Постанова № 38719055, 04.04.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 квітня 2014 року № 826/2498/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Донця В.А. розглянув у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києвіпро скасування податкових повідомлень-рішень

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021451701, №0021441701, №0021471701.

Позов мотивований невідповідністю висновків перевірки, викладених в акті перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогам податкового законодавства щодо правил формування валових витрат, податкового кредиту за операціями з придбання товарів у ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3, правилам оприбуткування готівкових коштів, вимогам цивільного законодавства щодо нікчемності правочинів, а також наданим до перевірки належно оформленим первинним документам та податковим накладним, які підтверджують правомірність формування валових витрат та включення нарахованих сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Під час судового розгляду адміністративної справи позивач позов підтримав, просив задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач участі повноважного представника у судовому розгляді справи не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлявся належним чином. Від представника відповідача надійшли письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначено про обґрунтованість висновків відповідача щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 з огляду на обставини, встановлені іншими державними податковими інспекціями в актах перевірок дотримання ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 вимог податкового законодавства, щодо надання ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_3 податкової вигоди третім особам, в тому числі, по операціях з ФОП ОСОБА_1, а також про обґрунтованість висновку стосовно порушення позивачем вимог законодавства щодо оприбуткування готівкових коштів за 2011 та за 2012 роки.

На підставі частин четвертої, шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України судом ухвалено здійснювати судовий розгляду справи без участі представника відповідача за наявними в матеріалах судової справи доказами та про продовження розгляду справи в письмовому провадженні.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні, 03.04.2014, пояснення позивача, взявши до уваги заперечення відповідача проти позову, дослідивши докази, судом встановлено наступне.

На підставі наказу від 19.09.2013 №442, повідомлення від 19.09.2013 №30/26-52-17-01, які вручені позивачу 24.09.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення з відміткою про отримання, Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 31.12.2012, про що складено акт перевірки від 04.10.2013 №165/26-52-17-01/НОМЕР_1.

За наслідками вказаної перевірки Державною податковою інспекцією у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві прийняті податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 №0021441701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на 69924,75 грн., в тому числі, 57691,00 грн. за основним платежем та 12233,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0021451701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 41408,09 грн., в тому числі, 33126,47 грн. за основним платежем та 8281,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн.

Не погодившись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач оскаржив їх в адміністративному порядку до Головного управління Міндоходів у місті Києві та до Міністерства доходів і зборів України. Рішеннями Головного управління Міндоходів у місті Києві від 20.12.2013 №2154/Г/26-15-10-08 та Міністерства доходів і зборів України від 35.01.2014 №458/Г/99-99-10-01-03-14 скарги позивача залишені без задоволення, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення без змін.

Вирішуючи спір, суд виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов'язки платників податків, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно зі статтею 177 ПК України, доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу (пункт 177.1). Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця (пункт 177.2). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу (пункт 177.4).

Як убачається з акта перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, перевіркою встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 пунктів 177.2, 177.4 статті 177 ПК України в результаті чого позивачем безпідставно внесено до валових витрат витрати у розмірі 123149,20 грн., понесених на оплату товарів (послуг) ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2, та виявлено розбіжність між задекларованою сумою та фактичною у 2012 році на 123149,20 грн.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 №168/97-ВР (який був чинним на час виникнення спірних відносин, далі - Закон №168/97-ВР) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника (абзац перший).

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку (абзаци перший-третій).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом положення містяться також і у ПК України. Так, відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Статтею 198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає зокрема у разі здійснення операцій з придбання товарів та послуг (підпункт "а" пункту 198.1). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій) (пункт 198.2). Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (абзаци перший, другий пункту 198.3, в редакції, чинній на час за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення). Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6, в редакції, чинній на час за який проводилась перевірка позивача, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення).

Згідно зі статтею 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, яка, як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пункт 201.1). Податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця (пункт 201.4). Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (пункт 201.6).

В акті перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, зазначено, що перевіркою також встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР пункту 188.1 статті 188, пункту 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на 57691,04 грн., в тому числі, в грудні 2010 року на 14492,80 грн., в лютому 2011 року на 3100,00 грн., в березні 2011 року на 2984,00 грн., в квітні 2011 року на 2676,00 грн., в липні 2011 року на 2184,00 грн., в серпні 2011 року на 4315,00 грн., в грудні 2011 року на 3309,00 грн., в січні 2012 року на 1197,00 грн., в лютому 2012 року на 4314,00 грн., в квітні 2012 року на 4049,50 грн., в червні 2012 року на 5499,74 грн., в липні 2012 року на 1536,00 грн., в серпні 2012 року на 579,60 грн., в листопаді 2012 року на 2714,00 грн., в грудні 2012 року на 4740,00 грн.

Частиною другою статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством та на даних якого ґрунтується, зокрема, податкова звітність. Відповідно до частини першої статті 9 зазначеного Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Частиною другою вказаної статті визначено перелік обов'язкових реквізитів первинних документів: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наведені положення Закону №168/97-ВР, ПК України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" дають підстави для висновку, що формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб-підприємців, податкового кредиту з податку на додану вартість обумовлене придбанням платником податків товарів, робіт (послуг) з метою їх подальшого використання в господарській діяльності, та реалізується за наявності у платника податків належним чином оформлених первинних документів і податкових накладних, які підтверджують проведення господарських операцій. Водночас, первинні документи мають бути складені виключно за наслідками здійснення платником податків фактичних, реальних господарських операцій.

Зі змісту акта перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення убачається, що відповідач дійшов висновків про безпідставне внесення позивачем витрат до валових витрат у розмірі 123149,20 грн., понесених на оплату товарів (послуг) ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2, та про заниження позивачем податку на додану вартість на 57691,04 грн., оскільки перевіркою встановлено відсутність поставок товарів (робіт, послуг) взаєморозрахунків та укладення угод між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2 з метою настання реальних наслідків, що підтверджується відповідними актами Білоцерківської ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області від 11.09.2013 №788/17-2/2848111653/130 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість ФОП ОСОБА_2 за період 01.01.2010 по 22.07.2013", від 11.09.2013 №787/17-2/2735602578/129 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість за період з 01.01.2010 по 22.07.2013", від 26.02.2013 №777/1701/НОМЕР_2 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_3 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.11.2012 по 30.11.2012", Рокитнянської МДПІ Київської області ДПС від 30.11.2012 №29/1701/НОМЕР_2 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2012 по 01.10.2012", від 20.03.2013 №13/1701/НОМЕР_3 "Про результати проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання ФОП ОСОБА_3 вимог податковог, валютного та іншого законодавства за період з 01.12.2012 по 31.12.2012", якими встановлено, що ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 здійснювали діяльність, спрямовану на надання податкової вигоди третім особам. В зв'язку з цим відповідач дійшов висновку, що угоди поставки між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2 є нікчемними та не спричиняють настання реальних наслідків.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 протягом періоду, за який проводилась перевірка, позивачем надано видаткові накладні за березень, червень, грудень 2010 року, лютий, березень, квітень, липень, серпень, грудень 2011 року, січень, лютий, квітень, червень, липень, серпень, листопад, грудень 2012 року відповідно до яких ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 є постачальниками, а ФОП ОСОБА_1 отримувачем друкованих аркушів, виписані ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2 на користь позивача податкові накладні від 31.03.2010 №3103-01, від 08.06.2010 №080601, від 30.06.2010 №300604, від 27.12.2010 №271201, від 21.12.2010 №211201, від 28.02.2011 №4, від 31.03.2011 №16, від 29.04.2011 №24, від 29.07.2011 №29, від 31.08.2011 №29, від 26.12.2011 №15, від 31.01.2012 №8, від 28.02.2012 №10, від 26.04.2012 №8, від 28.04.2012 №14, від13.06.2012 №4, від 27.06.2012 №6, від 30.07.2012 №10, від 31.08.2012 №20, від 30.11.2012 №26, від 24.12.2012 №26, номенклатура постачання товарів/послуг продавця - друковані аркуші.

Зазначені документи надавались позивачем і до перевірки, що убачається з акта перевірки, за результатами якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Також в акті перевірки зазначено, що розрахунки позивача з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 проводились у безготівковій формі шляхом зарахування (списання) коштів на банківський рахунок суб'єкта господарської діяльності.

Під час судового розгляду адміністративної справи позивач пояснив, що замовлення ним у ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 друкованих аркушів було викликане необхідністю виконання позивачем договірних зобов'язань перед ТДВ "Страхова компанія "Фенікс" щодо виготовлення поліграфічної продукції - книжечок-договорів страхування, на підтвердження чого позивачем надано укладений з ТДВ "Страхова компанія "Фенікс" договір від 03.01.2011 №ГО-001 на виконання робіт із виготовлення поліграфічної продукції, видаткові накладні на постачання ТДВ "Страхова компанія "Фенікс" книжечок-договорів страхування за 2010-2012 роки, примірники книжечок-договорів страхування. Як пояснив позивач, оскільки у нього відсутнє друкарське обладнання, друк книжечок-договорів страхування здійснювали ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2, а позивач безпосередньо здійснював розрізання друкованих аркушів та виготовлення книжечок-договорів страхування на орендованому у ТОВ "Рекламне агентство "Сьома Грань" обладнанні (дротошвейна машина, листопідбірна башта, різальна машина, фальцювальна машина), на підтвердження чого позивачем надано договори від 01.04.2009 №ГО-007, від 01.04.2011 №ГО-007/2, від 01.04.2013 №ГО-007/3 оренди та докази на підтвердження його виконання.

За висновком суду, надані позивачем докази не підтверджують фактичного здійснення господарських операцій з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2, оскільки позивачем не надано доказів та зрозумілих пояснень на підтвердження того, яким чином здійснювалось узгодження позивачем з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 змісту друкованих аркушів, їх формату, яким чином здійснювалась передача готової продукції від виконавця до замовника. Також, зі змісту наданих позивачем доказів не убачається зв'язок між придбаними у ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 друкованими аркушами із книжечками-договорами страхування, які виготовляв позивач.

Наявність у справі лише формально складених видаткових та податкових накладних не дає суду підстав для висновку про фактичний рух активів між виконавцем та замовником, використання зазначених у вказаних видаткових та податкових накладних товарів у господарській діяльності без підтвердження вказаних обставин належними доказами.

Тому, суд дійшов висновку про відсутність доказів на підтвердження реального характеру господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2, відповідно позивачем безпідставно включено вартість придбаних у зазначених контрагентів товарів до складу валових витрат та сформовано податковий кредит за наслідками зазначених господарських операцій.

Враховуючи наведене, зважаючи на висновки суду про недостатність наданих позивачем до справи доказів для підтвердження поза розумним сумнівом фактичного здійснення господарських операцій позивача з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2, суд погоджується з висновками відповідача, викладеними в акті перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, а також про безпідставне внесення позивачем витрат до валових витрат у розмірі 123149,20 грн., понесених на оплату товарів (послуг) ФОП ОСОБА_3, ФОП ОСОБА_2, та про заниження позивачем податку на додану вартість на 57691,04 грн.

Разом з тим, суд вважає безпідставними висновки відповідача, викладені в акті перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, про нікчемність договорів позивача з ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2 з огляду лише на акти перевірок ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_2, оскільки це суперечить вимогам частини другої статті 215 Цивільного кодексу України, згідно з якою підставою нікчемності правочину є його недійсність, встановлена законом, а не актами органів державної влади. Водночас, зазначена обставина не впливає на висновок відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3, та не може бути достатньою підставою для скасування спірних рішень з огляду на висновок суду про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та ФОП ОСОБА_2, ФОП ОСОБА_3 та безпідставність формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за наслідками зазначених господарських операцій.

Отже, податкові повідомлення-рішення від 16.10.2013 №0021441701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість н 69924,75 грн., в тому числі, 57691,00 грн. за основним платежем та 12233,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), №0021451701, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на 41408,09 грн., в тому числі, 33126,47 грн. за основним платежем та 8281,62 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами), прийняті відповідачем правомірно. При цьому, судом взято до уваги, що застосування відповідачем штрафних санкцій до позивача відповідає вимогам підпункту 54.3.2 пункту 54.3 статті 54, статті 123 ПК України.

Крім того, як убачається з акта перевірки, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, перевіркою також встановлено порушення ФОП ОСОБА_1 пункту 2.6 глави 2 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні", а саме: відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2011 рік та за результатами перевірки сума валового доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності склала 337188,94 грн., водночас на розрахунковий позивача надійшли кошти в сумі 337076,10 грн., розбіжність становить 112,84 грн., відповідно до поданої декларації про майновий стан і доходи за 2012 рік та за результатами перевірки сума валового доходу, отриманого від здійснення підприємницької діяльності склала 247516,44 грн., водночас на розрахунковий рахунок позивача надійшли кошти в сумі 246326,40 грн., розбіжність становить 1190,04 грн.

Відповідно до підпункту 2.2 постанови Правління Національного банку України від 15.12.2004 №637 "Про затвердження положення про ведення касових операцій у валюті в Україні", зареєстрована в Міністерстві юстиції України 13.01.2005 за №40/10320, (далі - Положення №637), підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою між собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів. Підприємства (підприємці) здійснюють облік операцій з готівкою у відповідних книгах обліку.

Згідно з підпунктом 2.6 Положення №637, уся готівка, що надходить до кас, має своєчасно (у день одержання готівкових коштів) та в повній сумі оприбутковуватися. Оприбуткуванням готівки в касах підприємств, які проводять готівкові розрахунки з оформленням їх касовими ордерами і веденням касової книги відповідно до вимог глави 4 цього Положення, є здійснення обліку готівки в повній сумі її фактичних надходжень у касовій книзі на підставі прибуткових касових ордерів. У разі проведення готівкових розрахунків із застосуванням РРО або використанням РК оприбуткуванням готівки є здійснення обліку зазначених готівкових коштів у повній сумі їх фактичних надходжень у книзі обліку розрахункових операцій на підставі фіскальних звітних чеків РРО (даних РК). Підприємствам, яким згідно із Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" надано право проводити розрахунки готівкою із споживачами без використання РРО та РК і специфіка функціонування яких унеможливлює оформлення ними кожної операції касовим ордером (продаж проїзних і перевізних документів; білетів державних лотерей; квитків на відвідування культурно-спортивних і видовищних закладів тощо), дозволяється оприбутковувати готівку наприкінці робочого дня за сукупністю операцій у цілому за робочий день з оформленням касовими документами і відображенням у відповідній книзі обліку. Суми готівки, що оприбутковуються, мають відповідати сумам, визначеним у відповідних касових (розрахункових) документах.

Разом з тим, як встановлено перевіркою, за наслідками якої прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення, та убачається з акта перевірки, розрахунки позивача з його контрагентами здійснювались у безготівковій формі. В акті перевірки зазначено, що суми коштів 337076,10 грн. та 246326,40 грн. надійшли позивачу на його розрахунковий рахунок. Будь-яких відомостей щодо здійснення позивачем касових розрахунків перевіркою не встановлено, в акті перевірки не відображено. Тому твердження відповідача про порушення позивачем підпункту 2.6 Положення №637 є безпідставним, відтак зазначення відповідачем в у податковому повідомленні-рішенні від 16.10.2013 №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн., таких підстав застосування фінансових санкцій, а саме: підпункту 2.6 Положення №637 є необґрунтованим, а тому, і самі санкції на підставі Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки" застосовані протиправно.

Крім того, відповідно до статті 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідації його наслідків. Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються статтею 239 цього Кодексу, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Згідно з частиною першою статті 239 ГК України органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання таку адміністративно-господарську санкцію як адміністративно-господарський штраф.

Статтею 241 ГК України передбачено, що адміністративно-господарський штраф - це грошова сума, що сплачується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності. Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення. Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно-господарськими санкціями, передбаченими статті 239 цього Кодексу.

З урахуванням викладеного, штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог підпункту 2.6 Положення №637, які застосовані на підставі абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки", є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні статей 238, 239 та 241 ГК України, а отже, повинні застосовуватися у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

Статтею 250 ГК України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, штрафні санкції за порушення абзацу третього статті 1 Указу Президента України від 12.06.1995 №436/95 "Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки" можуть бути застосовані до позивача виключно у межах строків, визначених статтею 250 цього Кодексу.

З таких підстав, податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 16.10.2013 №0021471701 прийнято після спливу зазначених строків, відтак підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог ФОП ОСОБА_1 у частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн. У задоволенні решти адміністративного позову слід відмовити.

Щодо строку звернення позивача з позовом до суду, то слід зазначити, що позивачем оскаржені податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021451701, №0021441701, №0021471701 в межах строку давності 1095 днів, встановленого статтею 102 ПК України.

Відповідно до частини третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З матеріалів справи убачається, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 235,70 грн. (платіжне доручення від 24.02.2014 №1192).

Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Враховуючи положення частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI, відповідно до якої під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, а решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги, з позивача слід стягнути пропорційно до задоволених позовних вимог судовий збір у розмірі 1766,80 грн. з урахуванням ставки судового збору за даним адміністративним позовом 2357,00 грн., та раніше сплачених позивачем 10 відсотків судового збору у розмірі 235,70 грн.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 97, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 16.10.2013 №0021471701, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 6514,40 грн.

У задоволенні решти адміністративного позову відмовити.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1766,80 грн. (одна тисяча сімсот шістдесят шість грн. 80 коп.) на р/р 31218206784007, отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, ідентифікаційний код отримувача 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, код класифікації доходів бюджету 22030001, призначення платежу - судовий збір за позовом ФОП ОСОБА_1, Окружний адміністративний суд міста Києва, ідентифікаційний код 34414689.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції в порядку та строки, встановлені статтями 185-187 цього Кодексу шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня проголошення постанови. У разі відкладення складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.А. Донець