Рішення № 38769202, 13.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/14837/13 13.05.14

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Сай А.С.

розглянувши справу № 910/14837/13

За позовом Виконувача обов'язків прокурора міста Києва в інтересах держави в особі:

1.Київської міської ради;

2. Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу

Київської міської ради (КМДА);

3. Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»

до товариства з обмеженою відповідальністю «АБС-Гарант сервіс»;

про розірвання договору, зобов'язання вчинити дії та стягнення збитків.

За участю представників сторін:

від прокуратури: Янківський С.В., посвідчення № 019586 від 13.08.2013р.;

від позивачів: не з'явились;

від відповідача: Горлач В.М., довіреність б/н від 24.04.2014р.

обставини справи:

Виконувач обов'язків прокурора міста Києва звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), комунального підприємства «Київтранспарксервіс» до товариства з обмеженою відповідальністю «АБС-Гарант сервіс» про розірвання договору від 21.12.2012р. №ДНП 2012-12/24, зобов'язання вчинити дії та стягнення збитків у сумі 22971,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконує взяті на себе зобов'язання за Договором про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/24 від 21.12.2012 р., у зв'язку з чим прокурор вказує на наявність підстав для розірвання такого договору та зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку. Крім того, прокурором заявлено вимогу про стягнення з відповідача збитків у розмірі 22971,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.08.2013р. порушено провадження у справі № 910/14837/13 (суддя Станік С.Р.) та призначено її розгляд на 13.08.2013р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 13.08.2013р. справу № 910/14837/13 передано для розгляду судді Власову Ю.Л., у зв'язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2013р. розгляд справи було відкладено на 27.08.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.08.2013р. розгляд справи відкладено на 10.09.2013р.

Розпорядженням В.о. Голови господарського суду міста Києва від 10.09.2013р. справу № 910/14837/13 передано для розгляду судді Станіку С.Р., у зв'язку із виходом останнього з відпустки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2013р. суддя Станік С.Р. прийняв до свого провадження справу № 910/14837/13 та призначив її до розгляду в судовому засіданні на 10.09.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.09.2013р. розгляд справи відкладено на 24.09.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивачів 1, 2 та відповідача, а також неподанням витребуваних доказів та необхідністю витребування нових доказів у справі.

У зв'язку з обранням судді Станіка С.Р. на посаду судді Київського апеляційного господарського суду, на підставі розпорядження керівника апарату суду № 04-1/761 від 23.09.2013р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 910/14837/13.

За результатами повторного автоматичного розподілу, справу № 910/14837/13 передано для розгляду судді Привалову А.І.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 р. справу № 910/14837/13 прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 07.11.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2013р. розгляд справи відкладено на 21.11.2013р.

Розпорядженням Голови господарського суду міста Києва від 21.11.2013р. справу № 910/14341/13 передано для розгляду судді Чинчин О.В., у зв'язку з перебуванням судді Привалова А.І. у відрядженні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2013р. справу № 910/14837/13 прийнято до провадження суддею Чинчин О.В. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.12.2013р.

Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 25.11.2013р. справу №910/14837/13 передано для розгляду судді Привалову А.І., у зв'язку з поверненням з відрядження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.11.2013р. справу № 910/14837/13 прийнято до провадження суддею Приваловим А.І. та призначено до розгляду в судовому засіданні на 12.12.2013р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2013р. зупинено провадження у справі № 910/14837/13, у зв'язку з призначенням за клопотанням прокуратури у справі судової експертизи, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз.

09.04.2014р. до Господарського суду міста Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 910/14837/14 з супровідним листом за № 601/602/14-42/603/14-45/811/14-41 від 09.04.2014р., в якому повідомлено, що висновок виконаний та перебуває в загальному відділі інституту.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2014р. на підставі ч. 3 ст. 79 ГПК поновлено провадження у справі та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 24.04.2014р. При цьому, суд зобов'язав прокуратуру надати висновок судової експертизи, який перебуває в загальному відділі Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, враховуючи, що судова експертиза проводилась за клопотанням прокуратури.

Присутній в судовому засіданні 24.04.2014р. представник прокуратури заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю на даний час надати суду висновок експерта.

Представник відповідача проти відкладення розгляду справи не заперечував.

Крім того, в судове засідання не з'явились представники позивачів та про причини неявки господарський суд не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2014р. розгляд справи було відкладено на 13.05.2014р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивачів та неподанням витребуваних судом доказів.

Присутній у судовому засіданні 13.05.2014р. представник прокуратури повторно заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю надати суду висновок експерта, проте належних доказів в обґрунтування заявленого клопотання не надав, у зв'язку з чим суд відмовив у його задоволенні.

Представник відповідача позов не визнав та надав додаткові докази до справи.

Представники позивачів у судове засідання черговий раз не з'явились, про причини неявки господарський суд не повідомили.

Стоони належним чином повідомлені про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 11.04.2014р. та від 24.04.2014р. були надіслані учасникам судового провадження рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, що містяться в матеріалах справи, та отримані останніми, як свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення, залучені до матеріалів справи.

Оскільки про поважні причини неявки в судове засідання представників позивачів суд не повідомлений; клопотань про відкладення розгляду справи від останніх не надходило, тому суд вважає, що, у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представників позивачів, яких достатньо для винесення рішення по суті.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, в засіданні суду була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

21.12.2012р. між комунальним підприємством «Київтранспарксервіс» (за договором - сторона-1) та товариством з обмеженою відповідальністю «АБС-Гарант сервіс» (за договором - сторона-2) було укладено Договір про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування № ДНП-2012-12/24.

Відповідно до п. 1.1. договору, сторона-l надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 65 (шістдесяти п'яти) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 7 (сім) спеціальних місць, для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Урлівська, 4-а, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (надалі - об'єкт), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.

Згідно з п. 1.2. договору, під «об'єктом» в цьому договорі визначено 65 (шістдесят п'ять) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 7 (сім) спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Урлівська, 4-а, що розташовані в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.

Пунктом 1.3. договору визначено, що сторона-2 набуває право на організацію та експлуатацію об'єкту з моменту набрання чинності даним договором.

У п. 6.1. встановлено, що Договір вважається укладеним і набирає чинності 01.01.2013р. і діє до 31.12.2013р.

Відповідно до п. 6.4 договору, сторона-l має право достроково розірвати цей Договір в односторонньому порядку, зокрема у разі несплати стороною-2 послуг сторони-1 в розмірі щомісячного платежу протягом одного місяця з дня закінчення строку відповідного платежу; у разі грубого або систематичного порушення умов договору; у разі використання об'єкту не за цільовим призначенням або всупереч умов договору.

Згідно з п. 6.5 договору, про дострокове розірвання Договору сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення не менше, ніж за 30 календарних днів до дати розірвання договору. Повідомлення про розірвання договору вважається таким, що направлене належним чином, якщо воно направлене стороною-1 стороні-2 за адресою, зазначеною в цьому договорі. Договір вважається розірваним після спливу 30 календарних днів з дати надсилання стороні-2 повідомлення про розірвання договору.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, просить розірвати Договір від 21.12.2012р. №ДНП 2012-12/24 та зобов'язати відповідача повернути Київській міській раді земельну ділянку, посилаючись на порушення відповідачем умов договору, що виявилися в облаштуванні місць для паркування у кількості більшій, ніж передбачено п. 1.2 договору, і як наслідок, неповній сплаті орендної плати на користь сторони-2, тобто завданні їй збитків.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на наступне.

Статтями 11, 509 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України ,суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою спірний договір є договором надання послуг, а тому права та обов'язки сторін визначаються, в тому числі з урахуванням положень глави 63 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У відповідності зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

При цьому, відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Статтею 651 Цивільного кодексу України, на яку посилається прокурор, в обґрунтування заявлених вимог, встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Тож, виходячи з аналізу вищенаведених норм цивільного законодавства України, розірвано може бути чинний договір за наявності визначених Цивільним кодексом України обставин та має наслідком припинення взаємних зобов'язань сторін.

Водночас, відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст. ст. 33, 34 цього Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір № ДНП 2012-12/24 від 21.12.2012р. припинив свою дію 31.12.2013р., у зв'язку з закінченням строку, на який його було укладено, що фактично унеможливлює його розірвання в судовому порядку, відповідно до положень Цивільного кодексу України.

Крім того, суд звертає увагу на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України, які свідчать про систематичне або грубе порушення умов спірного договору, що відповідно до п. 6.4. договору, може бути підставою для його розірвання в судовому порядку. При цьому, суд вважає неналежним доказом рапорт працівника міліції, складений за відсутності уповноважених представників позивачів і відповідача, в якому до того ж йдеться посилання на інший номер договору.

Судом також враховано, що представником позивача 3 у судових засіданнях зазначалось про відсутність порушень умов договору зі сторони відповідача щодо своєчасного та повного внесення платежів за користування місцями для паркування транспортних засобів.

Окрім цього, 15.04.2014р. між КП «Київтранспарксерівс» та відповідачем було укладено Договір № ДНП-2014-04/06 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, за яким позивачу надано право на організацію та експлуатацію 65 (шістдесяти п'яти) місць для платного паркування транспортних засобів, а також 7 (сім) спеціальних місць, для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Дарницький р-н, вул. Урлівська, 4-а. Строк дії договору визначений з 15.04.2014р. до 31.12.2014р.

Отже, з урахуванням встановлених вище обставин, суд дійшов висновку про відмову прокурору в задоволенні вимоги про розірвання спірного договору.

Стосовно вимоги прокурора про зобов'язання відповідача звільнити земельну ділянку, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 4-а, яка використовується як майданчик для паркування транспортних засобів та повернути її комунальному підприємства «Київтранспарксервіс», суд відзначає наступне.

Відповідно до ст.ст 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

За умовами № ДНП 2012-12/24 від 21.12.2012р. позивач 3 зобов'язався передати відповідачу право на організацію та експлуатацію місць для паркування транспортних засобів.

Суд звертає увагу, що за умовами пункту 6.7. договору передбачено, що після припинення договору відповідач втрачає право на експлуатацію об'єкту та зобов'язаний звільнити земельну ділянку, на якій він розташований. При цьому, умовами договору не встановлено обов'язку щодо складання сторонами договору акту прийому-передачі об'єкту тощо.

Також суд вважає за необхідне зазначити, що вимога прокурора про повернення спірної земельної ділянки саме Комунальному підприємству "Київтранспарксервіс" не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази того, що позивач 3 є власником або орендарем спірної земельної ділянки.

Крім того, на день розгляду справи відповідач використовує право на організацію та експлуатацію місць для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, вул. Урлівська, 4-а, на підставі нового Договору № ДНП-2014-04/06 від 15.04.2014р.

Щодо заявлених вимог про стягнення збитків у сумі 22 971,00 грн. з відповідача на користь позивача 3, суд не вбачає підстав для їх задоволення, виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст позовної заяви, зокрема, підстави позову в частині стягнення збитків, судом встановлено, що прокурор просить стягнути з відповідача збитки у вигляді упущеної вигоди.

Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Статтею 22 Цивільного кодексу України передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Так, у вказаній статті зазначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України, під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Разом з тим, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Тобто, доказуючи наявність упущеної вигоди, кредитор має довести факти вжиття певних заходів щодо одержання таких доходів. Проте, жодних доказів щодо вжиття позивачем 3 відповідних заходів, суду не надано.

Крім того, матеріалами справи не підтверджується недоотримання територіальною громадою міста Києва в особі комунального підприємства «Київтранспарксервіс» від товариства з обмеженою відповідальністю «АБС-Гарант сервіс» за період з 01.01.2013р. до 03.04.2013р. плати за користування паркувальними місцями на паркувальному майданчику по вул. Урлівській, 4-а у Дарницькому районі міста Києва, кількість яких обумовлена договором № ДНП 2012-12/24 від 21.12.2012р., у розмірі 22971, 00 грн., документально не підтверджується.

Тож, підсумовуючи вищенаведене, виходячи із заявлених вимог та наведених обґрунтувань, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог прокурора та відмовляє у задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до п. 4.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», приймаючи рішення зі справи, провадження в якій порушено за заявою прокурора, господарський суд у разі повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно задоволеним вимогам), за винятком випадків, коли останнього звільнено від сплати судового збору, та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в доход державного бюджету України.

Отже, витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, стягуються з позивачів в доход Державного бюджету України, виходячи зі ставок, які діяли у 2013 році, за розгляд двух вимог немайнового характеру (розірвання договору та звільнення земельної ділянки) та однієї вимоги майнового характеру (стягнення 22971,00 грн.).

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик 36, код ЄДРПОУ 22883141) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1338 грн. 17 коп. Видати наказ.

3. Стягнути з Департаменту транспортної інфраструктури виконавчого органу Київської міської ради "Київської міської державної адміністрації) (01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 37405284) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1338 грн. 17 коп. Видати наказ.

4. Стягнути з комунального підприємства «Київтранспарксервіс» (04073, м. Київ, вул. Копилівська, 67, корп. 10, код ЄДРПОУ 35210739) в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1338 грн. 17 коп. Видати наказ.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 13.05.2014р. Суддя А.І. Привалов А.І. Привалов