Постанова № 38727219, 14.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 810/4896/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Панченко Н.Д.

Суддя-доповідач: Міщук М.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Міщука М.С. суддів: Бєлової Л.В., Гром Л.М. при секретарі Коток А.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариство з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» на постанову Київського окружного адміністративного суду у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

12 вересня 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» (далі ТОВ «Спец-Ком-Сервіс» (Товариство або позивач) звернулось до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів у Київській області (далі ДПІ або відповідач), у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000502300 від 22.08.2013 року.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування постанови Товариство посилається на те, що господарські відносини між ним та його контрагентами мали реальний характер, всі товари (роботи, послуги) придбані у контрагентів були використані позивачем у власній господарській діяльності, що підтверджується належними наданими позивачем документами.

Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Оскільки, будучи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання позивач та відповідач в судове засідання не з'явились, фіксування звукозаписувального засобу при розгляді справи не здійснювалось.

Перевіривши за матеріалами справи наведені у скарзі доводи колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року.

За результатами перевірки складений Акт №40/22-01/36449624 від 30.07.2013 року (далі Акт перевірки), яким встановлено порушення, зокрема: підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, пункту 3 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України №165 від 30.05.1997 року, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого Товариством занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1 334 523 грн. 44 коп.

На підставі Акта перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000502300 від 22.08.2013 року, відповідно до якого позивачу було збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 445 062 грн., у тому числі за основним платежем - 1 246 434 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 198 628 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за операціями з придбання позивачем товарів та робіт (послуг) з його контрагентами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач з 25.06.2009 року зареєстрований платником податку на додану вартість.

Основними видами діяльності ТОВ «Спец-Ком-Сервіс» є виробництво автотранспортних засобів; виробництво кузовів для автотранспортних засобів, причепів і напівпричепів; виробництво радіаторів і котлів центрального опалення; монтаж водопровідних мереж, систем опалення та кондиціювання; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; інші види роздрібної торгівлі в спеціалізованих магазинах.

Згідно матеріалів справи між покупцем - ТОВ «Спец-Ком-Сервіс» та постачальниками (продавцями) укладені ряд договорів поставки, купівлі-продажу з придбання матеріалів для виробництва кузовів - фургонів різних модифікацій та твердопаливних котлів, зокрема, з ТОВ «НВП Брат» договір від 06.01.2011 року №22985 (том І а.с.191-194), з ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія» договір від 01.09.2010 року №01/09 (Том І а.с.205,206), з ТОВ «Інноваційно-виробничий центр» договір від 05.07.2010 року №40/04 (Том І а.с.126, 127), з ТОВ «Ліас-сервіс» договір від 02.10.2010 року №01/11 (Том ІІІ а.с.73-75), з ПП «Промспецтех» договір від 06.01.2011 року №1061 (Том ІІ а.с.11-14), з ТОВ «Авалон Трейд» від 01.11.2011 року №17 (Том ІІІ а.с.131-133), з ТОВ «Аван-тайм зовнішторг» договір від 01.12.2011 року №011204 (Том І а.с.243, 244), з ТОВ «Ривс» договір від 19.09.2011 року №10919 (Том ІІ а.с.81, 82), з ТОВ «Акопт» договір від 02.04.2012 року №000006 (Том ІІ а.с.193), з ТОВ «Укрметалснаб-7» договір від 01.04.2011 року №188 (Том ІІ а.с.212, 213), з ТОВ «Дайкор торг» договір від 30.08.2012 року №003008 (Том ІІІ а.с.105), з ТОВ «ІВМ-Україна» договір від 28.04.2011 року №1061 (Том ІІІ а.с.118), з ТОВ «Аксіома» та з ПП «СДМ-Сервіс», відповідно до яких постачальники зобов'язуються передати покупцеві автозапчастини та матеріали у кількості, якості, асортименті та за ціною, зазначеними у видаткових накладних, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах зазначених договорів.

Крім того, між позивачем та ТОВ «Главмед», ТОВ «Старт-Д», ТОВ Виробнича компанія «Віконні системи» укладені договори про надання ремонтних та консалтингових послуг, а саме: договір від 16.03.2012 року №160301 (Том ІІІ а.с.97), договір від 15.03.2012 року №150301 (Том ІІІ а.с.87, 88), договір від 05.03.2012 року №050302 (Том ІІ а.с.176, 177), відповідно.

На підтвердження поставки товарів (автозапчастин та матеріалів) та виконання робіт, позивачем до перевірки ДПІ та матеріалів справи надані податкові накладні, видаткові накладні, акти надання послуг, рахунки-фактури, платіжні доручення, банківські виписки.

Також, на підтвердження здійснення господарських операцій позивачем надано: договір оренди приміщення № 08/06/10 від 01.06.2010 року; угоди про зміну та продовження договору оренди; акти приймання-передачі до договору оренди приміщення; сертифікати відповідності; додатки до сертифікатів відповідності (Том ІХ а.с. 87-106).

Розрахунки між позивачем та зазначеними контрагентами за придбані товари, виконані роботи та надані послуги проводились у безготівковій формі, що підтверджується банківськими виписками.

Позивачем отриманий товар використано у власній господарській діяльності, що підтверджуються видатковими накладними (Том IV а.с. 173-247, Том V а.с. 1-60).

На підставі дослідження зазначених документів колегія суддів дійшла висновку про реальність операцій позивача щодо поставки товарів та виконання робіт від зазначених контрагентів, оскільки ці операції призвели до зміни майнового стану платника податків, а метою їх придбання було подальше використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності.

Висновки суду першої інстанції про критичне ставлення до доводів позивача про реальність проведених операцій є необґрунтованими.

Стаття 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Єдиними доказами наданими відповідачем в обґрунтування своєї позиції є акти перевірок контрагентів позивача, згідно яких відповідач зазначає, що у зазначених контрагентах відсутні матеріальні та технічні можливості, а також трудові ресурси для здійснення господарських операцій з поставки товарів, виконання робіт та надання послуг.

У зв'язку із цим, ДПІ дійшла висновку, що правочини щодо поставки товарів від ТОВ «НВП Брат», ТОВ «Виробничо-комерційна фірма «Східна будівельна компанія», ТОВ «Інноваційно-виробничий центр», ТОВ «Ліас-сервіс», ПП «Промспецтех», ТОВ «Авалон Трейд», ТОВ «Аван-тайм зовнішторг», ТОВ «Ривс», ТОВ «Акопт», ТОВ «Укрметалснаб-7», ТОВ «Дайкор торг», ТОВ «ІВМ-Україна», ТОВ «Арсаон», ТОВ «Аксіома», «СДМ-Сервіс» до позивача, а також виконання робіт ТОВ «Главмед», ТОВ «Старт-Д», ТОВ Виробнича компанія «Віконні системи» є безтоварними.

Проте, колегія суддів не погоджується з посиланням відповідача на акти перевірок інших підрозділів податкової служби зважаючи на те, що наявність певної податкової інформації, може утворювати лише підстави для перевірки такої інформації, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари чи послуги не отримувались платником податків від його контрагента.

Колегія суддів зазначає, що не є обов'язковою передумовою для визнання контролюючими органами грошових зобов'язань недійсними та нікчемними правочини, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

В порушення зазначеного судом першої інстанції було зроблено висновок про не встановлення фактів придбання контрагентами позивача товарів у інших осіб для їх подальшої реалізації позивачем та відсутність матеріальних та технічних ресурсів для такого продажу.

Судом першої інстанції було повністю проігноровано той факт, що відповідно до актів перевірок, на які посилався відповідач правовідносини безпосередньо між позивачем та його контрагентами взагалі не були відображені, що може підтвердити правомірність даних операцій.

В Акті перевірки правовідносини безпосередньо між позивачем та його контрагентами щодо реальності здійснення господарських операцій взагалі не досліджувалась і всі висновки базуються виключно на актах перевірок інших ДПІ, які в деяких випадках взагалі стосувалися осіб з якими позивач ніколи не співпрацював.

На час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість.

Разом з тим, в Акті перевірки не має жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платників податків на додану вартість контрагентів позивача були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договору.

Також, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб контрагента.

Отже, господарські операції позивача з його контрагентами є реальними, законними і документально підтвердженими.

В обґрунтування відмови в задоволенні позову судом першої інстанції також було зазначено, що видаткові накладні та акти виконаних робіт не містять обов'язкових реквізитів, а саме: місця складання, посади осіб та їх прізвища, ім'я та по батькові.

У зв'язку з цим колегія суддів зазначає, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-ХIV від 16 липня 1999 року не містить наслідків неточного оформлення чи відсутність деяких реквізитів у видаткових накладних, зокрема, в цьому законі не зазначено, що такі накладні не можуть доводити факту передачі товарів (робіт, послуг).

Слід також зазначити, що відповідачем не надано жодного доказу, що суми ПДВ, які були сплачені позивачем вищезазначеним контрагентам не були включені ними до податкового зобов'язання та/або не були сплачені до бюджету. Докази реєстрації контрагентами податкових накладних, реєстрація яких встановлена законом наявні в матеріалах справи.

Стосовно невідповідності видів основної діяльності деяких контрагентів позивача сутності операцій між даним контрагентом та позивачем, колегія суддів зазначає, що невідповідність фактичної діяльності контрагентів позивача визначеної у класифікаторі видів економічної діяльності (КВЕД) даних контрагентів не може бути доказом того, що така діяльність фактично не відбувалась.

Як вище зазначалось, в Акті перевірки правовідносини безпосередньо між позивачем та його контрагентами щодо реальності здійснення господарських операцій взагалі не досліджувалась і всі висновки базуються виключно на актах перевірок інших ДПІ, які в деяких випадках взагалі стосувалися осіб з якими позивач ніколи не співпрацював.

Посилання ДПІ на відсутність у позивача товарно - транспортних накладних, на думку колегії суддів, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій між Товариством та постачальниками. Розвантаження товару здійснювалося власними силами позивача, що не спростовано податковим органом.

Судом першої інстанції зазначено, що не беруться до уваги як доказ подальшого використання придбаних у вищезазначених контрагентів товарів (робіт, послуг) видаткові накладні, оскільки позивачем не надано жодного доказу, що ним реалізовувались саме ті товари, які придбані у даних контрагентів.

Дане твердження суду першої інстанції є необґрунтованим та порушує положення статті 71 КАС України, яка передбачає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до даної статті саме на відповідача, який заперечував проти позову покладався обов'язок доводити, що видаткові накладні надані позивачем не можуть доводити факту реалізації товару придбаного позивачем у його контрагентів. Таких доказів відповідач не надав.

Також в обґрунтування причин відмови в позові суд першої інстанції зазначив відсутність довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей та сертифікатів якості чи відповідності товарів.

Колегія суддів звертає увагу на той факт, що у правовідносинах з даними контрагентами позивач виступав як покупець товарів (робіт, послуг).

Таким чином, оригінал довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей не міг знаходитися у позивача, оскільки позивач як покупець товарів (робіт, послуг) був зобов'язаний передати дані довіреності постачальникам. А вимога надати дані довіреності прямо суперечить законодавству України.

Крім того, в матеріалах справи містяться копії сертифікатів відповідності на деякі товари, відтак, твердження суду про відсутність даних документів є необґрунтованим.

Слід зазначити, що відповідачем не надано жодного доказу в обґрунтування того, що товари на які подано сертифікати взагалі повинні підлягати сертифікації.

Отже, відсутність даних документів не може бути підтвердженням фіктивності (безтоварності) операцій позивача.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не допущено порушень вимог чинного законодавства, тому податкове повідомлення-рішення №0000502300 від 22.08.2013 року підлягає скасуванню.

Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку із чим колегія суддів вважає апеляційну скаргу задовольнити.

Керуючись статтями 41,94, 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2013 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №0000502300 від 22.08.2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Спец-Ком-Сервіс» судові витрати у розмірі 4 588 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя

Судді:

Головуючий суддя Міщук М.С.

Судді: Бєлова Л.В.

Гром Л.М.