Ухвала суду № 38727147, 08.05.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Яковлев Д.О.

Суддя-доповідач - Сіваченко І.В.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2014 року справа №437/16626/13-а

приміщення суду за адресою: 83017, м. Донецьк, бул. Шевченка, 26

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Сіваченка І.В.

суддів Шишова О.О., Попова В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_2 та Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради на постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 14 лютого 2014 року у справі № 437/16626/13-а за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання неправомірними дій, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради (далі - Департамент) про визнання дій неправомірними, зазначивши, що вона є матір'ю дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває на обліку у відповідача та отримує допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 130 грн. на місяць. Позивач вважає, дії відповідача неправомірними та такими, що суперечать вимогам діючого законодавства, визнати дії Департаменту щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виходячи з розміру прожиткового мінімуму за період з 09.04.2011 по 09.04.2014 року з урахуванням проведених виплат.

Постановою Ленінського районного суду м. Луганська від 14 лютого 2014 року позовні вимоги задоволено частково, а саме: визнано неправомірними дії Департаменту щодо відмови в перерахунку та виплаті ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей віком до 6 років; зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку , виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для дітей віком до 6 років на відповідний період з 29 квітня 2013 року по 14 лютого 2014 року, з урахуванням проведених виплат.

В іншій частині відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції необґрунтовано не поновив їй строк звернення до суду з цим позовом, на що у позивачки були наявними поважні причини.

Департаментом також було подано апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідно до статті 15 Закону № 2811-ХІІ позивач має право на допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.

Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч.1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є матір'ю ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв'язку з чим перебуває на обліку в Департаменті та отримує грошову допомогу як не застрахована особа у розмірі 130 грн. (а. с. 12). Позивач зверталася до Департаменту з питання виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі не менше розміру прожиткового мінімуму, на що отримала відмову відповідача (а. с. 9-11).

Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені і знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи.

Законом № 2811-ХІІ передбачено, що цей закон відповідно до Конституції України встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до інших законодавчих актів України» статті 15 Закону № 2811-ХІІ викладено в наступній редакції: «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім`ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень». Проте відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік» Розділ І цього Закону набирає чинності з 01.01.2008 року і діє по 31.12.2008 року. Отже, з 01.01.2009 року статті 15 Закону № 2811-ХІІ відновила попередню редакцію, відповідно до якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.

Прожитковий мінімум (відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум») - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Згідно статті 7 Закону України від 06.12.2012 № 5515-VІ «Про Державний бюджет України на 2013 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років складає з 1 січня - 972 гривні, з 1 грудня - 1032 гривні.

Відповідно до статті Закону України від 16.01.2014 № 619-VІІ «Про Державний бюджет України на 2014 рік» прожитковий мінімум для дітей віком до 6 років з 1 січня також складає 1032 гривні.

Оскільки ані законами України про Державний бюджет України на 2013, 2014 роки, ані іншими законами не встановлювалось в цей період іншій, ніж у Законі № 2811-ХІІ розмір допомоги, спірні відносини регулюються Законом № 2811-ХІІ, а положення Постанови КМУ № 1751 від 27.12.2001 року в тій частині, в якій воно суперечить названому закону, застосовуватись не може. Отже, у відповідача наявний обов'язок здійснювати виплату державної допомоги в розмірі, передбаченому Законом № 2811-ХІІ.

Тобто, своїми діями відповідач порушив права позивача на гарантовану державою матеріальну підтримку материнства та належний соціальний захист, який гарантується державним соціальним забезпеченням, що має забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму.

Відповідно до статті 1 зазначеного закону, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України. Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, а також особи, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають право на державну допомогу нарівні з громадянами України на умовах, передбачених цим Законом, іншими законами або міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Така правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2012 року у справі № 21-410а12.

Згідно частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України (цією статтею Кодекс доповнено Законом України від 06.07.2010 № 2747-IV) рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відтак, апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції, вивчивши доводи апеляційної скарги позивача, вважає апеляційну скаргу частково обґрунтованою, а судове рішення таким, що підлягає частковому скасуванню, з наступних підстав.

Згідно абзацу 1 частини другої статті 5 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як на час подання цього позову, так і на момент прийняття судом оскаржуваної постанови відповідно до частини першої статті 99 КАС адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті визначено, що для звернення за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатися при виплаті спірної допомоги, яка мала місце щомісячно протягом 2011-2013 років.

Позивач же звернувся до суду з цим позовом 29.10.2013 року (згідно штампу вхідної кореспонденції), тобто, з порушенням шестимісячного строку звернення до суду з цим позовом. Звернення позивача до відповідача із заявою в порядку Закону України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян» з проханням сплатити певну суму грошей (виконати вимоги закону тощо) не є передбаченою законом можливістю досудового порядку вирішення спору в розумінні частини четвертої статті 99 КАС України.

Згідно статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановлюється ухвала.

Заява про поновлення строку звернення до адміністративного суду з цим позовом не підлягає задоволенню, оскільки її доводи не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Юридична необізнаність позивача не може бути визнана поважною причиною для поновлення йому строку звернення до суду. Закони, інші нормативно-правові акти, судові рішення є доступними для ознайомлення всіма громадянами, і можливість обізнаності людини про те чи інше положення законодавства залежить виключно від бажання такої людини.

Обставини, які б заважали (робили б неможливим) звернення позивача до суду з цим позовом, за матеріалами справи відсутні.

В спільному інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 06.09.2011 № 1400/1/6/13-11 та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06.09.2011 № 1080/0/4-11 звернуто увагу, що спори про нарахування суб'єктом владних повноважень та проведення соціальних виплат є публічно-правовими, а тому під час вирішення питання щодо дотримання позивачами строку звернення до адміністративного суду необхідно керуватись нормами статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, позивачем пропущений шестимісячний строк звернення до суду, тому вимоги позивача підлягають залишенню без розгляду, а постанова суду першої інстанції в цій частині - скасуванню.

Інших доводів апеляційна скарга позивачки не містить.

Підсумовуючи, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, але з помилковим застосуванням норм процесуального права, що відповідно до статті пункту 4 частини першої статті 198 КАС України є підставою для часткового скасування цього судового рішення.

Керуючись ст.ст. 195-196, 198, 200, 202, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради - залишити без задоволення.

Постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 14 лютого 2014 року у справі № 437/16626/13-а за позовом ОСОБА_2 до Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання неправомірними дій - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог за період з 09.04.2011 року по 28.04.2013 року.

Позов ОСОБА_2 до Департаменту з питань праці та соціального захисту населення Луганської міської ради, третя особа - Управління Державної казначейської служби України у Луганській області про визнання неправомірними дій за період з 09.04.2011 року по 28.04.2013 року - залишити без розгляду.

В іншій частині постанову Ленінського районного суду міста Луганська від 14 лютого 2014 року у справі № 437/16626/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий: І.В.Сіваченко

Судді: О.О.Шишов

В.В.Попов