Рішення № 38742823, 19.05.2014, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/3988/13-ц

Провадження № 2/344/272/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 травня 2014 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

в складі: головуючої - судді Польської М.В.

при секретарі c/з Дзюбак Х.Б..

з участю позивача ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 3/4 частини квартири, земельну ділянку та житловий будинок та за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки та будинку, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частини чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м., як спільну сумісну власність подружжя.

ОСОБА_5 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м., поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 12.12.2013 року було об'єднано в одне провадження позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 1/2 частини чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м. та вимоги за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на дану квартиру, поділ спільного майна подружжя та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4.

12.03.2014 року представник ОСОБА_5 - ОСОБА_4 збільшила позовні вимоги та просила визнати за ОСОБА_5 право власності на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м., визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4 та визнати право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4, стягнення судових витрат.

03.04.2014 року позивач ОСОБА_2 позовні вимоги збільшив та просив суд: визнати за ним право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_3, на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4 та на житловий будинок АДРЕСА_4.

Позивач ОСОБА_2 та представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги з збільшеними та уточненими вимогами підтримали, просили позов задовольнити повністю, щодо позовних вимог ОСОБА_5 заперечили з підстав зазначених в запереченні, вважають дані вимоги такими, що до задоволення не підлягають.

Представник позивача ОСОБА_5 ОСОБА_4 просила в позові ОСОБА_2 відмовити, з підстав викладених в запереченні на позов, а вимоги позову ОСОБА_5 про визнання права власності на чотирьохкімнатну квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м., визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки та 1/2 частину житлового будинку задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, свідків, дослідивши матеріали справи, встановивши фактичні обставини справи, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 та позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 підлягають до задоволення частково, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб 21.08.2003 року, в шлюбі народився син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та, згідно рішення Івано-Франківського міського суду від 20.11.2007 року шлюб між подружжям розірвано (а.с.3, 4 т.2).

Позивач ОСОБА_5 в позові до суду зазначила про те, що нею ще до укладення шлюбу, було укладено договір позики від 18.06.2003 року з ОСОБА_7 на суму 65 000 євро, які вона в 2003 році вклала в придбання власного житла в м.Івано-Франківську, а саме квартиру АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м. Кошти за договором позики від 18.06.2003 року стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_7 (мама ОСОБА_5) в сумі 679900 грн., згідно рішення Деснянського районного суду м.Києва від 16.07.2013 року (а.с.13 т.1), кошти повернуто ОСОБА_5 вже не перебуваючи в шлюбі, тому збудована в 2005 році та набута у власність дана квартира згідно Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27.11.2006 року, є її особистою власністю. Зазначила також те, що ОСОБА_2 20.03.2013 року був знятий з місця реєстрації в с.Яблуниця, не зареєструвавши нового місця реєстрації. Не заперечує факт того, що ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі.

Натомість позивач ОСОБА_2 в позові зазначив, що квартира АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м. була придбання подружжям як спільна сумісна власність, тому поділ даної квартири просив здійснити по 1/2 частині, збільшивши в подальшому на поділ та визнання за ним 3/4 частини даної квартири, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що подружжям спільно внесено 118 765 грн., та особисто ним після розірвання шлюбу кошти в сумі 204 570.32 грн., в тому числі ним також було і відчужена квартира, яка до шлюбу була отримана ним в дар, а кошти з продажу його квартири в сумі 85 850 грн. внесено в спірну квартиру, тобто його частка внесених коштів є більшою, тому просить визнати право за ним 3/4 частини даної квартири.

Щодо спірної квартири, судом встановлено, що 16.03.2005 року було укладено договір №92УД2005ГЛ на пайову участь у частковому будівництві між ТзОВ «К.Г.Д.» та ОСОБА_5 (а.с.176 т.2). Даним договором обумовлено прийняття ОСОБА_5 на пайову участь у будівництві чотирьохкімнатної квартири №92, вартістю 257 500 грн. (50 000 грн. з оплатою протягом 3-х місяців з часу укладення договору та 207 500 грн. до завершення будівництва - 30.05.2006 року). Згідно Акту взаємних розрахунків, за період з часу укладення договору по 31.12.2012 року, внески були здійснені такі: 20.09.2006р. - 38765 грн., 28.12.2006р. - 80 000 грн, 29.11.2007р.- 85429 грн. та 16.10.2008 року - 34 000 грн. на загальну суму 257 500 грн. (а.с.183, т.2). Отже, дві останні суми внесені після розірвання шлюбу між колишнім подружжям, і оригінали цих квитанцій, які зберігаються ОСОБА_2 та підтвердження їх внесення саме ним досліджувалось судом про що буде зазначено нижче.

Доводи ОСОБА_5 щодо внесення нею особистих коштів, які нібито позичено в її мами, при тому що в рішенні Деснянського районного суду м.Києва від 16.07.2013 року не встановлено мету отримання такої позики, а саме для внесення в пайову участь на будівництво спірної квартири, спростовано тим, що кошти внесені за договором від 16.03.2005 року на пайову участь у частковому будівництві, були внесені на рахунок ТОВ "К.Г.Д" під час шлюбу подружжя та чотирма платежами за період з 2006 по 2008 рік. Окрім того, суду було надано оригінали квитанції по оплаті коштів по пайовій участі (чеки видані з касового апарату товариства) для огляду в судовому засіданні: представником ОСОБА_5 на суму - 80 000 грн. (а.с.216 т.2), та ОСОБА_2 - на суму 34 000 грн., на суму 85 429 грн. (а.с.212 т.2). Окрім того, заборгованість в сумі 25 759.32 грн. (нарахована пеня за несвоєчасні платежі) була погашена ОСОБА_2 (а.с.243, 183 т.2).

Згідно Акту прийому-передачі квартири АДРЕСА_3 від 04.10.2006 року квартиру передано стороні договору ОСОБА_5, при цьому як встановлено судом підписав даний Акт ОСОБА_2, оскільки саме ним було надано розписку ТзОВ «К.Г.Д.» 04.10.2006 року, що погашення боргу за дану квартиру в рахунок отримання її раніше всіх оплачених коштів за актом, здійснено ним буде до 30.12.2007 року в розмірі 138 735 грн. (а.с.181 т.2). В подальшому таку розписку було подано ОСОБА_2 14.02.2008 року ТзОВ «К.Г.Д.» про відстрочку частини не сплаченої ще суми до 30.12.2008 року в розмірі 53 306 грн. (а.с.182 т.2).

Судом також встановлено, що згідно договору дарування в 2002 році (до укладення шлюбу) ОСОБА_2 набув у власність квартиру АДРЕСА_1 та відчужив її за договором купівлі-продажу 26.12.2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_9 за №Д0909 в сумі 85 850 грн. (а.с.210), та як вже зазначалось вище, було внесено ним кошти за договором пайової участі по спірній квартирі в сумі 85429 грн. (оригінал даної квитанції зберігається саме в нього), які є особистою власністю ОСОБА_2 в зв'язку з продажем власного майна. При цьому, суд не вважає доведеними доводи представника ОСОБА_5 про те, що доходи ОСОБА_2 не були в тому обсязі, що дозволяє вносити ним кошти по договору пайової участі.

Розпорядженням міського голови від 27.11.2006 року №654-р за ОСОБА_5 було оформлено право приватної власності на квартиру АДРЕСА_3 (а.с. 61-62 т.2) та зареєстровано право власності 24.07.2007 року на дану квартиру загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м. за ОСОБА_5 (а.с. 57, 86, 87, 194 т.2).

У силу статті 60, 63 Сімейного кодексу України та ст.368, 369 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, згідно із частиною першою статті 61 Сімейного кодексу України, може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як вказує ст.68 цього ж кодексу розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Ця ж норма роз'яснюється і п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Згідно п.23 цієї ж постанови Пленуму Верховного Суду України вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Згідно зі статтею 70 Сімейного кодексу України в разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК.

Установивши, що на об'єкт нерухомого майна - квартиру набуто право власності на підставі цивільно-правової угоди та отримання свідоцтва за рішенням виконкому міської ради, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вона була придбана, суд приходить до висновку, що ці об'єкти є правом спільної сумісної власності подружжя, і тому слід визначити частки на це майно, однак не в рівних частках.

А тому, з врахуванням внесених коштів кожним з подружжям, доводи ОСОБА_2 про внесення ним більшої частини цих коштів в придбання спірної квартири, в т.ч. 27.11.2007 року (шлюб розірвано 20.11.2007р.) в сумі 85 429 грн. (з продажу власного майна) та 16.10.2008 р. (після розірвання шлюбу) - 34000 грн., станом на 14.06.2013 р. (після розірвання шлюбу) - 25 759.32 грн., є обґрунтованими в частині відступлення від рівності часток у майні, а тому суд вважає за доцільне провести розподіл спірної квартири з врахуванням внесених коштів не шляхом визнання права за ОСОБА_5 всієї квартири, як зазначено її позовними вимогами, а за доведеними позовними вимогами ОСОБА_2, визнавши за ним право власності на 3/4 частини квартири та за ОСОБА_5 - 1/4 частини квартири АДРЕСА_3.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2, а саме визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4 та на житловий будинок АДРЕСА_4 та позовних вимог ОСОБА_5 визнати за нею право власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки та 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_4, то суд приходить до висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги ОСОБА_5, відхиляючи доводи ОСОБА_2 про визнання за ним повністю право власності на дану ділянку та житловий будинок, виходячи з такого.

Так, 11.07.2007 року між ОСОБА_10, як продавцем, та ОСОБА_2 як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки за №1696-Д, площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4, про що зареєстровано право власності на земельну ділянку та видано Державний акт на право приватної власності серії ЯЖ 142835 та житлового будинку на цій земельній ділянці (а.с.21 т.1, 197 т.2).

ОСОБА_2 вказав суду на те, що даний договір купівлі-продажу було укладено нібито в 2000 році, однак не на його ім'я, а на ім'я ОСОБА_10, яка в подальшому переоформила таке право власності на нього. А також звернув увагу, що в 2000 році він з ОСОБА_5 ще не були одружені, а тому таке майно не може підлягати поділу між ними як подружжям. Пояснення свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11 не заслуговують на увагу суду, оскільки підтвердження придбання земельної ділянки і будинку в 1999 році без документального підтвердження ОСОБА_2, є голослівними.

Однак, такі доводи ОСОБА_2 та його представника спростовуються набутим правом на земельну ділянку та житловий будинок, що знаходився на ній, на ім'я ОСОБА_2, який на час укладання договору від 11.07.2007 року перебував у шлюбі з ОСОБА_5, а тому дана ділянка та житловий будинок є спільно придбаним майном подружжя, а тому з врахуванням того, що сторони не довели нерівність часток внесених коштів та особистих коштів щодо придбання даного нерухомого майна кожного з них, суд прийшов до висновку, що слід визнати по 1/2 частини земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4 та по 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_4 за ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до ст..212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

На підставі наведеного, відповідно до ст. 190, 368, 369, 392 ЦК України, ст.20, 60, 63, 68-72, 114 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання права власності на 3/4 частини квартири, земельну ділянку та житловий будинок - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_2, жителем АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, право власності на 3/4 частини чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2, жителем АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4.

Визнати за ОСОБА_2, жителем АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_4.

В задоволенні решти заявлених вимог відмовити.

Позов ОСОБА_5 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки та будинку - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителькою АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2, право власності на 1/4 частину чотирьохкімнатної квартири АДРЕСА_3, загальною площею 113 кв.м., житловою площею 64,4 кв.м.

Визнати за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителькою АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2, право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться в АДРЕСА_4.

Визнати за ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, жителькою АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2, право власності на 1/2 частину будинку АДРЕСА_4.

В задоволенні решти заявлених вимог - відмовити

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених статтею 294 ЦПК України, залишається без розгляду, якщо апеляційний суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Довідка: повний текст рішення виготовлено 19 травня 2014 року.

Суддя: Польська М.В.