Рішення № 38746057, 12.05.2014, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" травня 2014 р.Справа № 922/736/14

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Аріт К.В.

при секретарі судового засідання Михайлюк В.Ю.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна - Рибсервіс", м.Харків до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет", м.Київ 2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків про солідарне стягнення 287838,87 гривень за участю представників:

позивача - Мележик Л.Г. (довіреність б/н від 12 червня 2013 року)

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

28 лютого 2014 року, позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Україна - Рибсервіс", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про солідарне стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" (відповідача-1) та фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (відповідача-2) 287838,87 гривень заборгованості. Заявлену вимогу обґрунтував неналежним виконанням відповідачем-1 умов договору поставки №4600034888 від 29 березня 2012 року, який забезпечений договором поруки від 29 березня 2012 року, укладений між позивачем та відповідачем-2. Крім того, позивач просив суд покласти судові витрати на відповідачів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 03 березня 2014 року було прийнято вищевказану позовну заяву до розгляду. Провадження у справі було порушено та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27 березня 2014 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 березня 2014 року було відкладено розгляд справи на 23 квітня 2014 року.

23 квітня 2014 року представник позивача надав через канцелярію суду заяву (вх.№13766) про збільшення розміру позовних вимог, в якій зазначив про часткову оплату заборгованості відповідачем-1, та те, що під час розгляду даної справи, сплив строк виконання відповідачем-1 зобов'язань ще по додатковим накладним за спірним договором поставки, у зв'язку з чим, просив суд солідарно стягнути з відповідачів 342956,76 гривень, у тому числі, 340210,35 гривень суми основної заборгованості, 2231,46 гривень суми нарахованої пені та 514,95 гривень суми 3% річних. Також, позивач просив покласти солідарно на відповідачів судовий збір.

Також, 23 квітня 2014 року представник відповідача-2 надав через канцелярію суду заяву (вх.№13801), в якій повністю визнав позовні вимоги та просив суд розглядати справу без його участі. Судом було прийнято відповідну заяву до розгляду та продовжено розгляд справи з її урахуванням.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23 квітня 2014 року було відкладено розгляд справи на 13 травня 2014 року. Також, відповідною ухвалою було продовжено строк розгляду спору на календарних 15 днів, в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 12 травня 2014 року підтримав надану заяву про збільшення розміру заявлених позовних вимог та просив суд задовольнити її у повному обсязі.

Відповідно до ч.4 ст.22 Господарського процесуального кодексу України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Суд, розглянувши заяву позивача про збільшення розміру позовних вимог, перевіривши повноваження представника позивача на підписання даної заяви, встановивши, що відповідні дії позивача не порушують права і охоронювані законом інтереси сторін, дійшов висновку про її прийняття до розгляду, та продовжує розгляд справи з урахуванням прийнятої заяви.

Представник позивача у відкритому судовому засіданні 12 травня 2014 року підтримав позовні вимоги, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, та просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідачі у відкрите судове засідання 12 травня 2014 року своїх представників не направили. Про час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Враховуючи те, що норми ст.65 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що в межах наданих йому повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами, без участі представників ввідповідачів.

Отже, суд, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступне.

29 березня 2012 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Україна- Рибсервіс" (позивачем) та товариством з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" (відповідачем-1) було укладено договір поставки №4600034888. Даний договір було підписано повноважними представниками з обох сторін та скріплено печатками.

Відповідно до умов договору, постачальник (позивач) зобов'язався передати у власність покупця (відповідача-1) товар, а покупець, в свою чергу, зобов'язався прийняти відповідний товар та оплатити його.

Ціни на товари, що поставляються, вказуються у товарних накладних, які з моменту їх підписання, є невід'ємною частиною договору (п.2.1 договору).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив на адресу відповідача товар на суму 478078,86 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи видатковими накладними. Вказані накладні було підписано з обох сторін та скріплено печатками підприємств.

Відповідно до додатку №2 до договору, строк оплати товару становить 60 календарних днів з моменту поставки.

Відповідач-1, в свою чергу, частково оплатив отриманий товар на суму 108482,50 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

Крім того, між позивачем та відповідачем-1 були укладені дві угоди про припинення зобов'язання зарахуванням: від 05 лютого 2014 року на суму 14707,26 гривень; від 17 лютого 2014 року на суму 14678,75 гривень.

Суд, проаналізувавши обставини, вказані у позовній заяві, дійшов висновку про те, що позивач виконав свої зобов'язання за спірним договором належним чином та у повному обсязі. Проте, відповідач-1, в свою чергу, зобов'язання за спірним договором поставки не виконав в повному обсязі, в строк, визначений умовами договору, у зв'язку з чим, утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 340210,35 гривень, яка до цього часу залишається непогашеною.

Крім того, в якості забезпечення виконання відповідачем-1 зобов'язань за спірним договором поставки, 29 березня 2012 року між позивачем та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (відповідачем-2) було укладено договір поруки, відповідно до умов якого, відповідач-2 зобов'язався в повному обсязі відповідати перед позивачем за виконання відповідачем-1 зобов'язання за спірним договором поставки.

Відповідно до ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено обов'язок доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24 травня 1995 року, господарські операції господарюючих суб'єктів фіксуються та підтверджуються первинними документами, складеними та оформленими відповідно до вимог зазначеного Положення.

Здійснивши аналіз наданих позивачем до суду видаткових накладних, суд зазначає про те, що всі відповідні видаткові накладні скріплені печаткою відповідача-1, що свідчить про прийняття останнім товару від позивача.

Таким чином, відповідні видаткові накладні відповідають вимогам частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Так, статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачені обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назва документа (форми); дата і місце складання; назва підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Такий самий перелік реквізитів містить також і п.2.4 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. N 88.

Отже, позивачем надано до суду первинні документи бухгалтерського обліку на підтвердження отримання відповідачем товару за видатковими накладними, які є належним доказом одержання відповідачем товару.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факту здійснення господарських операцій за видатковими накладними, наявними у матеріалах справи, доведено належними та допустимими доказами факт поставки та отримання відповідачем товару за вказаними накладними.

Крім того, відповідач-1 частково оплатив отриманий за вказаними накладними товар, та уклав з позивачем дві угоди про припинення зобов'язання зарахуванням, що свідчить про схвалення відповідачем правовідносин з позивачем та отримання від нього товару.

Отже, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов висновку про повне задоволення позову, виходячи з наступного.

Згідно із ч.1 ст.179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В розумінні статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи викладене, та те, що на момент прийняття рішення по справі, у матеріалах справи відсутні будь-які докази солідарного погашення відповідачем-1 та відповідачем-2 заборгованості в добровільному порядку, суд вважає заявлену вимогу позивача щодо солідарного стягнення з відповідачів суми основної заборгованості у розмірі 340210,35 гривень нормативно та документально обґрунтованою, та такою, що підлягає задоволенню.

Щодо заявленої вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 2231,46 гривень пені, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України передбачено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17 лютого 2012 року №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" зазначено: "Відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Така ж правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 28 лютого 2012 року №5002-8/481-2011, та від 21 квітня 2011 року №9/252-10.

Виходячи з вищевикладеного, датою поставки товару слід вважати дату, що зазначена у відповідних видаткових накладних.

Таким чином, саме з цих дат слід відраховувати строк оплати поставленого товару, тобто, у цьому випадку, підставою виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар, а у позивача права вимоги оплати такого товару, є факт поставки товару, підтверджений відповідними документами - видатковими накладними про отримання товару.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що моментом поставки за спірним договором є момент підписання сторонами видаткових накладних, які було підписано відповідачем без будь-яких застережень та зауважень, а тому, саме від цієї дати почався перебіг строку для оплати отриманого товару, який за спірним договором, складає 60 календарних днів.

Таким чином, відповідач порушив умови спірного договору щодо строків оплати товару, а тому, позивач має правові підстави для нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до вимог ст.ст.610-612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.4 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно із ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (ст.546 ЦКУ).

Згідно зі ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п.8.10. спірного договору, зазначеного в протоколі розбіжностей від 29 березня 2012 року, за кожен день прострочення зобов'язання по оплаті товарів покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Позивач нарахував суму пені, з урахуванням Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" №543/96-ВР від 22 листопада 1996 року, та в порядку ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.

З урахуванням викладеного, суд, перевіривши розрахунок пені, нарахованої позивачем, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірним, та таким, що відповідає нормам чинного законодавства, а тому підлягає солідарному стягненню з відповідачів у повному обсязі.

Щодо заявленої вимоги позивача про солідарне стягнення з відповідачів 514,95 гривень суми 3% річних, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, перевіривши розрахунок позивача, перевіривши період нарахування останнім вказаної суми 3% річних, дійшов висновку про те, що відповідний розрахунок є вірний, та такий, що відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає солідарному стягненню з відповідачів у повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, встановивши сторону, з вини якої справу було доведено до суду, суд керується ст.ст.44, 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до яких, судовий збір покладається солідарно на відповідачів.

Крім того, суд дійшов висновку про стягнення з позивача до Державного бюджету України 1102,35 гривень судового збору, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. Підпунктом 1 пункту 2 частини 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до ст.8 Закону України "Про державний бюджет на 2014 рік", на 2014 рік установлена мінімальна заробітна плата у місячному розмірі: з 1 січня - 1218,00 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було збільшено розмір позовних вимог на 55117,89 гривень, але судовий збір, у відповідності до норм чинного законодавства, за відповідне збільшення сплачено не було, а тому суд вважає за необхідне стягнути з позивача до Державного бюджету України 1102,35 гривень судового збору за подання заяви про збільшення розміру позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, ст.ст.546, 548, 549, 599, 610-612, 625, 629, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст.179, 193, 230-232 Господарського кодексу України, та керуючись ст.ст.1, 12, 22, 32, 33, 36, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фудмаркет" (01013, м.Київ, Залізничне шосе, 57, код ЄДРПОУ 36387233, р/р №26003000000628 в ГО АКБ "Укрсоцбанк" у м.Києві, МФО 300023) та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61037, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна - Рибсервіс" (61166, м.Харків, вул. Новгородська, 11, офіс 306, код ЄДРПОУ 32030997) 340210,35 гривень основної заборгованості, 2231,46 гривень пені, 514,95 гривень суми 3% річних та 6859,13 гривень судового збору.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Україна - Рибсервіс" (61166, м.Харків, вул.Новгородська, 11, офіс 306, код ЄДРПОУ 32030997) на користь Державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби у Дзержинському районі м.Харкова, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківській області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) 1102,35 гривень судового збору.

Видати відповідні накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 16 травня 2014 року.

Суддя К.В. Аріт

Справа №922/736/14