Рішення № 38718049, 12.05.2014, Київський районний суд м. Одеси

_____________________

Справа № 520/15729/13-ц

Провадження № 2/520/2578/14

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.05.2014 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого - судді Салтан Л.В.

при секретарі Мельничуковській К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору позики недійсним,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просить визнати недійсним усний договір позики від 27 листопада 2006 року.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на недотримання письмової форми договору позики, відсутність його волі при укладанні правочину, а також на те, що грошових коштів від відповідачів він не отримував, а надана розписка була підроблена.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги.

Представник ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у судове засідання не з'явились, повідомлялись належним чином, до суду надали заяву про розгляд справи за їх відсутності.

Вислухавши пояснення сторін, присутніх в судовому засіданні та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що зазначений позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до тексту розписки від 27 листопада 2006 року, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 отримали від ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 в позику грошову суму 40000,00 доларів США і зобов'язались повернути зі сплатою 24 % річних до 27 листопада 2007 року. Зазначена у розписці грошова сума більш ніж у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Позивач посилався на те, що грошових коштів за цим договором він не отримував, розписку не підписував.

Судом прийняті до уваги обставини, що були встановлені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 19 січня 2012 року, ухваленим у справі за апеляційною скаргою відповідачів по справі № 2-110/2011 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

Відповідно до зазначеного рішення з ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 за розпискою від 27 листопада 2006 року стягнуто на користь відповідачів по 116180 грн. 42 коп., а також судові витрати по 976 грн. 66 коп. При цьому мотивувальна частина вказаного рішення не містить висновків щодо дійсності договору позики та щодо дослідження факту отримання грошових коштів позивачем.

Судом досліджений висновок № 8172/03 судово-технічної експертизи документів від 02 вересня 2010 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи Іллічівського міського суду Одеської області № 2-110/2011 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості.

Згідно з вказаним висновком судово-технічної експертизи документів встановлено, що розписка від 27 листопада 2006 року на суму 40000 доларів США, видана від імені ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, виготовлена шляхом монтажу за допомогою комп'ютерної техніки (сканера, принтера, ПЕОМ) з використанням відтиску печатки, підписів із іншого (інших) документів. В судовому засіданні представник ОСОБА_2 визнав і погодився з обставинами, встановленими висновком № 8172/03 судово-технічної експертизи документів від 02 вересня 2010 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Інших доказів отримання позивачем грошових коштів за розпискою від 27 листопада 2006 року відповідачами не надано.

Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Правові відносини позики врегульовані параграфом 1 Глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Наведені норми законодавства свідчать про те, що для встановлення факту укладення договору позики необхідною умовою є доведення факту передання грошових коштів за таким договором, що, в свою чергу, може бути підтверджене відповідною розпискою, виданою позичальником. За умови відсутності доказів передання грошових коштів, договір позики не може бути визнаний укладеним.

Враховуючи те, що факт відсутності оригінального підпису позивача на розписці від 27листопада 2006 року встановлений висновком № 8172/03 судово-технічної експертизи документів від 02 вересня 2010 року і підтверджений представником відповідача в судовому засіданні, суд приходить до висновку про недоведеність факту отримання ОСОБА_1 від відповідачів грошових коштів за розпискою від 27 листопада 2006 року.

Згідно з ч. 2 ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Таким чином, суд приходить до висновку, що договір позики від 27 листопада 2006 року, на підтвердження якого суду надана розписка від 27 листопада 2006 року на суму 40000 доларів США, видана від імені ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, слід вважати неукладеним.

Відповідно до п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Також, зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення.

Згідно із статтями 210 та 640 ЦК не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації. Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 209 ч. 3, 213-215, 294 ЦПК України, ст.ст. 203, 207, 625, 1046, 1051 ЦК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання договору позики недійсним - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду, протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий Салтан Л. В.