Рішення № 38785950, 12.05.2014, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

12.05.2014

Справа № 335/7215/13-ц 2/335/109/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 року м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Апаллонової Ю.В., при секретарі Франчук Г.В., за участю: представника позивача Букач Я.В., представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.

За позовом, посилаючись на ст..ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України та умови кредитного договору б/н від 21.04.2006р., просить стягнути з відповідача заборгованість в сумі 32954 грн. 81 коп., з яких: заборгованість за кредитом - 7414,27 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 23495,07 грн.; штраф (фіксована частина) - 500,00 грн.; штраф (процентна складова) - 1545,47 грн.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, викладених в позовній заяві.

Відповідач та його представник заперечували проти задоволення позову з підстав, викладених в письмових запереченнях. Відповідач заперечував факт укладання договору з позивачем 21.04.2006 р. та підписання відповідної заяви, а також заперечував написання заяви на збільшення кредитного ліміту з 1000 грн. до 10000 грн. та отримання кредитних коштів.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_3 не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Позов про стягнення суми заборгованості за договором пред'явлений на підставі ст..ст.526, 527, 530, 1050, 1054 ЦК України, які регулюють загальні умови виконання зобов'язань, передбачають правові наслідки та відповідальність за порушення зобов'язань.

В обґрунтування своїх вимог до відповідача позивач посилається, як на доказ наявності правовідносин між сторонами, на договір № б/н від 21.04.2006 р., за умовами якого банк надав відповідачу в користування кредитні кошти в сумі 1 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в сумі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згода ОСОБА_3 на те, що підписана ним заява разом з умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком договір, підтверджується підписом, виконаним від імені відповідача в заяві (а.с.8).

Відповідач заперечуючи проти укладання договору шляхом підписання заяви, в процесі розгляду справи заявив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м.Запоріжжя зазначене клопотання було задоволено та по справі призначена судово-почеркознавча експертиза.

Відповідно до висновку експерта №46 від 04.04.2014 року: 1) Рукописний текст у заяві б/н від 21.04.2006 року до Дніпровського відділення Запорізького регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. 2) Підпис від імені ОСОБА_3 у заяві б/н від 21.04.2006 року до Дніпровського відділення Запорізького регіонального управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» виконаний, ймовірно, не ОСОБА_3, а іншою особою. Відповісти на питання у категоричній формі не виявилося можливим через недостатній обсяг графічної інформації, обумовлений стислістю та простотою будови підпису, та виконання підпису під впливом яких-небудь незвичних умов. 3) Рукописний текст у заяві про збільшення ліміту за кредитним договором від 21.04.2006 року з 1000 грн. та 10000 грн. виконаний не ОСОБА_3, а іншою особою. 4) Підпис від імені ОСОБА_3 в заяві про збільшення ліміту за кредитним договором від 21.04.2016 року з 1000 грн. на 10000 грн. виконаний, ймовірно, не ОСОБА_3, а іншою особою. Відповісти на питання у категоричній формі не виявилося можливим через недостатній обсяг графічної інформації, обумовлений стислістю та простотою будови підпису, та виконання підпису під впливом яких-небудь незвичних умов.

Вказаний висновок експерта у відповідності до вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України був долучений до матеріалів цивільної справи.

Оцінюючи вказаний письмовий доказ, суд вважає його належним, оскільки він містить інформацію щодо предмета доказування, а саме: чи вчинено підпис від імені позичальника в заяві про надання кредиту на заяві про збільшення кредитного ліміту ОСОБА_3 та на його підставі перевіряються заперечення відповідача стосовно того, що цей договір вона не укладала і не підписувала.

Під час судового розгляду судом досліджено також витяг з ЄРДР від 22.02.2013 року (тобто до відкриття провадження по справі), згідно до якого 21.02.2013 року до Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України надійшла заява ОСОБА_3 про те, що протягом 2002-2012 років ОСОБА_4 використовуючи документи від імені ОСОБА_3 оформила від імені останньої кредити у банках на загальну суму 350000 грн. Правова кваліфікація ст. 358 ч.1 КК України(а.с.35).

Згідно до відповіді Орджонікідзевського РВ ЗМУ ГУМВС України у провадженні перебуває матеріали кримінального провадження №1201308006000577 від 22.02.2013 року за фактом підробки. (а.с.36)

Позивач не надав жодного доказу на спростування висновку експертизи, не заявив клопотання про призначення повторної судово-почеркознавчої експертизи у разі незгоди з висновками проведеної експертизи ОСОБА_3 коштів за кредитним договором.

Окрім того, не заперечуючи факту підпису на заяві не ОСОБА_3 представник позивача у судовому засіданні надав довіреність від ОСОБА_3 на ім'я ОСОБА_4 згідно з якою вона уповноважила останню представляти її інтереси у банківських установах. Зі слів представника банку вказана довіреність була приєднана до матеріалів службової перевірки і може свідчити, на думку представника позивача, про те, що ОСОБА_4 підписувала документи за ОСОБА_3 за довіреністю і отримувала грошові кошти за довіреністю.

Однак, вказані пояснення ґрунтуються на припущеннях, оскільки незважаючи на надання копії довіреності, суду не надані докази того, що на момент підписання кредитного договору вказана довіреність не була скасована довірителем і сама заява про надання кредиту не містить посилання на те, що вона підписана в інтересах довірителя. Крім того, у будь якому разі, довіритель зобов'язаний підписувати документи своїм підписом, не підробляючи при цьому підпис довірителя.

Абз.2 ч.1 ст.218 ЦК України визначає, що заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Ч.2 ст.10 ЦПК України визначає, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, враховуючи обставини, встановлені щодо ОСОБА_3 , звернення відповідача до правоохоронних органів ще до подачі позову до суду, висновки почеркознавчої експертизи, дають суду достатні підстави вважати, що договір б/н від 21.04.2006 р. не укладався. Належними та допустимими доказами, передбаченими нормами процесуального права, не доведено, що відповідач уклав з позивачем кредитний договір.

Даний висновок відповідає вимогам ст..202 ЦК України, згідно якої правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, а в процесі розгляду справи не встановлено, що ОСОБА_3 вчинила будь-які дії, направлені на отримання кредиту, що виключає її цивільну відповідальність за спірною угодою.

Таким чином, суд дійшов висновку про те, що відповідач ОСОБА_3 кредитний договір не підписувала, що підтверджується висновком судово-почеркознавчої експертизи, тому відповідач довів (ст. ст. 10, 60 ЦПК України), що не повинен відповідати за кредитним договором, який не укладав. Таким чином, заперечення ОСОБА_3 проти позову в ході слухання справи знайшли своє підтвердження належними і допустимими доказами. Тому, оскільки Приватбанком ставиться питання в позові про стягнення коштів за кредитним договором, який ОСОБА_3 не укладала та не підписувала, такий позов є необгрунтованим, в силу чого таким, що не підлягає задоволенню.

Представник ПАТ «ПриватБанку» наполягав на стягненні з ОСОБА_3 заявлених в позові коштів, посилаючись на рух коштів по картці та погашення значних коштів на погашення боргу за кредитом. Проте, суд вважає, що ці виписки по рахунку не містять реквізити про особу, яка певний період сплачувала кредит, тому з урахуванням того факту, що ОСОБА_3 кредитний договір не підписувала, не доводять, що заборгованість сплатила саме вона.

А у відповідності до вимог ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Ураховуючи наведене та положення п. 4 ст. 129 Конституції України про те, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги на законі не ґрунтуються і для їх задоволення немає підстав.

У порядку ст.88 ЦПК України, стягненню з відповідача не підлягає судовий збір.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України витрати пов'язані з проведенням судових експертиз належить до судових витрат. Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею документально підтверджені судові витрати.

Із матеріалів справи вбачається, що клопотання про призначення експертизи було заявлено представником відповідача, а представник позивача не заперечував проти призначення експертизи.

Виходячи із змісту статті 214 ЦПК України, а саме пункту 6 частини 1 вказаної статті, під час ухвалення рішення суд вирішує питання, зокрема, як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 1 ст.143 ЦПК України чітко передбачено, що для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч.2 ст.86 ЦПК України, кошти на оплату судової експертизи вносяться стороною, яка заявила клопотання про проведення експертизи. Якщо клопотання про проведення експертизи заявлено обома сторонами, витрати на її оплату несуть обидві сторони порівну. У разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк суд скасовує ухвалу про призначення судової експертизи.

Постановою Пленуму Верховного Суду України №8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30.05.1997 року роз'яснено, що оплата експертизи в цивільній справі провадиться за рахунок сторони, яка порушила відповідне клопотання. У разі незгоди сторони (сторін) оплатити вартість експертизи суд розглядає справу на підставі наявних доказів.

Згідно з ч.1 ст.88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Як вбачається з матеріалів даної цивільної справи, в матеріалах на час винесення рішення суду містились докази про проведення ОСОБА_3 оплати за проведення судової експертизи, а тому ці витрати підлягають стягненню з позивача.

Крім того, сума судового збору в розмірі 114,70 грн., що сплачена відповідачем за подання заяви про забезпечення доказів, що належить до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи у відповідності до ст.88 ЦПК України також підлягає стягненню на користь відповідача.

Отже, судові витрати, понесені відповідачем у вигляді сплати судового збору за подачу заяви про забезпечення доказів 114,70 грн., а також витрати, пов'язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи в сумі 2250 грн. 24 коп. підлягають стягненню з ПАТ КБ «ПриватБанк» на підставі ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст.3,10, 11,57-61, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50 (ЄДРОПУ 14360570, рах. №29092829003111 МФО 305299) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_1) судові витрати по справі, які складаються з 2250,24 грн. за проведення судової почеркознавчої експертизи та 114,70 грн. за подання заяви про забезпечення доказів, а всього 2364,94 (дві тисяч триста шістдесят чотири грн. 94 коп).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя Ю.В. Апаллонова