Ухвала суду № 38714555, 15.05.2014, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/1241/14Головуючий по 1 інстанціїКатегорія : Мазай Н. В. Доповідач в апеляційній інстанції Міщенко С. В. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоМіщенко С. В. суддівСіренко Ю. В. , Трюхан Г. М. при секретаріРибасюк О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника позивача за довіреністю - ОСОБА_6 на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року по справі за заявою представника позивача ОСОБА_7 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до селянського (фермерського) господарства «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Жильнельфа Вельє» , про визнання правочинів недійсними , -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_7 через свого представника за довіреністю - ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до СФГ «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Жильнельфа Вельє» про визнання правочинів недійсним.

В обґрунтування позову вказував, що між ОСОБА_7 та ТОВ «Жильнельфа Вельє» було укладено договори оренди земельних ділянок, які розташовані на території Теолинської сільської ради, Монастирищенського району, Черкаської області та належать на праві власності позивачу відповідно до державних актів на право власності на землю серії І-ЧР №016307, виданого 04 липня 2001 року № 7123486800:02:001:0143, площею 2.026 га та серії ЧР №044009, виданого 05 грудня 2003 року № 7123486800:02:001:0145, площею 2.1224 га.

У березні 2014 року позивачу стало відомо, що реєстраційною службою Монастирищенського районного управління юстиції Черкаської області зареєстровано договори оренди вказаних земельних ділянок, укладених від імені ОСОБА_7 та СФГ «Нова Україна». Позивач вважає ці договори недійсними з моменту їх укладання, оскільки особисто їх не підписувала та не уповноважувала інших осіб на їх підписання. Мирним та досудовим шляхом розірвати договори оренди земельних ділянок, розташованих на території Теолинської сільської ради, Монастирищенського району, Черкаської області , між сторонами виявилось не можливим.

Тому ОСОБА_7 вимушена була звернутися до суду з позовом та просити визнати недійсним з моменту вчинення договори оренди земельних ділянок, які розташовані на території Теолинської сільської ради, Монастирищенського району, Черкаської області та належать на праві власності позивачу відповідно до державних актів на право власності на землю серії І-ЧР №016307, виданого 04 липня 2001 року № 7123486800:02:001:0143, площею 2.026 га та серії ЧР №044009, виданого 05 грудня 2003 року № 7123486800:02:001:0145, площею 2.1224 га. Скасувати їх державну реєстрацію та зобов'язати СФГ «Нова Україна» повернути зазначені земельні ділянки позивачу.

При цьому представник позивача ОСОБА_6 також подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в якій просив постановити ухвалу, яку допустити до негайного виконання , щодо заборони СФГ «Нова Україна» та будь-яким іншим третім особам, які діятимуть від імені та в інтересах відповідача, вчиняти дії щодо користування земельними ділянками, належними на праві власності ОСОБА_7, та здійснювати будь-які сільськогосподарські роботи.

Ухвалою Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_7 про забезпечення позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник позивача за довіреністю подав апеляційну скаргу, обґрунтовуючи яку вказував, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, не врахував ту обставину, що у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову виконані відповідачем можливі сезонні роботи можуть завадити ОСОБА_7 або третій особі ,у разі прийняття позитивного для позивача рішення , своєчасно здійснити належну підготовку землі та засіяти озимі культури.

Тому, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права, представник ОСОБА_7 просив скасувати ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року та постановити нову, якою задовольнити заяву про вжиття заходів забезпечення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи сторін, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах заявлених вимог та доводів апелянта, судова колегія приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги з наступних підстав.

При дослідженні та вивченні матеріалів даної цивільної справи було встановлено, що ОСОБА_7 через свого представника за довіреністю - ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до СФГ «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Жильнельфа Вельє» про визнання правочинів недійсним /а.с. 3-5/. Суд першої інстанції, встановив підстави для відкриття провадження у справі та ухвалою від 24 березня 2014 року призначив справу до попереднього судового засідання /а.с.6/.

З метою захисту прав та інтересів свого довірителя ОСОБА_6 подав заяву про вжиття заходів забезпечення позову, в задоволенні якої було відмовлено з підстав недоведеності факту, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду по даній цивільній справі та у зв'язку з можливим втручанням у господарську діяльність підприємства при задоволенні вимог заявника.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цивільно-процесуальним законодавством заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача проти несумлінних дій відповідача (який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його), що гарантує реальне виконання позитивно прийнятого рішення.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 02 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Згідно ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Крім того, цивільно-процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Крім випадків, встановлених статтею 61 цього кодексу.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції відносно того, що вимога, за обставин описаних в заяві про заборону відповідачу СФГ «Нова Україна» та будь-яким іншим третім особам, які діятимуть від імені чи в інтересах СФГ «Нова Україна» до набрання законної сили рішення суду по справі, вчиняти дії щодо користування земельними ділянками № 7123486800:02:001:0143, площею 2.026 га та № 7123486800:02:001:0145, площею 2.1224 га, які розташовані на території Теолинської сільської ради, Монастирищенського району, Черкаської області до вирішення спору по суті , - є передчасною та такою, що суперечить вимогам Конституції України.

Крім того суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що посилання представника ОСОБА_7, як на підставу своїх вимог по заяві про забезпечення позову та наявність в додатках до заяви про забезпечення позову, копії ухвали Апеляційного суду Полтавської області /а.с.10-21/, суперечить вимогам ст. 360-7 ЦПК України, відповідно до якої обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України є лише рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах .

Розглядаючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу правовідносин і закон, який їх регулює, та ухвалив правильну по суті ухвалу з дотриманням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 312 ЦПК України, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Тому, враховуючи, що при постановленні ухвали від 24 березня 2014 року про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову, суд додержався діючих процесуальних норм, то дану ухвалу належить залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 312, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника позивача за довіреністю - ОСОБА_6 на ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року - відхилити.

Ухвалу Монастирищенського районного суду Черкаської області від 24 березня 2014 року по справі за заявою представника позивача ОСОБА_7 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 до селянського (фермерського) господарства «Нова Україна», третя особа без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю «Жильнельфа Вельє» про визнання правочинів недійсними - залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду оскарженню не підлягає.

Головуючий :

Судді :