Ухвала суду № 38724133, 26.02.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/249/2014(м)

265/4750/13-ц

Головуючий у 1-й інстанції Мельник І.Г.

Суддя-доповідач Сорока Г.П. Категорія 51

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

24 лютого 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого - Баркової Л.Л.,

суддів - Сорока Г.П., Кочегарової Л.М.,

при секретарі - Костомановій А.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж-207» про встановлення факту простою не з вини працівника, стягнення оплати за простій, встановлення факту угоди про нарахування заробітної плати у певних сумах та розміру середньоденного заробітку, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, стягнення індексації заробітної плати, середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж-207» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2013 року,-

В С Т А Н О В И Л А :

26 червня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж-207» (далі за текстом ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207») та просив встановити факт угоди між ним та відповідачем про нарахування йому заробітної плати у сумі 6700 грн. на місяць за повністю відпрацьований місяць та встановити, що належна йому заробітна плата на підприємстві відповідача становить за серпень 2012 року у сумі 6700 грн. за 22 відпрацьованих дні, за вересень 2012 року у сумі 6700 грн. за 20 відпрацьованих днів; встановити, що його середньоденний заробіток обчислений згідно Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року (за два місяці перед звільненням) складає 319,77 грн.; встановити для нього факт простою на підприємстві відповідача не з вини працівника: 12 днів у травні 2012 року з 16.05.2012 року по 31.05.2012 року та 10 днів у червні 2012 року з 01.06.2012 року по 15.06.2012 року і стягнути з відповідача на його користь оплату простою не з вини працівника за вказаний період в сумі 4689,96 грн.; стягнути з відповідача компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та індексацію заробітної плати за весь період його роботи у роботодавця, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з дати його звільнення, яке відбулося 16.10.2012 року, по день ухвалення рішення суду по 319,77 грн. щоденно, а також моральну шкоду в сумі 10000 грн., заподіяну порушенням його законних трудових прав.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що працював у відповідача з 25.04.2012 року по 16.10.2012 року монтажником 4 розряду з окладом 6700 грн. на місяць, був звільнений на підставі наказу № 84 від 16.10.2012 року. В період з 16.05.2012 року по 31.05.2012 року та з 01.06.2012 року по 15.06.2012 року на підприємстві виникла ситуація простою не з вини працівника, так як він виходив в даний період на роботу, а роботи не було, тому вважає, що підприємство повинно оплатити йому факт простою виходячи з 2/3 встановленого йому окладу. Також вказує, що отримував заробітну плату від роботодавця значно в більшому розмірі, ніж вказано в довідці відповідача, тому вважає, що його середньоденний заробіток, обчислений згідно Постанови КМУ № 100 від 08.02.1995 року (за два місяця перед звільненням), складає 319,70 грн. Відповідно за травень роботодавець повинен оплатити йому факт простою не з вини працівника за травень-червень 2012 року в сумі 4689 грн.96 коп., яку необхідно проіндексувати у зв'язку з затримкою термінів її виплати та нарахувати компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Після його звільнення 16.10.2012 року роботодавець частково розрахувався з ним лише навесні 2013 року шляхом надіслання йому грошового поштового переказу, який він отримав. При цьому з травня 2012 року та в день звільнення 16.10.2012 року і по даний час роботодавцем йому не була виплачена компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати та сума оплати простою не з вини працівника за травень, червень 2012 року. Вважає, що роботодавець повинен йому виплатити середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку при звільненні, починаючи з дати його звільнення, тобто з 16.10.2012 року по день ухвалення рішення по 284,81 грн. щоденно, що складає на момент звернення з позовом до суду 80582,04 грн., а також моральну шкоду в сумі 10000 грн., тому як були порушені його законі трудові права, він не отримував всі належні йому суми, які були джерелом прибутку для нього, відчував матеріальний тягар через нестачу коштів, вимушений був вживати додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» про встановлення факту простою не з вини працівника, стягнення оплати за простій, встановлення факту угоди про нарахування заробітної плати у певних сумах та розміру середньоденного заробітку, стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати, стягнення індексації заробітної плати, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.10.2012 року по 18.03.2013року включно 8400 грн., моральну шкоду в сумі 200 грн., всього 8600 грн., з якої підлягають утриманню податки і обов'язкові платежі.

Стягнуто з ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» на користь держави судовий збір 344 грн. 10 коп.

В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, відповідач ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» в апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права.

Позивач в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, заяву про відкладення розгляду справи не подав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується телефонограмою, зареєстрованою у встановленому порядку в журналі телефонограм за №786, та витягом з журналу телефонограм. Тому, відповідно до вимог ст.305 ЦПК України, колегія суддів дійшла до висновку про розгляд справи у відсутності позивача.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» Харченко С.О., який доводи апеляційної скарги підтримав та просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати, в цій частині ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо не оскаржуваної частини рішення ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення.

Як вбачається зі справи, відповідач оскаржує рішення суду в частині задоволення позову, тобто, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди та судового збору, а в решті частини рішення суду ніким не оскаржується. Тому, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах доводів апеляційного оскарження, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди та судового збору , а в частині відмови в задоволені позову рішення суду не перевіряє.

Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно роз'яснень п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановляння рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. При цьому, сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 з 25.04.2012 року був прийнятий на роботу монтажником 4 розряду в ТОВ «СУ «Металургмонтаж-207» за наказом № 53 від 25.04.2012 року. Звільнений за наказом № 84 від 16.10.2012 року за власним бажанням на підставі ст.38 КЗпП України. В день звільнення позивачу була видана трудова книжка (а.с.8-9,44,45,78-79).

Згідно наданої відповідачем довідки за № 230 від 08.08.2013 року станом на 16.10.2012 року (дата звільнення ОСОБА_2.) залишилася несплаченою заробітна плата за серпень 2012 року у розмірі 1371,81грн., за вересень 2012р. у розмірі 1371,81грн, та за жовтень у розмірі 1190,85грн., а усього заборгованість по заробітній платі склала 3934,47грн. та заробітна плата за період відрядження у розмірі 4696,06грн. (а.с.102-103).

Вказані суми було виплачено позивачу у березні 2013 року, що підтверджується довідкою з Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта», шляхом поштового переводу від 04.03.2013 року на суму 6300грн., та від 18.03.2013 року на суму від 2457,05грн. (а.с.122-124), тобто відповідач фактично остаточно розрахувався з позивачем лише 18.03.2012 року.

За таких обставин, керуючись положеннями ст.117 КЗпП України, суд першої інстанції дійшов до висновку про часткове задоволення позову та правильно стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 17.10.2012 року по 18.03.2013 року у розмірі 8400грн. При цьому, розрахунок середнього заробітку суд провів відповідно до наданих відповідачем довідок та згідно положень Порядку нарахування середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995р. з наступними змінами та доповненнями, і правильність такого розрахунку сторонами не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не звернув уваги на те, що заборгованість утворилась за рахунок сум в період перебування позивача у відрядженні, тому вимоги ст.117 КЗпП України на спірні правовідносини не можуть поширюватися, колегія суддів вважає безпідставними.

Так, зі справи вбачається, що згідно довідки №230 від 08.08.2013 року при звільненні позивача йому не була виплачена заробітна плата за серпень 2012 року у розмірі 1371,81грн., за вересень 2012 року у розмірі 1371,81грн., за жовтень 2012 року у розмірі 1190,85грн., а всього 3934,47грн., а також не виплачені добові за час відрядження за період з 18.06.2012 року по 16.10.2012 року у розмірі 4696,06грн. Заборгованість позивачу була виплачена поштовими переказами від 04.03.2013 року та від 18.03.2013 року (а.с.102-103).

Згідно видаткових касових ордерів та поштових переказів позивачу було виплачено 04.03.2013 року на погашення заборгованості по заробітній платі за вересень 2012 року 286,57грн., за жовтень 2012 року 1190,85грн., суми за відрядження 4810,75грн., 18.03.2013 року позивачу виплачено на погашення заборгованості по заробітній платі за серпень 2012 року 1371,81грн., за вересень 2012 року 1085,24грн. (а.с.123-124,188,195).

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно дійшов до висновку, що остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 18.03.2013 року, ніяких доказів, які б свідчили про відсутність його вини у затримці розрахунку зі звільненим працівником, не надав, а тому відповідно до вимог ст.117 КЗпП України зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за весь період затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, рішення суду в частині задоволення позову про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є законним та обґрунтованим, апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду в цій частині колегія суддів не вбачає.

Вирішуючи позов про відшкодуванням моральної шкоди, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.237-1 КЗпП України, правильно дійшов до висновку про обгрунтованість даного позову, оскільки відповідачем порушено права позивача на оплату праці, та з урахуванням характеру і тривалості моральних страждань обґрунтовано визначив компенсацію відшкодування моральної шкоди у розмірі 200грн. і стягнув цю суму з відповідача на користь позивача.

Апеляційних підстав для скасування рішення суду в цій частині колегія суддів не вбачає, а доводи апеляційної скарги про порушення норм матеріального права є безпідставними.

Відповідно до вимог ст.4 Закону України «Про судовий збір» (в редакції, чинній на час постановлення судом рішення) з вимог майнового характеру, до яких у даній справі відносяться вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судовий збір встановлюється у розмірі 1 відсотку від ціни позову, але не менше 0,2 розмірів мінімальної заробітної плати. На момент постановлення рішення суду 0,2 розмірів мінімальної заробітної плати складало 229,40грн.

З вимог немайнового характеру, до яких відносяться вимоги про відшкодування моральної шкоди, ставка судового збору відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» встановлена у розмірі 0,2 розмірів мінімальної заробітної плати, що на момент постановлення судом рішення складало 229,40грн.

У зв'язку з тим, що при подачі позову до суду позивач не сплатив судовий збір (звільнений за законом від його сплати) суд першої інстанції при постановленні рішення суду стягнув з відповідача в дохід держави судовий збір з вимог майнового характеру (стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) в розмірі 229,40грн., тобто в мінімальному розмірі, визначеному законом, та з вимог немайнового характеру (відшкодування моральної шкоди) у розмірі 114,70грн., а всього 344,10грн.

З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає апеляційних підстав для втручання у рішення суду в частині розподілу судових витрат, а доводи апеляційної скарги про неправильне вирішення питання про розподіл судового збору, вважає неспроможним, оскільки вони не грунтуються на вимогах закону.

Таким чином, переглядаючи справу відповідно до вимог ст.303 ЦПК України в межах заявлених в суді першої інстанції позовних вимог та на підставі доказів наданих сторонами, які відповідно до вимог ст.ст.10,60 ЦПК України, зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів дійшла до висновку про відсутність апеляційних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, у зв'язку з чим, апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.307,308,313,314 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване управління «Металургмонтаж-207» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2013 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий : Баркова Л.Л.

Судді : Сорока Г.П.

Кочегарова Л.М.