Ухвала суду № 38787465, 07.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 року Справа № 9104/130599/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії :

головуючого судді: Гуляка В.В.

суддів: Коваля Р.Й., Судової-Хомюк Н.М.

за участі секретаря судового засідання: Омеляновської Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

встановив:

У квітні 2012 року позивач ТзОВ «Баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина» звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача Дрогобицької ОДПІ Львівської області (на даний час Дрогобицька ОДПІ ГУ Міндоходів у Львівській області), в якому просив визнати нечинними і скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача : - № 0002132301 від 19.12.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 32183 грн., в тому числі 26487 грн. за основним платежем і 5696 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0002142301 від 19.12.2011 р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58332 грн., в тому числі 46666 грн. за основним платежем і 11666 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Відповідач позову не визнав, у суді першої інстанції подав заперечення, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30.05.2012 року позов задоволено. Визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення Дрогобицької ОДПІ № 0002132301 від 19.12.2011 р. та № 0002142301 від 19.12.2011 р..

З цією постановою суду не погодився відповідач і оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що постанова суду першої інстанції прийнята без фактичного з'ясування обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому постанова суду підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що оскаржені ППР винесені на підставі проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань придбання товарів (робіт, послуг) у ТзОВ «ДТ «Авто груп» та ТзОВ «Облнафтобуд Альянс» за період листопад-грудень 2008 року та подальшого їх використання у господарській діяльності. Суд першої інстанції безпідставно не врахував висновків перевірки, що оформлені актом № 864/23-1/34769052 від 13.12.2011 року про порушення позивачем : п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.138.8.5 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.144.1 ст.144 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 26487 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ всього в сумі 46666 грн.; ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів (послуг) від ТзОВ «ТД «Авто груп» і ТзОВ «Облнафтобуд Альянс». Вказує апелянт, що позивачем протягом розглядуваного періоду неправомірно включено до складу валових витрат вартість придбаних товарів (послуг) та до податкового кредиту суми ПДВ, за договором із ТзОВ «ТД «Авто груп» № 101008 від 10.10.2008 року про придбання трибун телескопічних та за усним договором із ТзОВ «Облнафтобуд Альянс» про проведення монтажних робіт по встановленню трибун телескопічних, а також безпідставно нараховано амортизаційні відрахування на вказаний товар, який цими контрагентами фактично не поставлявся. На думку апелянта такі договірні відносини мали безтоварний і нікчемний характер, не спричинили реального настання правових наслідків, не підтверджуються первинними документами.

За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції від 30.05.2012 р. та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та з'явились в засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційної скарги, вважає, що таку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено і підтверджено матеріалами справи, що в період із 05.12.2011 року по 09.12.2011 року відповідачем Дрогобицькою ОДПІ Львівської області було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача ТзОВ «Баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина» з питань придбання товарів (робіт, послуг) у ТзОВ «ДТ «Авто груп» та ТзОВ «Облнафтобуд Альянс» за період листопад-грудень 2008 року та подальшого їх використання у господарській діяльності. За наслідками перевірки складено акт № 864/23-1/34769052 від 13.12.2011 року (а.с. 13-39).

У висновках акту перевірки зазначено, що підприємством порушено вимоги : п.п.8.1.1, п.п.8.1.2 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.138.8.5 п.138.8 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139, п.144.1 ст.144 Податкового Кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 26487 грн.; п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено ПДВ всього в сумі 46666 грн.; ч.5 ст.203, ч.1,2 ст.215, ст.228 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених позивачем при придбанні товарів (послуг) від ТзОВ «ТД «Авто груп» і ТзОВ «Облнафтобуд Альянс».

На підставі вказаного вище Акта перевірки від 13.12.2011 року відповідачем винесено 19.12.2011 р. відносно позивача податкові повідомлення-рішення : - № 0002132301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 32183 грн., в тому числі 26487 грн. за основним платежем і 5696 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями; - № 0002142301 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 58332 грн., в тому числі 46666 грн. за основним платежем і 11666 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 9, 10).

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновками суду першої інстанції щодо безпідставності тверджень ДПІ про нереальний, безтоварний і нікчемний характер правочинів укладених між ТзОВ «Баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина» та ТзОВ «ДТ «Авто груп» і ТзОВ «Облнафтобуд Альянс», та щодо протиправності винесених податкових повідомлень-рішень від 19.12.2011 року, з врахуванням наступного.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст. 5 цього Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 цього Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податків у межах норм амортизаційних відрахувань. Амортизації підлягають витрати, згідно п.п.8.1.2 цього Закону на придбання основних фондів та нематеріальних активів для власного виробничого використання.

Крім цього, відповідно до п. 138.1 ст.138 ПК України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності.

Згідно п.п.138.1.1 п.138.1 ст.138 цього ж Кодексу, витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Пунктом 138.2 ст.138 ПК України, передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п.138.4 ст.138 ПК України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно пп.138.8.5 п.138.8 ст.138 ПК України, загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, включають амортизацію засобів загальновиробничого (цехового, дільничного, лінійного) призначення.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 цього ж Кодексу, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відносно ПДВ, суд враховує, що відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції на час розглядуваних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього Закону, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.п.7.4.4 п.7.4 ст.7 цього Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту, згідно п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 даного Закону, суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема статтею 9, визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати визначені обов'язкові реквізити.

У відповідності до п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 цього Закону, зокрема, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Із матеріалів адміністративної справи та змісту Акту податкової перевірки від 13.12.2011 року видно, що висновки податкового органу щодо порушення позивачем податкового законодавства ґрунтуються на твердженнях ДПІ про те, що підприємством протягом перевіреного періоду безпідставно завищено валові витрати та амортизаційні відрахування за господарськими договорами із ТзОВ «ДТ «Авто груп» та ТзОВ «Облнафтобуд Альянс» про придбання товарів і надання послуг, та безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суми ПДВ за цими договорами. На думку податкового органу відображення позивачем операцій з придбання товару трибуни телескопічні та придбання послуг по проведенню монтажних робіт із встановлення трибун телескопічних, не мали реального характеру і фактично не відбувались. Відповідач також вказував на нікчемність цих правочинів.

Суд апеляційної інстанції вважає об'єктивними висновки суду першої інстанції щодо безпідставності вищевказаних тверджень ДПІ.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що реальність укладення, фактичне виконання та настання правових наслідків за розглядуваними господарськими договорами і об'єктивність інформації в первинних документах за цими договорами підтверджується матеріалами справи.

Зокрема, усі контрагенти, тобто позивач ТзОВ «Баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина» та ТзОВ «ДТ «Авто груп» і ТзОВ «Облнафтобуд Альянс» на час укладення господарських договорів і їх виконання були діючими суб'єктами господарювання.

Здійснення позивачем господарських операцій із вказаними контрагентами підтверджується : - договором поставки товару № 101008 від 10.10.2008 р.; - додатком № 1 до цього договору; - актом прийому-передачі від 04.12.2008 р.; - податковими накладними від 26.11.2008 р. і від 04.12.2008 р.; - платіжними дорученнями від 26.11.2008 р. і від 04.12.2008 р.; - актом виконаних робіт від 30.12.2008 р; - податковою накладною від 30.12.2008 р.; - платіжним дорученням від 17.04.2009 р. (а.с. 67-75, 125-127).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що право на податковий кредит у платників ПДВ не пов'язано із фактами сплати до бюджету податків контрагентами за господарськими договорами, а пов'язано лише із фактичною сплатою вартості товарів (робіт, послуг) та із наявністю відповідних первинних документів і податкових накладних. Визначальним є реальність існування господарських операцій та факт сплати податку в ціні придбаних товарів (послуг) їх постачальникам. Такий платник податків не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків по сплаті податків іншими платниками податків, якщо це прямо не встановлено законом.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними покликання апелянта на листування з іншими податковими органами та на вирок суду від 05.03.2012 року по кримінальній справі, як на обґрунтованість апеляційних вимог, оскільки у досліджуваних правовідносинах доказами реальності існування господарських відносин являються належні первинні документи. Притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб контрагентів за порушення порядку здійснення підприємницької діяльності, не може мати наслідком притягнення до відповідальності інших суб'єктів господарювання, зокрема позивача ТзОВ «Баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина», за відсутності доказів вини останніх.

При цьому, суд апеляційної інстанції враховує, що фактичне отримання позивачем у розглядуваному періоді товару трибуни телескопічні та отримання послуг по проведенню монтажних робіт цих трибун, визнається податковим органом. Під сумнів ставиться відповідачем факт отримання вказаного товару і послуг саме від ТзОВ «ДТ «Авто груп» і ТзОВ «Облнафтобуд Альянс», що підтверджено в судовому засіданні поясненнями представника апелянта.

Однак, в матеріалах адміністративної справи відсутні докази про надання позивачу вказаних товарів і послуг іншими особами.

Відповідно до ст. 71 ч.2 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Щодо покликань відповідача про нікчемність розглядуваних правочинів, то суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені статтею 203 ЦК України, відповідно до якої: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину і вказано, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (стаття 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Правові наслідки недійсності правочину визначені статтею 216 ЦК України, де вказано, що в разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Крім цього, відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

З наведених вище норм випливає, що наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного правочину та усвідомлювали суперечність його інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

Відповідно до ст. 236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У зв'язку із цим, висновки про нікчемність правочину можуть бути зроблені лише за наявності доказів і встановлення фактів порушення обов'язкових вимог для чинності правочину в момент укладення такого правочину.

З цього приводу суд апеляційної інстанції враховує, що розглядувані договори між позивачем та ТзОВ «ДТ «Авто груп» і ТзОВ «Облнафтобуд Альянс» на момент їх укладення відповідали усім вимогам необхідним для їхньої чинності, не суперечили вимогам чинного законодавства та моральним засадам суспільства, сторони договорів володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення були вільними і відповідали внутрішній волі сторін договору, договори були спрямовані на реальне настання правових наслідків і такі наслідки наступили.

З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об'єктивно встановлено обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, постанова суду від 30.05.2012 р. винесена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для її скасування.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області - залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 30 травня 2012 року в адміністративній справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина» до Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Львівської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: В.В. Гуляк

Судді: Р.Й Коваль

Н.М. Судова-Хомюк

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 12.05.2014 року.