Рішення № 38776693, 14.05.2014, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" травня 2014 р.Справа № 916/3081/13

Господарський суд Одеської області у складі колегії:

Головуючий Зайцев Ю.О.

Суддя Демешин О.А.

Суддя Д'яченко Т.Г.

при секретарі судового засідання Ошарін Д.С.

За участю представників сторін:

Від прокуратури: Незовибатько О.В. (посвідчення № 014637 від 03.12.12 р.);

Від позивача: Рузанкіна В.В. (довіреність №01/02-45/1391 від 04.03.2014 р.);

Від відповідача: не з'явився;

Від 3-ої особи: Фекліна Л.В. (довіреність №123/10 від 14.01.2014 р.);

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, в інтересах держави в особі, якою є Одеська обласна державна адміністрація до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, за участю третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря, про зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки та стягнення 1756,84 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Суть спору: 08.11.2013 р. Одеський міжрайонний прокурор з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері звернувся в інтересах держави в особі Одеська обласна державна адміністрація до господарського суду Одеської області з позовом до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення збитків, заподіяних державі самовільним зайняттям земельних ділянок у розмірі 1 756 грн. 84 коп., зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 0,2182 га.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.11.2013 року, було порушено провадження у справі № 916/3081/13 із призначенням справи до розгляду в судовому засіданні.

25.11.2013 р. відповідачем по справі був поданий відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого заявлені позовні вимоги підприємець не визнав, просив відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Відповідно до пункту 2.7 рішення загальних зборів суддів господарського суду Одеської області (протокол №17-24/11 від 29.11.2011р.), приймаючи до уваги перебування судді Власової С.Г. на лікарняному з 25.11.2013р., по справі №916/3081/13 призначено повторний автоматичний розподіл, та справу №916/3081/13 передано на розгляд судді господарського суду Одеської області Зайцева Ю.О., та ухвалою від 26.11.2013 р. прийнято до провадження суддею Зайцевим Ю.О.

24.01.2014 р. за клопотанням позивача до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Державну екологічну інспекцію Північно-Західного регіону Чорного моря.

Ухвалою судді господарського суду Одеської області Зайцева Ю.О. від 10.02.2014 року справу №916/3081/13 призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів господарського суду Одеської області.

Згідно розпорядження голови господарського суду Одеської області від 10.02.2014 року справу №916/3081/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Зайцев Ю.О., судді Меденцев П.А., Степанова Л.В.

На підставі розпорядження голови господарського суду Одеської області від 25.02.2014 р, приймаючи до уваги, що суддя Зайцев Ю.О. знаходиться на навчанні „Про підвищення кваліфікації", згідно наказу голови господарського суду Одеської області № 1-пс від 12.02.2014р., та суддя Меденцев П.А. з 25.02.2014 р. знаходиться на лікарняному, з метою дотримання процесуальних строків, керуючись рішенням зборів суддів господарського суду Одеської області від 29.11.2011р. (протокол №17-24/11 від 29.11.2011р.), справу №916/3081/13 передано на розгляд колегії суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючий Д'яченко Т.Г., суддя Демешин О.А., суддя Степанова Л.В.

На підставі розпорядження голови господарського суду Одеської області від 25.02.2014 р., приймаючи до уваги, що 03.03.2014 р. суддя Зайцев Ю.О. повернувся з навчання „Про підвищення кваліфікації", а суддя Степанова Л.В. з 03.03.2014 р. знаходиться у відпустці, справу №916/3081/13 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Зайцев Ю.О., судді Демешин О.А., Д'яченко Т.Г., та прийнято до розгляду визначеною колегією суддів.

14.04.2014 р. третьою особою по справі подані пояснення по справі, відповідно до змісту яких Держекоінспекція вважає позов обґрунтованим та таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами, та таким, що підлягає задоволенню.

14.05.2014 р. у судовому засіданні після повернення з нарадчої кімнати було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду в порядку статті 85 ГПК України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення, суд встановив:

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що проведеною Одеською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері із залученням працівників державної екологічної інспекції Північно-західного регіону Чорного моря та фахівців ДП «Одеський науково - дослідний та проектний інститут землеустрою» 05.06.2013 р. проведено спільну перевірку з питань додержання ФОП ОСОБА_4 - пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_1», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, вимог Земельного кодексу України.

Перевіркою встановлено, що директором пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» - приватним підприємцем ОСОБА_4, під час здійснення своєї господарської діяльності допускаються суттєві порушення вимог земельного законодавства України.

Згідно правовстановлюючих документів, виданих приватному підприємцю ОСОБА_4 - пансіонат «ІНФОРМАЦІЯ_1», загальна площа земельних ділянок, які належать йому на праві користування по договорах оренди від 25.12.2001 р. (0,0525 га.) та суборенди від 09.03.2005 р. (0, 0800 га.) становить 0,13507 га.

Проте, згідно акту перевірки вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, проведеної в період з 21.06.2013 р. по 25.06.2013 р., встановлено факт порушення ст. 125 ЗК України та самовільне зайняття ФОП ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,2182 га.

Таким чином, фактично приватний підприємець ОСОБА_4 займає 0,3507 га. земель, з яких 0,2447 га. облаштовані навісами, спорт майданчиком тощо, та використовуються ним для організації відпочинку. Позивач зазначає, що приватний підприємець ОСОБА_4 незаконно огородив металевим парканом земельну ділянку, що йому не належить, загальною площею 0,1060 га., що обслуговує об'єкти рекреації, розташована на території Приморської сільської ради (Будацька коса) Білгород-Дністровського району Одеської області, на якій розташовані об'єкти водозабезпечення пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1». Кадастровий номер земельної ділянки 5120885600:01:001:0668.

За інформацією відділу Держземагенства у Білгород-Дністровському районі Одеської області від 31.07.2013 р. № 03-01-14/2403, правоустановчі документи на земельні ділянки, які надані в користування ПП ОСОБА_4 - відсутні.

Таким чином, прокурор стверджує, що приватний підприємець ОСОБА_4 - пансіонат „ІНФОРМАЦІЯ_1" в порушення статті 125 Земельного кодексу України вийшов за межі раніше наданої йому земельної ділянки та самовільно без правовстановлюючих документів зайняв і використовує земельні ділянки загальною площею 0,2182 га.

В свою чергу за фактом самовільного зайняття земельних ділянок Інспекцією 25.06.2013 р. відносно ФОП ОСОБА_4 складено протокол про адміністративне правопорушення №102409 та винесено постанову від 25.06.2013 р. №102409 про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП, яка оплачена відповідачем в повному обсязі.

Також проведеним інспекцією відповідно до „Методики визначення розмірів шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок" розрахунком шкоди встановлено, що діями приватного підприємця внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок заподіяно шкоду у розмірі 1756,84 грн.

Відповідно до статті 6 ГПК України, інспекцією надано ФОП ОСОБА_4 претензію від 27.06.2013 р. № 100031 за самовільне зайняття земельної ділянки (площею 0,2182 га) та запропоновано відшкодувати добровільно збитки, нанесені державі в сумі 1756,84 грн.

Проте, ФОП ОСОБА_4 відмовлено у добровільному відшкодуванню збитків нанесених державі.

Крім того, міжрайонною прокуратурою 04.07.2013 р. було внесено подання з вимогою звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 0,2182 га, розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Курортне, Будацька коса, та привести їх до первинного стану, а також відшкодувати завдану внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок шкоду у розмірі 1756,84 грн.

Однак, як вказує прокурор, ФОП ОСОБА_4 подання у вказаний строк не задоволено, що стало підставою для звернення прокурора до суду із заявленим позовом.

Позивач в засіданні суду позовні вимоги прокурора підтримав.

Відповідач заперечує проти задоволення позову, оскільки вважає, що жодним чином не порушував вимоги земельного законодавства України. Відповідач пояснив, що в 2001 р. на підставі рішення Білгород-Дністровської районної ради № 545-ХХІІІ від 21.12.2001 р. було виділено земельну ділянку в с. Курортне, Будацька коса ФОП ОСОБА_4 в довгострокову оренду для благоустрою пляжної території та розміщення рятувальної станції. Відповідно до п. 2 даного рішення було розроблено та затверджено головним архітектором Білгород-Дністровської райради схема благоустрою пляжної території, яка прилягає до „Центру активного відпочинку на воді". В свою чергу на підставі цього рішення відповідачем укладено договір оренди від 25.12.2001 р. та згідно схеми благоустрою пляжної території здійснив монтаж тіньових навісів, зонтів, питних фонтанів, будівництво рятувальної станції. Дані об'єкти не є капітальним спорудами та демонтуються у зимовий період. Призначені тіньові навіси для всіх відпочиваючих на пляжі безплатні. Так, відповідач зазначив, що даними діями ФОП ОСОБА_4 не наносив збитки земельним ресурсам, а надав можливість усім бажаючим відпочивати. Земельна ділянка площею 0,10 га була виділена відповідачу відповідно до розпорядження Одеської облдержадміністрації № 883/А-2012 від 22.08.2012 р. для спеціального водокористування, на даній ділянці розміщено артезіанську свердловину № 41-Э.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов наступних висновків.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Згідно зі статтею 121 Конституції України одним із завдань прокуратури України є представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про прокуратуру" при здійсненні прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів прокурор має право, зокрема, звертатись до суду, з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Статтею 36-1 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненій прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Однією з форм представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до п. п. 2, 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України під поняттям «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах», зазначеним у частині 2 ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України, слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Згідно з ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Згідно частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Відповідно до положень частини третьої цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ст. 29 ГПК України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Згідно зі ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до положень ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Статтею 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Отже, розпорядження землями від імені українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

За правилами ст. 125 Земельного Кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. При цьому, положеннями вказаного Кодексу встановлено, що документами, які засвідчують право власності чи право користування земельною ділянкою, є державний акт на право власності чи договір оренди земельної ділянки відповідно.

Представництво прокурором інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до господарського суду в даних спірних правовідносинах обумовлюється вимогами статті 122 земельного кодексу України, згідно якої обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Згідно ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно ст.ст. 13,16,21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань щодо використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля. Місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів. Місцева державна адміністрація: розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно плану земельних ділянок пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» ФОП ОСОБА_4 (кадастрова зйомка земельних ділянок: ситуаційна схема та експлікація земель), місцем розташування пансіонату «ІНФОРМАЦІЯ_1» є АДРЕСА_1

Таким чином, органом уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах щодо земель, які знаходяться за межами населеного пункту (в даному випадку за межами с. Курортне) є Одеська обласна державна адміністрація.

Тим самим, даний позов спрямовано на захист інтересів держави в особі Одеської обласної державної адміністрації в сфері дотримання вимог земельного законодавства.

У п.1 ч.2 ст.11 ЦК України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог ч.1 ст.629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 116 ЗК України, визначені підстави набуття права на землю. Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органі! виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 ЗК України, набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з вимогами ст.93 Земельного кодексу України, право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи. Відносини пов'язані з орендою землі, регулюються законом.

Статтею 1 Закону України "Про оренду землі" також встановлено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Згідно п. 3.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 15.05.2011 за № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" - відповідно до вимог чинного законодавства обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З урахуванням наведених вище норм, позивач за допомогою належних та допустимих у розумінні ст. 34 ГПК України доказів повинен довести суду:

по-перше, факт використання відповідачем земельної ділянки;

по-друге, відсутність у відповідача правових підстав використання даної земельної ділянки.

Згідно з пунктом 3.1 наказу Державного агентства земельних ресурсів України та Державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель від 12.09.2007 N 110 «Про затвердження Методичних рекомендацій щодо застосування Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 N 963» документами, які підтверджують факт вчинення правопорушення, є акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства; протокол про адміністративне правопорушення; припис (з вимогою усунення порушення земельного законодавства); акт обстеження земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на перевірки вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами, проведеної в період з 21.06.2013 р. по 25.06.2013 р., протокол про адміністративне правопорушення №102409 від 25.06.2013 р., постанову від 25.06.2013 р. №102409 про притягнення останнього до адміністративної відповідальності за статтею 53-1 КУпАП, подання від 04.07.2013 р. з вимогою звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 0,2182 га, розташовані за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с. Курортне, Будацька коса, та привести їх до первинного стану, а також відшкодувати завдану внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок шкоду у розмірі 1756,84 грн.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відзиву на позовну заяву та не заперечується відповідачем, на момент проведення перевірки працівниками державної екологічної інспекції Північно-Західного регіону Чорного моря та фахівцями ДП «Одеський науково-дослідницький та проектний інститут землеустрою» було наявне лише розпорядження про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду на строк до 09.03.2014 року, а проектна документація знаходилась на стадії погодження.

Беручи до уваги вищезазначене, а також відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку, суд обґрунтовано дійшов висновку про задоволення позовних вимог Одеського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в частині зобов'язання відповідача звільнити самовільно зайняті земельні ділянки.

Розглядаючи вимоги про відшкодування збитків, необхідно виходити з наступного.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною.

Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

У свою чергу, рішенням суду має вирішуватись питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Відшкодування збитків, як окремий спосіб захисту, визначений п. 8 ч. 2 ст. 16 ЦК України та категорія яких розкривається в приписах ст. 22 ЦК України, передбачає як спеціальний предмет доказування, так і може стосуватись лише випадків завдання матеріальної шкоди або спричинення упущеної вигоди.

Так, статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності.

Для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно до ч.1 статті 1 Закону України «Про охорону земель», охорона земель - система правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Згідно статті 2 Закону України «Про охорону земель», об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.

Відповідно до статті 56 Закону України «Про охорону земель», юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом.

Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Зазначена шкода в сумі 1756,84 грн. розрахована згідно методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок за цільовим призначенням, зняття ґрунтовного покриву без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 р. №963.

Враховуючи, що судом встановлено факт самовільного зайняття відповідачем ФОП ОСОБА_4 спірних земельних ділянок, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог прокурора в частині стягнення заподіяної державі шкоди в у сумі 1756,84 грн.

Решту доводів і поданих сторонами доказів, відхилення яких не обгрунтовано вище, суд відхиляє як такі, що не мають значення для вирішення спору.

Відповідно до вимог ст.ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Рішення прийнято на підставі наданих сторонами доказів, оскільки згідно із ст.33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона: повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; самостійно визначити і надати суду ті докази на підтвердження своїх доводів, які вважає необхідними, належними і достатніми. Докази витребовуються судом у ході розгляду справи лише у разі подання відповідного клопотання - на суд не покладено обов'язку вказувати стороні, які докази вона повинна подати на підтвердження свої вимог чи заперечень, або проводити розшук тих чи інших доказів з власної ініціативи.

При цьому суд приймає до уваги строк розгляду справи, достатність часу у будь-якої із сторін для надання доказів на підтвердження власних доводів, для спростування обставин чи доводів протилежної сторони та для подання суду клопотання про витребування таких доказів у інших осіб.

За при приписами ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.44, 49 ГПК України витрати позивача по сплаті судового збору покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст.ст. 32,33,34,38,43,44,49,82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов Одеського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері, в інтересах держави в особі, якою є Одеська обласна державна адміністрація до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про зобов'язання звільнити самовільно зайняті земельні ділянки та стягнення 1756,84 грн. - задовольнити.

2. Зобов'язати фізичну особу-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) звільнити самовільно зайняті земельні ділянки загальною площею 0,2182 га., розташовані за адресою: АДРЕСА_1

3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) 1756 (одна тисяча сімсот п'ятдесят шість) грн. 84 коп. заподіяних збитків на користь держави (УДКСУ у Білгород-Дністровському районі, код ЄДРПОУ 37894104, р/р 33119331700011, банк: Головне Управління Держказначейства України в Одеській області, МФО 828011, код платежу 101, код бюджетної класифікації 24062100).

4. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) на користь Державного бюджету України (р/р 31210206783008 отримувач ГУ ДКСУ в Одеській області код ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача ГУ ДКСУ в Одеській області МФО 828011 код класифікації: 22030001) судові витрати в розмірі 3045 (три тисячі сорок п'ять) грн.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст складено та підписано 19.05.2014 року.

Головуючий Зайцев Ю.О.

Суддя Демешин О.А.

Суддя Д'яченко Т.Г.