Рішення № 38772724, 12.05.2014, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2014 р. Справа № 914/1241/14

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС Сіті Медія», м. Київ

до відповідача: Сокальської міської ради Львівської області, м. Сокаль, Львівська область

про стягнення 7 185 грн. 76 коп.

Суддя Мазовіта А.Б.

Секретар Юрків М.Г.

Представники:

від позивача: Нуцковська С.В., представник (довіреність від 15.04.2014р.);

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.22 ГПК України, заяв про відвід суду не поступало.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СВС Сіті Медія», м. Київ звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Сокальської міської ради Львівської області, м. Сокаль, Львівська область про стягнення 7 185 грн. 76 коп.

Розглянувши матеріали справи, суд визнав представлені матеріали достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду і ухвалою від 08.04.2014р. призначив розгляд справи на 28.04.2014 р. Ухвалою суду від 28.04.2014 р. розгляд справи відкладався на 12.05.2014 р.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задоволити з підстав, викладених в позовній заяві. З приводу заявленого позову пояснив, що між позивачем та відповідачем був укладений договір про надання послуг з розробки інформаційних матеріалів, їх графічного оформлення та редагування, а також публікації, на виконання умов яких відповідачу було надано відповідні послуги. Однак, відповідач неналежно виконав свої обов'язки щодо оплати вартості наданих послуг - станом на дату подання позовної заяви його заборгованість перед позивачем становила 4680грн. 00 коп. За порушення строків оплати вартості послуг відповідачу нараховано 363 грн. 69 коп. пені, 2 096 грн. 38 коп. 15% річних та 45 грн. 69коп. інфляційних втрат. Таким чином, просив стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 7 185 грн. 76 коп.

Відповідач в судове засідання явку представника не забезпечив, електронною поштою направив відзив-заперечення на позовну заяву (вх.№20073/14 від 12.05.2014 р.), в якому зазначив, що договір, на який посилається позивач в позовній заяві, а саме договір №2546 від 15.12.2010 року, взагалі не існує. Також вважає, що позивачем не виконано умови договору №2543 від 15.12.2010 р., не доведено факт надання послуг відповідачеві за період дії договору, оскільки відсутній акт прийому-передачі виконаних робіт та будь-які дані щодо розміщення сайту на сервері, хостингу, реєстрації у пошукових системах, налаштування електронної пошти та ін. Окрім того, заявив про застосування позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, оскільки такий строк закінчився 02.09.2012 р.

Враховуючи викладене, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що представник Сокальської міської ради не може прибути в засідання з поважної причини.

Щодо заявленого відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, а також те, що розгляд справи відкладався, представником відповідача не обґрунтовано неможливості явки представника відповідача та не представлено доказів на підтвердження існування обставин, які унеможливлюють явку, а також те, що відповідач виклав свої заперечення на позовну заяву у поданому відзиві, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, повно та об'єктивно дослідивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

15 грудня 2010 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «СВС Сіті Медія» (виконавець) та Сокальською міською радою Львівської області (замовник) було укладено договір №2543.

За цим договором виконавець (позивач) за завданням замовника (відповідача) зобов'язується надати послуги з розробки інформаційних матеріалів (стаття-презентація), їх графічного оформлення та редагування, а також публікації вказаних інформаційних матеріалів у виданні Національний інвестиційний путівник (NATIONAL INVESTMENTS GUIDE) англійською та німецькою мовами.

Вартість послуг згідно п. 2.1. договору становить 4 680 грн. 00 коп. з ПДВ.

Згідно п. 3.3., замовник має право протягом 4 робочих днів з дати отримання розроблених виконавцем інформаційних матеріалів (стаття - презентація), перекладених на українську мову, внести будь - які виправлення або зміни до інформаційних матеріалів (стаття - презентація), про що повинен письмово повідомити виконавця. В іншому випадку, якщо виконавець не отримає від замовника будь - яких письмових повідомлень щодо редагування інформаційних матеріалів до закінчення вказаного в цьому пункті строку, то вважається, що у замовника відсутні заперечення до якості інформаційних матеріалів, які в цьому випадку публікуються без змін та доповнень.

Відповідно п. 3.6. виконавець зобов'язаний надіслати копію опублікованих інформаційних матеріалів (стаття - презентація) замовнику, щоб підтвердити публікацію замовлених матеріалів.

Сторонами визначено, що будь-які повідомлення, що направляються сторонами одна одній у зв'язку з цим договором, повинні бути викладені у письмовій формі та будуть вважатися поданими належним чином, якщо вони надіслані рекомендованим листом або доставлені особисто на адресу сторін, що зазначена у цьому договорі. (п.5.5. договору).

На виконання умов вищевказаного договору, позивач 30.03.2011 р. супровідним листом за вих.№ 327 надіслав відповідачу макет статті-презентації англійською та німецькою мовами з перекладом тексту презентації українською мовою для узгодження змісту.

Відповідач своїм правом на внесення виправлень або змін до інформаційних матеріалів не скористався, тому позивачем вказана стаття-презентація була надрукована у каталозі «Національний інвестиційний путівник» без змін та доповнень.

На підтвердження публікації замовлених матеріалів, 18.08.2011 р. листом за вих. №514 позивач надіслав відповідачу примірник каталогу «Національний інвестиційний путівник» в оригінальному вигляді (англійською та німецькою мовами), у якому було надруковано замовлену статтю-презентацію.

Пунктом 2.2. договору сторони погодили строк оплати послуг до 31.03.2011 року.

Як вбачається з матеріалів справи, пояснень представника позивача, відповідач свої зобов'язання перед позивачем щодо оплати вартості послуг не виконав, на дату розгляду справи в суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 4 680 грн. 00 коп.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Судом не береться до уваги твердження відповідача про те, що договір №2546 від 15.12.2010 р., на який посилається позивач у своїй позовній заяві, не існує, оскільки в матеріалах справи наявна заява, в якій представник позивача зазначив про допущення описки при складанні позовної заяви та просив суд вважати правильним номером договору №2543 замість №2546.

Також в поданому відзиві відповідач вказує на те, що договір №2543 від 15.12.2010 р. передбачає оплату наданих послуг з місцевого бюджету, оскільки замовник є органом місцевого самоврядування. Використання міським головою бюджетних коштів можливе лише за наявності відповідного бюджетного призначення, що міститься у рішенні сесії міської ради про затвердження бюджету на поточний рік, а отже, питання що пов'язані із плануванням затвердження місцевого бюджету та внесення змін до нього належать до виключної компетенції ради, а вказаний договір підлягає обов'язковому затвердженню відповідною радою. Відповідач звертає увагу суду на те, що Сокальською міською радою погодження на укладення договору №2543 від 15.12.2010 р. не надавалося.

Доводи відповідача стосовно порушення процедури укладення договору №2543 від 15.12.2010 р. судом до уваги не приймаються з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 цього ж Закону сільський, селищний, міський голова, зокрема, є розпорядником бюджетних коштів, представляє територіальну громаду, раду та її виконавчий комітет у відносинах з державними органами, іншими органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності, громадянами, а також у міжнародних відносинах відповідно до законодавства; укладає від імені територіальної громади, ради та її виконавчого комітету договори відповідно до законодавства, а з питань, віднесених до виключної компетенції ради, подає їх на затвердження відповідної ради.

Перелік питань, вирішення яких належить до виключної компетенції сільської, селищної, міської ради визначений статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

При цьому, затвердження договорів про надання послуг не відноситься до виключної компетенції ради, що спростовує позицію відповідача, викладену у відзиві на позов. Доводи відповідача в частині того, що затвердження місцевого бюджету та внесення змін до нього належить до повноважень місцевої ради, судом до уваги не приймаються, з огляду на те, що укладеним договором не вирішувалось питання підготовки місцевого бюджету, оскільки договір був спрямований лише на отримання певних послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Також, звертається увага, що у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ст.92 ЦК України). Останнє спростовує твердження відповідача, щодо факту неукладення даного договору. Окрім того, вказаний договір виконувався, у тому числі з боку міської ради, зокрема, наданням інформації, необхідної для розробки статті-презентації.

Частиною 2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Із наявної в матеріалах справи належним чином засвідченої копії договору №2543 від 15.12.2010 р. вбачається, що такий підписано уповноваженими представниками (керівниками) юридичних осіб, які діють на підставі закону (статуту), та скріплено відтисками печаток обох юридичних осіб.

Зважаючи на викладене, враховуючи приписи ст. 204 ЦК України, в силу яких правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, суд дійшов висновку, що твердження відповідача жодним чином не спростовують позовних вимог.

В частині доводів відповідача про відсутність підписаного акту прийому-передачі виконаних робіт, суд звертає увагу на те, що умовами укладеного договору не передбачено підписання такого акту. При цьому, суд вважає, що факт належного виконання позивачем своїх обов'язків за договором підтверджується листами, отриманими відповідачем, про що свідчать повідомлення про вручення поштового відправлення, та наявними в матеріалах справи доказами опублікування інформаційних матеріалів (копії статті-презентації з каталогу «NATIONAL INVESTMENTS GUIDE»).

Заперечення відповідача також грунтуються на тому, що позивачем не доведено факт надання послуг відповідачеві, оскільки відсутні будь-які докази розміщення інформаційних матеріалів на порталі www.meriaonline.com українською, англійською та німецькою мовами. Проте, як вбачається з відзиву та доданої до нього копії договору, розробка інформаційних матеріалів та публікація їх на порталі www.meriaonline.com є предметом іншого договору, укладеного між тими ж сторонами, а саме договору №7556 від 21.03.2012 р., стягнення заборгованості за яким не є предметом спору у справі.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов'язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми боргу, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до пункту 4.1. договору, у випадку невиконання або неналежного (несвоєчасного) виконання грошових зобов'язань замовник зобов'язаний сплатити виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Щодо позовних вимог про стягнення пені, суд зазначає наступне.

До вимог про стягнення пені застосовується строк позовної давності в один рік, встановлений ч.2 ст.258 ЦК України. Згідно ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкції за прострочення виконання зобов'язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначав про пропуск позивачем строку позовної давності до вимоги про стягнення пені.

Позивач просить стягнути пеню в розмірі 363 грн. 69 коп. Борг виник з 01.04.2011р. (відповідно до п.2.2 договору, строк оплати послуг - до 31.03.2011р.), відтак протягом року з цієї дати, тобто з 01.04.2011р. по 01.04.2012р., позивач мав право звертатись із вимогою про стягнення пені. Зважаючи на те, що позов подано 27.03.2014р., позивач пропустив строк позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Враховуючи, що відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимоги про стягнення пені, а судом встановлено факт пропуску такого строку, відтак, зважаючи на положення ч.3, ч.4 ст.267 ЦК України, у задоволенні позову про стягнення 363 грн. 69 коп. пені слід відмовити.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 4.2. договору у випадку невиконання або неналежного (несвоєчасного) виконання грошових зобов'язань, замовник на вимогу виконавця зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 15% річних від простроченої суми.

З врахуванням цих положень, позивачем правомірно нараховано інфляційні втрати в сумі 45 грн. 69 коп.

Судом проведено перерахунок заявлених до стягнення 15% річних з врахуванням кількості днів у 2012 році (366, а не 365), внаслідок чого встановлено, що сума 15% річних, яка підлягає стягненню з відповідача, становить 2 094 грн. 47 коп.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За умовами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що загальна сума заборгованості, яка підтверджена матеріалами справи та підлягає до задоволення, складає 4 680 грн. 00 коп. основного боргу, 2 094 грн. 47 коп. 15% річних та 45 грн. 69 коп. інфляційних втрат. У задоволенні позову в частині стягнення 363 грн. 69 коп. пені та 1 грн. 91 коп. 15% річних слід відмовити у зв'язку з безпідставністю їх нарахування.

Судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 49 ГПК України необхідно покласти на відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 11, 92, 204, 207, 258, 267, 509, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 626, 901, 903 ЦК України, ст.ст. 193, 230, 231, 232 ГК України та ст.ст. 4-3, 32, 33, 34, 44, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Сокальської міської ради Львівської області, Львівська область, м. Сокаль, вул. Шептицького, 44 (ідентифікаційний код 04056279) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СВС Сіті Медія», м. Київ, вул. Воровського, 32, кв. 2 (ідентифікаційний код 37025570) 4 680 грн. 00 коп. основного боргу, 2 094 грн. 47 коп. 15% річних, 45 грн. 69 коп. інфляційних втрат, 1 734 грн. 05 коп. судового збору.

3. В частині стягнення 363 грн. 69 коп. пені та 1 грн. 91 коп. 15% річних - відмовити.

4. Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

В судовому засіданні 12.05.2014 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 19.05.2014 р.

Суддя Мазовіта А.Б.