Ухвала суду № 38747070, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/48887/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад»

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2012

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а/2370/699/2012

за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад»

до Державної податкової інспекції у м. Черкаси

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012, відмовлено у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» (надалі - позивач, ДП «НВК «Фотоприлад») до Державної податкової інспекції у м. Черкаси (надалі - відповідач, ДПІ у м. Черкаси) про скасування податкових повідомлень-рішень.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 і постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у м. Черкаси проведено камеральну перевірку дотримання позивачем граничних строків сплати узгоджених сум податкового зобов'язання, за результатами якої складено акт від 02.02.2012 № 687/15-2/14312329.

В ході проведеної перевірки встановлено, що позивачем порушено вимоги п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України, а саме: несвоєчасно сплачено узгоджені суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Відповідно до п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України до позивача податковими повідомленнями-рішеннями від 14.02.2012 № 0001641502 та № 0001651502 застосовано штрафні санкції у розмірі 414 074,90 грн.

Причиною винесення спірних податкових повідомлень-рішень від 14.02.2012 № 0001661502 та № 0001671502 було порушення позивачем п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України в період з 1 січня по 30 червня 2011 року. Відповідно до п. 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 2 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 76.1 ст. 76 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року) камеральна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

Згідно ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний: вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів (пп. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16); подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів (пп. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16); сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16).

Статтею 20 Податкового кодексу України передбачено, що органи державної податкової служби, зокрема, мають право визначати у визначених цим Кодексом випадках суми податкових та грошових зобов'язань платників податків; застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.

Платник податків відповідно до п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 2 розділу XIX «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України втратив чинність Закон України від 21.12.2000 № 2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

В силу п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання, а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Таким чином, норми п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України визначають строки, протягом яких податковий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків.

У разі порушення платниками податків граничних термінів сплати податкових зобов'язань, передбачених податковим законодавством, з 1 січня 2011 року з урахуванням строку давності, визначеного п. 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України, застосовується штрафна санкція у розмірах, встановлених ст. 126 цього Кодексу.

Відповідно до ст.126 Податкового кодексу України у разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Крім того, п. 7 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України штрафна санкція за порушення податкового законодавства за період з 01.01.2011 по 30.06.2011 застосовується в розмірі 1 грн.

Враховуючи, що позивач не сплатив податкові зобов'язання за податковими деклараціями з податку на додану вартість № 9006385738 від 20.01.2011 та № 9004209348 від 20.06.2011, строк сплати за якими настав 30.01.2011 та 30.06.2011 відповідно, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом правомірно застосовано до ДП «НВК «Фотоприлад» штрафні санкції відповідно до вказаних норм Податкового кодексу України.

Господарським судом Черкаської області 23.03.2007 порушено провадження у справі про банкрутство ДП «НВК «Фотоприлад». Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 30.05.2011, яка набрала законної сили 06.07.2011, провадження у справі про банкрутство ДП «НВК «Фотоприлад» припинено та затверджено мирову угоду між позивачем і кредиторами.

Згідно ст. 1 Закону України від 14.05.1992 № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Стаття 12 вказаного Закону встановлює, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), та стосується вимог, зобов'язань, які підпадають під поняття мораторію.

З аналізу наведеного вбачається, що мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію, а отже, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення. Невиконання таких зобов'язань є правопорушенням, тому застосування штрафних санкцій, ґрунтується на законі.

Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що дія мораторію на виконання зобов'язань позивача, які виникли після 23 березня 2007 року, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство, не поширюється.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 25.06.2011 у справі № 21-113а11 та від 05.12.2011 у справі № 21-348а11.

Відповідно до ч.1 ст.23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій з усіх видів заборгованості за зобов'язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивача банкрутом не визнано, а ліквідаційна процедура не відкривалась. Тобто, посилання позивача на положення п.1.3 ст.1 Податкового кодексу України про неможливість застосування норм цього Кодексу на осіб, на які поширюються судові процедури відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», є безпідставними.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень від 14.02.2012 № 0001641502, № 0001651502, № 0001661502, № 0001671502.

Правильність позиції судів попередніх інстанцій при винесенні судових рішень доводами касаційної скарги не спростовується.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» залишити без задоволення.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.03.2012 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а/2370/699/2012 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна