Рішення № 38778918, 14.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/2534/14 14.05.14

За позовом компанії "ЗААТЕН УНІОН ГМБХ"

до публічного акціонерного товариства "КОМПАНІЯ "РАЙЗ"

про стягнення 1.957.460,14 євро (23.183.374,91 грн).

Суддя Балац С.В.

Представники:

позивача: Зосименко Г.Р., Антипенко М.М. - за довіреністю від 17.12.2013 № б/н;

відповідача: Мельник Н.С. - за довіреністю від 10.04.2014 №295, Пащенко О.О., Оніщенко О.В. - за довіреністю від 05.04.2014.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И :

Компанія "ЗААТЕН УНІОН ГМБХ" звернулася до Господарського суду міста Києва із позовом до публічного акціонерного товариства "КОМПАНІЯ "РАЙЗ" про стягнення з останнього заборгованості в сумі 1.871.525,46 євро, що відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову, еквівалентно 22.165.598,93 гривен національної валюти України.

Суть спору: позивач свої вимоги мотивує тим, що відповідачем порушено грошове зобов'язання за укладеним між ними контрактом купівлі-продажу товару від 15.06.2012 № 4-R-2012 у зв'язку із чим позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 1.345.896,00 євро, яка утворилася внаслідок несплати останнім отриманого ним товару; пені в сумі 405.429,38 євро і в сумі 111.071,10 євро за перший та другий періоди несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання, відповідно; а також 3 % річних в сумі 9.128,98 євро.

17 квітня 2014 року до господарського суду надійшла заява представника позивача від 17.04.2014 № б/н про збільшення позовних вимог. Згідно вказаної заяви позивача, останній збільшив свої вимоги до 1.957.460,14 євро, з яких: 1.345.896,00 євро - основна заборгованість; 405.429,38 євро - пеня за перший період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання; 190.479,20 євро - пеня за другий період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання; 15.655,56 євро - 3 % річних.

Заява позивача від 17.04.2014 № б/н господарським судом прийнята, тому спір розглядається з урахуванням збільшення позовних вимог.

Відповідач скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, надав суду відзив, яким позов відхилив в частині вимог про стягнення з відповідача неустойки у вигляді пені в сумі 516.500,48 євро. Відповідач свої заперечення мотивує тим, що період часу прострочення виконання грошового зобов'язання, на який позивачем нараховується пеня, виходить за межі шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також відповідач вважає, що розмір пені має бути обрахований з урахуванням обмеження розміру пені подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що, у свою чергу, позивачем при нарахуванні даної неустойки враховано не було. Крім того, відповідач у відзиві зазначив, що нарахування пені за другий період несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання є безпідставним, оскільки сторонами спору такий період пенею не забезпечувався та не узгоджувався.

Також, у відзиві відповідачем заявлено клопотання про визнання недійсним п. 4 Додатку від 15.10.2013 № 8 до Контракту від 15.06.2012 № 4-R-2012 в частині нарахованої пені, як такий, що суперечить законодавству України.

Позивач, у свою чергу, надав суду письмові пояснення (заперечення від 05.05.2014), якими проти тверджень відповідача викладених у відзиві заперечив. Позивач вважає, що сторони спору не мали наміру обмежувати період нарахування пені шестимісячним строком. Таке твердження позивач обґрунтовує укладенням сторонами спору додатку до контракту від 15.06.2012 № 4-R-2012, в якому сторони погодили розмір пені, нарахованої за період прострочення, який перевищує шестимісячний термін і складає 348 днів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2014 прийнято позовну заяву компанії "ЗААТЕН УНІОН ГМБХ" до розгляду та порушено провадження у справі № 910/2534/14. Розгляд даної справи призначено судом на 26.03.2014.

У зв`язку із перебуванням судді Балаца С.В. у відпустці, розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 справу № 910/2534/14 передано на розгляд судді Бондаренко Г.П.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2014 справу № 910/2534/14 прийнято до провадження судді Бондаренко Г.П. Розгляд справи призначено на 30.04.2014.

Беручи до уваги вихід судді Балаца С.В. з відпустки, розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 справу № 910/2534/14 передано на розгляд судді Балаца С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2014 справу № 910/2534/14 прийнято до провадження судді Балаца С.В. Розгляд справи призначено на 30.04.2014.

В судових засіданнях 30.04.2014 і 05.05.2014 судом оголошувалися перерви до 05.05.2014 та до 14.05.2014, відповідно.

27 квітня 2014 року до господарського суду надійшла заява позивача від 22.04.2014 № б/н про забезпечення позову. Згідно резолюції голови Господарського суду міста Києва, заяву позивача від 22.04.2014 № б/н передано на розгляд судді Балаца С.В.

В судовому засіданні 14.05.2014 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Отже, заслухавши доводи повноважних представників сторін даної справи по суті спору та дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, Господарський суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В :

Між компанією "ЗААТЕН УНІОН ГМБХ", яка зареєстрована у відповідності до законодавства Федеративної Республіки Німеччини, як продавцем, (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством "КОМПАНІЯ "РАЙЗ", яке зареєстровано у відповідності до законодавства України, як покупцем, (далі - відповідач) укладено контракт купівлі-продажу товару від 15 червня 2012 року № 4-R-2012 (далі - Контракт).

Згідно предмету Контракту позивач продає, а відповідач купує на умовах DAP-Радивилів - МЛС ДП "Ексімп-Рівне", DAP-Умань - МЛС ДП "Ексімп-Умань" (Інкотермс 2010) насіння озимого ріпаку для сівби з низьким вмістом ерукової кислоти гібридів КРОНОС, НПЦ 9800, АРТУС, ТІТАН, ТАУРУС, ВІСБІ, РОХАН, АБАКУС, КСЕНОН (далі - товар), в кількості та за цінами, наведеними в додатках до Контракту (п. 1.1 Контракту).

Товар відвантажується в кількості 64.000 посівних одиниць (1 посівна одиниця складає 1.500.000 схожих насінин) насіння гібридів (п. 2.6 Контракту).

Відповідно до п. 4.1 Контракту ціни на товар наведені в Додатках до Контракту в євро, та включають в себе вартість упаковки, маркування і документації та вартість транспортування товару.

Загальна вартість Контракту становить 7.566.000,00 євро. Загальна сума Контракту може бути змінена у додатках до Контракту (п. 4.3 Контракту). Валюта контракту - Євро (п. 4.4 Контракту).

У пункті 5.1 Контракту визначено такий порядок оплати товару: 1) 50 % від вартості товару - оплата здійснюється за 2 дні перед розмитненням; 2) 50 % від вартості товару - до 01.11.2012. Розмір передоплати погоджується сторонами за 2 дні перед розмитненням товару в залежності від асортименту та кількостей насіння, що буде розмитнений.

Як визначено сторонами у п. 5.4 Контракту, за несвоєчасні розрахунки згідно з п. 5.1 Контракту, відповідач сплачує пеню в розмірі 0,1 % від загальної суми заборгованості за 1 день прострочки платежу.

15 жовтня 2013 року сторонами спору укладено до Контракту Додаток № 8 (Додаток № 8), згідно п. 1 якого позивачем на підставі Контракту всього поставлено товару 23.662 посівних одиниць гібридів озимого ріпаку на загальну суму 2.813.004,00 євро. Відповідачем за Контрактом фактично сплачені грошові кошти в сумі 1.394.108,00 євро. Заборгованість відповідача перед позивачем за Контрактом становить 1.418.896,00 євро.

Факт поставки позивачем товару на підставі Контракту підтверджується вантажними міжнародними товарно-транспортними деклараціями (CMR), які наявні в матеріалах даної справи у вигляді копій, оригінали яких оглянуто судом у судових засіданнях.

У пункті 2 Додатку № 8 сторони спору погодили новий графік оплати заборгованості, визначеної у п. 1 Додатку № 8, а саме: 1) 222.288,00 євро - до 01.12.2013; 2) 1.196.608,00 євро.

Крім того, п. 4 Додатку № 8 передбачено, що сплаті підлягає пеня, відповідно до п. 5.4 Контракту, яка станом на 15.10.2013 складає 405.429,38 євро. Кількість прострочених днів складає 348.

Після укладення сторонами Додатку № 8 до Контракту, відповідачем було здійснено на користь позивача часткову оплату товару в сумі 73.000,00 євро.

Таким чином, відповідач виконав свої грошові зобов'язання за Контрактом в розмірі 1.467.108,00 євро.

Статтею ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" унормовано, що учасники правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин .

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", суди України можуть приймати до свого провадження і розглядати справи з іноземним елементом у випадках, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України.

Таким чином, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків виключної підсудності (пункт 1 частини 1 статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право") спір підлягає вирішенню в господарських судах України з урахуванням вимог розділу III ГПК.

Як вбачається з п. 6 Додатку № 8, у випадку, якщо сторони Контракту не можуть дійти згоди, усі спори та розбіжності за Контрактом вирішуються господарськими судами України відповідно до чинного законодавства України.

Отже, з урахуванням вимог, встановлених наведеними вище нормами матеріального права, та умови, передбаченої сторонами спору у п. 6 Додатку № 8, спір підсудний Господарському суду міста Києва і вирішується за чинним законодавством України.

Відповідно до статей 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Виходячи із змісту правовідносин, останні є відносинами з поставки товару, відтак, права і обов'язки сторін визначаються, у тому числі, положеннями глави 54 Цивільного кодексу України.

Приписом ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення відповідачем його грошових зобов'язань за Контрактом, останній оплату отриманого ним товару на користь позивача здійснив частково. Загальна сума оплаченого відповідачем товару складає 1.467.108,00 євро.

Таким чином, вказана вище обставина призвела до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості в сумі 1.345.896,00 євро та звернення останнього до господарського суду за захистом своїх порушених прав шляхом стягнення з відповідача наявної заборгованості за Контрактом.

Крім того, враховуючи, що у правовідносинах сторін має місце допущене відповідачем порушення правил здійснення господарської діяльності, позивачем заявлені вимоги про застосування до відповідача: 1) штрафної санкції у вигляді пені в сумі 595.908,58 євро, з яких: 405.429,38 євро - пеня встановлена у п. 4 Додатку № 8; 190.479,20 євро - пеня нарахована за період прострочення з 01.12.2013 до 17.04.2014; 2) відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, шляхом стягнення 3 % річних в сумі 15.655,56 євро.

Отже, виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з урахуванням такого.

Приписом ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Положенням ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати, у тому числі, оплати товару.

Таким чином, підсумовуючи сукупність фактичних обставин даної справи, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 1.345.896,00 євро підлягає задоволенню повністю, з тих підстав, що факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином останнім доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем жодними доказами не спростовано.

З огляду на те, що відповідач своїми діями порушив зобов'язання за Договором (ст. 610 Цивільного кодексу України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 Цивільного кодексу України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розглядаючи спір в частині позовних вимог про застосування до відповідача господарської санкцій у вигляді пені, суд виходить з такого.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до положень, визначених ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Однак, при цьому, сторони спору скориставшись своїм правом, забезпеченим ч. 1 ст. 627 ЦК України, у пункті 4 Додатку № 8 погодили, що відповідач зобов'язаний сплатити позивачеві пеню в сумі 405.429,38 євро, яка нарахована за 348 днів прострочення, тобто за період, який виходить за межі шестимісячного строку, встановленого ч. 6 ст. 232 ГК країни.

Таким чином, з урахуванням наведених обставин справи, суд вирішив, що заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача пені в сумі 405.429,38 євро підлягає задоволенню повністю, оскільки такий розмір узгоджений сторонами спору в пункті 4 Додатку № 8.

Відносно заявленої позивачем вимоги про застосування до відповідача штрафної санкції у вигляді пені в розмірі 0,1 % від суми заборгованості за кожен день прострочення, починаючи з 01.12.2013 по 17.04.2014, і що складає 190.479,20 євро, суд зазначає, що вказана вимога задоволенню не підлягає, оскільки сторонами ані Контрактом, ані додатками до нього не було узгоджено іншого порядку нарахування неустойки (пені), ніж той, що визначений ч. 6 ст. 232 ГК України. В той же час, умовами Додатку № 8 обов'язок відповідача з погашення заборгованості у строк до 01.12.2013 неустойкою не забезпечувалося, а лише встановлено розмір пені, який повинен бути сплачений відповідачем на користь позивача за період прострочення, який передував моменту укладення сторонами Додатку № 8.

Також, суд звертає увагу, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Аналогічна правова позиція викладена у п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17 грудня 2013 року № 14.

Щодо тверджень відповідача про те, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, то вони судом відхиляються, з огляду на таке.

Згідно ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань").

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, ст. 4 зазначеного Закону встановлено, що розмір пені не повинен перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховувалась пеня.

Облікова ставка Національного банку - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк установлює для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених та розміщених грошових коштів на відповідний період і є основною процентною ставкою, яка залежить від процесів, що відбуваються в макроекономічній, бюджетній сферах та на грошово-кредитному ринку (п. 1.1 Положення про процентну політику Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 серпня 2004 року № 389)

Отже, Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" максимальний розмір пені пов'язується із розміром облікової ставки Національного банку України, однак, Національний банк під час визначення облікової ставки враховує фактори, які можуть вплинути на вартість коштів у національній валюті України, відтак, суд дійшов, що обмеження нарахування пені подвійною обліковою ставкою НБУ не стосується розрахунків в іноземній валюті.

Відносно заяви відповідача про визнання пункту 4 Додатку № 8 недійсним, з тих підстав, що вказаний пункт є таким, що суперечить чинному законодавству України, суд зазначає, що не вбачає необхідності у використанні права, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, по-перше, ч. 6 ст. 232 ГК України надає сторонам договору таке право, як встановлювати в угоді інший період нарахування пені за прострочення виконання зобов'язання; по-друге, приписом ч. 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, з урахуванням вищенаведеного, пункт 4 Додатку № 8 до Контракту, яким встановлено розмір пені, що підлягає сплаті відповідачем позивачеві за прострочення виконання зобов'язання за Контрактом, не є таким, що суперечить чинному законодавству України.

Щодо заявленої позивачем вимоги про застосування до відповідача відповідальності за порушення ним грошового зобов'язання шляхом стягнення 3 % річних за період часу прострочення з 01.12.2013 по 17.04.2014, що складає 15.655,56 євро, суд зазначає, що вказана вимога судом задовольняється частково, з урахуванням такого.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом вище, сторони спору внаслідок укладення Додатку № 8 змінили порядок розрахунків за поставлений товар і встановили, що оплата повинна бути здійсненна відповідачем у строк до 01.12.2013.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Таким чином, відповідальність за прострочення виконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за останнім днем, коли зобов'язання мало бути виконано, тобто з 02.12.2013.

Отже, заявлена позовна вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню в сумі 15.533,15 євро, згідно такого розрахунку, здійсненого судом в межах заявленого позивачем періоду прострочення, а саме починаючи з першого дня прострочення - з 02.12.2013 і до дати, до якої позивачем нараховані 3 % річних - 17.04.2014, з урахуванням часткової оплати, проведеної відповідачем 03.02.204 в сумі 73.000,00 євро:

Сума боргу (євро)Період простроченняДнів простроченняДата оплатиСума оплати (євро)сума 3 % (євро)1.418.896,0002.12.2013 - 02.02.201463 7.347,16 03.02.201473.000,00 1.345.896,0003.02.2014 - 17.04.201474 8.185,99 15.533,15

Обов'язок доказування відповідно до пункту 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Згідно ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Відносно заяви позивача від 22.04.2014 № б/н суд зазначає таке.

Позивач вважає, що існує загроза для виконання судового рішення у даній справі, а тому є необхідність у вжитті господарським судом заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на розрахункові банківські рахунки відповідача, на яких знаходяться грошові кошти останнього.

Заяву позивач обґрунтовує таким:

1) відповідач, починаючи з кінцевого строку (2012 рік), коли грошове зобов'язання мало бути виконане, свого зобов'язання належним чином не виконав; більш того, позивач неодноразово погоджував нові строки погашення заборгованості, чим відстрочував момент повного погашення заборгованості; період прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання складає майже два роки з урахуванням перенесення строків такого виконання за додатковими угодами сторін; наведена обставина завдає негативні наслідки позивачеві;

2) на думку позивача, судом недотримано строк розгляду спору, встановленого ст. 69 ГПК України, і як вважає позивач, вказана обставина призвела до ухилення відповідача від виконання свого зобов'язання за Контрактом та може бути наслідком доведення відповідачем свого підприємства до фіктивного банкрутства;

3) під час розгляду судом даної справи, відповідач не має наміру врегулювати спірні питання мирним шляхом;

4) відповідач завдає шкоду діловій репутації агропромислових підприємств України;

5) у єдиному державному реєстрі судових рішень наявні справі, у яких відповідач виступає боржником; на думку позивача, вказана обставина призводить до збільшення дебіторської заборгованості.

Відповідач надав суду пояснення по суті заяви позивача про забезпечення позову, згідно із якими відповідач заперечив проти вжиття судом таких заходів, з тих підставі, що, по-перше, позивач, в підтвердження наявності обставин, які можуть утруднити або зробити неможливим виконання судового рішення у даній справі, жодного доказу не навів і суду не надав, позивач необхідність у забезпеченні позову підтверджує лише своїми припущеннями та наводить факт невиконання відповідачем грошового зобов'язання за Контрактом; по-друге, підприємство відповідача - публічне акціонерне товариство "КОМПАНІЯ "РАЙЗ" володіє активами, які, окрім того, що забезпечують його діяльність, гарантують виконання його зобов'язань; по-третє, наслідки забезпечення позову призведуть до затримання сплати підприємством відповідача заробітні плати своїм працівникам, кількість яких складає 1489 осіб, а також відповідач позбавиться можливості вільно розпоряджатися своїми грошовими коштами, які знаходяться на розрахункових банківських рахунках, що призведе до зупинення розрахунків із бюджетом та фактичне зупинення діяльності підприємства; по-четверте, факт наявності у єдиному державному реєстрі відповідних судових рішень про стягнення з відповідача заборгованості не може свідчити, що публічне акціонерне товариство "КОМПАНІЯ "РАЙЗ" такі судові акти не виконує, або їх виконання якимось чином утруднене.

Розглянувши заяву позивача від 22.04.2014 № б/н про забезпечення позову, суд її відхиляє, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд, дослідивши заяву від 22.04.2014 № б/н позивача про забезпечення позову та додані до неї документи, дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає, оскільки саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а також припущення про можливість утруднення чи неможливість виконання судового рішення без підтвердження даних обставин відповідними доказами не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

Таким чином, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення та не визнає за необхідне накладати арешт на грошові кошти, які належать відповідачеві.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 44, 49 та статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з публічного акціонерного товариства "КОМПАНІЯ "РАЙЗ" (03115, м. Київ, Святошинський район, проспект Перемоги, буд. 121-В; ідентифікаційний код 13980201) на користь компанії "ЗААТЕН УНІОН ГМБХ" (Федеративна Республіка Німеччина, 30916, Ізерхаген ХБ, Айзенштрассе, 12; реєстраційний номер HRB 120551) основну заборгованість в сумі 1.345.896,00 (один мільйон триста сорок п'ять тисяч вісімсот дев'яносто шість) євро 00 центів; пеню в сумі 405.429,38 (чотириста п'ять тисяч чотириста двадцять дев'ять) євро 38 центів; 3 % річних в сумі 15.533,15 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот тридцять три) євро 15 центів; витрати по сплаті судового збору в сумі 73.080,00 (сімдесят три тисячі вісімдесят) гривень 00 копійок національної валюти України.

3. В іншій частині позову відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 20 травня 2014 року.

Суддя С.В. Балац