Ухвала суду № 38746947, 14.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" квітня 2014 р. м. Київ К/800/29673/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Кошіля В.В., Моторного О.А.,при секретарі Луцак А.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтотрансссервіс» на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року

у справі № 2а-5156/12/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотранссервіс"

до Державної податкової інспекції у місті Херсоні Херсонської області

Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс» (надалі також - позивач, ТОВ «Нафтотранссервіс») звернулось до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби (надалі також - відповідач, ДПІ) про скасування податкового повідомлення - рішення від 23 серпня 2012 року № 0006212200, яким позивачу визначено зобов'язання із податку на додану вартість за основним платежем на 241627,0 грн. та штрафними санкціями на 1,0 грн.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року вищенаведений позов було задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення від 23 серпня 2012 року № 0006212200.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року апеляційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області державної податкової служби задоволено. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року скасовано. Прийнято нову постанову. В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафтотранссервіс» до Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2012 року № 0006212200 відмовлено.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судом апеляційної інстанції порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року та залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року.

Заслухавши суддю-доповідача, сторін, що беруть участь у справі, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму у 241628 грн. (основний платіж - 241627 грн., штрафні санкції - 1 грн.), на підставі податкового повідомлення-рішення від 23 серпня 2012 року № 0006212200, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 2 серпня 2012 року № 1528/22-6/30245835, про порушення позивачем вимог пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), внаслідок чого було завищено податковий кредит на загальну суму 241627 грн. у зв'язку з відображенням в податковому обліку господарських операцій з отримання від ПНВКП «Атон» нафтопродуктів.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та права на віднесення сум є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору від 1 березня 2011 року та додаткових угод ПНВКП «Атон» зобов'язане поставити у березні 2011 року ТОВ «Нафтотранссервіс» нафтопродукти (бензин та дизельне паливо).

Позивачем здійснено оплату товару, поставка якого передбачалась умовами зазначеного договору. Продавець на виконання договору та додаткових угод виписав покупцю видаткові та податкові накладні, сторони підписали акти приймання-передачі нафтопродуктів.

Згідно обставин встановлених судом першої інстанції, товар придбаний у ПНВКП «Атон» не перевозився, його поставка здійснювалась шляхом перекачування дизпалива та бензину із ємкостей продавця у ємкості покупця; ТОВ «Нафтотранссервіс» орендує у ВАТ «Київ-Дніпровське МППЗТ» шість металевих резервуарів під пально-мастильні матеріали у м. Херсоні, ст. Текстильна, два із яких здає в оренду ПНВКП «Атон».

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи оформлені належним чином, підтверджують, що операції з поставки ПНВКП «Атон» нафтопродуктів були реальними, поставлені згідно вказаних документів нафтопродукти використовувались позивачем у господарській діяльності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та роблячи висновок про необґрунтованість позовних вимог, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не підтверджені належними доказами.

Вищий адміністративний суд України не може погодитися із висновком суду апеляційної інстанції про безтоварність господарських операцій між позивачем та його контрагентом з огляду на наступне.

Так, абзацом «г» пункту 3 Інструкції по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, що затверджена наказом Міністерства фінансів України від 11 серпня 1994 року № 69 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 серпня 1994 року за № 202/412 передбачено, що проведення інвентаризації є обов'язковим при встановленні фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів).

Разом з тим, як слідує з обставин встановлених судами попередніх інстанцій, фактів крадіжок або зловживань, псування цінностей (на день встановлення таких фактів) позивач не виявляв, а відтак, проведення інвентаризації не було його обов'язком.

Відтак, відсутність актів проведення інвентаризації не може свідчити про не здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

При цьому, не знайшли свого підтвердження в ході перегляду справи в касаційному порядку висновки суду апеляційної інстанції про відсутність у ПНВКП «Атон» об'єктивної можливості поставляти нафтопродукти позивачу шляхом простої перекачки зважаючи на відсутність у останнього власних чи орендованих транспорту та місць для зберігання нафтопродуктів.

Як підтверджується матеріалами справи (а.с. 58-60), між позивачем та ПНВКП «Атон» укладено договір оренди від 30 вересня 2009 року, за умовами якого останньому передано в платне користування резервуари для зберігання нафтопродуктів.

При цьому, суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про неможливість встановлення ідентичності придбаного у ПНВКП «Атон» товару з реалізованим іншим платникам податків, не звернув увагу на те, що згідно матеріалів справи, позивач придбавав дизельне паливо та реалізовував такий же вид нафтопродуктів іншим суб'єктам господарювання.

Враховуючи матеріали справи та з огляду на підтвердження матеріалами справи реальності господарських операцій з поставки нафтопродуктів, юридично правильним є висновок суду першої інстанції про те, що податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, прийняте відповідачем необґрунтовано, оскільки позивачем не допущено порушень вимог податкового законодавства.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено на підставі належних та допустимих доказів правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, касаційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення суду апеляційної інстанції - скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтотрансссервіс" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 16 травня 2013 року скасувати.

Залишити в силі постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 28 січня 2013 року.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: В.В. Кошіль

О.А.Моторний