Ухвала суду № 38748070, 13.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/15831/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Файдюк В.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Старової Н.Е.

Мєзєнцева Є.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марсан Транс" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марсан Транс" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2014 року в задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Марсан Транс" до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень - рішень - відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою задовольнити позовні вимоги.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі п.п. 78.1.1, 78.1.11 п. 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, наказу ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 16 травня 2013 року № 825, постанови Головного слідчого управління Міністерства доходів і зборів України від 02 квітня 2013 року за матеріалами кримінального провадження № 32012000000000006, ДПІ у Подільському районі м. Києва в період з 16 травня 2013 року по 21 травня 2013 року була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Марсан Транс» з питань правильності обчислення та повноти сплати до бюджету податку на прибуток підприємства та податку на додану вартість по фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «Тікрам» за період з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 28 травня 2013 року № 1991/22-409/34901286, яким встановлено порушення позивачем положень п. 138.1, пп. 138.5.1 п. 138.5 статті 138, пп.139.1.9 п. 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Марсан Транс» занижено податок на прибуток в сумі 596 585, 00 грн., п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в наслідок чого підприємством занижено суму податку на додану вартість в розмірі 547 799, 00 грн.

На підставі складеного акту перевірки, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 10 червня 2013 року: № 0000142240, яким позивачу було донараховано суму податку на прибуток та штрафні санкції на загальну суму 771 844,00 грн.; № 0000152240, яким ТОВ «Марсан Транс» було донараховано суму податку на додану вартість та штрафні санкції на загальну суму 821 699, 00 грн.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням Міністерство доходів і зборів України від 23 вересня 2013 року № 11422/99-99-10-01-15 відмовлено у задоволенні скарги ТОВ «Марсан Транс» та залишено без змін податкові повідомлення-рішення ДПІ у Подільському районі м. Києва ДПС від 10 червня 2013 року № 0000142240 та № 0000152240.

Не погоджуючись з податковими рішеннями відповідача, позивач оскаржив їх в судовому порядку.

З матеріалів справи вбачається, що в періоді, який перевірявся податковим органом, позивач мав господарські правовідносини з ТОВ ««Тікрам».

Сплачені за такими зобов'язаннями кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 статті 14 ПК України - господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 200 ПК України - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 статті 200 Кодексу, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені розділом V Кодексу (пункт 200.2 статті 200 Кодексу).

Згідно п. 138.1 статті 138 ПК України - витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

У відповідності до п. 138.2 статті 138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України - не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України встановлено право суб'єкта підприємницької діяльності на віднесення сум сплаченого податку на додану вартість до податкового кредиту у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.3 статті 198 ПК України - податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Виходячи з системного аналізу наведених норм права та обставин справи, колегія суддів приходить до висновку, що необхідними підставами для включення позивачем до складу податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість є: придбання ним товарів, робіт та послуг з метою його подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності; сплата чи нарахування сум податку на додану вартість у зв'язку з таким придбанням, з врахуванням рівня звичайних цін.

ПК України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України - не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України - право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Підставою для нарахування податкового кредиту, відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» - підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Частиною 2 статті 9 зазначеного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Проте позивачем не було надано первинних документів, складених за результатами господарських взаємовідносин між ним та ТОВ «Тікрам», посилаючись на протокол обшуку від 03 липня 2012 року, оскільки неможливо надати копій первинних документів, бо всю первинну документацію та реєстри обліку було вилучено під час обшуку приміщення, що був проведений 03 липня 2012 року співробітниками податкової міліції.

Разом з тим, в матеріалах справи містяться копії документів, складених за наслідком здійснення господарських правовідносин між ТОВ «Тікрам» та ТОВ «Марсан Транс»: договору 01-11/11 від 01 листопада 2011 року про надання експедиційних послуг по перевезенню вантажів автомобільним транспортом, договору поставки № 31/10-11 від 31 жовтня 2011 року, рахунків-фактур, актів здачі-прийняття робіт, податкових та видаткових накладних.

Однак, вказані документи не відповідають вимогам наведених вище норм законодавства, зокрема, рахунки-фактури та акти здачі-прийняття робіт не містять даних, які б дали змогу ідентифікувати особу, що підписувала зазначені документи, не зазначається посада та прізвище відповідальної особи; видаткові накладні не містять інформації щодо дати та номеру довіреності відповідальної особи.

Крім того, проаналізувавши договори № 01-11/11 від 01 листопада 2011 року про надання експедиційних послуг та поставки № 31/10-11 від 31 жовтня 2011 року, з огляду на специфіку предметів договорів, колегія суддів дійшла висновку, що в матеріалах справи відсутні документи, які б підтверджували реальність та товарність таких операцій, зокрема, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, заявки, замовлення. Документи, що підтверджують якість товарів тощо. Скаржник в своїй апеляційній скарзі також не спростовує доводи суду першої інстанції з цього приводу.

Враховуючи відсутність первинних документів, які б фактично підтверджували здійснення господарської операції між позивачем та ТОВ «Тікрам», суд приходить до висновку про правомірність висновків відповідача щодо безпідставності формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Тікрам».

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції вірно прийшов до висновку про недоведеність з боку позивача реальності господарських операцій, здійснених між ним та ТОВ «Тікрам» на підставі договорів № 31/10-11 від 31 жовтня 2011 року та № 01-11/11 від 01 листопада 2011 року.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином правомірним є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні даного адміністративного позову.

Отже суд першої інстанції при винесенні постанови було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

Відповідно до статті 200 КАС України - суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Марсан Транс" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 січня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили в порядку, встановленому статтею 254 КАС України та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтею 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Файдюк В.В.

Судді: Старова Н.Е.

Мєзєнцев Є.І.