Ухвала суду № 38757541, 17.04.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/456/2014(м)

263/9877/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Кулик С.В.

Категорія 57 Доповідач Ігнатоля Т.Г.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

суддів Попової С.А., Мироненко І.П.,

при секретарі Макаровій О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за поданням Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області (далі Жовтневий ВДВС МУЮ В Донецькій області) про тимчасове обмеження виїзду за кордон громадянина ОСОБА_1 та вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон,

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Жовтневого районного суду м. МаріуполяДонецькоїобластівід 30 вересня 2013 року

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року Жовтневий ВДВС МУЮ в Донецькій області звернувся до суду з поданням щодо обмеження виїзду за кордон ОСОБА_1 та вилучення у нього паспорту громадянина України, посилаючись на те, що боржник має заборгованість по сплаті аліментів, яка, станом на 16 вересня 2013 року, становить 59 991, 19 грн., з яких сплачено 6 440 грн. Аліменти боржник сплачує не у повному обсязі. Згідно заяви стягувача ОСОБА_2 боржник працює моряком за контрактами в іноземних компаніях, від виконання рішення ухиляється, дій, направлених на погашення боргу не здійснює.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2013 року в задоволенні подання Жовтневого ВДВС МУЮ в Донецькій області про тимчасове обмеження виїзду за кордон громадянина ОСОБА_1 та вилучення паспорту громадянина України для виїзду за кордон відмовлено.

У грудні 2013 року Жовтневий ВДВС МУЮ в Донецькій області повторно звернувся з поданням про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за кордон.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 24 грудня 2013 року у задоволенні вищевказаного подання відмовлено і вказана ухвала не оскаржувалася.

Не погоджуючись з ухвалою суду від 30 вересня 2013 року, стягувач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, просить її скасувати та постановити нову, якою задовольнити подання про обмеження виїзду боржника ОСОБА_1 за кордон.

ОСОБА_1 та представник Жовтневий ВДВС МУЮ в Донецькій області в судове засідання апеляційного суду не з»явилися, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, ОСОБА_2 та її представника ОСОБА_3, які підтримали доводи скарги та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні подання, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь - які дані про ухилення боржника від виконання зобов'язань; не доведено, що ОСОБА_1 має намір вибути за межі України з метою ухилення від виконання судового рішення суду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають вимогам закону та наявним в матеріалах справи доказам, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Закон України від 21 січня 1994 року "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в'їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв'язання спорів у цій сфері.

Стаття 6 вказаного Закону визначає підстави для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян України за кордон. Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 даного Закону передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду громадянина за кордон ухилення від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи), - до виконання зобов'язань (в редакції Закону із змінами, внесеними згідно із Законом N 2677-VI від 04.11.2010).

Пунктом 18 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право державного виконавця у разі ухилення боржника від виконання зобов'язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України - до виконання зобов'язань за рішенням.

Відповідно до ст. 377-1 ЦПК України питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця.

Згідно листа Міністерства юстиції України від 06.06.2008 року № 25-32/507 «Щодо виїзду за кордон осіб, які мають невиконані зобов'язання, в тому числі за сплати аліментів, покладені на них рішенням суду» подання готується на бланку відповідного відділу державної виконавчої служби за підписом начальника цього відділу та обов'язково має містити: назву суду, до якого направляється подання; відомості про виконавче провадження (найменування, дата, номер виконавчого документа, на підставі якого відкрито виконавче провадження, назва суду, яким видано виконавчий документ, резолютивна частина рішення, дата відкриття виконавчого провадження); прізвище, ім'я та по-батькові особи (боржника), дата народження (число, місяць та рік); обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань; резолютивна частина подання, у якій мають бути визначені заходи (тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа чи без такого), назва органів, які мають їх здійснити. У разі тимчасового обмеження особи (боржника) у праві виїзду за межі України з вилученням паспортного документа потрібно зазначати вид паспортного документа (для громадян України - дипломатичний паспорт, службовий паспорт, паспорт громадянина України, посвідчення особи моряка або посвідчення члена екіпажу; для іноземних громадян та осіб без громадянства - паспортний документ, що підтверджує громадянство іноземця або посвідчує особу без громадянства), його серію та номер, а також назву та адресу державного органу, до якого повинен надсилатися вилучений паспортний документ.

З аналізу наведених норм права вбачається, що право державного виконавця на звернення з поданням до суду про тимчасове обмеження права виїзду за межі України виникає винятково у випадку доведення фактів умисного ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням суду зобов'язань.

Відповідно до роз'яснень Верховного Суду України, наведених в листі від 01 лютого 2013 року «Судова практика щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України», ухилення від виконання зобов'язань, покладених судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність) особи боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні нею зазначених обов'язків. У зв'язку з цим і здійснюється примусове виконання.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов'язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об'єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб'єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов'язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Ухилення від виконання зобов'язань, покладених на боржника рішенням, варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов'язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов'язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об'єктивні обставини.

У зв'язку із цим про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов'язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов'язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону N 606-XIV, зокрема, утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі, про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Відповідно до положення ч. 2 ст. 10 ЦПК наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб'єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, як на підставу його вимог, підлягають доведенню.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що постановою Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 21 серпня 2000 року з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі ? частини з усіх видів його доходів кожного місяця, починаючи з 07 серпня 2000 року і до повноліття дитини (а.с.4)

30 серпня 2000 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження за вказаним судовим рішенням (а.с.6).

З подання Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області, вбачається, що станом на 16 вересня 2013 року сума заборгованості по сплаті аліментів ОСОБА_2 боржником ОСОБА_1 становить 59 997 19 грн., з яких сплачено 6440,00 грн.

Відповідно до довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у фізичної особи ОСОБА_1 відсутні дані про наявність такого майна (а.с. 13)

Згідно з відповіддю наданою УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя, відповідно до централізованої електронної бази даних одержувачів пенсій, станом на 23 серпня 2013 року, ОСОБА_1 на обліку не перебуває та пенсії не отримує (а.с. 16 звор.).

Відповідно до довідки з Державної податкової служби України про джерела отримання доходів боржників фізичних осіб, відсутня інформація щодо отримання доходів, сплати з них податків, відкриття банківських рахунків боржником ОСОБА_1 (а.с. 17)

Як вбачається зі справи, ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду Жовтневий відділ ДВС м. Маріуполя не надав доказів на підтвердження того, що боржник ухиляється від виконання своїх боргових зобов'язань, перешкоджає виконанню рішення або утримується від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; що він не з'являвся до відділу ДВС за викликом державного виконавця; що він приховує будь - яке майно, яким володіє та не надає достовірних відомостей про свої доходи. В самому поданні зазначено, що заборгованість частково боржником погашається. З пояснень стягувача ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду також вбачається, що на протязі останніх 2-3 років ОСОБА_1 щомісячно перераховує в рахунок сплати аліментів 200 грв.

Колегія суддів вважає, що вказані в поданні обставини про відсутність у боржника доходів і майна та часткова щомісячна сплата аліментів не можуть свідчити про свідому бездіяльність боржника та ухилення його від виконання боргових зобов'язань.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 не наведено обставин, з якими закон пов'язує скасування ухвали суду.

У зв'язку з викладеним, ухвала суду щодо відмови у задоволенні подання про тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України та вилучення у нього паспорту, як така, що відповідає нормам матеріального права та постановлена у відповідності з нормами процесуального права, підлягає залишенню без зміни, а апеляційна скарга ОСОБА_2 відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 30 вересня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Судді