Ухвала суду № 38762320, 05.05.2014, Рахівський районний суд Закарпатської області

Справа № 305/489/14-ц

Провадження номер 2/305/372/14

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" травня 2014 р. Рахівський районний суд Закарпатської області

в складі: головуючої судді - Бліщ О. Б.

при секретарі Вербещук В. А.,

з участю: представника позивача - Грицюк В.П.

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Рахів цивільну справу за позовом Товаристтва з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

ТОВ «Кредитні ініціативи» звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., укладеного між відповідачем і ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» (кредитор), про надання відповідачу кредиту у сумі 59 400 доларів США зі сплатою 12,9 % річних за користування ним, мотивуючи позов не виконанням відповідачем зобов'язань по договору, у зв'язку з чим, у відповідача, перед кредитором утворилась заборгованість, розмір якої станом на 01.02.2014 р. складає: по кредиту - $ 57 170 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 456 959,81 грн.; по відсоткам - $ 36 198,81 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 289 337,09 грн.; пеня - $ 5 437,59 USD, що за офіційним курсом НБУ на дату розрахунку становить 43 462,66 грн., загалом: 789 759,56 грн.

Між ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» та позивачем ТОВ «Кредитні ініціативи» укладено Договір відступлення права вимоги від 17.12.2012 р., згідно якого Банк відступив ТОВ «Кредитні ініціативи» права вимоги по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., укладеного з відповідачем. Посилаючись на приписи ст. ст. 11, 509, 525, 526, 549, 534, 623, 624, 625 Цивільного кодексу України, просить стягнути на свою користь з відповідача заборгованість за кредитним договором та витрати по сплаті судового збору.

В судовому засіданні представник позивача Грицюк В.П. позовні вимоги підтримав, просить такі задовольнити у повному обсязі. Клопотання відповідача про закриття провадження у справі вважає безпідставним.

Представник відповідача ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав,одночасно підтримав заяву відповідачки про закриття провадження у даній справі, з підстав, наведених як у поданому нею запереченні проти позову, так і у самій заяві про закриття провадження у справі та просив її задовольнити.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтується позов та які мають значення для справи, суд встановив.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості, яка утворилася у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., укладеного між відповідачем і ЗАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» про надання кредиту у сумі 59 400 доларів США зі сплатою 12,9 % річних за користування кредитом, розмір якої станом на 01.02.2014 р. складає: по кредиту - 57 170 дол. США (456 959,81 грн.); по відсоткам - 36 198,81 дол. США (289 337,09 грн.); пеня - 5 437,59 дол. США (43 462,66 грн.), загалом: 789 759,56 грн.

Судом встановлено, що рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області по цивільній справі № 2-467/10 від 18.10.2010 р. за позовом кредитора стягнуто кредитну заборгованість по договорам іпотечного кредиту № 1269, 1270, 1271 від 13.08.2007 р., позичальниками за якими є відповідач ОСОБА_3 та інші вказані у ньому особи, у розмірі 1551562,95 грн. та звернено стягнення на предмет іпотеки. Зазначеним рішенням суду вимоги кредитора були повністю задоволені і стягнуто кредитну заборгованість з кожного позичальника, у т.ч. відповідача у даній справі. Згідно Довідки про заборгованість (а. с. 46 справи № 2-467/10), складеної кредитором станом на 10.02.2010 р., кредитором було пред'явлено вимоги до відповідача про стягнення кредитної заборгованості, а саме: $ 57 170 ($ 56 677,50 + $ 492,50) - основна заборгованість по кредиту; $ 8 229,61 ($ 8 005,87 + $ 223,74) - відсотки; $ 12,29 - пеня.

Зазначене дозволяє дійти висновку, що у даній справі позивачем повторно заявлений позов про стягнення заборгованості по кредиту $ 57 170 і відсоткам $ 8 229,61, нарахованих за період до 10.02.2010 р., які вже були предметом судового розгляду, що свідчить про однаковий предмет і підстави спору у даній справі і у справі № 2-467/10.

Зі змісту ст. 205 ЦПК України йдеться, дослівно, про рішення суду з приводу спору про той самий предмет. На думку суду, "той самий предмет" не слід розуміти, що предмети спору мають бути ідентичними, точно співпадати в обставинах, сумах, доказах, вимогах. При визначенні предмету спору не правильно виходити лише з формулюваннясамої позовної вимоги. Предметом спору слід розуміти зміст позову, що охоплює підстави позову, тобто обставини, якими обгрунтовується позов, разом з самою позовною вимогою, про задоволення якої позивач звертається до суду. В даній справі та справі № 2-467/10 кредитором заявлені вимоги про стягнення кредитної заборгованості внаслідок невиконання позичальником забов'язань, що виникли на підставі договору іпотечного кредитування № 1270 від 13.08.2007 р., тобто в обох справах предметом спору є стягнення заборгованості по кредитному договору, підставою - невиконання позичальником зобов'язань по кредитному договору, а отже в розумінні ст. 205 ЦПК України має місце той самий предмет і підстави спору.

Те, що заявлені у цій справі до стягнення відсотки, нараховані з 10.02.10 р. до 01.02.14 р. після постановлення зазначеного судового рішення, не були предметом розгляду у іншій справі, не спростовує висновків про той же предмет спору у обох справах. Ця відмінність (різниця у періоді нарахування і сумах відсотків) не змінює пердмету спору, який залишається той же - стягнення кредитної заборгованості, а лише частково змінює обставини звернення і позовну вимогу, не змінюючи суті позову.

Суд не приймає до уваги заперечення позивача, що звернення стягнення на предмет іпотеки та кредитної заборгованості є різними предметами спору, виходячи з наступного.

Стягнення - це захід примусового характеру, який застосовується до боржника у разі неналежного виконання ним зобов'язання у порядку, передбаченому законом.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30.03.2012 р., судам роз'яснено, що одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки можливо у випадку, коли іпотекодавцем є інша особа ніж позичальник. В Узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.10.2010 р. зазначається, що такі, одночасно заявлені вимоги, є подвійним стягненням заборгованості. З наведеного правомірно дійти, висновку, що вимоги про звернення стягнення заборгованості за кредитним договором та вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки, що забезпечує виконання того є самого кредитного договору, зокрема шляхом надання кредитору - іпотекодержателю права продажу предмета іпотеки, заявлені до одного і того ж позичальника - іпотекодавця, мають однаковий предмет та підстави. В обох випадках позивач (кредитор) звертається до суду з позовом до позивальника про стягнення кредитної заборгованості, предметом якого є стягнення заборгованості за кредитним договором, а підставою - наявність заборгованості у зв'язку з невиконанням позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором. У даній справі відповідач є позичальником - іпотекодавцем, а отже не є особою, до якої допускається одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки згідно правової позиції Пленуму ВССУ. При тому, що судом вже розглянуто справу за позовом кредитора про стягнення з відповідача заборгованості з підстав невиконання відповідачем кредитних зобов'язань, за результатами розгляду якого судом постановлене рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у даній справі позивачем фактично повторно заявлений позов про стягнення тієї ж кредитної заборгованості, що є подвійним стягненням.

Таким чином, що підтверджується матеріалами справи, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, при тому, що Рахівським районним судом Закарпатської області розглянута справа за позовом кредитора про той самий предмет - стягнення з відповідача кредитної заборгованості по договору іпотечного кредиту № 1270 від 13.08.2007 р., з тих самих підстав - невиконання відповідачем зобов'язань по цьому кредитному договору, між тими самими сторонами, за результатами розгляду якої постановлене рішення по справі № 2-467/10 від 18.10.2010 р., яке набуло законної сили.

За кредитним договором кредитодавець зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит і сплатити проценти (ст. 1054 ЦК України).

Згідно умов кредитного договору зобов'язання з погашення основної суми (тіла) кредиту та сплати відсотків є окремими самостійними зобов'язаннями, які є складовими загального кредитного зобов'язання, за порушення яких встановлено самостійну відповідальність. У разі невиконання цих зобов'язань, виходячи з конкретних обставин правовідносин, кредитор вправі звернутися до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості у вигляді непогашеної суми кредиту та/або несплачених відсотків.

Кредитором було обрано спосіб захисту свого права та фактично реалізоване право вимоги до відповідача шляхом звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, який було задоволено на користь кредитора. Втім, незважаючи на рішення суду про стягнення з відповідача всієї суми кредиту та відсотків станом на 10.02.2010 р., позивач звертається не з позовом про стягнення відсотків за період з 10.02.10 р. до 01.02.14 р., які не були охоплені вказаним рішенням суду, а повторно звертається з вимогою про стягнення тієї ж заборгованості по тілу кредиту і відсоткам, у т.ч. стягнутими судом.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд повинен сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, а також сприяти особам, які беруть участь у справі, у здійсненні ними їхніх прав. Отже, закон покладає на суд обов'язок сприяти сторонам у здійсненні ними їх прав, а не вчиняти дій, спрямованих на реалізацію ними їх прав, зокрема, в обранні способу захисту своїх прав.

Суд зазначає, що кредитор не позбавлений можливості і має право звернутися до суду з належним позовом, який відповідає фактичним обставинам правовідносин між сторонами з врахуванням постановленого на користь кредитора судового рішення, яким право кредитора судом було захищене.

Як зазначається у пункті 17 Постанови Пленуму, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору. Наявність виконавчого напису нотаріуса, вчиненого за невиконання кредитного договору, за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання. У разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки може здійснюватися на підставі рішення суду та виконавчого напису нотаріуса (ст. 33 Закону України «Про іпотеку»), на думку суду, наведені у пункті 17 Постанови Пленуму рекомендації слід застосувати також у разі звернення кредитора до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості в той час, коли є судове рішення про стягнення з боржника кредитної заборгованості, зокрема, шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. У такому випадку за відсутності реального виконання позичальником зобов'язань суд має з'ясувати питання виконання судового рішення і з урахуванням цього вирішити спір на підставі законодавства та умов кредитного договору. На думку суду такий висновок узгоджується з процесуальними вимогами до рішення суду, передбаченими ч. 3 ст. 213 ЦПК України, щодо обґрунтованості судового рішення. Верховний Суд України також рекомендує судам давати мотивування всім доводам сторін у справі, що є обов'язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Враховуючи рекомендації судів вищих інстанцій. керуючись принципом обґрунтованості судового рішення, з метою всебічного та повного з'ясування усіх обставин, що мають значення для справи, суд вважає за необхідне з'ясувати питання виконання рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 18.10.2010 р., дати їм правову оцінку і з урахуванням цього вирішити дану справу.

Судом встановлено, що рішенням суду задоволено позов кредитора і з відповідача стягнуто заборгованість по кредитному договору та звернено стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури, передбаченої ст. 38 Закону України «Про іпотеку»: надання кредитору права продажу предмета іпотеки від свого імені іншій особі - покупцю на підставі договору купівлі-продажу.

Суд звертає увагу на зміст постановленого судом рішення, передбачений законом порядок його виконання, стан його виконання чи невиконання та причини такого, а також інші обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про іпотеку» на підставі рішення суду чи договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в договорі) іпотекодержатель має право продажу предмета іпотеки будь-якій особі - покупцю. Дії щодо продажу предмета іпотеки та укладання договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені без необхідності отримання для цього будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця.

Виходячи зі змісту судового рішення, право кредитора на продаж предмета іпотеки іншій особі - покупцю не застережене будь-якими умовами, на продаж іпотеки не вимагається отримання будь-якого окремого уповноваження іпотекодавця, виконання такого рішення суду здійснюється поза процедурою виконавчого провадження, а отже його виконання і реалізація залежить виключно від волі самого кредитора.

З пояснень сторін на даний момент рішення суду - не виконане, предмет іпотеки кредитором на підставі договору купівлі-продажу іншій особі-покупцю - не проданий. При цьому позивач не обґрунтував жодним доказом того, що невиконання рішення суду є наслідком обставин, які не залежали від волі кредитора та перешкоджали чи унеможливлювали виконання ним судового рішення. Судом встановлено, що невиконання рішення суду не пов'язане з обставинами, які не залежать від волі кредитора та роблять неможливим чи ускладнюють його виконання, а є наслідком того, що кредитор не скористався цим правом з власних мотивів, яких саме, правового значення не має.

Отже, за таких обставин, підтверджених дослідженими у судовому засіданні наявними у матеріалах справи доказами і не спростованих позивачем, відсутність реального виконання рішення суду про стягнення з відповідача кредитної заборгованості є наслідком власної бездіяльності кредитора.

Крім того, суд зазначає, що відсутність реального виконання судового рішення, що є наслідком виключно бездіяльності кредитора, не спростовує висновків про звернення до суду у даній справі про повторне стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до частини 2 статті 205 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін та їх представників, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у даній справі.

Виходячи з вищенаведеного, ст. ст. 33, 38, 39 Закону України «Про іпотеку», керуючись ч. 2 ст. 205, ст. ст. 208, 212, 213 ЦПК України, Постановою Пленуму ВССУ з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» № 5 від 30 березня 2012 р., Узагальненнямм судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин, Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 07.10.2010 р., -

УХВАЛИВ :

Провадження у цивільній справі за позовом ТОВ "Кредитні ініціативи" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 1270 від 13.08.2007 року - закрити.

Повторне звернення до суду з таким самим цивільним позовом, з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу у судову палату з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області через Рахівський районний суд протягом п?яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя О. Б. Бліщ З оригіналом вірно,

Суддя Рахівського районного суду: Бліщ О.Б.