Ухвала суду № 38746920, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 року м. Київ К/9991/72305/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Степашка О.І.

суддів: Шипуліної Т.М.

Федорова М.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області

на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.06.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011

у справі № 2а-1038/09/1970

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дім»

до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дім» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Дім») звернулось до суду з позовом до Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області (далі по тексту - відповідач, Тернопільська ОДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 06.02.2009 №0000252304/0/7897, №0000262304/0/7898, №0000071703/0/7899, від 22.04.2009 №0000262304/125450, №0000252304/025449, №0000071703/125451.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.06.2009, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011, позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Дім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2007 по 30.09.2008, за результатами якої складено акт від 29.01.2009 №645/23-420/22605152.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що ТОВ «Дім» придбавав сировину, матеріали (папір) для господарської діяльності, що підтверджено рахунками, актами виконання робіт та іншими фінансово-господарськими документами, які стверджують виконання вантажно-розвантажувальних робіт, транспортних робіт та витрат на їх виконання, а тому відніс дані транспортні витрати до складу валових витрат по факту їх отримання, хоча за правилами та стандартами бухгалтерського обліку повинен включити до первісної вартості запасів з метою здійснення перерахунку згідно п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На думку податкового органу, позивач занизив суму валових доходів в третьому кварталі 2008 року на суму 17009,00 грн., оскільки, вантажно-розвантажувальні роботи та транспортні послуги відносяться до первісної вартості матеріалів, сировини та відповідно підлягали розрахунку приросту (убутку) запасів.

На підставі висновків акту перевірки прийнято податкові повідомлення-рішення: від 06.02.2009 №0000252304/0/7897, яким позивачу було визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 517580,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 258890,00 грн. за порушення вимог п. 1.20, пп. 4.1.6, п. 5.1, пп. 5.2.1, пп. 5.3.9, пп. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; від 06.02.2009 №0000252304/0/7898 про необхідність сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 1232,50 грн. та штрафних санкцій в розмірі 2465,10 грн. за порушення позивачем вимог п. 1.5, п. 4.9, п. 7.1, п. 8.1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» ; від 06.02.2009 №0000252304/0/7899 про необхідність сплати податку на додану вартість в розмірі 161042,00 грн. та штрафних санкцій в розмірі за порушення позивачем вимог пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

За результатами оскарження в адміністративному порядку скаргу позивача залишено без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін та прийнято нові податкові повідомлення-рішення від 22.04.2009 №0000262304/125450, від 22.04.2009 №0000252304/025449 та від 22.04.2009 №00000 71703/125451.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних обставин, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Відповідно до п. 5.9 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно). Вартість запасів оплачених, але не отриманих (не оприбуткованих) платником податку - покупцем, до приросту запасів не включається. Вартість запасів оплачених, але не відвантажених (не знятих з обліку) платником податку - продавцем, до убутку запасів не включається. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду перевищує їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових доходів платника податку у такому звітному періоді. У разі коли балансова вартість таких запасів на кінець звітного періоду є меншою за їх балансову вартість на початок того ж звітного періоду, різниця включається до складу валових витрат платника податку у такому звітному періоді.

Зі змісту акту перевірки, зокрема, таблиці «Розрахунок транспортно-заготівельних витрат» вбачається, що представниками податкового органу не було проведено розрахунку залишку транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) станом на початок 2007 року, а розрахунки приросту (убутку) товарно-матеріальних цінностей було проведено, виходячи з припущень, що залишок ТЗВ станом на 01.01.2007 був відсутній. Проте, в акті перевірки за 2007- 2008 роки зазначено, що питома вага ТЗВ на підприємстві коливається в межах від 7,2% до 12,42%, що означає наявність залишку ТЗВ у величині від 46828,00 грн. до 80777,00 грн.

Згідно з абз. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед державними та цільовими фондами», який був чинним на час спірних правовідносин, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Оскільки, облік залишку ТЗВ станом на 01.01.2007 не проводився позивачем, відповідач повинен провести повторний перерахунок залишку ТЗВ, проте він цього не зробив, порушивши вимоги абз. «б» пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед державними та цільовими фондами».

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо безпідставності донарахування позивачу податку на прибуток, а тому висновок податкового органу про заниження валового доходу на суму 17009,00 грн. є необґрунтованим.

Також, на думку податкового органу, ТОВ «Дім» в 3 кварталі 2007 року не включило до складу валових доходів кредиторську заборгованість перед фірмою «Lehman Servises LTD» (резиденство Великобританія) в розмірі 1237250,00 грн. ( 424 тис. доларів США), що виникла згідно контракту №7/12 від 29.07.2003, як таку, по якій закінчився термін позовної давності.

Згідно з п. 3 контракту №7/12 від 29.07.2003 кінцевий розрахунок за поставлений товар здійснюється по вимозі продавця. Поставка обладнання здійснена постачальником 17.09.2003.

Однак, висновки податкового органу суперечать вимогам ст. 261 та ст. 530 Цивільного Кодексу України, оскільки продавець (фірма «Lehman Servises LTD») згідно вказаного контракту вправі поставити вимогу про оплату в будь-який час, після чого позивач як боржник протягом семиденного строку зобов'язаний виконати свій обов'язок щодо оплати за контрактом.

Отже, в даному випадку термін позовної давності щодо вимоги про оплату не минув, тому правових підстав для включення суми кредиторської заборгованості до валових доходів позивача не має.

Крім того, на думку податкового органу, ТОВ «Дім» включило до складу валових витрати, які не пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) на загальну суму 796666,68 грн., а саме ця сума складається: з орендної плати 380000,00 грн. за договором оренди нерухомого майна від 05.09.2007, укладеного з ЗАТ «Шевченківський універмаг» щодо складських та офісних приміщень по вул. О.Теліги, 15 в м. Києві та орендної плати в сумі 416666,68 грн. за договором оренди від 22.07.2008 на складські та офісні приміщення в м. Києві по вул. А.Іванова, 12, укладеного позивачем з ТОВ «Печерські зорі».

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому, неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формах (п. 1.32 ст. 1 цього Закону).

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Таким чином, правильність формування платником податків валових витрат вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг. У протилежному випадку відсутні підстави для зменшення бази оподаткування податком на прибуток за рахунок валових витрат.

При чому, згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не відносяться до складу валових витрат будь-які витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення та зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Підпунктом 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

З матеріалів справи вбачається, що орендовані приміщення використовувалися позивачем для поглибленого маркетингового аналізу поліграфічного та рекламного ринку України з метою просування власної продукції та послуг на нові ринки.

Відповідно до пп. 5.4.4 п. 5.4 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до валових витрат включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими платниками податку.

Судами встановлено, що проведення маркетингових заходів в орендованих приміщеннях в м. Києві проводилися відповідно до наказів по ТОВ «Дім» від 05.09.2007 №1/05-09-07-к «Про тимчасове переведення на постійну роботу в іншу місцевість» та №1/08-08-к від 01.08.2008, згідно яких в м. Київ переводилися працівники підприємства, де виконували свої трудові функції за трудовими договорами.

З огляду на приписи ст. 64, ст. 58 Господарського кодексу України, ст. 9 Конституції України, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про безпідставність висновків податкового органу в частині обов'язку позивача створити та зареєструвати свої структурні підрозділи в м. Києві з метою маркетингового аналізу поліграфічного та рекламного ринку України, оскільки підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру.

Умови та порядок отримання комунальних послуг по орендованих приміщеннях не мають правового відношення до включення позивачем сплаченої орендної плати за оренду нерухомого майна до складу валових витрат, про що правильно зазначили суди попередніх інстанцій.

Також, судами попередніх інстанцій вірно зазначено щодо доводів відповідача, що ТОВ «Дім» безпідставно віднесло до складу податкового кредиту податок на додану вартість в сумі 159333,00 грн. згідно податкових накладних, виписаних ЗАТ «Шевченківський універмаг» та ТОВ «Печерські зорі» по операціях за наведеними вище договорами оренди нерухомого майна.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Таким чином суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про правомірність віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених за договорами оренди нерухомого майна.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що висновок податкового органу про те, що ТОВ «Дім» на протязі червня 2007 року, вересня 2008 року безпідставно віднесло до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість 1619,00 грн. згідно податкових накладних, виданих оператором мобільного зв'язку «Київстар Дж. Ес.Ем.» за наданими послугами з міжнародного роумінгу, оскільки підприємство не пред'явило документів про відрядження за кордон - є безпідставним.

З огляду на те, що роумінг це телекомунікаційна послуга, яка надається абонентам мобільного зв'язку, які обслуговуються мережами різних операторів партнерів, що уклали між собою договір про роумінг, тому для користування послугою міжнародного роумінгу не потрібно виїжджати за межі України, при цьому достатньо здійснити дзвінок до абонента, який обслуговується в мережі іноземного оператора мобільного зв'язку.

Оскільки, позивач здійснює зовнішньоекономічну діяльність та підтримує ділові зв'язки з іноземними партнерами в тому числі за допомогою засобів телекомунікаційного зв'язку, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що послуги з міжнародного роумінгу придбані ТОВ «Дім» з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях в межах своєї господарської діяльності.

Також, є безпідставним твердження відповідача, що позивачем як працедавцем було надано своїм працівникам додаткові блага у формі використання послуг мобільного зв'язку міжнародного роумінгу працівникам, які не перебували у відрядженні за кордоном, в зв'язку з чим податковим органом визначено позивачу податкове зобов'язання з доходів найманих працівників в сумі 3697,65 грн.

Судами встановлено, що працівники позивача в особистих цілях не використовували засоби мобільного зв'язку підприємства, а витрати на придбання підприємством послуг міжнародного роумінгу безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції Тернопільської області відхилити.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 03.06.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2011 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Т.М. Шипуліна (підпис)М.О. Федоров