Постанова № 38748008, 06.05.2014, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/1672/14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 травня 2014 року м. Одеса

10 год. 55 хв.

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Балан Я.В.

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами, справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» (код ЄДРПОУ 38155519) до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування припису від 08.11.2013 року, -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовом звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» (надалі – ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж») до Державної екологічної інспекції в Одеській області (надалі – ДЕІ в Одеській області) про визнання протиправним та скасування припису від 08.11.2013 року. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний припис було винесено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки порушення, які позивач має усунути згідно його вимог підприємство у своїй діяльності не допускало, так як ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» не ведеться діяльність у ході якої утворюються відходи, воно не працює з відходами та відповідно порушення норм поводження з ними порушувати фактично не могло та не порушувало (аркуші справи 4-11).

В судове засідання прибув представник позивача.

Відповідач у судове засідання не з’явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи, про причини неприбуття суд не повідомив, заяв про розгляд справи за відсутності відповідача або про відкладення розгляду справи до суду не подав (аркуш справи 51).

У зв’язку із неприбуттям відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце су довго розгляду справи, з урахуванням відсутності необхідності заслухати свідка або експерта, в судовому засіданні було поставлено на обговорення питання щодо можливості розгляду справи в порядку письмового провадження.

Представник позивача не заперечував проти продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

На підставі зазначених обставин, керуючись положеннями ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини якими обґрунтовуються вимоги позивача та заперечення відповідача, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» спеціалізується на будівництві автострад, вулиць, шосе, інших доріг для автомобільного транспорту та пішоходів.

Відповідно до положень пункту «а» ч. 1 ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і його органів на місцях належить, зокрема, здійснення комплексного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища в республіці, проведення єдиної науково-технічної політики з питань охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, координація діяльності міністерств, відомств, підприємств, установ та організацій в цій галузі.

Частинами 1, 2, 6 статті 7 вказаного Закону встановлено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ, який має містити найменування суб'єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу, яке підписується керівником або заступником керівника органу державного нагляду (контролю) (із зазначенням прізвища, ім'я та по батькові) і засвідчується печаткою.

За результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю), у разі виявлення порушень вимог законодавства, складає акт.

Судом встановлено, що відповідно до вищевказаних вимог чинного законодавства, на підставі наказу № 1301 від 14.10.2013 року та направлення на перевірку № 6257/06 від 14.10.2013 року, у період з 21.10.2013 року по 08.11.2013 року, службовою особою відповідача, за участю директора ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж», яке розташоване за адресою; 65003, м. Одеса, вул. Церковна, 19, за результатами якої складено акт (аркуші справи 16-25).

Згідно вказаного акту, перевіркою було встановлено, що у порушення:

- п. «г» ч. 1 ст. 17 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року (надалі – Закон України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року) та пп. 1.4 п. 1 Інструкції щодо заповнення типової форми первинної облікової документації № 1-ВТ «Облік відходів та пакувальних матеріалів і тари», затвердженої наказом Мінприроди № 342 від 07.07.2008 року - позивачем не ведеться журнал обліку відходів за встановленою формою № 1-ВТ;

- п. «а» ч. 1 ст. 32, ч. 4 ст. 33 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року та ч. 2 ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року (надалі – Закон України № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року) - на підприємстві відсутній дозвіл на розміщення та ліміти на утворення та розміщення відходів;

- п. «в» ст. 17 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року - склад і властивості відходів, що утворюються, ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища не визначені та не погоджені;

- ч.ч. 1-5 ст. 33, ч. 8 ст. 34 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року та ДСанПІН 2.2.7.029-99 – не облаштовані місця для тимчасового зберігання відходів;

- п. «є» ч. 1 ст. 17, ст. 33 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року – не здійснюються заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації и передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів;

- ч. 4 ст. 52 Закону України № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року, п. 2 Порядку одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів. Затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 20.06.1995 року (надалі – Порядок № 440) – не розроблено плану організації роботи у сфері поводження з відходами;

- п. «г» ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 26 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року, п. 5 Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 2034 від 01.11.1999 року (надалі – Порядок № 2034) – статистична звітність щодо поводження з відходами не подається.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року, ст. 2 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та Положення про Державну екологічну інспекцію в Одеській області, з метою усунення порушень природоохоронного законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, виявлених у ході проведення перевірки та зафіксованих у акті перевірки, відповідачем прийнято припис від 08.11.2013 року, яким позивача зобов’язано отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів; вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, оброблюються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються; не допускати змішування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; облаштувати місця для тимчасового зберігання відходів; здійснювати заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів; розробити план організації роботи у сфері поводження з відходами; надавати статистичну звітність щодо поводження з відходами (аркуші справи 13-15).

З позову вбачається, що вказаний припис було отримано позивачем 08.11.2013 року.

Позивач обґрунтовує протиправність вказаного припису тим, що згідно норм діючого законодавства отримання дозволу на розміщення відходів та затвердження лімітів на утворення і розміщення відходів не є обов’язковим для всіх без виключення суб’єктів господарювання, оскільки їх отриманню передує повідомлення про необхідність подання на погодження лімітів. Зважаючи на те, що позивач не є підприємством, у процесі діяльності якого утворюються відходи, тому не має обов’язку вести первинний поточний облік кількості, типу, складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, оскільки він не працює з відходами. Щодо не допущення змішування відходів, для яких в Україні існує відповідна технологія, в акті перевірки не зазначено жодного факту змішування відходів та не зазначено, що позивачем дійсно здійснюється виробнича діяльність, в результаті якої утворюються відходи. Тобто, оскільки позивач не працює з відходами, то порушення щодо їх змішування ним також не допускаються. З урахуванням зазначеного інші вимоги, виконання яких приписано позивачу також є протиправними з наведених підстав, оскільки позивачем не виконується діяльність у результаті якої утворюються відходи, тобто ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» з відходами не працює. Таким чином, станом на час розгляду справи припис від 08.11.2013 року не виконаний, з підстав не можливості такого виконання, оскільки позивач не працює з відходами.

Суд не погоджується з доводами позивача з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» спеціалізується на будівництві автострад, вулиць, шосе, інших доріг для автомобільного транспорту та пішоходів.

Позивач орендує нежитлове приміщення загальною площею 18,0 кв.м. по вул. Церковна, 19 у м. Одесі, згідно договору оренди № 041013 від 01.10.2013 року укладеного з ПАТ «Медлабортехніка», термін дії до 01.04.2014 року.

Крім того, у ході перевірки було встановлено, що ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» укладено договір надання послуг механізмів з оператором № 33 від 09.07.2013 року з ТОВ «Етар» на надання послуг механізмів – бульдозер САТ D6Т, бульдозер Шантуй SD-23, екскаватор JCB 360 терміном дії до 31.12.2014 року, а також договір фінансового лізингу № 1646/07/13-В від 29.07.2013 року з ТОВ «Український лізинговий фонд» на бульдозер Шантуй SD-23.

Перевіркою встановлено, що на підприємстві під час господарської діяльності утворюються наступні види відходів: відходи комунальні змішані, макулатура паперова та картон, масла та мастила моторні, трансмісійні інші зіпсовані, матеріали обтиральні зіпсовані, пісок зіпсований, його залишки, акумулятори.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» № 877-V від 05.04.2007 року (надалі – Закон України № 877-V від 05.04.2007 року), державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, прийнятного рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 вказаного Закону, державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом. Державний нагляд (контроль) може здійснюватися комплексно кількома органами державного нагляду (контролю), якщо їхні повноваження на здійснення чи участь у комплексних заходах передбачені законом. Такі заходи проводяться за спільним рішенням керівників відповідних органів державного нагляду (контролю).

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначені Законом України «Про охорону навколишнього середовища» (надалі – Закон України № 1264-XII від 25.06.1991 року).

Частиною 3 статті 16 Закону України № 1264-XII від 25.06.1991 року визначено, державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Пунктом 1 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затверджену Указом Президента України № 454/2011 від 13.04.2011 року передбачено, що Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів України.

Держекоінспекція України входить до системи органів виконавчої влади та утворюється для забезпечення реалізації державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Засади діяльності, пов’язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням визначено Законом України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 року.

З акту перевірки вбачається, що станом на 04.11.2013 року на ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» обліковується механізм – бульдозер Шантуй SD-23, з допомогою якого позивачем надаються послуги тертім особам, при цьому дозвіл на розміщення відходів та лімітів на утворення та розміщення відходів на 2013 рік відсутній, що є порушенням ст. 32, 38 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року.

Положеннями ст. 1 вказаного Закону визначено, що «відходи» - будь-які речовини, матеріали, предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення; «зберігання відходів» - тимчасове розміщення відходів у спеціально відведених місцях чи об'єктах (до їх утилізації чи видалення); «відведені місця чи об'єкти» - місця чи об'єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл уповноважених органів на видалення відходів чи здійснення інших операцій з відходами; «розміщення відходів» - зберігання та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 32 Закону України «Про відходи», з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється вести будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами лімітів на обсяги утворення та розміщення відходів. Ліміти на обсяги утворення і розміщення побутових відходів не встановлюються.

Згідно з п. «в» ст. 31 вказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади в межах своєї компетенції здійснюють встановлення на основі затверджених нормативів (питомих показників обсягів утворення відходів) лімітів на утворення відходів.

На виконання вказаної норми Закону, постановою Кабінету міністрів України від 03.08.1998 року № 1218 затверджений Порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів (надалі – Порядок № 1218).

Пунктом 8, вказаного Порядку визначені власники відходів, яким не потрібно отримувати ліміти на утворення та розміщення відходів - власники відходів, для яких платежі за розміщення відходів усіх класів небезпеки не перевищують 10 гривень на рік; власники тільки побутових відходів, що уклали договори на розміщення відходів з підприємствами комунального господарства, та власники відходів як вторинної сировини, які провадять статутну діяльність із збирання і заготівлі таких відходів.

Статтею 55 Закону України № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року встановлено, що суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Розміщення відходів дозволяється лише за наявності спеціального дозволу на визначених місцевими радами територіях у межах установлених лімітів з додержанням санітарних і екологічних норм способом, що забезпечує можливість їх подальшого використання як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.

Пунктами 10, 11 Порядку № 1218 передбачено, що місцеві державні адміністрації за погодженням з органами Мінекоресурсів на місцях до 1 лютого поточного року визначають перелік власників відходів, яким необхідно одержати ліміти на утворення та розміщення відходів на наступний рік. Органи Мінекоресурсів на місцях до 1 березня поточного року надсилають на адреси власників відходів повідомлення про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів на наступний рік.

Позивач стверджує, що на адресу ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» жодних повідомлень про необхідність подання на погодження проектів лімітів на утворення та розміщення відходів не надходило, підприємство не працює з відходами та відтак обов’язок щодо отримання відповідного дозволу у нього відсутній.

Відповідач обґрунтовує правомірність прийняття оскаржуваного припису тим, що станом на час перевірки згідно норм чинного законодавства позивач був зобов’язаний мати дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів у 2013 році. Строк дії такого дозволу спливав після проведення перевірки з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України № 748 від 07.08.2013 року та після цього позивач має подавати до дозвільних центрів та центрів надання адміністративних послуг декларації про відходи. З урахуванням зазначеного, відповідачем у акті перевірки було зафіксовано відповідні порушення, зокрема й щодо відсутності дозволу.

Відповідно до постанови Кабінету міністрів України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» № 748 від 07.08.2013 року до Порядку № 1218 було внесено відповідні зміни, з урахуванням яких пунктом 8 вказаного Порядку визначено категорії власників відходів, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів. До них, зокрема, належать власники відходів, які не підлягають включенню до реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.1998 № 1360 «Про затвердження Порядку ведення реєстру об’єктів утворення, оброблення та утилізації відходів» (далі - Реєстр). При цьому критерієм включення об’єкта утворення відходів до Реєстру є показник загального утворення відходів (Пзув), який перевищує 1000 умовних одиниць на рік та розраховується за формулою: Пзув = 5000ЧМ1 + 500ЧМ2 + 50ЧМ3 + 1ЧМ4 (де М1, М2, М3, М4 - умовні одиниці, значення яких дорівнюють кількості (масі) утворених відходів за класами небезпеки (1, 2, 3, 4 класи відповідно). Критерієм включення об’єкта оброблення та утилізації відходів до Реєстру є показник загального обсягу оброблення чи утилізації відходів, який перевищує 100 тонн на рік.

Одночасно встановлено, що власники відходів, які звільняються від одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, подають щороку через дозвільні центри, центри надання адміністративних послуг декларацію про відходи, форма якої наведена в додатку 3 до Порядку.

Згідно договору оренди з надання послуг механізмів з оператором № 33 від 09.07.2013 року ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» надає послуги механізмів – бульдозеру САТ D6T, бульдозера Шантуй SD-23, екскаватора JCD 360 – ТОВ «Етар», яке забезпечує механізми безперервною роботою не менш 500 мото-годин по кожному механізму на місяць.

Під час перевірки було досліджено акти виконаних робіт на послуги бульдозера Шантуй SD-23 за серпень та вересень 2013 року у сумі 185 136 грн. 00 коп.

Також, у ході перевірки було надано довідку, відповідно до якої, механізми не надано ТОВ «Етар» по договору.

Позивач зазначає, що відходи від діяльності бульдозера не належать ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж», а належать на праві власності ТОВ «Український лізинговий фонд», згідно договору лізингу.

З матеріалів справи вбачається, що між ТОВ «Український лізинговий фонд» (лізингодавець) та ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу, згідно умов якого лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння у користування з правом викупу майно (згідно специфікації до договору – бульдозер SHANTUI SD23 2012 р.в. – предмет лізингу), найменування і характеристики якого вказані в специфікації, а лізингоодержувач зобов’язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів, а також інші платежі відповідно до умов договору (аркуші справи 26-31).

Позивач зазначає, що пп. 4.1.3 вказаного договору, технічне обслуговування здійснюється виключно на станціях технічного обслуговування Українського лізингового фонду, що свідчить про те, що саме Український лізинговий фонд є власником утворюваних відходів.

Проте, доводи позивача про те, що на підприємстві не утворюються відходи та вказана обставина зазначена у акті перевірки спростовуються тим, що зі змісту наявного в матеріалах справи акту перевірки вбачається, що у ході її проведення, з урахуванням договору фінансового лізингу на який посилається позивач, було встановлено, що на підприємстві утворюються наступні види відходів: відходи комунальні змішані; макулатура паперова та картон; масла та мастила моторні, трансмісійні інші зіпсовані; матеріали обтиральні зіпсовані; пісок зіпсований, його залишки; акумулятори.

Дослідивши вказаний договір фінансового лізингу, судом встановлено, що умовами пп. 4.13 цього договору передбачено, що протягом всього строку лізингу лізингоодержувач зобов’язаний самостійно та за власний рахунок здійснювати ремонт (у тому числі капітальний) предмета лізингу, проводити технічне обслуговування, в тому числі необхідне для збереження гарантійного обслуговування предмета лізингу на умовах, встановлених виробником та/або продавцем, на станціях обслуговування (сервісах), авторизованих виробником та/або продавцем лізингу.

Відповідно до ч. 1 ст. Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року, виробник відходів – фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів.

Таким чином, оскільки позивачем на праві власності та користуванні згідно договору фінансового лізингу здійснюється діяльність щодо надання послуг третім особам предметом лізингу – бульдозером, який є джерелом утворення відходів, позивач був зобов’язаний отримати дозвіл на розміщення відходів та лімітів на утворення та розміщення відходів у 2013 році.

Проте, вказаного дозволу позивачем отримано не було, що є порушенням ст.ст. 32, 38 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року, та відсутні дозволи на утилізацію відходів.

Також, відповідно до п. 2 Порядку № 440, суб'єкти господарювання повинні одержати дозвіл на виробництво, зберігання, транспортування (крім транзиту, який здійснюється відповідно до міжнародних договорів України та Закону України «Про перевезення небезпечних вантажів»), використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та інших біологічних агентів (далі - дозвіл). Без відповідного дозволу провадження зазначеної діяльності забороняється. У разі виробництва, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізації отруйних речовин суб'єкти господарювання зобов'язані дотримувати норми, які гарантують безпеку для здоров'я населення та навколишнього природного середовища.

З наведеного вбачається, що оскільки у ході діяльності підприємства позивача у 2013 році утворювались відходи, вказані обставини були встановлені у ході проведення перевірки та зафіксовано в акті перевірки, позивачу необхідно було отримати відповідний дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів у 2013 році.

Таким чином, суд вважає, що п.1 припису від 08.11.2013 року, яким зобов’язано позивача отримати дозвіл на розміщення відходів та ліміти на утворення та розміщення відходів є правомірним та скасуванню не підлягає.

Неправомірність встановлення інших, зафіксованих у акті перевірки порушень позивач обґрунтовує саме тим, що у процесі діяльності позивача не утворюються відходи.

Так, відсутність обов’язку підприємства вести журнал обліку відходів за встановленою формою № 1-ВТ, не допускати змішування відходів, облаштовувати місця для тимчасового зберігання відходів, здійснювати заходи для максимальної утилізації відходів та надавати статистичну звітність щодо поводження з відходами та розробити план організації роботи у сфері з відходами, обґрунтована позивачем тим, що п. 1.1 Інструкції № 342 передбачено ведення обліку виключно тими підприємствами, у процесі діяльності яких утворюються відходи. Оскільки позивач не збирає, не перевозить, не зберігає, не оброблює, не утилізує, не знешкоджує, не видаляє та не захоронює відходи, первинний облік кількості, типу і складу відходів, порушити процедуру ведення чи неведення обліку відходів він не міг та не у зв’язку із вказаними обставинами ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» не потрібно здійснювати заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам, організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, облаштовувати місця для тимчасового зберігання відходів та надавати статистичну звітність тощо, оскільки підприємство не працює з відходами.

Суд не погоджується з такими доводами позивача, оскільки судом було встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що підприємство ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» здійснює діяльність у ході якої утворюються відходи, види яких вказані в акті перевірки.

Згідно положень ст. 33 вказаного Закону, зберігання та видалення відходів здійснюється відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання.

Згідно з пунктом 9 Порядку № 2034 паспортизація відходів ведеться підприємствами з метою їх вичерпної ідентифікації та визначення оптимальних шляхів поводження з ними. Тобто паспорти відходів розробляються на відходи, для яких не знайдено оптимальних шляхів утилізації або видалення. Щодо відходів, які приймаються спеціалізованими підприємствами на утилізацію або знешкодження, або твердих побутових відходів, то шляхи поводження з ними вже визначені.

Розроблення паспортів відходів в першу чергу необхідне для тих відходів, для яких не визначена відповідна технологія утилізації, і які накопичуються у місцях видалення відходів.

Із зазначених норм діючого законодавства слідує, що розміщення відходів включає їх зберігання та захоронення. При цьому, зберігання здійснюється в місцях, визначених органами місцевого самоврядування, за наявності спеціальних дозволів, у яких визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відповідно до встановлених лімітів та умови їх зберігання; захоронення відходів - остаточне розміщення відходів при їх видаленні у спеціально відведених місцях чи на об'єктах.

Статтею 17 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року визначено обов'язки суб'єктів господарської діяльності у сфері поводження з відходами, відповідно до п.п. «в», «г», «є» та «ж» якої, суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані: визначати склад і властивості відходів, що утворюються, а також за погодженням із уповноваженими органами виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища ступінь їх небезпечності для навколишнього природного середовища та здоров'я людини; на основі матеріально-сировинних балансів виробництва виявляти і вести первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і подавати щодо них статистичну звітність у встановленому порядку; здійснювати організаційні, науково-технічні та технологічні заходи для максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, установам та організаціям, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, а також забезпечувати за власний рахунок екологічно обґрунтоване видалення тих відходів, що не підлягають утилізації; не допускається змішування відходів, якщо це не передбачено існуючою технологією та ускладнює поводження з відходами або не доведено, що така дія відповідає вимогам підвищення екологічної безпеки..

Згідно пп. 1.4 п. 1 Інструкції № 342, запровадження типової форми № 1-ВТ на підприємстві може здійснюватися за наказом керівника чи технічного директора або за письмовим розпорядженням начальника цеху (відділення, дільниці, іншого підрозділу) чи керівника відповідної служби підприємства, зразок якого наведено в додатку 1 до цієї Інструкції. Облік відходів і упаковки за типовою формою № 1-ВТ рекомендується проводити на паперових або електронних носіях за кожним технологічним процесом, окремою операцією, одиницею устаткування, де утворюються відходи і використовується упаковка. Інформація, наведена в типовій формі № 1-ВТ, може використовуватися для ведення державного обліку і паспортизації відходів, складання адміністративних даних, проведення контролю, експертизи проектів та об'єктів, підготовки технічної документації, реєстраційних карток для реєстрів місць утворення, перероблення та видалення відходів, проведення інвентаризації, затвердження лімітів і отримання дозволів на утворення і розміщення відходів, отримання ліцензій та дозволів на поводження з відходами і упаковкою, оперативного вирішення питань поводження з неякісною та небезпечною продукцією, ідентифікації та паспортизації потенційно небезпечних об'єктів і укладання декларацій безпеки, заповнення документів для транскордонних перевезень відходів тощо.

Таким чином, оскільки позивачем не ведеться первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, допускається змішування відходів, не здійснюються заходи щодо максимальної утилізації відходів, реалізації чи передачі їх іншим споживачам або підприємствам, що займаються збиранням, обробленням та утилізацією відходів, під час перевірки було виявлено змішування в одному місці різних видів відходів та не надається статистична звітність щодо поводження з відходами, що є порушенням ст. 17 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року, суд вважає, що п.п. 2, 3, 5 та 7 припису є правомірними та скасуванню не підлягають.

Відповідно до ч. 4 ст. 52 Закону України № 1264-ХІІ від 25.06.1991 року, екологічні вимоги при виробництві, зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні, захороненні токсичних та інших небезпечних для навколишнього природного середовища і здоров'я людей речовин, віднесення хімічних речовин до категорії токсичних та їх класифікація за ступенем небезпечності визначаються нормативними документами на підставі висновку державної екологічної експертизи і погоджуються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно з п. «к» ст. 17 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року, суб’єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов’язані забезпечувати розробку в установленому порядку та виконання планів організації роботи у сфері поводження з відходами та так як позивач вважав, що у нього не утворюються відходи, а тому він не зобов’язаний розроблювати відповідний план, що є порушенням вказаних норм, суд дійшов висновку про правомірність п. 6 припису.

Частиною 2 статті 33 Закону України № 187/98-ВР від 05.03.1998 року передбачено, що зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення).

Відповідно до ч. 8 ст. 34 вказаного Закону, розміщення небезпечних відходів дозволяється лише у спеціально обладнаних місцях та здійснюється відповідно до ліцензійних умов щодо поводження з небезпечними відходами. Провадження інших видів діяльності, не пов'язаної з поводженням з небезпечними відходами, на території, відведеній для їх розміщення, забороняється.

Згідно з п. 2.1 ч. 2 ДСанПіН 2.2.7.029-99 кожне підприємство повинне розробити інструкцію та план заходів щодо збирання і тимчасового розміщення (зберігання) промислових відходів на промислових майданчиках відповідно І, ІІ та ІІІ класів небезпеки. Відходи в міру їх накопичення збирають у тару, призначену для кожного класу з дотриманням безпеки, а потім доставляють для тимчасового зберігання на промисловий майданчик (цех, ділянка, склад) і залишають на відведеному місці для подальшого перевезення на об’єкти утилізації, місця знешкодження або захоронення.

Оскільки у позивача не було спеціально обладнаних місць для розміщення відходів то п. 4 припису є правомірним та скасуванню не підлягає.

На підставі з’ясованих обставин, суд дійшов висновку, що відповідач при винесенні оскаржуваного припису діяв на підставі, у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та Законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод, та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підставі зазначеного суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність прийняття оскаржуваного припису щодо усунення виявлених під час проведення перевірки позивача порушень вимог природоохоронного законодавства у галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами. Вказані обставини свідчать про те, що позовні вимоги ТОВ «ВКФ «Одесспецмонтаж» не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, не підтверджені належними письмовими доказами, у зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 69-71, 86, 128, 159-164, 167, 181, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційна фірма «Одесспецмонтаж» (код ЄДРПОУ 38155519, адреса: 65003, м. Одеса, вул. Церковна, 19) до Державної екологічної інспекції в Одеській області про визнання протиправним та скасування припису від 08.11.2013 року – відмовити повністю.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.В. Балан