками цих операцій навіть у випадку наявності належним чином оформлених податкових накладних та інших первинно-бухгалтерських документів. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 у справах № К/9991/59642/12 та № К/9991/59709/12.

Таким чином, з матеріалів справи видно, що головною метою, яку переслідували сторони при укладенні Договору, було одержання доходу винятково за рахунок необґрунтованої податкової вигоди у вигляді безпідставного формування ТОВ «Меблі-Київ» податкового кредиту за відсутності наміру здійснювати реальну підприємницьку діяльність, та, як наслідок, несплата податків до Державного бюджету України, що суперечить інтересам держави і суспільства та порушує публічний порядок, з урахуванням чого, вказаний Договір є нікчемним відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

При цьому в п. 187.1 ст. 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у ПК України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації.

Відповідно до змісту п.п. 201.4. та 201.8 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у встановленому порядку.

Згідно з п. 184.1 ст. 184 ПК України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Згідно з п.п. 2, 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 21.12.2010 № 969 (далі - Порядок № 969) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 за № 1401/18696, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість. Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Як встановлено судом, податкова накладна від 04.07.2013 № 31 виписана ТОВ «Мон Шері» на користь позивача, з урахуванням обставин встановлених під час розслідування вказаної кримінальної справи, порушеної за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 212 КК України, фактично є недійсними, так як всупереч вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Порядку № 969 підписані невстановленими особами від імені гр. ОСОБА_1, а не останньою, хоча у них навпроти підпису зазначено прізвище останньої, а доказів зворотнього суду не надано, у зв'язку з чим дана податкова накладна за висновком суду не може породжувати жодних правових наслідків і бути підставою для формування податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи, що, по-перше, податкова накладна від 04.07.2013 № 31 на загальну суму у розмірі 105627,30 грн. (в тому числі ПДВ 15946 грн.) фактично є недійсною та виписана позивачу на підставі нікчемного правочину, по-друге, ТОВ «Мон Шері», податкова накладна якого стала підставою для формування ТОВ «Меблі-Київ» податкового кредиту, зареєстроване в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України і Реєстрі платників податку на додану вартість, в тому числі від імені особи, яка заперечує свою участь у діяльності цього підприємства, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, отже, виписані від його імені податкові накладні не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, суд прийшов до висновку, що віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 05.03.2012 у справі № 21-421а11.

Згідно з ч. 1 ст. 2442 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Зважаючи на викладене, а також враховуючи, що відповідач прийняв спірне податкове повідомлення-рішення від 12.03.2014 № 0000772203 в межах повноважень та з дотриманням вимог чинного законодавства, суд прийшов до висновку про відсутність належних правових підстав для визнання протиправним та скасування вказаного рішення ДПІ у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.

Натомість відповідач довів суду відсутність протиправних дій зі свого боку.

За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Меблі-Київ» відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко