Ухвала суду № 38746909, 03.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"03" квітня 2014 р. м. Київ К/800/31749/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Лосєва А.М., Сіроша М.В., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного підприємства «Базальт» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року

у справі№ 823/341/13-а за позовомПриватного підприємства "Базальт" доСмілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області проскасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство «Базальт» (надалі також - Позивач, ПП «Базальт») звернулося до суду з адміністративним позовом до Смілянської об'єднаної державної податкової інспекції Черкаської області (надалі також - відповідач, ДПІ) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2012 року № 0001502301 та № 0001522301, від 16 листопада 2012 року № 0001812301.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 7 березня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу Приватного підприємства «Базальт» залишено без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 березня 2013 року - без змін.

Позивач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до протиправного закриття провадження у справі просить скасувати постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У судове засідання 3 квітня 2014 року сторони явку уповноважених представників не забезпечили, про дату та час судового розгляду повідомленні належним чином. За таких обставин, суд вирішив розглядати справу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як підтверджується матеріалами справи, фактичною підставою для нарахування грошового зобов'язання зі сплати податку на додану вартість на загальну суму 233995, 25 грн. та податку на прибуток у розмірі 188096 грн. 25 коп. на підставі податкових повідомлень-рішень від 11 вересня 2012 року № 0001502301 та від 16 листопада 2012 року № 0001812301, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 22 серпня 2012 року № 1025/22/30993635 та рішеннями ДПС у Черкаській області від 16 листопада 2012 року № 25647/10-210, про порушення позивачем вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, абзацу б підпункту 12.1.5 пункту12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пункту 44.1 статті 44, пункту. 138.2 статі 138 Податкового кодексу України, (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на прибуток; пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 та підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 44.1, 44.6 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем необґрунтовано одержано податкову вигоду в результаті пред'явлення відрахувань при обчисленні ПДВ, включення до складу витрат витрат при розрахунку податку на прибуток, оскільки господарські операції між позивачем та його контрагентами (ТОВ «Теліга Компані», ТОВ «Адва Естейт», ТОВ «Хаятбуд») не спричиняють реального настання правових наслідків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем укладено: з ТОВ «Теліга Компані» договір підряду від 17 березня 2011 року № Б-99, договір підряду від 29 березня 2011 року № Б-100 на виконання субпідрядних робіт; з ТОВ «Адва Естейт» договір підряду від 1 березня 2011 року № 103; з ТОВ «Хаятбуд» договір від 1 жовтня 2010 року № Б-85/0110.

В підтвердження виконання вказаних договорів позивач посилався на податкові накладні, акти прийняття виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3.

Так, відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (набрав чинності з 1 січня 2011 року) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат, згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного вище Закону, будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом пункту 138.2 статті 138 ПК України (набрав чинності з 1 квітня 2011 року) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Так, з наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) та віднесення сум до витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, звернули увагу на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником були сформовані дані податкового обліку. При цьому, зробили вірний висновок про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами не були реальними, з огляду на наступне.

З наданих позивачем на підтвердження факту реального здійснення господарських операцій актів форми КБ-2в, КБ-3 та актів приймання виконаних підрядних робіт сліду, що вони не містять прізвища та ініціалів, займаних посад представників Замовника та Підрядника, що унеможливлює ідентифікувати осіб, що приймали участь у здійсненні господарської операції. Відтак, оскільки документи первинної бухгалтерської звітності оформлені з порушенням вимог частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», - вони не можуть доводити реальність виконання господарських операцій.

При цьому, позивач не зазначав про те, що при оформлені господарських операцій сторонами правочинів допущено помилку.

За наслідками перевірки судами першої та апеляційної інстанцій руху активів у процесі здійснення господарської операції встановлено, що позивачем не підтверджено наявності у нього та його контрагентів дозволів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт та актів про прийняття об'єктів в експлуатацію, а відтак будівельні роботи лише документально відображені у первинних документах, без їх фактичного здійснення.

Крім того, відсутність у суб'єктів господарювання дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності (зокрема дозволів інспекції державного архітектурно-будівельного контролю на виконання будівельних робіт) свідчить про неможливість здійснення таких робіт.

Позивачем під час судового процесу не надано належних та допустимих доказів, які б в сукупності свідчили про те, що господарські операції між ним та його контрагентами були фактично здійснені, а відтак наявні в матеріалах справи документи (податкові накладні, акти прийняття виконаних підрядних робіт форми № КБ-2в, довідки про вартість виконаних підрядних робіт форми № КБ-3) не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій постановою Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 2 листопада 2012 року директора ПП «Базальт» визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 1631 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Згідно вказаної постанови є доведеним факт, що останній порушив встановлений законом порядок ведення податкового обліку, а саме: занизив податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 214242 грн. та з податку на додану вартість на суму 200862 грн.

За таких обставин, юридично правильним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що податкові повідомлення-рішення, з приводу правомірності яких виник спір, прийняті відповідачем у порядок ста спосіб, що визначені чинним законодавством.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Приватного підприємства «Базальт» залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 7 березня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко