Ухвала суду № 38759977, 14.05.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2014 р.Справа № 818/253/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бегунца А.О.

Суддів: Бенедик А.П. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Лаптій О.Ю.

представника позивача Скубира О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2014р. по справі № 818/253/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш"

до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області , Головного управління Державної казначейської служби України у Сумській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, публічне акціонерне товариство "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш", звернулося до суду з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, головного управління Державної казначейської служби України в Сумській області, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.11.2013р. №0005141502/19992, стягнути з державного бюджету на користь публічного акціонерного товариства "Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування "Насосенергомаш" 628297 грн. бюджетної заборгованості з податку на додану вартість.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 06.02.2014р. адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач посилається на прийняття оскаржуваної постанови при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а також на доводи та обґрунтування, викладені в апеляційній скарзі.

Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу в якому, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Відповідачі в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час та місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Державною податковою інспекцією у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» з питань достовірності нарахування бюджетного відшкодування податку на додану вартість за серпень 2013 року, за результатами якої складено акт від 12 листопада 2013 року №1697/18- 19-15-02/05785448.

Згідно висновків акту перевірки, ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» встановлені порушення пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.3, 200.4, статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством за серпень 2013 року завищено заявлену суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 628 297 гривень. Причиною зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість стало зменшення за результатами перевірки податкового кредиту у липні 2013 року ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» на суму витрат, понесених по операціях з ТОВ «Аратта Інвест», оскільки по даному правочину документи бухгалтерського та податкового обліку складались без мети реального настання правових наслідків з метою заниження об'єкта оподаткування.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області від 29.11.2013 року №0005141502/19992 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 628297,00грн. та застосування штрафної санкції у розмірі 314148,50 грн.

Позивач, не погодившись із вказаними діями відповідача, звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з неправомірності та необґрунтованості податкового повідомлення-рішення з огляду на те, що правочини між позивачем та його контрагентом підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами і вони жодним чином не суперечать вимогам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, фактичною підставою для винесення спірного податкового повідомлення-рішення є висновок відповідача в акті перевірки про наявність ознак безтоварності договору від 02.01.2013р. про поставку товару, укладеного позивачем із ТОВ «Аратта Інвест».

Питання визначення розміру належних платнику сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість врегульовано ст.200 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.200.1 ст.200 зазначеного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Тобто, відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій.

У відповідності з п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Мінфіну України від 24.05.95р. №88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як свідчать письмові докази, між ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш» та ТОВ «Аратта Інвест» укладено договір №2013 від 02.01.2013р. про поставку товару, відповідно до умов якого, Постачальник (ТОВ «Аратта Інвест») зобов'язується виготовити та передати у власність Покупця (ПАТ «Сумський завод насосного та енергетичного машинобудування «Насосенергомаш») товар, номенклатура і ціна якого оговорюється у специфікаціях, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити погоджений Товар. Допускається поставка товару частинами. Загальна вартість договору складає 16000000грн. Покупець здійснює передплату в розмірі 30% від загальної вартості на підставі рахунку. Залишок в розмірі 70% сплачується протягом 5 банківських днів після отримання продукції на склад покупця.

На виконання умов договору були виписані видаткові накладні (т.1 а.с. 180-219), податкові накладні (т.1 а.с. 105-179) та платіжні доручення (т.1 а.с. 69-104), якими оформлено оприбуткування товару від ТОВ «Аратта Інвест» та віднесено до податкового кредиту липня 2013 року податок на додану вартість в сумі 628 296,68 грн.

Окрім того, реальність виконання господарських операцій з отримання товарів від ТОВ «Аратта Інвест» підтверджується специфікаціями до договорів, витягом з журналу обліку виданих довіреностей, прибутковими ордерами.

Досліджуючи питання фізичного переміщення товарно-матеріальних цінностей, колегія суддів виходить з наступного.

Переміщення товарів від продавця до покупця підтверджується технічними паспортами на вантажні автомобілі, які зареєстровані за позивачем, товарно-транспортними накладними (т.1 а.с.220-250, т.2 а.с. 1-10), наказами про експедирування грузів, наказами про відрядження для отримання товарів.

Колегія суддів зазначає, що надані позивачем первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), ст.44 Податкового кодексу України спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а тому сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладене в акті судження податкового органу про вчинення платником податків порушень закону ґрунтується лише на висновках - припущеннях щодо безтоварності угод.

Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо відсутності реальності здійснення господарської операції, що ґрунтуються на висновку викладеному в акті перевірки контрагента позивача ТОВ «Аратта Інвест», яким встановлені можливі порушення податкового законодавства цим товариством, як на підставу прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки зазначені доводи суперечать практиці Європейського суду з прав людини.

Так, відповідно в п.57 Рішення Європейського суду з прав людини по справі "Булвес" АД проти Болгарії від 22 січня 2009 року судом було зазначено, що оскільки компанія-заявник у повному обсязі та вчасно виконала обов'язки з дотримання встановлених Державою-членом Конвенції норм стосовно ПДВ та не мала засобів для забезпечення виконання податкових зобов'язань постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного із основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме від визнання права на податковий кредит щодо суми ПДВ, яка була сплачена постачальнику. Більше того, лише після подачі декларації із віднесенням відповідних сум до складу податкового кредиту та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Відповідачем не доведено обізнаності позивача щодо недобросовісного декларування своїх зобов'язань його контрагентом.

Таким чином, позивач не може нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань. Такі вимоги, відповідно до зазначеного рішення Європейського суду з прав людини є надмірним тягарем для платника податку, що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 26.02.2014р. по справі № 818/253/14 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бегунц А.О.Судді(підпис) (підпис) Бенедик А.П. Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 19.05.2014 р.