Ухвала суду № 38743408, 13.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/9531/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Дегтярьова О.В. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними дій, наказу, скасування повідомлення та податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

ФОП ОСОБА_2 звернувся у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва Державної податкової служби, в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправними дії відповідача щодо проведення податкової перевірки, визнати недійсними акт податкової перевірки, наказ про її призначення та повідомлення про її проведення, а також податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами цієї перевірки, які скасувати.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на порушення позивачем правил податкового законодавства, які підтвердились в ході судового розгляду справи.

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем, на підставі наказу від 27.11.2012 року №1422-П, проведено документальну невиїзну позапланову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року, за підсумками якої складено акт від 18.12.2012 року №6841/17/2/НОМЕР_1 та виявлено наступні порушення:

- п. п. 44.1, 44.3 ст. 44 Податкового кодексу України у зв'язку з ненаданням позивачем первинних та інших документів до перевірки;

- ст. ст. 1, 5 указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», що проявилось у перевищенні позивачем граничного обсягу виручки в розмірі 500 тис. грн. за вказаний період на суму 679674,09 грн. та у тому, що позивач не перейшов з І-го кварталу 2010 року на загальну систему оподаткування;

- пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003р. № 889-ІV, що проявилось у заниженні позивачем оподатковуваного доходу за ІV-ий квартал 2009 року на суму 509755,57 грн. і за 2010 рік на суму на 798018, 20 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб за 2009 рік на 76 463,33 грн., а за 2010 рік - на 119 702, 73 грн.;

- пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України у зв'язку з неподанням позивачем до податкового органу декларацій про доходи за 2010 - 2011 роки;

- пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилось у не реєстрації позивачем платником податку на додану вартість з 01 січня 2010 року;

- пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що виявилось у заниженні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2010 року по 31.12.2011 року на суму 212804,86 грн., що призвело до заниження позитивної різниці між сумою податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 212804,86 грн.;

- абз. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» і пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України, що проявилось у неподанні позивачем податкових декларацій з податку на додану вартість за звітні періоди січень-грудень 2010 року, січень-грудень 2011 року.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0000131704/114, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 196506, 00 грн., в тому числі 196106, 00 грн. - основний платіж, 340,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції, № 0000141704/115, збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 266006,08 грн., в тому числі 212804,86 грн. - основний платіж, 53201,22 грн. - штрафні (фінансові) санкції, № 0000151704/116, яким до позивача застосовано штрафні санкції на суму 510, 00 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, а також із правомірністю призначення та проведення щодо нього податкової перевірки, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність проведення стосовно позивача податкової перевірки, колегія суддів виходить із наступного.

Відповідно до підпункту 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

У відповідності до норм п. 75.1 ст. 75 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно із пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи органу державної податкової служби і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Особливості проведення документальної невиїзної перевірки викладені у ст. 79 ПК України.

Згідно п. п. 79.1, 79.2 статті 79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

У відповідності до п. 1.1 Методичних рекомендації щодо порядку організації та проведення перевірок платників податків, затверджених наказом ДПА України від 14.04.2011 року № 213, рішення керівника податкового органу, яке з урахуванням вищенаведених вимог Податкового кодексу України оформлюється у вигляді наказу, має обов'язково містити відомості про підстави для проведення перевірки, дати її початку та тривалості.

Як убачається зі змісту оспорюваного позивачем наказу від 27.11.2012 року № 1422-П, він був прийнятий відповідачем на підставі норм пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 і ст. 79 Податкового кодексу України та у зв'язку з виявленням недостовірних даних, що містяться у звітах суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, поданих позивачем. При цьому, в даному наказі відсутні відомості про дату початку перевірки.

Згідно пп. пп. 78.1.1, 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється у разі виявлення фактів що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації, а також у разі виявлення недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, при умові якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Із наведеної норми вбачається, що обов'язковою передумовою здійснення документальної перевірки є направлення платнику податків запиту про надання пояснень та їх документального підтвердження.

Із матеріалів справи слідує, що відповідачем на адресу позивача був направлений запит від 30.10.2012 року № 7912/Т/17-403 щодо запрошення позивача до приміщення податкової інспекції для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків і зборів за період з 01.10.2009 року по 31.12.2011 року, з наявними копіями первинних та інших документів, що стосуються підприємницької діяльності.

Разом з тим жодних документальних доказів отримання вказаного запиту позивачем до моменту або після проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача представник відповідача суду не пред'явив.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку про відсутність у податкового органу належної правової підстави для призначення позапланової невиїзної перевірки позивача.

Колегія суддів наголошує, що вищевикладені порушення контролюючим органом правил здійснення податкового контролю являються недопустимими, зважаючи на принцип діяльності органів державної влади, які зобов'язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Разом з тим, порушення процедури проведення тої чи іншої перевірки не являються однозначним свідченням безпідставності прийнятого за її підсумками рішення, правомірність якого є самостійним предметом доказування в публічно-правовому спорі. І саме в процесі оскарження такого рішення, у випадку його безпідставності та необґрунтованості, можуть бути захищені порушені права позивача, шляхом визнання цього рішення протиправним та його скасування.

Оскільки в ході позапланової перевірки позивача виявлено порушення податкового законодавства, які покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, їх наявність чи відсутність підлягає перевірці судом.

Колегією суддів установлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як фізична особа - підприємець 15 серпня 1997 року Дарницькою районною у м. Києві державною адміністрацією та з 04 липня 2006 року перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Дарницькому районі м. Києва ДПС.

Із матеріалів справи слідує, що ФОП ОСОБА_2 платником податку на додану вартість в податковому органі не реєструвався, а в період з 01.10.2009 року по 31.12.2010 року перебував на спрощеній системі оподаткування, здійснюючи підприємницьку діяльність у сфері оптової торгівлі і посередництва у ній, роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, технічного обслуговування та ремонту автомобілів, консультування з питань комерційної діяльності та управління, організації перевезень вантажів.

Як убачається з матеріалів проведеної податковим органом перевірки, останнім встановлено подання позивачем до податкової інспекції звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку за 2009 - 2010 роки із задекларованими в них показниками господарської діяльності. Так, за даними платника обсяг виручки за ІV-ий квартал 2009 року склав 445104,73 грн., а за даними податкової перевірки - 1179674,00 грн., за І-ий квартал 2010 року - 109791,00 грн. (за даними платника), а за даними перевірки - 183033,30 грн., за ІІ-ий квартал 2010 року - 137890,00 грн. (за даними платника), а за даними перевірки - 423 689, 30 грн., за ІІІ-ій квартал 2010 року - 254574, 00 грн. (за даними платника), а за даними перевірки - 843538,30 грн., за ІV-ий квартал 2010 року - 263330,00 грн. (за даними платника), а за даними перевірки - 1064024,30 грн. Податкові декларації про майновий стан і доходи за І-ий квартал 2011 року та 2011 рік підприємцем до податкового органу не подавалися.

Під час проведення вказаної перевірки будь-які первинні та інші документи позивачем перевіряючим не надавалися, будь-яких письмових повідомлень про втрату таких документів від платника до податкового органу не надходило. У зв'язку з цим, в ході здійснення перевірки працівником відповідача були використані відомості про доходи фізичних осіб, отримані з ЦБД ДРФО ДПС України за ф. 1-ДФ, згідно яких за 2009 рік позивач, зокрема, отримав від юридичних осіб (ТОВ НВО «Метиз», ТОВ ТПК «Стаїр») дохід за ознакою 42 (дохід самозайнятої особи) на загальну суму 858269,61 грн.

Враховуючи дані обставини, перевіряючим зроблено висновок про заниження ФОП ОСОБА_2 обсягу виручки за ІV-ий квартал 2009 року на суму 734569,36 грн., що призвело до порушення платником податків ст. ст. 1, 5 указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», тобто, перевищення позивачем граничного обсягу виручки в розмірі 500 тис. грн. за вказаний період на суму 679674,09 грн. за відсутності переходу з І-го кварталу 2010 року на загальну систему оподаткування. Також, колентролюючим суб'єктом встановлено, що на порушення норм пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» позивач не включив до складу загального річного оподаткованого доходу за 2009 рік вказану вище суму доходу, не подав декларацію про одержані доходи за 2009 рік, не визначив суму витрат, що пов'язанні з одержанням доходу (у разі наявності таких) та не сплатив з суми чистого доходу податок з доходів фізичних осіб за ставкою, зазначеною в п. 7.1 ст. 7 цього Закону.

Окрім того, згідно даних відомостей про доходи фізичних осіб, отриманих з ЦБД ДРФО ДПС України за ф. 1-ДФ, протягом 2010 року на користь позивача контрагентами-юридичними особами (ТОВ НВО «Метиз», ДП «Коніка Мінолта Україна», ДП СТО «Алекс» і ТОВ ТПК «Стаїр») був виплачений дохід як само зайнятій особі на загальну суму 1064024,30 грн. Однак, в порушення вимог пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України (який набрав чинності з 01 січня 2011 року), підприємець відповідні декларації про доходи за 2010 - 2011 роки до податкового органу не подав.

З огляду на ненадання ФОП ОСОБА_2 будь-яких первинних та інших документів, що засвідчують наявність витрат від здійснення підприємницької діяльності за 2009 - 2010 роки, суми витрат підприємця були розраховані працівником ДПІ у відповідності до ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян». Відповідно до проведених обчислень перевіряючим встановлено заниження позивачем оподатковуваного доходу за ІV-ий квартал 2009 року на суму 509755,57 грн. та відповідно заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб за 2009 рік на суму 76463,33 грн., заниження оподатковуваного доходу за 2010 рік на 798018,20 грн., що призвело до заниження податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб за 2010 рік на суму 119702,73 грн.

Окрім наведеного, перевіркою встановлено, що в порушення вимог пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» та п. 181.1 ст. 181 Податкового кодексу України позивач не зареєструвався платником податку на додану вартість з 01 січня 2010 року та відповідно з 01 січня 2011 року.

На порушення вимог пп. 7.3.1 п. 7.3 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», за висновком контролюючого суб'єкта, позивач занизив податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період з 01.01.2010р. по 31.12.2011р. на суму 212804,86 грн., та в порушення вимог абз. «а» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість» і пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України підприємець не подав податкові декларації з податку на додану вартість за звітні періоди січень-грудень 2010 року, січень-грудень 2011 року.

Обговорюючи правомірність висновків контролюючого органу, судова колегія зважає на таке.

Приписами п. 22.10 ст. 22 Прикінцевих положень Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що до набрання чинності спеціальним законом з питань оподаткування фізичних осіб - суб'єктів підприємницької дальності, діє розділ IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», відповідно до підпункту 9.12.1 якого оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

До згаданого спеціального законодавства в період до 01.01.2012 року відносився указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», яким було запроваджено спеціальний режим оподаткування, обліку та звітності, спрямований на підтримку суб'єктів малого підприємництва.

Положеннями ст. 1 зазначеного Указу передбачено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується у тому числі для фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. грн.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Колегія суддів зазначає, що порушення умов запровадження спрощеної системи оподаткування, визначених статтею 1 Указу, у тому числі перевищення граничного обсягу виручки за рік, є юридичним фактом, який виключає можливість застосування до суб'єкта малого підприємництва правил оподаткування, передбачених для платників єдиного податку.

Приписами ст. 6 Указу визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.

Враховуючи приведені норми, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що несплата податку з доходів фізичних осіб, як це передбачено для платників єдиного податку, можлива лише в разі дотримання суб'єктом малого підприємництва умов перебування на спрощеній системі оподаткування. Зазначене, зокрема, стосується додержання граничного обсягу виручки платника єдиного податку у розмірах, визначених вищезгаданим Указом.

Згідно ст. 5 Указу в разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Зважаючи на те, що Указ не містить положень, які б регулювали питання оподаткування сум, що перевищують граничний обсяг виручки, встановлений законодавцем, оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування.

Так, підпунктом 9.12.2 п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» встановлено, що якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до пп. 4.2.8 п. 4.2 ст. 4 цього Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів попередніх податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований податковим органом згідно із законом.

У той же час, відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 13 Декрет Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (розділ IV якого, в частині оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, який застосовується з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», діяв до 04 листопада 2011 року), оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.

Нормами статті 13 цього Декрету визначено, що оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. Зазначені правила деталізуються в Інструкції про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 року № 12.

Разом з тим, згідно з частиною 3 статті 13 цього Декрету до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Дана правової норма також деталізується у вищезгаданій Інструкції та додатках до неї, згідно з якою (додаток 7 Інструкції в редакції, що діяла до 20 грудня 2011 року) фізична особа - платник податку не є юридичною особою і платником податку на прибуток, не має обов'язку вести бухгалтерській облік, тому формує витрати за переліком статті 5 «Валові витрати» і відповідно до статті 8 «Амортизація» вказаного Закону з деякими особливостями. Положення статті 5 («Валові витрати») застосовуються в частині підтвердження первинними документами витрачених сум згідно із операціями (які відповідають переліку статті 5), за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід. До податкової декларації за звітний податковий період включаються тільки прямі валові витрати і суми амортизаційних відрахувань, що відповідають фактичній сумі отриманого в цьому періоді валового доходу в будь-якій формі від визначеного виду діяльності та підтверджені документально.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції на момент спірних правовідносин, що існували в період до 01 квітня 2011 року) валові витрати виробництва та обігу (валові витрати) визнаються як сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Колегія суддів зауважує, що спірні правовідносини склались, в тому числі в період з 01.01.2011 року, тобто з набранням чинності Податковим кодексом України, пунктом 177.1 статті 177 якого (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця (п. 177.2 ст. 177 цього Кодексу).

Для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг) (п. 177.3 ст. 177 ПК України).

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (п. 177.4 ст. 177 зазначеного Кодексу).

Під поняттям витрат, за правилами податкового кодексу, розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) (14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податковий кодекс України).

У відповідності до п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

При цьому, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України).

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Кодексу визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Враховуючи приведені норми, платнику податків дозволено формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Обов'язок фізичних осіб-підприємців вести облік результатів підприємницької діяльності передбачений приписами Господарського кодексу України (ч. 6 ст. 128 Кодексу).

Окрім того, у відповідності до пункту 8 наказу ДПА України від 29.10.1999 року № 599 «Про затвердження Свідоцтва про сплату єдиного податку і порядку його видачі», для визначення результатів власної підприємницької діяльності на підставі хронологічного відображення здійснених господарських і фінансових операцій платник єдиного податку веде Книгу обліку доходів і витрат згідно із додатком № 10 до Інструкції про прибутковий податок з громадян, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993р. № 12, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993 року за № 64.

Особливості ведення книги обліку доходів та витрат протягом 2009 - 2010 років визначив Порядок ведення книги обліку доходів та витрат, затверджений постановою Кабінету Міністрів України вiд 26.09.2001 року № 1269. Згідно п. 1 цього Порядку книга обліку доходів і витрат ведеться суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, оподаткування доходів яких здійснюється згідно із законодавством з питань оподаткування суб'єктів малого підприємництва (у тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату єдиного податку), а також особами, які мають пільговий торговий патент для продажу товарів (крім підакцизних) (надання послуг) відповідно до законодавства з питань патентування деяких видів підприємницької діяльності, якщо такі особи не є платниками податку на додану вартість згідно із законодавством.

Суб'єктом підприємницької діяльності до книги обліку доходів і витрат заносяться такі відомості: порядковий номер запису; дата здійснення операції, пов'язаної з проведеними витратами і/або отриманим доходом; сума витрат за фактом їх здійснення, в тому числі заробітна плата найманого працівника; сума вартості товарів, отриманих для їх продажу (надання послуг); сума виручки від продажу товарів (надання послуг) - з підсумком за день (п. 5 цього Порядку).

За приписами п. 6 Порядку книга обліку доходів і витрат має зберігатися у суб'єкта підприємницької діяльності протягом 3 років після виконання останнього запису.

Також, судом першої інстанції правильно відзначено, що в 2011 році, у відповідності до п. 177.10 ст. 177 ПК України, додатково закріплені обов'язки фізичних осіб - підприємців вести книгу обліку доходів і витрат (за встановленими формою і порядком) та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів справи, на момент складання акта оспорюваної перевірки, а також на момент розгляду податковою інспекцією письмових заперечень позивача на вказаний акт, як і на момент перегляду вищестоящими податковими органами спірних податкових повідомлень-рішень в досудовому (адміністративному) порядку, позивач не надав податковим органам будь-яких первинних та інших документів (в т.ч. книги обліку доходів та витрат, виписок з розрахункового рахунку в банку тощо). Також, платником податків не надано жодних письмових пояснень щодо обсягів та характеру здійснюваної ним протягом 2009 - 2010 років підприємницької діяльності.

Згідно письмових пояснень позивача, наведених в його позовній заяві, 02 вересня 2010 року працівниками ГВПМ ДПІ у Солом'янському районі м. Києва, в рамках кримінальної справи № 58-2422, був проведений обшук приміщення довіреної особи позивача - ОСОБА_3 та вилучені всі документи та речі, що стосуються підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2

Разом з тим, ані позивач, ані його представник ОСОБА_3 не надали суду оригінали та/або завірені копії документальних доказів передачі ФОП ОСОБА_2 будь-яких документів на зберігання фізичній особі ОСОБА_3, протоколу виїмки документів від 02.09.2010 року чи клопотання названих осіб про надання копій вилучених документів в порядку ст. ст. 177, 188 і 189 Кримінально-процесуального кодексу (що діяв на момент проведення відповідних слідчо-процесуальних дій).

Окрім того, станом на 18.12.2012 року (день проведення перевірки позивача) будь-яких письмових повідомлень про втрату або про вилучення правоохоронними органами первинних та інших документів, що стосуються підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за 2009 - 2010 роки, письмових заяв про надання строку для відновлення втрачених (вилучених) документів, останнім до податкової інспекції не направлялось. Зазначена обставина не заперечується позивачем.

Враховуючи приведені норми, колегія суддів зазначає, що згідно абз. 1 і 2 п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Обов'язки платника податків при втраті, пошкодженні або знищенні первинних документів, та наслідки їх невиконання визначені правилами пунктів 44.5 - 44.7 статті 44 ПК України.

Так, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення первинних документів платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити орган державної податкової служби за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та митний орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до органу державної податкової служби, митного органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання), крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

За правилами п. 44.7 ст. 44 цього Кодексу в разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом трьох робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на новий строк.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Враховуючи приведені норми, у випадку ненадання платником податків документів первинного бухгалтерського обліку через 90 днів після направлення відповідного повідомлення, незалежно від причин такого ненадання (окрім випадків, встановлених п. 44.7. ст. 44 ПК України) вважається, що такі документи у платника податків відсутні.

На підтвердження факту вилучення всіх первинних та інших документів, що стосуються підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за 2009 - 2010 роки, позивач надав суду копії наступних документів: заяви позивача від 18.11.2010 року б/н про повернення вилучених печаток, документів та предметів, адресованої заступнику прокурора м. Києва, з доказами направлення; заяви ОСОБА_3 від 06.10.2010 року щодо надання оригіналів та копій документів, адресованої ст. слідчому Прокуратури м. Києва; листів ст. слідчого Прокуратури м. Києва від 07.09.2010 року № 06/1-12092-10 та від 08.12.2010 року № 06/1-12091-10 щодо розгляду звернення ОСОБА_3 від 08.09.2010 року з питання повернення предметів та документів, вилучених в ході проведення досудового слідства в кримінальній справі №58-2422; листа начальника слідчого відділу Прокуратури м. Києва від 04.05.2011 року № 06-12092-10, наданого у відповідь на звернення ОСОБА_3 щодо стану досудового слідства по кримінальній справі та статусу вилучених речей; скарги ОСОБА_3 до Прокуратури м. Києва від 15.04.2011 року з доказами її направлення; листа-відповіді Прокуратури Печерського району м. Києва від 25.05.2011 року № 1637з11; розписки ОСОБА_3 від 06.11.2011 року, наданої слідчому Печерського РУГУ МВС України в м. Києві по факту отримання предметів та документів згідно з описом.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги вищеперелічені докази, позаяк з їх змісту неможливо визначити ані конкретний перелік документів, які були вилучені, ані періодів їх складання, тобто відсутня можливість встановити їх відношення до результатів підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 за 2009 та 2010 роки.

Судова колегія зауважує, що матеріали справи також не містять доказів звернення позивача до прокуратури чи іншого правоохоронного органу зі скаргами на дії посадових осіб цих органів, що полягають у ненаданні відповідного примірника протоколу виїмки документів.

Таким чином, беручи до уваги той факт, що протягом 90 днів (з 02.01.2013 року по 02.04.2013 року) позивач не надав ДПІ у Дарницькому районі м. Києва жодних первинних і розрахункових документів та інших документів (зокрема, книги обліку доходів та витрат, платіжних доручень, квитанцій, касових ордерів, банківських виписок тощо), та/або детальних пояснень по суті фінансово-господарських операцій за 2009-2010 роки, що висвітлювали б фактичні обсяги та характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами, або належного протоколу виїмки цих документів, що складений правоохоронним органом, висновки відповідача про відсутність документів, що підтверджують понесення позивачем сум витрат за результатами підприємницької діяльності та дії контролюючого органу щодо використання відомостей з ЦДБ ДРФО ДПС України за ф. 1-ДФ для визначення сум отриманих позивачем доходів протягом перевіряємого періоду, в даному випадку, є правомірними.

Колегія суддів враховує, що згадані документи не були надані позивачем ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду.

Зважаючи на викладене, а також на приписи п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України, згідно з якою незабезпечення платником податків зберігання первинних документів облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень, колегія суддів доходить висновку, що застосовані до позивача штрафні санкції податковим повідомленням-рішенням від 15 січня 2013 року №0000151704/116 узгоджуються із положеннями податкового законодавства.

Обговорюючи, з урахуванням наведено вище, встановлення інших порушень податкового законодавства позивачем, колегія суддів зазначає, що згідно з пп. 2.3.1 п. 2.3 ст. 2 Закону України «Про податок на додану вартість» особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, зокрема, у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Абзацом 2 пункту 9.4 статті 9 вказаного Закону якщо обсяг оподатковуваних операцій особи протягом звітного податкового періоду перевищує суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, не більше ніж у два рази, така особа зобов'язана надіслати податковому органу заяву про реєстрацію протягом двадцяти календарних днів, наступних за таким звітним податковим періодом. Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Згідно з пп. «а» п. 9.6 ст. 9 Закону заява про реєстрацію має бути подана (надіслана) податковому органу не пізніше двадцятого календарного дня з моменту досягнення суми оподатковуваних операцій, визначеної зазначеним пунктом. При цьому, податковим періодом для цілей цього Закону є календарний місяць (пп. 7.8.1 п. 7.8 ст. 7).

Згідно з п. 10.1 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість» особами, відповідальними за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, зокрема, є платники податку, визначені у статті 2 цього Закону.

Зі змісту п. 10.2 ст. 10 Закону слідує, що платники податку відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.

Починаючи з 01.01.2011 року (набрання чинності Податковим кодексом України), в силу норм п. 181.1 ст. 181 ПК України особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку, - у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Згідно п. п. 183.1, 183.2 ст. 183 цього Кодексу будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації чи прийняла рішення про добровільну реєстрацію як платника податку, подає до органу державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) реєстраційну заяву. У разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до органу державної податкової служби не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у статті 181 цього Кодексу.

Пунктом 183.4 статті 183 ПК України передбачено, що у разі переходу осіб із спрощеної системи оподаткування, що не передбачає сплати податку, на загальну систему оподаткування, за умови, якщо такі особи відповідають вимогам, визначеним пунктом 181.1 статті 181 або пунктом 182.1 статті 182 цього Кодексу, з початку календарного року, реєстраційна заява має бути подана не пізніше 10 січня цього календарного року; у разі якщо такий перехід здійснюється упродовж календарного року, реєстраційна заява подається одночасно з поданням заяви про відмову від застосування спрощеної системи оподаткування.

За приписами п. 183.10 ст. 183 ПК України будь-яка особа, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, і у випадках та в порядку, передбачених цією статтею, не подала до органу державної податкової служби реєстраційну заяву, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Аналіз наведених правових норм свідчить на користь висновку, що оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, повинно було здійснюватися із застосуванням правил загальної системи оподаткування, врегульованих на той момент, зокрема, Законами України «Про податок з доходів фізичних осіб» та «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та нормами Податкового кодексу України.

З огляду на приведені норми та встановлені обставини, колегія суддів погоджується із висновком податкового органу про те, що позивач повинен був перейти на загальну систему оподаткування та зареєструватися платником податку на додану вартість відповідно до наведених вище правил з І-го кварталу 2010 року.

При цьому, не подання позивачем заяви про реєстрацію платника податку на додану вартість за встановленою формою до податкової інспекції, починаючи з 2010 року, не звільняє його від обов'язку сплачувати податок на додану вартість на загальних підставах, нести відповідальність у разі недостовірності та несвоєчасності визначення цього податку та несвоєчасності його внесення до бюджету.

Враховуючи те, що податковим органом на основі аналізу податкових баз встановлено, а позивачем не було спростовано жодними доказами, ту обставину, що на рахунок останнього надходили суми коштів за результатами підприємницької діяльності, які відносяться до його виручки, у розмірах, що перевищують граничний її обсяг, що, у свою чергу, свідчить про порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування, колегія суддів доходить висновку, що відповідачем правомірно визначено позивачу спірними податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України.

Відповідно пп. 8.1.3 п. 8.1 ст. 8 Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» якщо згідно з нормами цього Закону окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Згідно підпункту «а» пункту 19.1 статті 19 вказаного Закону платники податку, зокрема, зобов'язані вести облік доходів і витрат у обсягах, достатніх для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, у разі коли такий платник податку зобов'язаний цим Законом подавати декларацію або має право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, у тому числі при застосуванні права на податковий кредит.

Річна декларація про майновий стан і доходи (податкова декларація) (далі - декларація) подається платником податку, який: а) зобов'язаний подавати таку декларацію згідно з нормами цього Закону або інших законів; б) має право подати таку декларацію для отримання податкового кредиту (п. 18.1 ст. 18 Закону).

Відповідно до абзаців «а», «б», «г» пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв до 01.01.2011 року, податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює: а) календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків), - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця; б) календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків), - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя); г) календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб (прибуткового податку з громадян), - до 1 квітня року, наступного за звітним.

Починаючи з 01 січня 2011 року нормами п. 177.5 ст. 177 Податкового кодексу України визначено, що фізичні особи - підприємці подають до контролюючого органу податкову декларацію за місцем своєї податкової адреси за результатами календарного року у строки, встановлені цим Кодексом для річного звітного податкового періоду, в якій також зазначаються авансові платежі з податку на доходи.

Водночас, фізичні особи - підприємці, які зареєстровані протягом року в установленому законом порядку або перейшли із спрощеної системи оподаткування на загальну систему оподаткування чи сплачували фіксований податок до набрання чинності цим Кодексом, подають податкову декларацію за результатами звітного кварталу, в якому розпочата така діяльність або відбувся перехід на загальну систему оподаткування. Вперше зареєстровані підприємці в податковій декларації також зазначають інформацію про майновий стан та доходи за станом на дату державної реєстрації підприємцем. Платники податку розраховують та сплачують авансові платежі у строки, визначені підпунктом 177.5.1 пункту 177.5 цієї статті, що настануть у звітному податковому році (пп. 177.5.2 п. 177.5 ст. 177 цього Кодексу).

Податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, визначений згідно п. 49.18 ст. 49 ПК України.

Згідно п. 120.1 ст. 120 ПК України неподання або несвоєчасного подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків), - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Пунктом 11 підрозділу 10 розділу XIX ПК України, що набрав чинності з 6 серпня 2011 року, встановлено, що штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Виходячи з викладеного, починаючи з 6 серпня 2011 року до всіх порушень податкового законодавства, у тому числі вчинених до набрання чинності Податковим кодексом України, застосовуються санкції в розмірі, що встановлений нормами Податкового кодексу України. З огляду на що, колегія суддів погоджується із правомірністю застосування відповідачем до позивача штрафних санкцій, передбачених нормами п. 120.1 ст. 120 та п. 121.1 ст. 121 ПК України.

Зважаючи на вищевикладене, а також враховуючи те, що позивачем під час судового розгляду не спростовані висновки відповідача, викладені в акті податкової перевірки, колегія суддів виходить із того, що допущення суб'єктом владних повноважень процедурних порушень щодо призначення та порядку проведення податкової перевірки, на які посилається позивач, не можуть бути самі по собі достатньою підставою для скасування її результатів. Зазначеного висновку суд дійшов з огляду на те, що факт вилучення у позивача первинних документів, що могли би підтвердити дотримання ним граничних обсягів виручки, не підтвердився в ході судового розгляду, а відповідні документи так і не були надані. Відтак, обставина, на яку посилається позивач, не могла вплинути на суть виявлених в ході перевірки порушень.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для скасування оспорюваних рішень податкового органу, а також задоволення решти похідних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладене, а тому скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 серпня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів після набрання законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М