Рішення № 38757466, 20.03.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/304/2014(м)

265/6025/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Шиян В.В..

Категорія 51 Доповідач Ігнатоля Т.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 березня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

суддів Попової С.А., Сорока Г.П.,

при секретарі Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж - 207» (далі ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207») про стягнення сум, які підлягають виплаті в день звільнення та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні

за апеляційною скаргою ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» на рішення Орджонікідзевського районного суду м .Маріуполя Донецької області від 30 грудня 2013 року,-

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом і просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі у сумі 3700 грв. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування вимог посилався на те, що з 1 вересня 2005 року по 30 листопада 2010 року він працював на підприємстві на посаді монтажника по монтажу технологічного обладнання та пов'язаних з ним конструкцій. 30 листопада 2010 року був звільнений з підприємства у зв»язку з переведенням в ТОВ «ПСП «Азовінтекс». На день звільнення була наявна заборгованість відповідача по заробітній платі, а саме, невиплата компенсації витрат на відрядження на суму близько 3700 грв. Повний розрахунок не було проведено та йому було відмовлено у наданні документів про розмір заборгованості. Вказана заборгованість не сплачена і на день звернення до суду. Враховуючи вищенаведене, позивач просив стягнути з ТОВ «СУ «Металургмонтаж - 207» на його користь заборгованість по несплаченим витратам на відрядження та середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в сумі 142 324,00 гривні.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 30 грудня 2013 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж-207» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, станом на 30 грудня 2013 року, в сумі 130 836,42 грв., невиплачену суму витрат на відряження в сумі 3 282,27 грв., а всього 134 118,69 грв. Стягнуто з ТОВ «СУ « Металургмонтаж-207» в дохід держави судовий збір в сумі 229,40 грв.

В апеляційній скарзі ТОВ «СУ «Металургмонтаж - 207», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення з ухваленням нового про відмову в задоволені позову. Зокрема, посилається на те, що відповідно до п. 3.15 Інструкції по статистиці заробітної плати від 13 січня 2004 року, до фонду оплати праці не належать витрати на відрядження (добові, вартість проїзду, витрати на наймання житлового приміщення). Тому, підстав для застосування ст.117 КЗп П України немає.

Заслухавши суддю доповідача, пояснення представника ТОВ СУ «Металургмонтаж-207» Харченка С.О., який підтримав доводи скарги та просив її задовольнити, заперечення проти скарги ОСОБА_1, який просив скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку та судового збору з таких підстав.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1, на підставі наказу № 82 від 1 вересня 2005 року, перебував у трудових відносинах з ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» та працював монтажником по монтажу технологічного обладнання і пов'язаних з ним конструкцій (а.с.5,29)

30 листопада 2010 року ОСОБА_1 звільнений, на підставі наказу про припинення трудового договору А/К-001892 від 30 листопада 2010 року, за ст. 36 ч.5 КЗпП України ( а.с.5, 30).

Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 посилався на те, що на момент звільнення мала місце недоплата йому відповідачем компенсації витрат на відрядження за 2010 рік в сумі 3700 грв., які не виплачені, як на момент звільнення, так і до теперішнього часу, незважаючи на те, що він неодноразово звертався до відповідача з вимогою про виплату заборгованості. Однак, його звернення залишалися без задоволення.

Частково задовольняючи позов, суд виходив з того, що факт перебування позивача у відрядженні та невиплата компенсації витрат на відрядження за грудень 2010 року є підтвердженим, тому, суд стягнув на користь позивача суму заборгованості та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, оскільки вони відповідають вимогам закону та наявним в матеріалах справи доказам.

Відповідно до ст.ст.47,116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.121 цього Кодексу працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку зі службовим відрядженням.

Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлених законодавством.

Працівникам, які направляються у службові відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з наказами директора ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» № 2/к від 11 січня 2010 року, № 5/к від 1 лютого 2010 року, №11/к від 1 березня 2010року, №17к від 1 квітня 2010 року, №23/к від 5 травня 2010 року, №32к від 1 червня 2010 року, №38к від 2 липня 20010 року, №42/к від 2 серпня 2010 року, №54/к від 4 жовтня 201 року, №65/к від 1 листопада 2010 року ОСОБА_1 перебував у відрядженні для виконання робіт у ТОВ «Механомонтаж» в м. Макіївці, ТОВ «Інжиниринг» м. Єнакієво, на Алчевському металургійному комбінаті (а.с. 34-46). У вересні 2010 року ОСОБА_1 19 днів хворів, що підтверджується табелем обліку робочого часу (а.с. 48-50).

Факт перебування ОСОБА_1 у відрядження на протязі 2010 року не оспорюється відповідачем та частково підтверджується наданими відповідачем табелями обліку робочого часу (а.с. 52-58).

Відповідно до довідки ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» № 278 від 25 листопада 2013 року, станом на 25 листопада 2013 року, заборгованість по витратам на відрядження ОСОБА_1 складає 3782,27 гривень (а.с. 31).

Відповідно до копії чека Укрпошти від 21 листопада 2013 року ОСОБА_1, в рахунок погашення заборгованості по витратам на відрядження, було перераховано 500 грв. ( а.с. 28). Цей факт позивачем визнано.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції об'єктивно перевірив доводи сторін, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 в частині стягнення компенсації витрат на відрядження за 2010 рік в розмірі 3 282,27 грв. В зазначеній частині рішення суду залишається без зміни.

Обговорюючи доводи відповідача про те, що компенсація витрат на відрядження не є заробітною платою та питання щодо строку звернення позивача до суду з даним позовом, колегія суддів виходить з наступного.

З пояснень позивача вбачається, що він в день звільнення працював, однак, йому була видана на руки тільки трудова книжка. Неодноразово він звертався до відповідача з вимогою про виплату заборгованості, однак, його звернення залишалися без задоволення.

Представник відповідача під час апеляційного розгляду справи не заперечував, що ОСОБА_1 в день звільнення був присутній на роботі, але з ним розрахунок проведено не було. Вимоги позивача не задовольнялися у зв'язку з відсутністю на підприємстві коштів, тому, лише 21 листопада 2013 року позивачу було частково перераховано заборгованість в сумі 500 грв.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.2.1, 2.2 рішення Конституційного Суду України №8-рп/2-13 від 15 жовтня 2013 року, під заробітною платою, що належить працівникові, або за визначенням, використаним у частині другій ст.233 Кодексу законів про працю, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснено нарахування таких виплат.

Відповідно до частини сьомої статті 43, частини першої ст.55 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю працівник може захистити в суді.

У частині першій ст.233 Кодексу законів про працю передбачено скорочені строки позовної давності для звернення працівника до суду: один місяць - у справах про звільнення; три місяці - щодо вирішення інших трудових спорів. Однак, відповідно до частини другої ст.233 Кодексу - у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.

Отже, виходячи з зазначених положень закону, колегія суддів вважає, що доводи апеляції про те, що компенсація витрат на відрядження , з посиланням на Інструкцію зі статистики заробітної плати Держкомстату від 13 січня 2004 року № 5, є безпідставними. Компенсація невиплачених витрат на відрядження є виплатою, на яку працівник має право згідно з умовами трудового договору, тобто, є заробітною платою, і оскільки заборгованість по заробітній платі не виплачена позивачу на день звільнення, звернення його до суду з вимогою про виплату цих сум не обмежується будь -яким строком.

Що стосується рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає, що воно підлягає зміні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства суми в день звільнення, суд, на підставі ст.117 КЗпП України, стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутність в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Таке роз'яснення цих норм права надав і Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237-1цього Кодексу, відповідно до ст.2.2 якого невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Конституційний Суд дійшов висновку, що для звернення працівників до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних сум при звільненні, фактично з ним розрахувався.

Оскільки відповідач не виплатив ОСОБА_1 належну йому при звільненні суму, спір про розмір якої відсутній, на чергове звернення позивача від 27 травня 2013 року відповідач відмовив 7 червня 2013 року, після чого 8 серпня 2013 року позивач звернувся до суду з даним позовом ( а.с. 1, 6,7), колегія вважає, що строк позовної давності для звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку не пропущений і вказані позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Між тим, перевіряючи правильність нарахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції невірно вирахуваний час затримки.

Так, ОСОБА_1 звільнений 30 листопада 2010 року, тому, період затримки вираховується з 1 грудня 2010 року. Рішення суду ухвалено 30 грудня 2013 року.

Згідно з розрахунками норми тривалості робочого часу, відповідно до листів Мінсоцполітики України за 2010,2011,2012 та 2013 роки, в грудні 2010 року кількість робочих днів становила 23 дні; у 2011 році кількість робочих днів становила 250 днів; у 2012 та 2013 році - по 251 робочому дню, а всього період затримки буде становити 775 днів.

Згідно довідки про заробітну плату № 280 від 25 листопада 2013 року, заробітна плата ОСОБА_1 за жовтень та листопад 2010 року становила 6 692,34 гривні, середньоденна заробітна плата складала 167,31 грв. ( а.с.32), що не оспорюється сторонами.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку буде становити 129 665,25 грв.( 167,31х 775).

Загальна сума, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача буде становити 133 447,52 грв. ( 129 665,25 + 3 282,27).

Оскільки суд першої інстанції при вирішенні спору зробив висновок про кількість днів затримки розрахунку при звільненні, що не відповідає фактичним обставинам справи апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню, а рішення суду рішення суду в зазначеній частині підлягає зміні. Вказівка про загальну суму стягнення в розмірі 134118,69 грв. підлягає виключенню з резолютивної частини рішення.

У відповідності з роз'ясненнями Верховного Суду України, які містяться у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду №13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, тому, суд визначає зазначену суму стягнення без утримання податку й інших обов'язкових платежів, які підлягають вирахуванню із заробітної плати роботодавцем.

Відповідно до ч.3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Оскільки позовні вимоги позивача ОСОБА_1 задоволені на суму 133 447,52 грв. в дохід держави підлягає сплаті судовий збір сумі 1334,47грв. - за подачу позову та 667,24 грв. - за подачу апеляційної скарги, а всього 2001,71 грв.

Керуючись ст.ст. 307,309,3013-315,316 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж - 207» задовольнити частково.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м .Маріуполя Донецької області від 30 грудня 2013 року, в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та розміру судового збору, змінити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж -207» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 1 грудня 2010 року по 30 грудня 2013 року в розмірі 133 447,52 грв., без утримання податків та обов'язкових платежів, які підлягають вирахуванню при виплаті заробітної плати роботодавцем.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Спеціалізоване управління « Металургмонтаж -207» в дохід держави судовий збір в розмірі 2001,71 грв.

В решті частини рішення залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді