Ухвала суду № 38778186, 21.05.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 219/7258/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3886/2014

Головуючий в 1 інстанції: Шевченко Л.В.

Категорія: 27 Доповідач: Космачевська Т.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Курило В.П.,

суддів: Космачевської Т.В., Зинов'євої А.Г.,

при секретарі: Бакунець Я.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2014 року по цивільній справі за позовом приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави, -

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2014 року позовні вимоги приватного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави - задоволено.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DN80AV00000239 від 03.10.2007 року у сумі 51675,88 грн. вилучено у відповідача ОСОБА_2 та передано в заклад ПАТ КБ «ПриватБанк», предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель 21043, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий універсал, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер - НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, технічний паспорт автомобіля застави - автомобіль ВАЗ, модель 21043, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий хетчбек, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер - НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2

Звернуто стягнення на предмет застави - автомобіль ВАЗ, модель 21043, рік випуску 2007, тип ТЗ легковий універсал, номер кузова/шасі НОМЕР_1, реєстраційний номер - НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_2, який шляхом продажу вказаного автомобіля ПАТ КБ «Приватбанк» з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з наданням повноважень на отримання дублікату свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу замість втраченого, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ України по свідоцтву про реєстрацію транспортного засобу або його дублікату для його подальшої реалізації, а також наданням ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ. Вирішено питання про судові витрати.

З вказаним рішенням суду не погодився ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позову.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального права, а саме: ОСОБА_2 з першого платежу з жовтня по березень 2014 року щомісячно сплачено 70000,00 грн. Затримки були невеликі, та всього декілька разів. ОСОБА_2 добросовісно виконував і виконує взяті на себе зобов'язання та має наміри виконати умови договору в строки вказані в ньому. Крім того, за позовом позивача до ОСОБА_2 з аналогічною позовною заявою Октябрьським районним судом м. Полтави від 21 червня 2013 року було вже прийняте рішення про звернення стягнення на предмет застави за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк».

В судове засідання апеляційного суду сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про що свідчать розписки-повідомлення про день слухання справи.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим слухати справу за відсутністю сторін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 2 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18 грудня 2009 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено та це вбачається з матеріалів справи, що 03.10.2007 року між позивачем та відповідачем було укладено договір №DN80AV00000239, згідно якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 47472,44 грн. на купівлю автомобіля, та відповідач зобов'язався повернути кредит (а.с. 17-18).

Згідно розрахунку заборгованості відповідач станом на 04.07.2013 року має заборгованість: 51675,88 грн., яка складається з заборгованості за кредитом - 26667,64 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 12384,28 грн.; заборгованість по комісії за користуванням кредитом - 2523,45 грн.; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 10100,51 грн. (а.с. 9-12).

З метою забезпечення зобов'язання між сторонами 03.10.2007 року було укладено договір застави рухомого майна на вказаний автомобіль ВАЗ, модель: 21043, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий універсал, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер: НОМЕР_2 (а.с. 19-20). 24.05.2013 року позивач направив на адресу відповідача вимогу про усунення порушення та про погашення заборгованості за кредитним договором, або передати предмет забезпечувального обтяження у володіння обтяжувачу - позивачу протягом 30 днів з моменту отримання даної вимоги з попередженням, що у випадку невиконання вимоги банк змушений буде звернути стягнення на предмет застави. Позивач надав суду документи, які свідчать про те, що відповідачу направлялася вимога щодо виконання зобов'язань за кредитним договором та попередження про ініціювання позивачем процедури примусового стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет обтяження (іпотеки) (а.с. 13-16).

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ КБ «Приват Банк», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконує зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого утворилася заборгованість за кредитним договором, за якою за рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначаються на момент фактичного задоволення.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним і відповідає нормам закону та обставинам справи.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_2 в інтересах якого діє ОСОБА_1, та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції правильно виходив з вимог ст.ст. 525, 526, 610, 611, 1054 ЦК України та Закону України «Про заставу».

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 03 жовтня 2007 року отримав кредит в розмірі 47472,44 грн. на такі цілі: 31486,50 грн. - на купівлю автомобіля, 12488,42 грн. - на оплату разових страхових платежів, комісії та внесення в Державний реєстр обтяжень рухомого майна. Відповідно до п.п. 7.1. кредитного договору він зобов'язаний щомісячно кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитом в сумі 796,10 грн.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості позичальник ОСОБА_3 зобов'язання щодо щомісячного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом з 02 квітня 2008 року не виконує, тобто відповідач порушує пункти кредитного договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до частини 2 ст. 1054 та частини 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України наслідками порушення відповідачем зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право позивача вимагати достроково повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Враховуючи, що відповідач порушує умови кредитного договору щодо повернення кредиту шляхом щомісячних платежів, у позивача обґрунтовано є право вимоги про повернення кредиту та сплати процентів, а також пені за порушення зобов'язань за кредитним договором.

Одним із передбачених ЦК України способів забезпечення зобов'язань за позикою (кредитом) є застава.

В ст. 44 Закону України «Про заставу» зазначено, що заклад це застава рухомого майна, при якій майно, що складає предмет застави, передається заставодавцем у володіння заставодержателя.

Згідно ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Пунктом 15.7.3 Договору застави, передбачено, що банк має право стягнути кредит, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставлене майно, при невиконанні умов кредитного договору.

У ст. 627 ЦК визначено, що сторони вільні в укладені договору та його умов.

За умовами п. 34.8 Договору застави та ч. 2 ст. 28 Закону боржник на вимогу обтяжувача зобов'язаний передати предмет обтяження у заклад (а.с. 20).

Це означає, що при укладенні договору сторони обговорили умови забезпечення виконання зобов'язань.

Статтею 16 ЦК України передбачено спосіб захисту порушеного права шляхом примусового виконання зобов'язання в натурі.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не було виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Згідно ч. 1 ст. 589 ЦК України в разі невиконання забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (ч.ч. 1, 2 ст. 590 ЦК України).

За змістом ст. 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжував має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до норм ст. 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Згідно зі ст. 22 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження, обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувала в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери; реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Що стосується доводів апеляційної скарги про винесення тотожного рішення Октябрьським районним судом м. Полтави, то цій довід апеляційним судом не приймається тому, що вказане рішення суду від 21 червня 2013 року чинності не набрало.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Аналізуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування або зміни рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має, доводи апеляційної скарги необґрунтовані і не спростовують висновків суду, тому відповідно до частини 1 ст. 308 ЦПК України апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 27 лютого 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: