Ухвала суду № 38719373, 17.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 квітня 2014 року м. Київ К/800/29517/13

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А.,розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року

у справі № 2а-4826/12/1370

за позовом Відкритого акціонерного товариства "Жидачівський целюлозно-

паперовий комбінат"

до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської

області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В

Відкрите акціонерне товариство «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (надалі також - позивач, ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат») звернулося до суду з адміністративним позовом до Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 21 травня 2012 року № 0000232320/1898.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області від 21 травня 2012 року № 0000232320/1898.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року апеляційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області залишено без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року у справі № 2а-4826/12/1370 - без змін.

Відповідач в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою збільшення суми грошового зобов'язання ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» з податку на додану вартість на суму 433 859 грн., з них за основним платежем - 289 239 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 144 620 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення від 21 травня 2012 року № 0000232320/1898, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від 3 травня 2012 року № 93/22-20/00278801, про порушення позивачем вимог статей 3, 207, 208 Господарського кодексу України, статті 203, частини 1 статті 215, статей 216, 228, 626, 629, 664 Цивільного Кодексу України та в порушення вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, пунктів 198.2, 198.3, 198.4 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України, тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) завищено податковий кредит з податку на додану вартість за грудень 2011 року на загальну суму 289 238,76 грн., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Вказані висновки відповідача ґрунтуються на тому, що позивачем безпідставно відображено в податковому обліку суми податкового кредиту з податку на додану вартість по податковим накладних виписаних ТОВ «Толден», оскільки господарські операції між позивачем та зазначеним суб'єктом господарювання не були реальними.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використання у власній господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 1 грудня 2008 року між ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» та ТОВ «Толден» укладено договір поставки № 01/12/08. Відповідно до додатку від 1 січня 2011 року № 1/11 року до договору поставки продовжено термін дії договору до 31 грудня 2011 року. Згідно умов вказаного договору ТОВ «Толден» (постачальник) зобов'язується поставити для ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» (покупець) в обумовлені строки продукцію виробничо-технічного призначення, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити вартість придбаного товару.

Пунктом 1.2 даного Договору передбачено, що предметом поставки є імпортовані з Держав Європейського Економічного Союзу хімічні продукти, що використовуються при паперовому виробництві, визначені за своїми родовими та індивідуальними ознаками згідно з діючими стандартами, технічними умовами, документацією.

На виконання умов вищевказаного договору ТОВ «Толден» було поставлено товар для ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» на загальну суму 1 735 432,56 грн., в тому числі ПДВ на суму 289 238,76 грн., на що було виписані видаткові та податкові накладні, копії яких наявні у матеріалах справи.

Відповідно до даних бухгалтерського обліку товарно-матеріальні цінності ВАТ «Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат» оприбутковано на балансовому рахунку 202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби». За період з 1 грудня 2011 року по 20 квітня 2012 року було перераховано грошових коштів ТОВ «Толден» на суму 3 103 430, 35 грн.

Під час розгляду справи Позивачем представлені акти виконаних робіт по наданню транспортних послуг та товарно-транспортні накладні.

Отриманий від ТОВ «Толден» товар оприбуткований на центральному матеріальному складі згідно наступних прибуткових ордерів. Крім цього, наявні у матеріалах справи первинні документи (кратки складського обліку) підтверджують подальше використання позивачем придбаного у ТОВ «Толден» товару.

Відтак, на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Толден».

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Вищий адміністративний суд України акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В

Касаційну скаргу Миколаївської міжрайонної державної податкової інспекції Львівської області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 16 липня 2012 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуюча: Н. Є. Блажівська

Судді: М.В. Сірош

Є.А. Усенко