Постанова № 38751869, 15.04.2014, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 року

(15 год. 00 хв.)

Справа № 808/1361/14

м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лазаренка М.С.,

ри секретарі судового засідання Ємельяновій А.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРВІС»

до: Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області

про: визнання протиправною та скасування постанови №000379 від 24.12.2013 про накладення стягнень,

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2014 року до Запорізького окружного адміністративного суду (далі – суд) надійшов адміністративний позов Приватного акціонерного товариства «Запоріжзв’язоксервіс» (далі – ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРВІС» або позивач) до Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області (далі – Інспекція або відповідач), в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати Постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» №000379 від 24.12.2013, згідно якої на ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРВІС» накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 9061,82 грн.

В своїй позовній заяві позивач вказує, що Інспекцією з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області 24 грудня 2013 року було винесено Постанову про накладання стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 000379 згідно якої на ПрАТ «Запоріжзв’язоксервіс» накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 9061,82 грн. Зазначену постанову вважає незаконною, необгрунтованою, безпідставною, такою що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судове засідання не з’явився, надав суду клопотання про підтримання позовних вимог в повному обсязі та про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився, проте надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження. В матеріалах справи містяться письмові заперечення на позов (вх. №13578 від 08.04.2014), в яких відповідач зазначає, що позивачем не обґрунтовано та не доведено протиправність дій Інспекції під час проведення перевірки та винесення постанови про накладання стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 000379 від 24 грудня 2013 року. З урахуванням викладеного, вважає, що постанова, яка є предметом оскарження винесена законно, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо, отже є правомірною і підлягає виконанню.

Відповідно до частини шостої статті 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи приписи зазначеної вище норми, відсутності потреби заслуховування свідків або експертів, наявність достатніх матеріалів та відсутність перешкод для розгляду справи по суті на підставі наявних у справі доказів, суд вирішив розглянути справу у порядку письмового провадження.

З урахуванням приписів статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, з’ясувавши її обставини та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26.06.2013 на підставі Звернення (листа) запорізької обласної громадської організації «Союз захисту прав, свобод та законних інтересів споживачів» про порушення суб’єктом господарювання вимог законодавства про захист прав споживачів (вх.№1522/06-17 від 13.06.2013), Згод на проведення позапланових заходів зі здійснення державного контролю від 17.06.2013: №02/7-5435- 2013, №02/7-5431-2013, №02/7-5430-2013, №02/7-5429-2013, №02/7-5435-2013, №02/7- 5423-2013, №02/7-5428-2013, №02/7-5427-2013, №02/7-5440-2013, №02/7-5437-2013, №02/7-5437-2013, №02/7-5432-2013, Наказу №165 від 19.06.2013, Направлень на проведення перевірки від 26.06.2013: №000377, №000376, №000374, №000381, №000384, №000386, №000380, №000382, №000384, №000378, №000379 Інспекцією проведено позапланову виїзну перевірку ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС» «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС», за результатами якої складено Акти перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів: №000210, №000216, №000218, №000219, №000220, №000234, №000235, №000236, №000238, №000239, №000241.

Під час перевірки Інспекцією виявлено порушення ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС» вимог ст.ст.4,6,15 Закону України «Про захист прав споживачів».

Зокрема, в Розділі І Актів перевірки від 26.06.2013 №000210, №000216, №000218, №000219, №000220, №000234, №000235, №000236, №000238, №000239, №000241, перевіряючим зазначено: в ході проведення заходу встановлено відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про надання ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС» послуг споживачам, а саме: на стендах з інформацією для споживачів відсутня інформація про місцезнаходження виконавця платних послуг ВНПС «ІнтерПейСервіс». Інформацію не доведено до споживачів у будь-якій наочній формі.

24.12.2013 на підставі Актів перевірки дотримання законодавства про захист прав споживачів: №000210, №000216, №000218, №000219, №000220, №000234, №000235, №000236, №000238, №000239, №000241, керуючись статтями 23, 26 Закону України «Про захист прав споживачів», начальником Інспекції з питань захист управ споживачів у Запорізькій області прийнято рішення у формі Постанови №000379, яким до ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС» застосовано штраф у розмірі 9061 (дев’ять тисяч шістдесят одну) грн. 82 (вісімдесят дві) коп. та зобов’язано у 15-денний строк після отримання постанови сплатити штраф в установленому порядку.

Не погоджуючись із винесеною постановою, позивач звернувся до суду із вимогою її скасувати.

Приймаючи рішення, суд виходить з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої Закону України «Про захист прав споживачів», виконавець - суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги.

Згідно з частиною першою та другою статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: 1) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; 2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

У відповідності з положенням пунктів 2, 4 статті 4 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: належну якість продукції та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця).

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», належна якість товару, роботи або послуги - властивість продукції, яка відповідає вимогам, встановленим для цієї категорії продукції у нормативно-правових актах і нормативних документах, та умовам договору із споживачем.

Згідно з частиною першою статті 39 Господарського кодексу України, споживачі, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання: товарів (робіт, послуг) з метою задоволення своїх потреб мають право на необхідну, доступну та достовірну інформацію про кількість, якість і асортимент товарів (робіт, послуг).

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою. Інформація про продукцію повинна містити: 1) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг,- за якими вони реалізуються;- 2) найменування нормативних документів,- вимогам яких повинна відповідати вітчизняна продукція; 3) дані про основні властивості продукції, а щодо продуктів харчування - про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, в тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; 4) відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановлені нормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремої продукції, якщо такі застереження встановлені нормативно- правовими актами; 5) позначку про наявність або відсутність у складі продуктів харчування генетично модифікованих компонентів; 6) дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції; 6-1) виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; 7) дату виготовлення; 8) відомості про умови зберігання; 9) гарантійні зобов'язання виробника (виконавця); 10) правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; 11) строк придатності (строк служби) товару (наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; 12) найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Статтею 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінанасових послуг» закріплено право клієнта на інформацію. Відповідно до частини першої статті 12 даного закону клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності фінансової установи. Фінансові установи зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію: 1) відомості про фінансові показники діяльності фінансової установи та її економічний стан, які підлягають обов'язковому оприлюдненню; 2) перелік керівників фінансової установи та її відокремлених підрозділів; 3) перелік послуг, що надаються фінансовою установою; 4) ціну/тарифи фінансових послуг; 5) кількість акцій фінансової установи, які знаходяться у власності членів її виконавчого органу, та перелік осіб, частки яких у статутному капіталі фінансової установи перевищують п'ять відсотків; 6) іншу інформацію з питань надання фінансових послуг та інформацію, право на отримання якої закріплено в законах України

Згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінанасових послуг», фінансова установа під час надання інформації клієнту зобов'язана дотримуватися вимог законодавства про захист прав споживачів.

У відповідності до пункту 1.28 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-ІІІ від 05.04.2001, платіжна організація - юридична особа, що визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи та несе відповідальність згідно з цим Законом та договором.

Згідно з пунктом 1.29 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-ІІІ від 05.04.2001, платіжна система - платіжна організація, учасники платіжної системи та сукупність відносин, що виникають між ними при проведенні переказу коштів.

З аналізу вищезазначеного пункту вбачається, що платіжна організація не як поняття платіжної системи, а елемент платіжної системи, поряд із учасниками платіжної системи та їх відносинами.

Відповідно до підпункту 9.2 статті 9 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-111 від 05.04.2001 року, платіжна система (крім внутрішньобанківської платіжної системи) діє відповідно до правил, установлених платіжною організацією відповідної платіжної системи».

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, у відповідності до Дозволу Національного банку України № 4 від 11.08.2010, Національний банк України надав дозвіл внутрішньодержавній небанківській платіжній системі «ІнтерПейСервіс», платіжною організацією якої є ПрАТ «ЗАПОРІЖ’ЗВЯЗОКСЕРВІС», на здійснення діяльності, пов'язаної із переказом коштів, відповідно до правил цієї системи, затверджених рішенням Наглядової ради ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС» (надалі за текстом Правила ВНПС «ІнтерПейСервіс».

Як зазначено у пункті 1.4 Правил ВНПС «ІнтерПейСервіс» платіжною організацією ВНПС «ІнтерПейСервіс» є небанківська фінансова установа - Приватне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРВІС».

Виходячи з викладеного вище, ВНПС «ІнтерПейСервіс» — є платіжною системою, а ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС» — платіжною організацією, що визначає правила роботи платіжної системи, а також виконує інші функції щодо забезпечення діяльності платіжної системи.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у ВНПС «ІнтерПейСервіс» відсутні керівні органи; відсутнє майно як власне так і орендоване, як ознака юридичної особи так і в якості приміщення за яким може бути зареєстровано ВНПС «ІнтерПейСервіс»; відсутній статутний капітал, як ознака юридичної особи. Також слід зазначити, що законом не передбачена державна реєстрація платіжних систем в ЄДРПОУ .

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що внутрішньодержавна небанківська платіжна система «ІнтерПейСервіс» не є юридичною особою і як наслідок не може виступати в якості постачальника послуг споживачам. Послуги споживачам надаються Платіжною організацією ВНПС «ІнтерПейСервіс» ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС» та Членами (Учасниками) ВНПС «ІнтерПейСервіс» (банківськими і небанківськими фінансовими установами), що діють у відповідності до власних дозвільних документів (ліцензії, тощо).

Як встановлено з матеріалів справи, інформація про надавача послуг (найменування, адреса, та інші реквізити Платіжної організації ВНПС «ІнтерПейСервіс» - ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ'ЯЗОКСЕРВІС») розміщена на дошках оголошень, а також у відповідності до вимог чинного законодавства міститься у Публічному договорі, розміщеному там же, що підтверджується Актами перевірок і фотоматеріалами. А саме, у відповідності до актів перевірки №000210, №000216, №000218, №000219, №000220, №000234, №000235, №000236, №000238, №000239, №000241 відповідачем не було встановлено порушень щодо відсутності у куточку споживача інформації щодо постачальника послуг – ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРВІС».

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що у позивача під час проведення перевірок, на стендах з інформацією для споживачів була наявна вся необхідна інформація про постачальника послуг.

Посилання позивача на те, що перевіряючи зобов’язані були ознайомити представників ПрАТ «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРІВС» не лише зі згодою Держспоживінспекції, а і зі зверненням скаржника і надати представникам копію цього звернення, як підтвердження наявності підстав для проведення позапланової виїзної перевірки не може бути прийняте судом як доказ з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб'єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного документа.

Як передбачено статтею 10 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» суб'єкт господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) має право перевіряти наявність у посадових осіб органу державного нагляду (контролю) службового посвідчення і одержувати копії посвідчення (направлення) на проведення планового або позапланового заходу; не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення державного нагляду (контролю), якщо посадова особа органу державного нагляду (контролю) не надала копії документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Судом встановлено, що Акти перевірки та Направлення на перевірки, які надавалися позивачу для підпису, не містять будь-яких записів, які б вказували на незгоду позивача із проведенням перевірок та на не допуск перевіряючих до здійснення перевірки. Із вказаними матеріалами позивач ознайомлений, вони містяться в матеріалах справи.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина третя статті 2 КАС України).

Частиною першою статті 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини другої статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вище викладене, суд вважає, що відповідачем не доведена правомірність прийняття постанови » №000379 від 24.12.2013 про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів.

Відповідно до статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись статтями 11,71, 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати постанову Інспекції з питань захисту прав споживачів у Запорізькій області про накладання стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» № 000379 від 24 грудня 2013 року, згідно якої на Приватне акціонерне товариство «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРВІС» накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 9061 грн. (дев’ять тисяч шістдесят одну гривню) 82 копійки.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного акціонерного товариства «ЗАПОРІЖЗВ’ЯЗОКСЕРВІС» (код ЄДРПОУ 22116499) судовий збір в сумі 182 (сто вісімдесят дві) грн. 70 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя М.С. Лазаренко