Ухвала суду № 38747066, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/45460/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у порядку письмового провадження

касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012

у справі № 2а-1870/2132/12

за позовом Приватного акціонерного товариства «Лебединський хлібзавод»

до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012, задоволено позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Лебединський хлібзавод» (надалі - позивач, ПАТ «Лебединський хлібзавод») до Сумської міжрайонної державної податкової інспекції (надалі - відповідач, Сумська МДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Приймаючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що виконання зобов'язань та фактичне проведення господарських операцій на підставі укладеного між позивачем та його контрагентом договору підтверджується належно оформленими первинними документами, що засвідчує правильність формування ним податкового кредиту та валових витрат.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

У зв'язку з неприбуттям у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, що були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, на підставі частини першої статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішила розглядати справу у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Сумською МДПІ проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПАТ «Лебединський хлібзавод» з питань правомірності формування податкового кредиту за період з 1 по 28 лютого 2011 року по господарських операціях з ТОВ «ГП «Промсервіс», за результатами якої складено акт від 29.02.2012 № 56/23/00379637.

На думку податкового органу, ПАТ «Лебединський хлібзавод» в порушення пп.14.1.181 п.14.1 ст.14, п.187.1 ст.187, п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України безпідставно включило до складу податкового кредиту за лютий 2011 року суму податку на додану вартість 10 875,39 грн. за результатами взаємовідносин з ТОВ «ГП «Промсервіс».

Такий висновок відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до акта перевірки від 06.06.2011 № 3933/2301/36066710/38 податкове зобов"язання ТОВ «ГП «Промсервіс» в сумі 992 621,00 грн. не підтверджено, в тому числі по ПАТ «Лебединський хлібзавод» в сумі 10 875,39 грн., оскільки правочини, вчинені ТОВ «ГП «Промсервіс» протягом перевіряємого періоду з покупцями товарів, не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними.

На підставі акта перевірки Сумською МДПІ винесено податкові повідомлення-рішення від 15.03.2012:

- № 0000092301, яким збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 10 876 грн., в тому числі: 10 875 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафна (фінансова) санкція;

- № 0000102301, яким збільшено суму грошового зобов"язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 13 595 грн., в тому числі: 13 594 грн. - основний платіж, 1 грн. - штрафна (фінансова) санкція.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до визначення част. 1 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Положеннями п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Нормами абзацу 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вищезгаданого Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже, виходячи з наведених положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Положення п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, який вступив в дію з 01.01.2011, передбачають, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п. 198.6 ст. 198 цього Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Тобто, необхідною умовою для віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності, що підтверджено належним чином складеними податковими накладними (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) і сплата податку на додану вартість продавцю у складі вартості товару.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено п.1.2 ст. 1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995, первинні документі - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Відповідно до даної статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.12.2009 між ТОВ «ГП «Промсервіс» та ПАТ «Лебединський хлібзавод» укладено договір № 8231 купівлі-продажу природного газу (на промислові потреби), згідно якого позивач приймає та оплачує поставлені обсяги природного газу (січень - грудень).

На виконання умов вказаного договору ПАТ «Лебединський хлібзавод» в період з 1 по 28 лютого 2011 року здійснено купівлю природного газу в обсязі 22,928 куб.м на загальну суму 65 252,36 грн. (податок на додану вартість - 10 875,40 грн.), що підтверджується копією акта приймання-передачі від 28.02.2011 № 8012/801.8231, копіями податкових накладних від 07.02.2011 № 71, від 18.02.2011 № 132, від 21.02.2011 № 141, від 22.02.2011 № 149, від 23.02.2011 № 165, від 25.02.2011 № 224, від 28.02.2011 № 271, платіжними дорученнями.

Крім того, матеріали справи містять первинні документи: договір транспортування природного газу від 01.08.2010 № 8231/Т-2010, додаткова угода до договору від 27.12.2010, укладені між ПАТ по газопостачанню та газифікації «Сумигаз» та позивачем, згідно яких транспортування природного газу відбувалося і в лютому 2011 року; реєстр фактично транспортованих обсягів природного газу газовими мережами ПАТ «Сумигаз» підприємствам, що уклали договори з ТОВ «ГП «Промсервіс» у лютому 2011 року.

Отже, досліджені судами попередніх інстанцій первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності, тому колегія суддів вважає, що ПАТ «Лебединський хлібзавод» правильно сформувало податковий кредит з податку на додану вартість та валові витрати в лютому 2011 року за результатом проведення господарських операцій з ТОВ «ГП «Промсервіс» з дотриманням вимог Податкового кодексу України та Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Непідтвердження продавцем сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань та несплата їх до бюджету, відсутність контрагента за юридичною адресою не є підставами для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 09.09.2008 у справі № 21-500во08, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, постанові від 31.01.2011 у справі 21-47а10, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Враховуючи викладене, а також зважаючи на положення част. 1 ст. 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України про обов'язковість судових рішень Верховного Суду України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача при формуванні податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат відповідного періоду та про незаконність спірних податкових повідомлень-рішень, які підлягають скасуванню в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

1. Касаційну скаргу Сумської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 17.04.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.06.2012 у справі № 2а-1870/2132/12 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236- 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна