Рішення № 38749258, 13.05.2014, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"13" травня 2014 р. Справа № 918/9/14

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого - судді Торчинюка В.Г. розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту"

до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

про стягнення коштів в сумі 63 130 грн. 54 коп.

Представники:

позивача: Дудченко С.М. (довіреність № 132 від 25 грудня 2013 року);

відповідача: ОСОБА_4 (договір № б/н від 03 квітня 2014 року).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Київ - Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту", звернувся в господарський суд Рівненської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення 63 130 грн. 54 коп., з яких: 50 000 грн. 00 коп. сума помилково перерахованих коштів, 3 819 грн. 46 коп. трьох процентів річних та 9 311 грн. 08 коп. штрафних санкцій за користування чужими коштами.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 09 січня 2014 року порушено провадження у справі № 918/9/14, розгляд якої призначено на 28 січня 2014 року.

28 січня 2014 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 11 лютого 2014 року.

Ухвалою суду від 11 лютого 2014 року за клопотанням відповідача зупинено провадження по справі № 918/9/14 до прийняття постанови Рівненським апеляційним господарським судом у справі № 918/1487/13 за позовом Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення заборгованості сумі 66 050 грн. 00 коп.

17 березня 2014 року ухвалою суду, за клопотанням відповідача поновлено провадження по справі № 918/9/14 з 01 квітня 2014 року та призначено справу до слухання в судовому засіданні на 01 квітня 2014 року.

01 квітня 2014 року ухвалою суду розгляд справи відкладено на 15 квітня 2014 року.

14 квітня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник відповідача подав відзив на позовну заяву в якому просить суд припинити провадження у справі № 918/9/14.

15 квітня 2014 року за клопотанням відповідача ухвалою суду продовжено строк розгляду справи на 15 днів, а у судовому засіданні оголошено перерву до 29 квітня 2014 року.

16 квітня 2014 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представник відповідача подав клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, які на думку останнього підтверджують викладені обставини у відзиві на позовну заяву.

У судовому засіданні 29 квітня 2014 року було оголошено перерву по справі № 918/9/14 до 13 травня 2014 року.

13 травня 2014 року у судовому засіданні представник позивача підтримав позов з підстав зазначених у позовній заяві та наполягав на його задоволенні в повному обсязі, в свою чергу представник відповідача, заперечив проти позову з підстав зазначених у відзиві на позовну заяву та наполягав на припиненні провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" є правонаступником усіх прав та обов'язків відкритого акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" та його філій, заснованого відповідно до наказу Міністерства транспорту України від 30 жовтня 2001 року № 746 шляхом перетворення державного підприємства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" у відкрите акціонерне товариство відповідно до Указу Президента України "Про корпоратизацію підприємств" від 15 червня 1993 року № 210/93 (згідно статуту позивача, а.с. 16 - 22).

Наказом Міністерства інфраструктури України від 11 березня 2013 року № 148 "Про ліквідацію філії "Укрпромтранспостач" ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" з метою зменшення невиробничих витрат було прийнято рішення про ліквідацію Філії. Наказом ПрАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" від 12 березня року № 97 "Про ліквідацію філії "Укрпромтранспостач" було встановлено порядок проведення ліквідації (а.с. 23).

Відтак, з наведеного вище вбачається, що Приватне акціонерне товариство "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" є правонаступником філії "Укрпромтранспостач".

08 червня 2011 року та 10 червня 2011 року позивачем були перераховані відповідачу кошти в сумі 20 000 грн. 00 коп. та 20 000 грн. 00 коп. відповідно, 20 червня 2011 року позивач перерахував відповідачу кошти в сумі 10 000 грн. 00 коп., всі вищезазначені операції проводилися згідно рахунку № 20 від 08 червня 2011 року, призначення платежів - оплата за вироби з деревини.

Зазначене вище стверджується матеріалами справи, зокрема випискою з банку (а.с. 31 - 32).

Позивач у позовній заяві стверджує, що кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп. були помилково перераховані відповідачу, оскільки жодних господарських зобов'язань між сторонами вже не існувало та відповідної поставки виробів з деревини відповідачем здійснено не було.

З матеріалів справи вбачається, що 02 листопада 2005 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - постачальник) та ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" (надалі - покупець) було укладено договір поставки № 247 (надалі договір а.с. 13-14), відповідно до якого постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю товар у кількості та асортименті відповідно до специфікації, яка є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти його та своєчасно оплатити відповідно до умов даного договору (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 3.2. договору, датою поставки товару вважається дата підписання представником покупця накладної на його приймання.

Відповідно до пункту 3.4. договору покупець приймає товар при наявності встановлених законодавством товаросупровідних документів.

Вищезазначений договір підписаний директором Філії "Укрпромтранспостач" ВАТ "Київ-Дніпровське МППЗТ" Хмарою Р.С. та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 і скріплений відбитками печаток сторін.

Даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31 грудня 2008 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 7.1. договору).

Однак, в ході розгляду справи, суду стало відомо, що між позивачем та відповідачем уже був схожий спір, за результатом якого є рішення господарського суду Рівненської області № 918/1487/13 від 09 грудня 2013 року, яке набрало законної сили.

Відповідно до зазначеного вище рішення суду встановлено, що правовідносини між сторонами за договором поставки № 247 від 02 листопада 2005 року припинилися внаслідок припинення його дії з 31 грудня 2008 року.

Відповідно до ст. 35 господарського процесуального кодексу (далі - ГПК) України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням наведеного вище, суд вбачає, що твердженням позивача, про те, що на час перерахування коштів в сумі 50 000 грн. 00 коп. в червні 2011 року між позивачем та відповідачем жодних господарських зобов'язань вже не існувало, є вірним та таким, яке стверджується матеріалами справи.

Судом неодноразово оголошувалися перерви по справі і витребовувався у сторін рахунок № 20 від 08 червня 2011 року, який був виставлений відповідачем позивачу і на підставі якого були перераховані кошти.

Однак, ні позивач, ні відповідач вищевказаний рахунок № 20 від 08 червня 2011 року не надали.

У судових засіданнях відповідач стверджував, що перераховані кошти, були зараховані ним, як борг за договором № 247 від 02 листопада 2005 року і, як доказ тому надав копії видаткових накладних № 18 від 18 березня 2008 року; № 9 від 20 травня 2008 року; № 17 від 13 серпня 2008 року; № 19 від 16 вересня 2008 року; акт виконаних робіт № 9 від 02 грудня 2008 року (а.с. 112 - 114).

Суд критично ставиться до таких тверджень відповідача та наданих доказів з огляду на наступне.

Матеріали справи містять лист відповідь № 17 від 27 липня 2013 року (а.с. 29), в якому відповідач зазначає, що в 2009 - 2010 роках, була виконана поставка металопластикових вікон на Джанкойське МППЗТ на суму 119 000 грн. 00 коп. Перераховані кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп. є борг за поставлену продукцію.

Відтак, вбачається, що твердження відповідача про те, що перераховані кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп. є борг за поставлену продукцію в 2008 році згідно накладних, спростовуються матеріалами справи, зокрема листом який зазначався і який був надісланий самим відповідачем, і відповідно до якого вказано, що кошти зараховані за зобов'язаннями які виникли в 2009 - 2010 роках.

Судом оголошувалися перерви по справі та було запропоновано відповідачу надати належні та допустимі докази, які б підтверджували факт існування будь-яких правовідносин, зобов'язань між позивачем та відповідачем у період 2009 - 2011 років, відповідно до яких відбувся перерахунок коштів (договори, накладні, тощо).

Однак, відповідач не надав жодних доказів, які б спростували факт помилковості перерахування коштів позивачем для відповідача.

Окрім того, відповідачем долучено до матеріалів справи накладну № 77 від 22 жовтня 2009 року, відповідно до якої вбачається, що відповідач відпустив для філії "Укрпромтранспостач" ВАТ МППЗТ товар на суму 36 670 грн. 00 коп. згідно договору.

Суд не бере до уваги дану накладну, оскільки вона була оформлена відповідно до договору, однак не зазначено якого. Матеріали справи містять лише договір № 247 від 05 листопада 2005 року, який припинив свою дію 31 грудня 2008 року, іншого договору ні позивачем, ні відповідачем суду не надано.

Окрім того, матеріали справи містять вимогу № 2933 від 16 липня 2013 року в якій позивач вимагав повернути протягом 5 днів з моменту отримання вимоги помилково перераховані кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп.

Також, матеріали справи містять лист № 17 від 27 липня 2013 року, який зазначався вище і відповідно до якого відповідач заперечує факт помилковості перерахування коштів.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що позивачем дійсно перераховано відповідачу кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп., відповідач не надав жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили, що зазначені кошти були перераховані за зобов'язаннями які були у позивача перед відповідачем.

Відповідно до статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статі 1212 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

З урахуванням усього вищенаведеного, оцінивши всі докази, які містяться в матеріалах справи в сукупності, давши їм оцінку, суд прийшов до висновку, що позов в частині стягнення в сумі 50 000 грн. 00 коп., як помилково перераховані кошти підлягає задоволенню.

Щодо посилань відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність припинення провадження по даній справі з посиланням на пункт 2 частини 1 статті 80 ГПК України, оскільки факти які містяться у рішенні господарського суду Рівненської області від 09 грудня 2013 року у справі № 918/1487/13, яке залишене в силі постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 12 лютого 2014 року, суд зазначає наступне.

Згідно пункту 2 частини 1 статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо: є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.

Відповідно до пункту 3.12. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Відтак, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог.

Отже, з урахуванням наведеного, суд зазначає, що у справі № 918/1487/13 предмет такий самий як і у даній справі, однак підстави позову інші.

Так, у справі № 918/1487/13 підставами позову є кошти перераховані згідно договору поставки № 247 від 05 листопада 2005 року, як попередня оплата і обґрунтування позову ґрунтуються на стаття ЦК України та Господарського кодексу (далі - ГК) України про належність виконання договорів та строковість договорів, водночас в даній справі, підставами позову є кошти, які помилково перераховані і ґрунтується позов на статтях ЦК України які регулюють набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

Тому, судом встановлено, що підстави у даній справі інші, аніж ті, що у справі № 918/1487/13, а тому суд відмовляє відповідачу в припиненні провадження у справі.

Окрім того, позивач покликаючись на статтю 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача три проценти річних в сумі 3 891 грн. 46 коп.

Згідно статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2. постанови пленум Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - постанова № 17) обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, постановою № 17 чітко передбачено, що помилково перераховані кошти не відносяться до грошових зобов'язань, а тому положення статті 625 ЦК України не застосовуються до правовідносин які регулюються статтею 1212 ЦК України.

Відтак, в частині стягнення нарахованих трьох процентів річних на підставі статті 625 ЦК України в сумі 3 819 грн. 46 коп. слід відмовити.

Також, позивач покликаючись на пункт 6 статті 231 ГК України просив суд стягнути з відповідача 9 311 грн. 08 коп. штрафних санкцій за користування чужими коштами.

Згідно з пунктом 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Суд зазначає, що пунктом 5.2. постанови № 17 чітко визначено, що помилково перераховані кошти не відносяться до грошових зобов'язань, а пункт 6 статті 231 ГК України чітко визначає, що положення статті застосовуються до грошових зобов'язань.

З урахуванням наведеного, суд в частині стягнення штрафних санкцій за користування чужими коштами в сумі 9 311 грн. 08 коп. відмовляє.

Згідно зі ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

В силу вимог ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи все вищенаведене в сукупності, положення норм ст.ст.32, 33, 34, 43 ГПК України, та оцінюючи усі докази, які містяться у матеріалах справи у сукупності, господарський суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення в сумі 50 000 грн. 00 коп. підлягає задоволенню, в частині стягнення 3 819 грн. 46 коп. трьох процентів річних та 9 311 грн. 078 коп. штрафних санкцій за користування чужими коштами слід відмовити.

Судовий збір на підставі ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на підставі частини 1 статті 49 ГПК України на відповідача покладається судовий збір в розмірі 1 362 грн. 65 коп.

Керуючись ст.ст. 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства "Київ-Дніпровське міжгалузеве підприємство промислового залізничного транспорту" (02092, місто Київ, вулиця Алма-Атинська, будинок 37, ідентифікаційний код 04737111) - 50 000 (п'ятдесят тисяч) грн. 00 коп. помилково перерахованих коштів та 1 362 (одна тисяча триста шістдесят два) грн. 65 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В частині стягнення 3 819 грн. 46 коп. трьох процентів річних та 9 311 грн. 078 коп. штрафних санкцій за користування чужими коштами відмовити.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено "19" травня 2014 року.

Суддя Торчинюк В.Г.