Постанова № 38746151, 12.05.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р. Справа№ 5011-55/1262-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мартюк А.І.

суддів: Зубець Л.П.

Новікова М.М.

за участю представників:

від позивача: Сиротенко О.О. - арбітражний керуючий

від відповідача: Вінник А.М. - дов. 5983-О від 12.12.2013р.

Іванова С.О. - дов. № 1032-О від 25.03.2014р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства

„Комерційний банк „ПриватБанк"

на рішення господарського суду м. Києва

від 14.08.2013

у справі № 5011-55/1262-2012 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Закритого акціонерного товариства „Виробничо-

торгова фірма „Радосинь"

до Публічного акціонерного товариства

„Комерційний банк „ПриватБанк"

про визнання договору купівлі-продажу нежитлових

приміщень недійсним та застосування реституції

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду міста Києва були передані позовні вимоги Закритого акціонерного товариства „Виробничо-торгова фірма „Радосинь" (надалі - позивач, ЗАТ „ВТФ „Радосинь") до Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" (надалі - відповідач, ПАТ „КБ „ПриватБанк") про визнання договору купівлі-продажу нежитлового приміщення недійсним, зобов'язання повернути нежитлове приміщення та визнання права власності.

Рішенням господарського суду м. Києва від 14.08.2013 у справі №5011-55/1262-2012 позовні вимоги задоволено повністю, а саме визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006, укладений між ЗАТ „Виробничо-торгова фірма „Радосинь" та ЗАТ „Комерційний банк „ПриватБанк"; зобов'язано ПАТ „Комерційний банк „ПриватБанк" повернути Закритому акціонерному товариству „Виробничо-торгова фірма „Радосинь" майно, отримане за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006 р., а саме: нежитлове приміщення (літ. А), площею 310,6 кв. м. від загальної площі 2874,0 кв. м. будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 4; визнано за Закритим акціонерним товариством „Виробничо-торгова фірма „Радосинь" право власності на нежитлове приміщення (літ. А), площею 310,6 кв. м. від загальної площі 2874,0 кв. м. будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Т. Драйзера, 4.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство „Комерційний банк „ПриватБанк" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 14.08.2013 у справі №5011-55/1262-2012 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та матеріального права, за недоведеності обставин та невідповідності висновків, викладених у рішенні. Зокрема апелянт зазначає, що місцевий господарський суд, приймаючи рішення, не дослідив фактичних обставин справи у всій сукупності, та не взяв до уваги, що відповідач не знав і не міг знати про обмеження повноважень представника ЗАТ „ВКФ „Радосинь" при підписанні договору купівлі-продажу частини приміщення. Скаржник також вказує на те, що ЗАТ „ВКФ „Радосинь" було вчинено дії, які свідчать про прийняття договору купівлі-продажу від 27.12.2006 до виконання. Крім того, на думку відповідача при розгляді даної справи було порушено правила територіальної підсудності.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду законним та обґрунтованим і просить залишити його без змін.

Перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

27.12.2006 між ЗАТ „ВТФ „Радосинь", як продавцем, в особі заступника Голови правління Журби Сергія Володимировича та Закритим акціонерним товариством „Комерційний банк „ПриватБанк", як покупцем, від імені якого діяв перший заступник директора Філії „Розрахунковий центр ПриватБанку" Мартинюк Володимир Андрійович укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, зареєстрований в реєстрі за №3064.

Відповідно до п.1 вказаного договору, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність частину нежилого приміщення (в літ. А), площею - 310,6 кв. м. від загальної площі - 2 874, 0 кв. м. будівлі, яка розташована за адресою: м. Київ, вул. Т. Драйзера, 4, відповідно до плану-схеми розташування, та оплатити її вартість за ціною та на умовах, встановлених у договорі.

Згідно п. 10.1. договору, за згодою сторін продаж здійснено за 2 039 089, 00 грн.

28.12.2006 сторони підписали акт прийому-передачі нерухомого майна, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 4, згідно з яким позивач передав, а відповідач прийняв нежиле приміщення площею 310,6 кв. м., яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Т.Драйзера, 4.

Як вбачається з матеріалів справи, платіжним дорученням №2601 від 27.12.2006 на суму 1050000,00 грн., а також згідно меморіального ордеру №7101 від 28.12.2006 на суму 989089,00 грн., відповідач здійснив оплату придбаного приміщення.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилався на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу частини нежитлового приміщення від 27.12.2006 було укладено без належного волевиявлення юридичної особи, оскільки відповідно статуту ЗАТ „ВТФ „Радосинь" (в редакції чинній на час укладення оспорюваного договору) договори на суму, що перевищує 100000,00 грн., голова правління ЗАТ „ВТФ „Радосинь" мав право укладати угоди лише за згодою Спостережної ради.

Як встановлено місцевим господарським судом, рішенням Загальних зборів акціонерів ЗАТ „ВТФ „Радосинь", оформленого протоколом №8 від 25.03.2004, вирішено переобрати Спостережну раду Товариства у складі: ОСОБА_7 (Голова), ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11

30.11.2006 відбулось засідання Спостережної ради ЗАТ „ВТФ „Радосинь", на якому були присутні Голова Спостережної ради ОСОБА_7, а також члени Спостережної ради: ОСОБА_8, ОСОБА_9 та ОСОБА_11

На вказаному засіданні було прийнято рішення, оформлене протоколом від 30.11.2006, про надання дозволу на реалізацію частини приміщення площею 310,6 кв.м., що дорівнює 11/100 частин від загальної площі будівлі 2 870,0 кв.м., яка знаходиться по вул. Драйзера, 4 за ціною запропонованою філією РЦ „Приватбанк" та доручено заступнику Голови правління товариства Журбі С.В. підписати договір купівлі-продажу приміщення та всіх інших документів, пов'язаних з договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.04.2013, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.06.2013, у справі №910/6509/13 визнано недійсним з моменту його прийняття рішення Спостережної ради Закритого акціонерного товариства „Виробничо-торгова фірма „Радосинь", затвердженого протоколом від 30.11.2006, про надання дозволу на реалізацію частини приміщення площею 310,6 кв.м., що дорівнює 11/100 частин від загальної площі будівлі 2870,0 кв.м., яка знаходиться по вул. Драйзера, 4, та надання доручення на підписання з Публічним акціонерним товариством „Комерційний банк „Приватбанк" в особі філії „Розрахунковий центр ПриватБанку" договору купівлі-продажу приміщення та всіх інших документів, пов'язаних з договором, заступнику Голови правління Закритого акціонерного товариства „Виробничо-торгова фірма „Радосинь" Журбі С.В.

Вказане рішення Спостережної ради було визнане судом недійсним з тих підстав, що засідання Спостережної ради, яке відбулося 30.11.2006, було неправомочним з огляду на відсутність визначеного статутом кворуму, необхідного для прийняття рішень.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд взявши до уваги той факт, що рішенням господарського суду встановлено невідповідність вимогам закону та положенням статуту позивача рішення Спостережної ради ЗАТ „ВТФ „Радосинь", затвердженого протоколом від 30.11.2006, яким надано дозвіл на реалізацію частини приміщення, що знаходиться по вул. Драйзера, 4 та доручено заступнику Голови правління ЗАТ „ВТФ „Радосинь" Журбі С.В. підписання з відповідачем договору купівлі-продажу приміщення, дійшов висновку про те, що зазначений договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним як правочин, що вчинений особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності, а також суперечив волевиявленню учасника правочину.

Виходячи із недійсності спірного договору, суд першої інстанції з огляду на приписи ст. 216 Цивільного кодексу України також задовольнив позовні вимоги про зобов'язання відповідача повернути майно, передане за цим договором, а також визнав за позивачем право власності на спірне майно.

Однак апеляційний господарський суд не погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, виходячи із наступного.

Так, з положень статті 92 ЦК України, а також аналізу норм вказаної статті, який міститься у п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013, вбачається, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України).

У п. 42 постанови Пленуму Верховного суду України „Про практику розгляду судами корпоративних спорів" №13 від 24.10.2008 також йдеться про те, що при вирішенні спорів щодо визнання недійсними правочинів, укладених виконавчим органом господарського товариства, рішення загальних зборів про обрання якого на посаду визнано у судовому порядку недійсним, судам необхідно керуватися частиною третьою статті 92, статтею 241 ЦК. Зокрема, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження. Це положення є гарантією стабільності майнового обороту і загальноприйнятим стандартом у світовій практиці, зокрема відповідно до Першої директиви 68/151/ЄЕС Ради Європейських співтовариств від 9 березня 1968 року.

Так, у статті 8 вказаної директиви вказано, що завершення формальних процедур розголошення звітів стосовно осіб, котрі як орган компанії мають право представляти її, повинно запобігти будь-якому недотриманню правил під час їх призначення, що могло б бути використано проти третіх сторін, у разі, якщо компанія не доведе, що треті сторони знали про згадані звіти.

Таким чином, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).

Вказана правова позиція міститься у п. 3.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Позивачем у ході розгляду справи в порядку статтей 33, 34 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами того, що відповідач знав або не міг не знати про наявні обмеження повноважень заступника Голови правління ЗАТ „ВТФ „Радосинь" Журби С.В. на підписання від імені позивача договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006, зареєстрований в реєстрі за № 3064.

Натомість на момент підписання договору у відповідача були усі підстави вважати, що заступник Голови правління ЗАТ „ВТФ „Радосинь" Журба С.В. діяв у межах своїх повноважень.

Так, на момент укладення спірного договору відповідачеві було надане рішення Спостережної ради ЗАТ „ВТФ „Радосинь", оформлене протоколом від 30.11.2006, про надання дозволу на реалізацію частини приміщення та доручення заступнику Голови правління ЗАТ „ВТФ „Радосинь" Журбі С.В. підписання з відповідачем договору купівлі-продажу приміщення.

Вказане підтверджується наявністю посилань у договорі купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006 на те, що від імені продавця діє заступник Голови правління ЗАТ „ВТФ „Радосинь" Журба С.В. саме на підставі статуту та витягу з рішення Спостережної ради від 30.11.2006 року.

Факт визнання недійсним у судовому порядку рішення Спостережної ради ЗАТ „ВТФ „Радосинь", затвердженого протоколом від 30.11.2006, не доводить тієї обставини, що відповідач на момент укладення спірного договору міг знати про наявні обмеження повноважень заступника Голови правління ЗАТ „ВТФ „Радосинь" Журби С.В. на підписання цього договору, оскільки даний факт виник лише після спливу тривалого проміжку часу, а станом на момент підписання договору про наявність таких обмежень не могло бути відомо ані відповідачеві, ані приватному нотаріусу, який посвідчив цей договір.

Аналогічної позиції притримується Вищий господарський суд України у своїй постанові від 24.11.2011 у справі №5/266-09.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що позивач, отримавши від відповідача оплату за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006 у розмірі 2039089,00 грн., вказаних грошових коштів не повернув, протягом більше ніж п'яти років вимог щодо повернення майна чи заперечень щодо укладення договору не виставляв, що свідчить про прийняття позивачем виконання договору, а отже і про наступне його схвалення.

Відповідно до статті 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги ЗАТ „ВТФ „Радосинь" про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006, зареєстрований в реєстрі за №3064, а відтак і похідних від неї позовних вимог про зобов'язання відповідача повернути майно, отримане за договором купівлі-продажу нежитлових приміщень від 27.12.2006, та визнання права власності на це майно за позивачем.

З урахування вищевказаних обставин, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 14.08.2013 у справі №5011-55/1262-2012 підлягає скасуванню, із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог Закритого акціонерного товариства „Виробничо-торгова фірма „Радосинь".

При цьому, доводи апелянта про порушення правил підсудності колегія суддів вважає безпідставними, оскільки відповідно до частини 3 ст. 16 ГПК України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" задовольнити.

Рішення господарського міста Києва від 14.08.2013 у справі №5011-55/1262-2012 скасувати.

Прийняти нове рішення.

У задоволенні позову Закритого акціонерного товариства „Виробничо-торгова фірма „Радосинь" відмовити.

Стягнути із Закритого акціонерного товариства „Виробничо-торгова фірма „Радосинь" (02217, м. Київ, пр. Маяковського, 6; код ЄДРПОУ 21538933) на користь Публічного акціонерного товариства „Комерційний банк „ПриватБанк" (49094, м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570) 20964,39 (двадцять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири) грн. 39 коп. витрат по сплаті судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №5011-55/1262-2012 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційного суду у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя А.І. Мартюк

Судді Л.П. Зубець

М.М. Новіков