Постанова № 38774407, 15.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

15 травня 2014 року 14:35 № 826/4758/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кобилянського К.М., секретар судового засідання Голод А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Еста Паркет Україна»до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2014 №№6226552203, 6126552203

за участю сторін:

представники позивача: Шкабрій Н.О., Шкабрій М.П.;

представник відповідача: Стеценко М.В.

На підставі ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15.05.2014 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з даним позовом, в якому просив, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 17.04.2014 (вх.. №01-5/28483 від 18.04.2014), визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 15.01.2014 №№6226552203, 6126552203.

Ухвалами суду від 22.04.2014 відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду в судовому засіданні на 29.04.2014, яке в подальшому відкладалось з метою отримання додаткових доказів по справі для правильного вирішення спору по суті заявлених позовних вимог.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та зазначив, що не погоджується з висновками Акта перевірки щодо порушення позивачем відповідних положень Податкового кодексу України (надалі - Кодекс), оскільки висновки відповідача за наслідками проведеної перевірки щодо порушень позивачем положень Кодексу при визначенні суми податкового кредиту з податку на додану вартість є хибними, базуються виключно на суб'єктивних припущеннях перевіряючих, які не мають підтвердження належними доказами.

Представник відповідача проти позову заперечував, при цьому посилаючись на те, що під час проведення перевірки встановлено господарські взаємовідносини позивача з підприємством, яке, на думку податкового органу, має ознаки фіктивності. А тому, правочини, що укладені між позивачем та контрагентом є такими, що не мали на меті настання реальних наслідків, а у позивача відсутнє законне право на віднесення сум по спірним правовідносинам до податкового кредиту з податку на додану вартість. За таких обставин, податковий орган просив суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

15 січня 2014 відповідачем на підставі акта перевірки №445/26-55-22-03/34937773 від 27.09.2013 та рішення про результати розгляду скарги, прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а саме:

- 6226552203, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.1 ПК України збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» на загальну суму 5616,75 грн., в т.ч. за основним платежем в сумі 4493 грн., штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 1123,75 грн.

- 6126552203, яким позивачу за порушення п.п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6, 201.1 ПК України зменшено суму від'ємного значення ПДВ за період травень 2013 в розмірі 828510 грн.

Як вбачається з акта перевірки та письмових заперечень відповідача, збільшення грошового зобов'язання та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій ґрунтується, в тому числі, на обставинах відсутності об'єктів оподаткування по господарських взаємовідносин позивача з ТОВ «Євролайн-Трейд».

Окружний адміністративний суд міста Києва погоджується в такими висновками відповідача, враховуючи наступне.

22 січня 2010 між позивачем (покупець) та ТОВ «Євролайн-Трейд» (постачальник) укладено договір №1 поставки товару, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю Товар, вказаний у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти цей товар та здійснити за нього оплату.

Найменування, одиниці виміру, загальна кількість, ціна та загальна вартість Товару, його асортимент та номенклатура, визначаються у відповідності до рахунків - фактур, а також видаткових накладних, які оформлюються постачальником на кожну партію товару.

На підтвердження купівлі даного товару позивачем до матеріалів справи надано ряд копій податкових та видаткових накладних. Жодних інших документів на підтвердження «товарності» даного договору до матеріалів справи не надано.

При цьому, під час розгляду справи представник позивача не зміг пояснити суду з посиланням на належні докази, яким чином було здійснено перевезення (контрагентом) та фактичне отримання (позивачем) більш ніж 14 429 кв.м. товару (паркетної дошки), не надав суду сертифікатів відповідності на товар (хоча вказаний товар, зі слів позивача, був в подальшому реалізований на ПАТ «Нова Лінія») та не надав доказів обліку (запаси) на підприємстві вказаного товару протягом трьох років, адже згідно податкової накладної від 17.05.2013 № (а.с.172) товар було реалізовано на ПАТ «Нова Лінія» лише 17.05.2013, в той час як у ТОВ «Євролайн-Трейд» паркетна дошка придбана позивачем в 2010 році.

До того ж, суд вважає за необхідне зауважити, що за вищевказаною податковою накладною №1 від 17.05.2013 на ПАТ «Нова Лінія» позивачем було продано 183,53 кв. м. товару, в той час як останнім у спірного контрагента ТОВ «Євролайн-Трейд» було придбано більш ніж 14 429 кв. м паркетної дошки, а представник позивача також не зміг пояснити суду, чи залишок товару в кількості 14 246 кв.м. паркетної дошки все ще зберігається на складі, чи вже був реалізований та третіх осіб.

В даному випадку суд не приймає до уваги в якості доказу зберігання товару, наданий до матеріалів справи договір оренди нежилих приміщень №220 від 28.04.2007 (а.с.208), адже в матеріалах справи відсутні будь які бухгалтерські документи передачі придбаного у ТОВ «Євролайн-Трейд» товару на даний склад.

Суд відхиляє надану до матеріалів справи копію сторінок журналу видачі довіреностей (а.с. 205 - 207), як доказ отримання уповноваженою особою позивача товару від ТОВ «Євролайн-Трейд», адже сам по собі факт видачі підприємством довіреності на особу не є безумовним доказом подальшого отримання такою особою товару в інтересах підприємства, а в матеріалах справи відсутні докази оприбуткування матеріальних цінностей на складі, їх подальшого руху, в тому числі реалізації на третіх осіб.

Тобто, суд не ставить під сумнів факт продажу позивачем певного товару на ПАТ «Нова Лінія» та факт наявності товару (паркетної дошки) на праві власності у позивача, втім, в матеріалах справи відсутні належні докази купівлі даного товару саме у спірного контрагента ТОВ «Євролайн-Трейд».

Таким чином, оскільки позивачем, з однієї сторони, не надано належних доказів зберігання придбаних товарів, а з іншої сторони, не надано доказів їх подальшої реалізації, суд приходить до висновку про відсутність об'єкту оподаткування ПДВ по досліджуваній господарській операції.

За таких обставин, суд відзначає, що наявність законодавчо визначених документів для формування податкового кредиту та витрат, зокрема, наявність податкових та видаткових накладних, виписаних платником податку є обов'язковою, але, не безумовною підставою для визнання правомірності формування платником податку показників податкової звітності за умови, якщо судом буде встановлено, що відомості в таких документах не відповідають дійсності, в тому числі, коли господарські операції не мали реального характеру через їх безтоварність.

Суд відхиляє твердження позивача про те, що наявність факту оплати є достатнім доказом правомірності віднесення сум до податкового кредиту, адже, як зазначено вище, первинні бухгалтерські та податкові документи є підставою для змін в бухгалтерському та податковому обліку підприємства, виключно за умови фактичного вчинення господарської операції, чого в даному випадку, судом не встановлено, а позивачем, в порушення принципу змагальності (ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України), доведено не було.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21.10.2008 за результатами розгляду скарги Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Євротрейд» до ДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Тобто, наявність самих лише обставин укладання цивільно-правового договору, формальних доказів про його виконання, не є безумовним свідченням правомірності здійснення змін у податковому обліку такого платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

У відповідності до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових та видаткових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано відповідні показники податкової звітності.

Так як в ході розгляду справи, в порушення принципу змагальності сторін, позивачем не представлено належних та допустимих доказів фактичності виконання спірних господарських операції, суд погоджується з твердженнями податкового органу про відсутність обставин фактичної поставки контрагентом товарів (паркетної дошки), внаслідок чого позивач позбавлений можливості віднесення відповідних суми до податкового кредиту перевіряємого періоду.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем в судовому засіданні не доведено реальності господарських операцій, суд погоджується з доводами податкового органу, що позивачем безпідставно сформований податковий кредит вказаний період, що призвело до втрат дохідної частини Державного бюджету України.

Аналогічна позиція також викладена в постанові Вищого адміністративного суду України від 20.02.2013 по справі №2а-4458/12/2670.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, пояснень представників сторін, суд дійшов висновку про правомірність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень від 15.01.2014 №6226552203, №6126552203.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до положень частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю «Еста Паркет Україна» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський

Повний текст постанови складено та підписано 20.05.2014.