Постанова № 38725125, 16.05.2014, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 травня 2014 р. Справа №805/2928/14

приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

при секретарі судового засідання Осадчому О.П.

за участю представників сторін:

від позивача - Хейфець Р.В. - УДО 013671

від відповідача - Зоря Д.А. - довір. від 04.04.2014 року № 01/13-1597 вих, Козієнко І.С.

- довір. від 31.03.2014 року № 01/13-1498вих

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Прокурора міста Донецька

Донецької області

до відповідача Донецької міської ради

про визнання протиправними та скасування пунктів 3,5,6,7,9 рішення від 01.03.2014

року № 47/1

ВСТАНОВИВ:

Прокурор міста Донецька Донецької області звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Донецької міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 3,5,6,7,9 рішення від 01.03.2014 року № 47/1 «Про оцінку політичної ситуації в Україні».

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, рішення, яке оскаржується, прийняте відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Вказує, що вирішення питання про мораторій на зростання цін та тарифів на товари та послуги першої необхідності належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Зазначає, що в порушення ст. 25, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» компетенції місцевих рад пунктом 6 рішення Російська Федерація визнана стратегічним партнером Донбасу, проте, згідно ст. 92 Конституції України основи зовнішніх відносин регулюються виключно законами України.

Вказує на те, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад входить підготовка і внесення на розгляд ради пропозиції щодо створення відповідно до закону міліції, що утримується за рахунок коштів місцевого самоврядування, створення муніципальної міліції не передбачене жодним нормативно-правовим актом чинного законодавства.

Зазначає, що в порушення ст. 25, ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідач виявив сумнів у легітимності прийнятих Верховною Радою України законів і визнання нових органів державної влади та безпідставно поклав усю повноту відповідальності на життєзабезпечення територій лише на органи місцевого самоврядування.

Наполягає на тому, що у переліку виключної компетенції Донецької міської ради відсутні повноваження щодо прийняття пунктів рішення, які оскаржуються.

Враховуючи викладене, просить позовну заяву задовольнити.

В запереченнях на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що рішення, яке оскаржується, прийняте відповідачем в межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та Законами України.

Враховуючи наведене, просить в задоволені позовної заяви відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні доводи позовної заяви підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, просив позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Представники відповідача у судовому засіданні проти доводів позовної заяви заперечували з підстав, викладених в запереченнях, просили в задоволені позовної заяви відмовити у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, заслухавши представників сторін, суд встановив.

01.03.2014 року на позачерговій сесії Донецької міської ради ухвалене рішення № 47/1 «Про оцінку політичної ситуації в Донбасі».

Згідно зазначеного рішення Донецька міська рада вирішила:

1. Підтримати народні ініціативи жителів Донецької області, виражені на мітингах, що проводяться в м. Донецьку.

2. Підтримати ініціативу про проведення референдуму на території Донецької області про подальшу долю Донбасу і звернутися до депутатів Донецької обласної ради про негайне призначення вищевказаного референдуму на території Донецької області. Депутати Донецької міської ради готові виконати всі організаційні та правові процедури для його проведення на території Донецька.

3. Ввести мораторій на зростання цін і тарифів на товари та послуги першої необхідності.

4. Вважати неприпустимим подальше зниження рівня соціальних виплат і гарантій.

5. Вважати російську мову офіційною на території Донецької області, нарівні з українською, і вимагати прийняття відповідних рішень від депутатів Донецької обласної ради.

6. Вважати Російську Федерацію стратегічним партнером Донбасу.

7. З метою забезпечення спокою громадян на території Донецька і захисту від можливих агресивних проявів з боку радикально налаштованих націоналістичних сил створити муніципальну міліцію.

8. Рекомендувати Донецькій обласній раді спільно з Луганською обласною радою створити комісію з формування стабілізаційного фонду Донбасу.

9. До з'ясування легітимності прийнятих Верховною Радою України законів і визнання нових органів державної влади всю повноту відповідальності за життєзабезпечення територій покласти на органи місцевого самоврядування.

10. Донецька міська рада заявляє про неприйняття будь-якого роду ультиматумів і має намір надалі приймати рішення на підставі повноважень в інтересах жителів Донецька.

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить визнання протиправними та скасувати пункти зазначенного рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Таким чином, позивач у справі - орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством України у сфері контролю за додержанням і правильним застосуванням законів.

Згідно ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Тобто, відповідач у справі - орган місцевого самоврядування, який наділений владними управлінськими функціями та представляє інтереси територіальної громади.

Відповідно до ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Згідно ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Частиною 1 статті 59 закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Як вбачається з позовної заяви, вона містить вимогу про скасування наступних пунктів рішення органу місцевого самоврядування:

3. Ввести мораторій на зростання цін і тарифів на товари та послуги першої необхідності.

5. Вважати російську мову офіційною на території Донецької області, нарівні з українською, і вимагати прийняття відповідних рішень від депутатів Донецької обласної ради.

6. Вважати Російську Федерацію стратегічним партнером Донбасу.

7. З метою забезпечення спокою громадян на території Донецька і захисту від можливих агресивних проявів з боку радикально налаштованих націоналістичних сил створити муніципальну міліцію.

9. До з'ясування легітимності прийнятих Верховною Радою України законів і визнання нових органів державної влади всю повноту відповідальності за життєзабезпечення територій покласти на органи місцевого самоврядування.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Частина 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає виключну компетенцію міських рад, згідно якої на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання:

1) затвердження регламенту ради;

2) утворення і ліквідація постійних та інших комісій ради, затвердження та зміна їх складу, обрання голів комісій;

3) утворення виконавчого комітету ради, визначення його чисельності, затвердження персонального складу; внесення змін до складу виконавчого комітету та його розпуск;

4) обрання на посаду та звільнення з посади секретаря ради у порядку, передбаченому цим Законом;

5) затвердження за пропозицією сільського, селищного, міського голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів відповідно до типових штатів, затверджених Кабінетом Міністрів України, витрат на їх утримання;

6) утворення за поданням сільського, селищного, міського голови інших виконавчих органів ради;

7) затвердження плану роботи ради та заслуховування звіту про його виконання, з урахуванням вимог статті 32 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності";

8) заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників;

9) заслуховування звіту сільського, селищного, міського голови про діяльність виконавчих органів ради, у тому числі щорічного звіту про здійснення державної регуляторної політики виконавчими органами відповідної ради;

10) прийняття рішення про недовіру сільському, селищному, міському голові;

11) заслуховування звітів постійних комісій, керівників виконавчих органів ради та посадових осіб, яких вона призначає або затверджує;

12) заслуховування повідомлень депутатів про роботу в раді, виконання ними доручень ради;

13) розгляд запитів депутатів, прийняття рішень по запитах;

14) прийняття рішень щодо дострокового припинення повноважень депутата ради в порядку, встановленому законом;

15) скасування актів виконавчих органів ради, які не відповідають Конституції чи законам України, іншим актам законодавства, рішенням відповідної ради, прийнятим у межах її повноважень;

16) прийняття рішення щодо дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови у випадках, передбачених цим Законом;

17) визначення відповідно до закону кількісного складу ради;

18) прийняття рішення про проведення місцевого референдуму;

19) прийняття відповідно до законодавства рішень щодо організації проведення референдумів та виборів органів державної влади, місцевого самоврядування та сільського, селищного, міського голови;

20) прийняття рішень про наділення органів самоорганізації населення окремими власними повноваженнями органів місцевого самоврядування, а також про передачу коштів, матеріально-технічних та інших ресурсів, необхідних для їх здійснення;

21) прийняття рішень про об'єднання в асоціації або вступ до асоціацій, інших форм добровільних об'єднань органів місцевого самоврядування та про вихід з них;

22) затвердження програм соціально-економічного та культурного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, цільових програм з інших питань місцевого самоврядування;

23) затвердження місцевого бюджету, внесення змін до нього; затвердження звіту про виконання відповідного бюджету;

24) встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України;

25) утворення цільових фондів, затвердження положень про ці фонди;

26) прийняття рішень щодо здійснення місцевих запозичень;

27) прийняття рішень щодо передачі коштів з відповідного місцевого бюджету;

28) прийняття рішень щодо надання відповідно до чинного законодавства пільг по місцевих податках і зборах, а також земельному податку;

29) встановлення для підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, розміру частки прибутку, яка підлягає зарахуванню до місцевого бюджету;

30) прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна; затвердження місцевих програм приватизації, а також переліку об'єктів комунальної власності, які не підлягають приватизації; визначення доцільності, порядку та умов приватизації об'єктів права комунальної власності; вирішення питань про придбання в установленому законом порядку приватизованого майна, про включення до об'єктів комунальної власності майна, відчуженого у процесі приватизації, договір купівлі-продажу якого в установленому порядку розірвано або визнано недійсним, про надання у концесію об'єктів права комунальної власності, про створення, ліквідацію, реорганізацію та перепрофілювання підприємств, установ та організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму;

31) прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення;

32) створення у разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення з іншими суб'єктами комунальної власності спільних проектів або спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій, визначення повноважень цих органів (служб);

33) вирішення відповідно до законодавства питань про створення підприємствами комунальної власності спільних підприємств, у тому числі з іноземними інвестиціями;

34) вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин;

35) затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України;

36) вирішення відповідно до закону питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування такого дозволу;

37) прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом;

38) надання відповідно до законодавства згоди на розміщення на території села, селища, міста нових об'єктів, у тому числі місць чи об'єктів для розміщення відходів, сфера екологічного впливу діяльності яких згідно з діючими нормативами включає відповідну територію;

39) пункт 39 частини першої статті 26 виключено

39-1) створення відповідно до закону за рахунок коштів місцевого бюджету установ з надання безоплатної первинної правової допомоги, призначення і звільнення керівників цих установ, залучення в установленому законом порядку фізичних чи юридичних осіб приватного права до надання безоплатної первинної правової допомоги;

40) заслуховування інформації прокурорів та керівників органів внутрішніх справ про стан законності, боротьби із злочинністю, охорони громадського порядку та результати діяльності на відповідній території;

41) прийняття рішень з питань адміністративно-територіального устрою в межах і порядку, визначених цим та іншими законами;

42) затвердження в установленому порядку місцевих містобудівних програм, генеральних планів забудови відповідних населених пунктів, іншої містобудівної документації;

43) затвердження договорів, укладених сільським, селищним, міським головою від імені ради, з питань, віднесених до її виключної компетенції;

44) встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

45) прийняття у межах, визначених законом, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність;

45-1) визначення територій, на яких можуть проводитися потенційно небезпечні заходи в умовах присутності цивільного населення за участю особового складу Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з використанням озброєння і військової техніки;

46) прийняття рішень, пов'язаних із створенням спеціальних вільних та інших зон, змінами в статусі цих зон, внесення до відповідних органів пропозицій з цих питань; надання згоди на створення таких зон за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України;

47) прийняття рішення про дострокове припинення повноважень органів територіальної самоорганізації населення у випадках, передбачених цим Законом;

48) затвердження статуту територіальної громади;

49) затвердження відповідно до закону Положення про зміст, опис та порядок використання символіки територіальної громади;

50) прийняття рішень щодо виконання положень статей 7, 11, 12, 20, 24 Закону України "Про засади державної мовної політики";

51) надання згоди на передачу об'єктів з державної у комунальну власність та прийняття рішень про передачу об'єктів з комунальної у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності;

52) створення відповідно до законодавства комунальної аварійно-рятувальної служби;

53) затвердження відповідно до закону Положення про помічника-консультанта депутата ради та опису посвідчення помічника-консультанта депутата ради;

54) вирішення питань у сфері поводження з небезпечними відходами відповідно до законодавства;

55) визначення на конкурсних засадах юридичних осіб, які здійснюють у межах певної території збирання та перевезення побутових відходів спеціально обладнаними для цього транспортними засобами;

56) затвердження порядку переміщення на штрафні майданчики транспортних засобів, припаркованих не у спеціально відведених місцях для паркування транспортних засобів.

Відповідно до п. 2 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях міських рад (міст з районним поділом), крім питань, зазначених у частині першій цієї статті, вирішуються такі питання:

1) визначення обсягу і меж повноважень, які здійснюють районні у містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи в інтересах територіальних громад районів у містах;

2) встановлення нормативів централізації коштів від земельного податку на спеціальних бюджетних рахунках районів міста.

Згідно ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Верховною Радою України 15.07.1997 року:

1. Головні повноваження і функції місцевих властей визначаються конституцією або законом. Однак це положення не перешкоджає наділенню місцевих властей повноваженнями і функціями для спеціальних цілей відповідно до закону.

2. Місцеві власті в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене із сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

3. Муніципальні функції, як правило, здійснюються переважно тими властями, які мають найтісніший контакт з громадянином. Наділяючи тією чи іншою функцією інший орган, необхідно враховувати обсяг і характер завдання, а також вимоги досягнення ефективності та економії.

4. Повноваження, якими наділяються місцеві власті, як правило, мають бути повними і виключними. Вони не можуть скасовуватися чи обмежуватися іншим, центральним або регіональним органом, якщо це не передбачене законом.

5. Якщо повноваження делегуються місцевим властям, центральним чи регіональним органом, місцеві власті, у міру можливості, мають право пристосовувати свою діяльність до місцевих умов.

6. У процесі планування і прийняття рішень щодо всіх питань, які безпосередньо стосуються місцевих властей, з останніми мають проводитися консультації, у міру можливості своєчасно і належним чином.

Тобто, органи місцевого самоврядування, в тому числі, міські ради мають право вирішувати будь-які питання, включені до їх повноважень і функцій Конституцією або законами національного законодавства та з аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що міським радам не надані повноваження щодо введення мораторію на зростання цін і тарифів, встановлення статусу офіційної мови на території Донецької області, визначення стратегічних партнерів Донбасу, створення муніципальної міліції та з'ясування легітимності прийнятих Верховною Радою України законів і визнання нових органів державної влади.

Крім зазначеного, стосовно пункту 3 рішення, який оскаржується, про введення мораторію на зростання цін і тарифів на товари та послуги першої необхідності суд враховує наступне.

Основні засади цінової політики і регулювання відносин, що виникають у процесі формування, встановлення та застосування цін, а також здійснення державного контролю (нагляду) та спостереження у сфері ціноутворення визначає Закон України «Про ціни і ціноутворення», статтею 6 якого встановлено, що органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної цінової політики у межах повноважень, визначених законом.

В розумінні статті 5 цього Закону проведення державної цінової політики; державне регулювання цін, повноваження органів виконавчої влади щодо формування, встановлення та застосування цін, якщо інше не визначено законом або міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; перелік товарів, державні регульовані ціни на які затверджуються відповідними органами виконавчої влади, якщо інше не визначено законом, віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України.

Тобто, вирішення питання про мораторій на зростання цін та тарифів на товари та послуги першої необхідності належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України та, приймаючи рішення з зазначених питань відповідач діяв з перевищенням повноважень, наданих йому чинним законодавством.

Щодо пункту 5 рішення про визнання російської мови офіційною на території Донецької області, нарівні з українською, і вимагати прийняття відповідних рішень від депутатів Донецької обласної ради, суд враховує наступне.

Згідно ст. 10 Конституції України Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України. Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування. Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Засади державної мовної політики в Україні визначає Закон України «Про засади державної мовної політики», частиною 1 статті 6 якого визначено, також, що державною мовою України є українська мова.

Статтею 3 зазначеного Закону кожному надане право вільно визначати мову, яку вважає рідною, і вибирати мову спілкування, а також визнавати себе двомовним чи багатомовним і змінювати свої мовні уподобання, незалежно від етнічного походження, національно-культурної самоідентифікації, місця проживання, релігійних переконань має право вільно користуватися будь-якою мовою у суспільному та приватному житті, вивчати і підтримувати будь-яку мову.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про засади державної мовної політики» у контексті Європейської хартії регіональних мов або мов меншин до регіональних мов або мов меншин України, до яких застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, що передбачені у цьому Законі, віднесені мови: російська, білоруська, болгарська, вірменська, гагаузька, ідиш, кримськотатарська, молдавська, німецька, новогрецька, польська, ромська, румунська, словацька, угорська, русинська, караїмська, кримчацька.

Тобто, чинним законодавством України визначений статус російської мови як регіональної мови або мови меншин.

Крім того, як вбачається з зазначеного пункту рішення, відповідач вирішив вважати російську мову офіційною на території Донецької області, тоді як його компетенція поширюється тільки на територіальну громаду міста Донецька.

Оскільки нормами законодавства України встановлено, що державною мовою України є українська мова, російській мові наданий статус регіональної мови в силу закону, суд дійшов висновку, що приймаючи рішення про надання російській мові офіційного статусу на території Донецької області відповідач діяв з перевищенням повноважень, наданих йому чинним законодавством.

Щодо п. 6 рішення - вважати Російську Федерацію стратегічним партнером Донбасу, суд враховує, що статтею 92 Конституції України визначено, що основи зовнішніх відносин регулюються виключно законами України та, крім зазначеного, відповідачем перевищена його компетенція, оскільки повноваження Донецької міської ради поширюються тільки на територію міста Донецька, а не всього Донбасу.

Стосовно пункту 7 рішення про створення муніципальної міліції з метою забезпечення спокою громадян на території Донецька і захисту від можливих агресивних проявів з боку радикально налаштованих націоналістичних сил, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про міліцію» міліція є єдиною системою органів, яка входить до структури Міністерства внутрішніх справ України, виконує адміністративну, профілактичну, оперативно-розшукову, кримінальну процесуальну, виконавчу та охоронну (на договірних засадах) функції. Вона складається з підрозділів: кримінальної міліції; міліції громадської безпеки; транспортної міліції; державної автомобільної інспекції; міліції охорони; судової міліції; спеціальної міліції; внутрішньої безпеки.

Для забезпечення громадського порядку на об'єктах і територіях, які мають особливе народногосподарське значення або постраждали від стихійного лиха, екологічного забруднення, катастрофи, Міністерством внутрішніх справ України можуть створюватись спеціальні підрозділи міліції.

На території України забороняється створення військових або інших збройних формувань чи груп, не передбачених законодавством України.

З системного аналізу норм чинного законодавства вбачається, що жодним нормативно-правовим актом не передбачений такий підрозділ як муніципальна міліція, тому суд вважає зазначений пункт рішення таким, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства України.

Стосовно пункту 9 рішення щодо того, що до з'ясування легітимності прийнятих Верховною Радою України законів і визнання нових органів державної влади всю повноту відповідальності за життєзабезпечення територій покласти на органи місцевого самоврядування, суд зазначає, що чинним законодавством органам місцевого самоврядування не надане право з'ясування легитимності законів і визнання органів державної влади та, крім того, відповідач поклав відповідальність за життєзабезпечення територій на усі органи місцевого самоврядування, тоді як, як зазначалось раніше, його компетенція поширюється на територію міста Донецька.

Враховуючи викладене та те, що у переліку виключної компетенції міських рад відсутні повноваження щодо прийняття пунктів рішення, які оскаржуються, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі, а зазначені пункти рішення - скасуванню.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ухвалення судового рішення на користь сторони - суб'єкта владних повноважень питання про розподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Законом України «Про прокуратуру», Законом України «Про ціни і ціноутворення», Законом України «Про засади державної мовної політики», Законом України «Про міліцію», ст. 2, ст. 7 - 15, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94 ст. 122 - 154, ст. 158 - 163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Прокурора міста Донецька Донецької області до Донецької міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 3, 5, 6, 7, 9 рішення Донецької міської ради від 01.03.2014 року № 47/1 «Про оцінку політичної ситуації в Донбасі» - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати пункти 3, 5, 6, 7, 9 рішення Донецької міської ради від 01.03.2014 року № 47/1 «Про оцінку політичної ситуації в Донбасі».

Постанова Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Давиденко Т.В.