Ухвала суду № 38785367, 15.05.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Хохленков О.В.

Суддя-доповідач - Ляшенко Д.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року справа №805/1875/14 приміщення суду за адресою:83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:судді-доповідача Ляшенка Д.В., суддів Ястребової Л.В., Чумака С.Ю., при секретарі Копиці С.В., за участі представника відповідача Болдинюка М.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 р. у справі № 805/1875/14 за позовом Красноармійської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області до Головного управління юстиції у Донецькій області про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування постанови від 16.12.2013 р. про повернення виконавчого документа та зобов*язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2014 року Красноармійська об'єднана Державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Донецькій області звернулась до суду із позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування постанови від 16.12.2013 року про повернення виконавчого документа та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою Донецького окружного адміністративного суду від 06.04.2010 року по справі № 2а-5702/10/0570 задоволено позов Красноармійської ДПІ про стягнення податкового боргу з державного підприємства "Селидіввугілля" у сумі 7012610,47 грн.

ДПІ був спрямований виконавчий лист № 2а-5702/10/0570 від 05.10.2010 р. до ВДВС.

Відповідачем було відкрите виконавче провадження.

16.12.2013 року відповідачем було прийнято постанову ВП № 22358936 про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п.9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", яку позивач отримав 25.12.2013 року.

Позивачем була оскаржена вказана постанова .

31.01.2014 року до позивача надійшла відповідь за результатом розгляду скарги, відповідно до якої йому було відмовлено.

Позивач вважав дії державного виконавця незаконними, тому що, як на підставу винесення оскаржуваної постанови, відповідач посилається на п.9 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження", тоді як цією нормою передбачено повернення виконавчого документа стягувачу на підставі встановленої, безпосередньо у Законі, заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника

Позивач вважав, що заборони звертати стягнення на окреме майно чи кошти боржника Законом не встановлено, а тому оскаржувана постанова винесена безпідставно.

Також, звертає увагу на те, що як на момент прийняття рішення судом про стягнення з боржника податкового боргу, так і на момент пред'явлення виконавчого листа до стягнення 25.10.2010 року, норми Податкового кодексу України на які посилається відповідач, ще не діяли.

Просили суд скасувати постанову від 16.12.2013 року про повернення виконавчого документа та зобов'язати відповідача вчинити певні дії.

Постановою суду першої інстанції позов задоволено частково. Визнано дії державного виконавця щодо винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 22358936 від 16.12.2013 року, незаконними. Скасовано постанову про повернення виконавчого документа стягувачу ВП № 22358936 від 16.12.2013 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу в якій, просить скасувати постанову суду першої інстанції і постановити нове рішення яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Позивачем рішення суду не оскаржене.

В судовому засіданні представник відповідача на задоволенні апеляційної скарги наполягав. Представник позивача за викликом до суду не прибув.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження".

Згідно статті 1 зазначеного Закону виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про виконавче провадження" примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно ч.1 ст.3 Закону України "Про виконавче провадження", у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Статтею 3 Закону України "Про державну виконавчу службу" передбачено, що органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Відповідно до ст. 5 Закону України № 606-Х1V державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом.

Таким чином, відповідач у справі - суб'єкт владних повноважень, на якого чинним законодавством України покладений обов'язок по примусовому виконанню рішень.

Виконавчий лист № 2а-5702/10/0570 про стягнення з боржника ДП "Селидіввугілля" на користь Красноармійської ДПІ грошових коштів був виданий Донецьким окружним адміністративним судом 05.10.2010 року (а.с.5).

Відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області 16.12.2013 р. прийнято постанову ВП № 22358936 про повернення виконавчого документа стягувачеві, відповідно до якого виконавчий лист № 2а-5702/10/0570 виданий 05.10.2010 р. Донецьким окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості з податку у розмірі 7012610,47 грн. з ДП "Селідіввугілля" на користь держави повернуто стягувачу.

Дану постанову відповідач прийняв керуючись п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" та на підставі листу Вищого адміністративного суду України від 24.10.2013 р. № 1484/1243-13 (а.с. 4).

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Листом ВАСУ від 24.10.2013 року № 1484/12/13-13, яким керувався відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, роз'яснюється особливий порядок, встановлений Податковим кодексом України, виконання судових рішень про стягнення коштів з платника податків у рахунок погашення податкового боргу, та що за цим порядком органами стягнення є контролюючи органи в розумінні Податкового кодексу.

Як вже зазначалось, постанова Донецького окружного адміністративного суду № 2а-5702/10/0570 була прийнята 06.04.2010 року, а виконавчий лист був виданий 05.10.2010 р. Донецьким окружним адміністративним судом про стягнення заборгованості з податку у розмірі 7012610,47 грн. з ДП "Селідіввугілля" на користь держави.

Тобто, як на момент прийняття постанови так і на момент пред'явлення виконавчого листа до стягнення, Податковий кодекс України ще не набрав чинності.

Відповідно до ст..58 Конституції України, закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, суд зазначає, що правовідносини що виникли до набрання чинності Податковим кодексом України, повинні регулюватися тими нормативно - правовими актами, які діяли до набрання ним чинності.

Проаналізувавши норми Закону № 606, суд зазначає, що до набрання чинності ПК України, примусове виконання судових рішень по даній категорії справ покладалося на державну виконавчу службу.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростували доводи позивача в частині визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанови про повернення виконавчого документу стягувачеві, відповідачем суду не надано.

За таких обставин суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги.

Враховуючи викладене суд апеляційної інстанції зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду 1 інстанції і підстави для скасування постанови відсутні.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 13 березня 2014 р. у справі № 805/1875/14 - залишити без задоволення, постанову суду - залишити без змін.

Стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Донецькій області на користь Державного бюджету України судові витрати в сумі 36 грн. 54 коп.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів з дня складення ухвали в повному обсязі.

Суддя - доповідач Д.В. Ляшенко

Судді Л.В. Ястребова

С.Ю. Чумак