Ухвала суду № 38727276, 15.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/465/14 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк П.В. Суддя-доповідач: Костюк Л.О.

У Х В А Л А

Іменем України

15 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Твердохліб В.А., Бужак Н.П.;

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма ТКД» на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма ТКД» до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про изнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 вересня 2013 року, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2014 року, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м.Києві про изнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 вересня 2013 року. Свої позовні вимоги мотивував тим, що висновки акту перевірки, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають дійсним обставинам справи та нормам чинного законодавства, і тому вважає прийняті рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню. Крім того, позивач наголошував на відсутності правових підстав для прийняття таких податкових повідомлень-рішень до моменту винесення вироку по кримінальній справі, в межах якої старшим слідчим 1 відділу КР СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м.Києві Перепелицею С.С. було прийнято постанову про призначення позапланової перевірки ТОВ «Фірма ТКД».

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 березня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нову, якою позов задоволити повністю.

Підстави для проведення апеляційного розгляду справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами визначено ст. 197 КАС України.

За змістом ч. 1 вищезазначеної статті суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь в справі, про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які прийняті у порядку скороченого провадження за результатами розгляду справ, передбачених пунктами 1, 2 частини першої статті 183-2 цього Кодексу.

З огляду на викладене та враховуючи те, що справу можливо вирішити на основі наявних у ній доказів, колегія суддів вважає, що розгляд справи має бути проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ч. 1 ст. 197 КАС України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін з таких підстав.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, в період з 21 серпня 2013 року по 28 серпня 2013 року співробітниками ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м.Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2012 року та податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Комершинал Трейд Ко» та ТОВ «Торговий дім «Ортей» за період з 01 січня 2011 року по 30 червня 2013 року.

Зазначена перевірка була проведена на підставі постанови старшого слідчого 1 відділу КР СУ ФР ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві Перепелиці С.С. від 29 березня 2013 року про призначення позапланової перевірки дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Фірма ТКД» при взаємовідносинах з ТОВ «Комершинал Трейд Ко» та ТОВ «Торговий дім «Ортей».

За наслідком проведення податкової перевірки було складено акт №1185/26-58-22-08-11/33096983 від 04 вересня 2013 року, яким встановлено порушення позивачем: - п. 198.3, п. 198.6 статті 198, п.п. 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого ТОВ «Фірма ТКД» було занижено податок на додану вартість на суму 417 501, 00 грн.; - пп. 139.1.9 п. 139.1 статті 139 ПК України та п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, в результаті чого ТОВ «Фірма ТКД» було занижено податок на прибуток за 2012 рік на загальну суму 437 178, 00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування з податку на прибуток в розмірі 5 704, 00 грн. за 2012 рік.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки, 23 вересня 2013 року відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0006062208, яким позивачу збільшено зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 546 473, 00 грн. (437 178, 00 грн. - за основним платежем та 109 295, 00 грн. штрафних санкцій); №0006072208, яким ТОВ «Фірма ТКД» було зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 5 704, 00 грн.; № 0006082208, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 521 876, 00 грн. (417 501, 00 грн. - основний платіж, 104 375, 00 грн. - штрафні санкції).

За наслідком адміністративного оскарження ТОВ «Фірма ТКД» таких рішень до ГУ Міндоходів у м.Києві та Міністерства доходів і зборів України, вони були залишені без змін, а скарги позивача - без задоволення.

Надаючи правову оцінку позовним вимогам, необхідно зазначити наступне.

З матеріалів справи вбачається, що провадження у кримінальній справі, в межах якої було прийнято постанову про проведення податкової перевірки ТОВ «Фірма ТКД», проводиться за фактом ухилення посадовими особами ТОВ «АСТ-Технології» від сплати податків в особливо великих розмірах та по факту створення ТОВ «Будівельна компанія «Стандарт С», ТОВ «Комершинал Трейд Ко», ТОВ «Торговий дім «Ортей», ТОВ «Трейдайленд» та ТОВ «Центрдормонтаж» з метою прикриття незаконної діяльності.

Відповідно до положень статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з обставин, визначених цим Кодексом.

Згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється у разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки або постанови органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону.

Відповідно до п. 86.9 статті 86 ПК України (в редакції Закону України від 20 листопада 2012 року № 5503-VI, який набрав чинності з 04 січня 2013 року, тобто в редакції, що діяла на час проведення перевірки, складання акту перевірки та прийняття оскаржуваних рішень), у разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених пп. 78.1.11 п. 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку.

Тобто, у зв'язку із внесеними до п. 86.9 статті 86 ПК України змінами, у разі проведення перевірки платника податків на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 статті 78 ПК України, податкове повідомлення-рішення не приймається до набрання законної сили відповідним судовим рішенням лише у випадку, якщо відносно посадових осіб цього ж платника податків, який перевіряється, в рамках кримінального провадження розслідується кримінальне правопорушення, предметом якого є податки та/або збори.

Відносно інших осіб (платників податків), перевірка яких проведена на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 статті 78 ПК України, податковий орган не обмежений у праві прийняття податкових повідомлень-рішень, у тому числі, в даному випадку - відносно позивача, оскільки під час розгляду справи не встановлено обставин розслідування в рамках кримінального провадження кримінального правопорушення стосовно посадових осіб позивача, предметом якого б були податки/збори.

Таким чином, необґрунтованою є позиція позивача про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у зв'язку з порушенням податковим органом положень п. 86.9 статті 86 ПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, 05 квітня 2012 року між ТОВ «Фірма ТКД» (Покупець) та ТОВ «Торговий дім «Ортей» (Продавець) було укладено договір поставки № 05/04, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується відвантажити Покупцеві товар (електронні компоненти, електротехнічну продукцію) за цінами, вказаними у видатковій накладній на конкретну партію товару.

25 вересня 2012 року, аналогічний за змістом договір під № 25/09 було укладено між «Фірма ТКД» (Покупець) та ТОВ «Комершинал Трейд Ко» (Продавець).

Сплачені за отриманий товар кошти були включені позивачем до валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість відповідних звітних періодів.

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з п. 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Відповідно до п. 134.1.1 статті 134 ПК України, об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно п. 138.8 статті 138 ПК України, собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Згідно положень пп. 139.1.9 п 139.1 статті 139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пп.2.15 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, визначено, що первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна ув'язка окремих показників.

Таким чином, єдиною підставою документального підтвердження спірних сум податкового кредиту мають бути належним чином складені та підписані повноважними особами первинні документи в розумінні наведених норм законодавства.

При вирішенні даної справи, необхідно врахувати також правову позицію Вищого адміністративного суду України, висловлену ним в Інформаційному листі від 20 липня 2010 року №1112/11/13-10, відповідно до якого процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість; 5) встановлення факту надмірної сплати податку на додану вартість у ціні товарів (послуг), що придбані платником податку.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року №742/11/13-11, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою підтвердження реальності господарських операцій, що мали місце з його контрагентами відповідно до договорів №25/09 від 25 вересня 2012 року та № 05/04 від 05 квітня 2012 року, позивачем було надано суду копії відповідних первинних документів, зокрема: довіреностей на отримання матеріальних цінностей, актів звірки взаємних розрахунків, податкових та видаткових накладних, банківських виписок.

Між тим, окремі з наданих документів не відповідають вказаним вище вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: довіреності на отримання матеріальних цінностей та актів звірки взаємних розрахунків не містять особистих підписів відповідальних за їх укладання осіб.

Також, згідно із Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року №363, до товарно-транспортних документів належить товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Відповідно до п.п. 11.5, 11.7 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Таким чином, необхідно зазначити про те, що саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.

Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.

Проте, позивачем, на підтвердження факту реального виконання умов зазначених договорів, товарно-транспортних накладних надано не було.

Таким чином, можливо констатувати відсутність належного документального підтвердження виконання зазначених господарських зобов'язань між позивачем та його контрагентами.

Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, необхідно також зазначити про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою підтвердження використання у власній господарській діяльності товарів, отриманих за договорами з ТОВ «Комершинал Трейд Ко» та ТОВ «Торговий дім «Ортей», ТОВ «Фірма ТКД» було долучено до матеріалів справи копії договорів поставки за квітень-червень 2010 року, січень-березень, грудень 2011 року, січень, лютий, квітень, травень, серпень та жовтень 2012 року, копії видаткових та товарно-транспортних накладних, довіреностей на отримання матеріальних цінностей.

Проте необхідно зазначити, що окремі з наданих документів також не відповідають вказаним вище вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, зокрема: товарно-транспортні накладні не містять особистих підписів всіх відповідальних за їх укладання осіб, не всі видаткові накладні містять інформацію щодо посад осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, дати та номеру довіреності відповідальної особи.

Крім того, позивачем не було наведено суду доказів того, в господарських операція, в яких ТОВ «Фірма ТКД» виступало в якості продавця (постачальника), ним реалізовувались товари, отримані саме від ТОВ «Комершинал Трейд Ко» та ТОВ «Торговий дім «Ортей» відповідно до договорів №25/09 від 25 вересня 2012 року та №05/04 від 05 квітня 2012 року.

Сукупність зазначеного, свідчить про те, що правочини, укладені позивачем з ТОВ «Комершинал Трейд Ко» та ТОВ «Торговий дім «Ортей» є такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, а тому сума сплачених за поставку товару від таких контрагентів коштів не може буде віднесена ТОВ «Фірма ТКД» до складу валових витрат або бути включена до податкового кредиту.

Враховуючи зазначене, обґрунтованими є висновки викладені відповідачем в акті перевірки №1185/26-58-22-08-11/33096983 від 04 вересня 2013 року про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, поряд з тим, що на суб'єкта владних повноважень, у випадку, якщо він є відповідачем в адміністративній справі, покладено обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності, Кодексом адміністративного судочинства України на кожну сторону, в не залежності від того чи є вона суб'єктом владних повноважень, покладено обов'язок щодо доведення обставин на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Зі змісту ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 2, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма ТКД» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 05 березня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення цієї ухвали у повному обсязі, тобто з 20 травня 2014 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Костюк Л.О.

Судді: Бужак Н.П.

Твердохліб В.А.