Постанова № 38760464, 15.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року Справа № 876/9098/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

представника позивача Лошак В.О.,

представника відповідача Кузьменко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

ТзОВ «Мавекс» звернулось до суду з адміністративним позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, яким просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 15.10.2010 року № 0000912301/1, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 26572790,00 грн., в тому числі 13286395,00 грн. за основним платежем та 13286395,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0001442301/1, яким йому визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12630078,97 грн., в тому числі 8420052,65 грн. за основним платежем та 4210026,32 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постанова мотивована тим, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами факти, викладені в акті перевірки, не підтверджено реальності здійснення господарських операцій щодо поставки товару від контрагентів ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс», не доведено незаконності дій податкового органу при підготовці та проведенні перевірки, тому у задоволенні адміністративного позову ТзОВ «Мавекс» слід відмовити повністю.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив позивач, вважає її незаконною та необґрунтованою, зазначає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, суд порушив норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов задовольнити.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що ТзОВ «Мавекс» на підставі укладених договорів купівлі-продажу отримувало від ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс» паливно-мастильні матеріали. Зазначені договори були виконані в повному обсязі постачальниками та покупцем, поставка паливно-мастильних матеріалів і розрахунок за таку поставку здійснений в повному обсязі, що підтверджується належними первинними документами, у зв'язку з чим твердження відповідача про нікчемність зазначених правочинів є безпідставним. Крім того, попередньо відповідачем в акті від 02.12.2008 року планової перевірки ТзОВ «Мавекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 року по 30.06.2008 року, в акті від 15.02.2010 року планової перевірки ТзОВ «Мавекс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року та в акті від 07.05.2010 року про результати позапланової перевірки ТзОВ «Мавекс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.07.2008 року по 30.09.2009 року було підтверджено виконання зазначених договорів, а обставин та підстав їх нікчемності зазначено не було. Також під час проведення перевірки працівникам податкового органу були надані всі необхідні первинні документи на підтвердження здійснення фінансово-господарських операцій із вказаними контрагентами.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, додаткових пояснень до апеляційної скарги та заперечення на неї, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

В період з 21.07.2010 року по 29.07.2010 року працівники Луцької об'єднаної державної податкової інспекції провели позапланову документальну виїзну перевірку ТзОВ «Мавекс» з питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.04.2007 року до 30.09.2009 року, за результатами якої складено акт від 30.07.2010 року № 4374/23-1/30555833.

В акті зазначено про порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Зазначених вище висновків податковий орган дійшов, зокрема, на підставі того, що валові витрати та податковий кредит позивача за наслідками операцій з ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс» сформовані неправомірно, оскільки операції з придбання товарів не спричинили реального настання правових наслідків, а виписані з метою мінімізації сплати податків первинні документи не можуть бути підставою для формування сум витрат, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування та податкового кредиту. Також відповідач посилається на акти невиїзних документальних перевірок від 08.10.2008 року № 296/235/33516074 та № 297/235/33516074, складені Державною податковою інспекцією у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська, в яких вказується про нікчемність договорів на поставку паливно-мастильних матеріалів між ТзОВ «Рубітекс» та ПП «Весна» і ТзОВ «Ренбоу» та ПП «Весна». Також позивач не надав підтверджуючих документів, на підставі яких нараховані відсотки за користування кредитними коштами в сумі 4993696 грн., а також не подавав уточнюючих розрахунків за 2008 рік, не відображав раніше занижених валових витрат на суму відсотків за користування кредитними коштами у рядку декларації 05.2 «Самостійно виявлені помилки за результатами минулих податкових періодів» у 2008 та 2009 роках. Крім того, кредитні кошти, які використовувались ТзОВ «Мавекс» на розрахунки з ТзОВ «Рубітекс» та ТзОВ «Ренбоу», неправомірно віднесені до складу валових витрат, оскільки не використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

На підставі зазначеного акта перевірки Луцька об'єднана державна податкова інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 15.10.2010 року № 0000912301/1, яким ТзОВ «Мавекс» визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 26572790,00 грн., в тому числі 13286395,00 грн. за основним платежем та 13286395,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та № 0001442301/1, яким ТзОВ «Мавекс» визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 12630078,97 грн., в тому числі 8420052,65 грн. за основним платежем та 4210026,32 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин), господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до п. 5.1. ст. 5 цього Закону валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього Закону до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

А згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 даного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», який був чинним на час здійснення зазначених вище господарських операцій, податковий кредит визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 цього Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку із придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону є дата здійснення першої з наступних подій: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг) або дата отримання податкової накладної.

Відповідно до пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно з пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно з пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 цього Закону датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 даного Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Відповідно до пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 цього Закону право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону, а згідно з п. 9.6 ст. 9 цього Закону свідоцтво про реєстрацію особи як платника податку на додану вартість діє до дати його анулювання.

На підставі аналізу зазначених норм колегія суддів дійшла висновку, що формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо включення сум податку, сплачених ним в ціні придбаних товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту та валових витрат.

Наведене узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Суд у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів (послуг), тобто реальність господарської операції.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Про необхідність встановлення наявності чи відсутності реального характеру господарських операцій позивача з ТзОВ «Рубітекс» та ТзОВ «Ренбоу» зазначив також Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10.04.2013 року, якою було скасовано постанову Волинського окружного адміністративного суду від 10.12.2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.06.2012 року у даній справі, а справу було направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Також в зазначеній ухвалі касаційний суд вказав, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином поставку товару, як перевозились і зберігались товари (чиїм транспортом, за чий рахунок), чи були такі господарські операції можливі з урахуванням оперативності їх проведення, а також не досліджувались первинні бухгалтерські документи, які підтверджували реалізацію та зберігання товару за період проведення зазначених у матеріалах справи господарських операціях з ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс» (угоди оренди чи відповідального зберігання товару, товарно-транспортні накладні, акти виконаних робіт тощо).

Крім того, на думку касаційного суду, суди попередніх інстанції не звернули достатньої уваги та не врахували, чи не мали підприємства (сторони угоди) ознаки фіктивності, чи була спрямована їх діяльність на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, а не за рахунок неправомірного отримання коштів з Державного бюджету.

Фактичне здійснення господарських операцій ТзОВ «Мавекс» з ТзОВ «Рубітекс» та ТзОВ «Ренбоу» підтверджується доказами, наданими позивачем та дослідженими судом, зокрема, наступними.

25.02.2005 року ТзОВ «Мавекс» (покупець) та ТзОВ «Ренбоу» (постачальник) уклали договір № П-17/2005 поставки нафтопродуктів, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити нафтопродукти в кількості, за цінами та в строк, встановлений додатковими угодами, які є невід'ємною частиною первісного договору.

До зазначеного договору сторони уклали додаткові угоди від 03.08.2007 року на поставку бензину та дизельного палива на суму 6838885 грн., в тому числі податок на додану вартість 1 139814,21 грн., від 03.09.2007 року на поставку бензину та дизельного пального на суму 2930944,56 грн., в тому числі податок на додану вартість 488490,76 грн.; від 12.09.2007 року на поставку дизельного пального на суму 2250845, 28 грн., в тому числі податок на додану вартість 375140,88 грн., від 02.10.2007 року на поставку бензину та дизельного пального на суму 6856953,54 грн., в тому числі податок на додану вартість 1142825,59 грн., від 01.11.2007 року на поставку бензину та дизельного пального на суму 6349080,65 грн., в тому числі податок на додану вартість 1269816,13 грн., від 03.12.2007 року на поставку бензину на суму 2284046,04 грн., в тому числі податок на додану вартість 380674,34 грн., від 03.12.2007 року на поставку дизельного пального на суму 113788,80 грн., в тому числі податок на додану вартість 18964,80 грн., від 10.12.2007 року на поставку дизельного пального на суму 3149837,10 грн., в тому числі податок на додану вартість 524972,85 грн., від 07.01.2008 року на поставку бензину та дизельного пального на суму 4227934,14 грн., в тому числі податок на додану вартість 704655,69 грн.

На виконання умов даного договору ТзОВ «Ренбоу» видало видаткові та податкові накладні на загальну суму 35002315,11 грн. в тому числі податок на додану вартість 6045355,25 грн.

Також ТзОВ «Мавекс» (покупець) та ТзОВ «Рубітекс» (постачальник) уклали договір на поставку нафтопродуктів від 14.05.2008 року № 14/05-08/М, за умовами якого постачальник зобов'язується поставити нафтопродукти, а саме бензин А-76, А-80, А-92, А-95.

До даного договору сторони уклали додаткову угоду від 14.05.2008 року № 080514000000027, відповідно до якої постачальник зобов'язується поставити, а покупець прийняти бензин та дизельне паливо на загальну суму 3429895,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 571649,27 грн.

На виконання даного договору ТзОВ «Рубітекс» видало позивачу видаткову та податкову накладні на загальну суму 3429895,60 грн., в тому числі податок на додану вартість 571649,27 грн.

Також на підтвердження фактичної поставки зазначених вище товарів (нафтопродуктів) в повному обсязі позивач надав суду товарно-транспортні накладні, з яких вбачається, що замовником товару являється ТзОВ «Мавекс», а вантажовідправником ДП «Оптіма-770-Р».

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Отже, з дня отримання податкової накладної у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс».

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача про помилковість висновку суду першої інстанції, який відхилив твердження позивача щодо реальності поставки товару від контрагентів, викладених у листі № 01/03-8-1 ТзОВ «Ренбоу», адресованого ВАТ «Дніпронафтопродукт» про дозвіл відпуску нафтопродуктів ТзОВ «Мавекс», посилаючись на те, що з цього листа не вбачається за можливе встановити взаємозв'язок контрагентів позивача до поставки нафтопродуктів від ДП «Оптіма-770-Р».

Так, на підтвердження зазначеної обставини ТзОВ «Мавекс» надало суду лист ДП «Оптіма-770-Р» від 12.06.2013 року № 60/1 про прийняття та відпуск нафтопродуктів, що належать ВАТ «Дніпронафтопродукт» відповідно до умов договору, в зв'язку з чим в товарно-транспортних накладних вантажовідправником зазначене ДП «Оптіма-770-Р».

Також позивач надав суду копію договору від 02.02.2004 року, укладеного між ДП «Оптіма-770-Р» (виконавець) та ВАТ «Дніпронафтопродукт» (замовник), а також додаткові угоди до нього, відповідно до умов якого виконавець надає замовнику в користування ємності для нафтопродуктів та інших товарно-матеріальних цінностей в різних регіонах України, а також здійснює відпуск та відвантаження нафтопродуктів.

На підтвердження факту транспортування (доставки) на автозаправні станції ТзОВ «Мавекс» придбаних нафтопродуктів позивач надав суду копію договору перевезення з ТзОВ «Західресурси» від 09.12.2003 року № 01/12 та докази оплати позивачем послуг перевізника.

Також колегія суддів враховує, що з наявних в матеріалах справи товарних звітів за період, що перевірявся, вбачається, що ТзОВ «Мавекс» реалізувало нафтопродукти, чого не заперечує відповідач та погодився суд першої інстанції.

Висновок суду першої інстанції про те, що у наявних у звітах документах не вказано постачальника даних товарів, а зазначені у звітах нафтопродукти не можливо ідентифікувати, як такі, що поставлені від ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс», в зв'язку з чим позивачем не доведено факт реального придбання товарів у ТзОВ «Ренбоу», ТзОВ «Рубітекс» та судом не встановлено реальність господарських операцій з поставки товарів з вказаними контрагентами, внаслідок чого, на думку суду, ТзОВ «Мавекс» неправомірно включило до складу валових витрат та податкового кредиту відповідні суми по вказаних господарських операціях, незважаючи на наявність формально складених, але недостовірних документів, та сплати грошових коштів, колегія суддів вважає необґрунтованим, виходячи з наступного.

Зазначені вище договори поставки нафтопродуктів, укладені ТзОВ «Мавекс» з ТзОВ «Ренбоу» і ТзОВ «Рубітекс», первинні документи, виписані на виконання цих договорів, листи ТзОВ «Ренбоу» та ДП «Оптіма-770-Р», та фактичні встановлені обставини справи, про які зазначено вище, зокрема, факт реалізації ТзОВ «Мавекс» нафтопродуктів, в своїй сукупності та системному зв'язку підтверджують факт постачання та отримання позивачем товару (нафтопродуктів) від ТзОВ «Ренбоу» і ТзОВ «Рубітекс».

В свою чергу, Луцька об'єднана державна податкова інспекція як суб'єкт владних повноважень всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України не спростувала доводів позивача, в тому числі не надала жодних доказів отримання ТзОВ «Мавекс» нафтопродуктів в періоді, що перевірявся, не від зазначених вище підприємств, а від інших контрагентів.

Крім того, на думку колегії суддів, з врахуванням зазначених вище обставин, питання детального вивчення господарських взаємовідносин ТзОВ «Ренбоу» і ТзОВ «Рубітекс» з ДП «Оптіма-770-Р», ВАТ «Дніпронафтопродукт» чи іншими підприємствами не є предметом дослідження і доказування в даній справі.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання відповідача на акти перевірок діяльності ТзОВ «Ренбоу» і ТзОВ «Рубітекс», складені органами державної податкової служби за місцями їх реєстрації, зокрема, щодо господарських взаємовідносин даних підприємств з ПП «Весна», яке, на думку перевіряючих, не мало можливостей поставити нафтопродукти контрагентам позивача, оскільки ТзОВ «Мавекс» не мало жодних господарських відносин з ПП «Весна», а відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на факт реальності господарських операцій, вчинених між останніми у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Крім того, норми чинного у спірний період податкового законодавства не містили такої підстави для відмови у формуванні податкового кредиту платника податків, як неотримання в ході перевірки відомостей щодо його контрагентів, їх відсутність за юридичною адресою та наявність або відсутність у них технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.

Відповідно до ст. 91 Цивільного кодексу України цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Цивільна правоздатність юридичної особи може бути обмежена лише за рішенням суду.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, були внесені до нього, то вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Колегія суддів враховує, що на момент здійснення господарських операцій з позивачем ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс» були зареєстровані у встановленому порядку, не були виключені з ЄДРПОУ, перебували на обліку в органах державної податкової служби та були зареєстроване платниками податку на додану вартість.

Також колегія суддів враховує, що в актах перевірок ТзОВ «Мавекс» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за інші періоди, предметом яких, як перевірки, за результатами якої були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, були в тому числі господарські взаємовідносини ТзОВ «Мавекс» з ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс», Луцька об'єднана державна податкова інспекція зазначала про відсутність при формуванні позивачем податкового кредиту та валових витрат, сформованих за результатами господарських взаємовідносин з цими контрагентами.

Крім того, постановою старшого слідчого з особливо важливих справ слідчого відділу податкової міліції Державної податкової адміністрації у Волинській області Михалко Т.М. від 23.02.2011 року було закрито кримінальну справу, порушену відносно службових осіб ТзОВ «Мавекс» - директора Киці О.М. та головного бухгалтера Комар Г.О., за ознаками вчинення злочинів, передбачених ч. 3 ст. 212, ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України, за відсутністю в їх діях складу злочину. Зазначена кримінальна справа, як вбачається із змісту даної постанови, була порушена за підставі обставин, встановлених Луцькою об'єднаною державною податковою інспекцією при проведенні позапланової документальної виїзної перевірки ТзОВ «Мавекс» з питань фінансово-господарської діяльності за період з 01.04.2007 року до 30.09.2009 року, в тому числі щодо господарських відносин позивача з ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс», за результатами якої складено акт від 30.07.2010 року № 4374/23-1/30555833, на підставі якого були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Щодо таких доводів апелянта колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Статтею 228 цього Кодексу передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності, правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею, як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст. 14 Конституції України), правочини щодо відчуження викраденого майна, правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розірвання, визнання недійсними чи неукладення правочинів між позивачем та його контрагентом.

Крім того, відсутні докази порушення позивачем при укладанні (виконанні) правочину конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання договору (згідно зі ст. 228 ЦК України), як і не доведено вини позивача та наявності умислу при укладенні угод.

Разом з тим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Враховуючи наведені вище обставини, колегія суддів дійшла висновку, що на підставі належних, допустимих та достатніх доказів встановлено факти реального придбання ТзОВ «Мавекс» у ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс» зазначених вище товарів, які використовувались позивачем в господарській діяльності, підтвердження здійснення господарських операцій первинними документами, які відповідають вимогам законодавства, тому у податкового органу не було законних підстав для висновків про неправомірність формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з даним контрагентом за період, що перевірявся.

Крім того, відповідно до пп. 5.5.1 п. 5.5 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат відносяться будь-які витрати, пов'язані з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податку.

Як встановив суд та не заперечується сторонами, відсотки за користування кредитними коштами в розмірі 4993696,00 грн. ТзОВ «Мавекс» використовувало на розрахунки за паливно-мастильні матеріали.

Враховуючи наведені вище обставини щодо встановлення факту реального здійснення господарських операцій з придбання ТзОВ «Мавекс» паливно-мастильних матеріалів у ТзОВ «Ренбоу» та ТзОВ «Рубітекс», колегія суддів вважає неправильним висновок суду першої інстанції про те, що сплата позивачем відсотків за користуванням кредитними коштами в сумі 4993696,00 грн. не була пов'язана з веденням господарської діяльності підприємства.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 254 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мавекс» задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі № 2а-2921/10/0370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції від 15 жовтня 2010 року № 0000912301/1 та № 0001442301/1.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

Н.М. Судова-Хомюк

Постанова складена в повному обсязі 21.04.2014 року